Раді Вас бачити!

Маленька дівчинка Майя сиділа в нашому офісі й жваво розкручувала рекламу. Вона навіть вміла зробити невеличкий графічний макет та, після мого затвердження, розсилала потенційним клієнтам. Такого бонуса я навіть не чекала, але отримала. Крім того, її зовсім не цікавили очі керівництва. У вільну хвилинку дитина просто сиділа десь у своєму «мереживі».

Підходив ще один вечір звичайного робочого дня. Сьогодні ми з Майєю встигли плідно попрацювати над головним проєктом Курінного, а саме – будівництвом приміського фермерського центру, з українсько-італійськими інвестиціями. Це про нього Платон розповідав мені ще в перші зустрічі. Та наразі були підписані контракти й навіть зведений основний фундамент. Часто, коли вже не було сил кохатися, ми спліталися в обіймах поруч з хмарами, та проводили своєрідні наради й мріяли про майбутнє.

Я відпустила Майю додому та й бухгалтерка з плановиком вже попрощалися. Залишилося лише дочекатися Платона і його прекрасних почуттів.

Він влетів якось дивно, а за ним заскочила жінка. Раніше я не мала «щастя» бути представленою його законній дружині. Та наразі моя (не)мрія здійснилася.

Невисока чорнява дама, вся обвішана золотими прикрасами, та з несмаком одягнена в різноколірне вбрання, чимось нагадувала ромську виконавицю гарячих танців.

– Я не буду вас представляти. Настю, пані Курінна хотіла тобі сказати, що вона не тримає зла та звільняє мене з посади свого законного…

Але Платон не встиг закінчити фразу дружини, яку вона ніби збиралася сказати мені, бо насправді жінка вчепилася в моє волосся й закричала:

– Я тобі, тварюко, всі коси повидираю! Будеш знати, як зваблювати мого чоловіка!

Платон опинився біля нас та міцно стис зап’ястя тієї жінки:

– Відпусти, дурепо, бо покалічу! Ти сказала, що поговориш мирно. Я повірив тобі даремно, втім як завжди, в нашому дурному житті.

– Боляче! Згинь! Я їй все одно мордяку подряпаю… – сіпалась кольорова дамочка, але руку з мого волосся вийняла. А Курінний, не відпускаючи її, поволік на вихід.

– Настю, прошу тебе, нікуди не йди! Я скоро, – кинув мені він та мабуть, супроводив законну половину аж вниз, до охорони.

Його не було хвилин десять і я приблизно уявляла, що відбувається внизу. Сіла й пестила пасмо волосся, котре Курінна намагалася висмикнути. Наш чоловік їй цього не дозволив, але шкіра голови все ж трішки боліла… А чого я хотіла взагалі? Раніше працювала за три тисячі у кол-центрі й голова розколювалась, після розмов за зміну.

Тепер, в офісі зі скляними стінами, я мала помічницю й отримувала двадцять тисяч зарплатні. Від цього моя доглянута голова вже не боліла, але ж я грішила з босом фірми в таємному куточку та пропливала по життю серед медових берегів, аж до сьогоднішніх болісних наслідків.

Платон повернувся до офісу, стривожений та осоромлений. Він уважно подивився мені в очі й сказав:

– Прости, це я винен. Сльозо прохала про розмову з тобою. Казала, що згодна на розлучення. Що буде просити твого дозволу на мої зустрічі з сином. А я дурний знову повірив цій змії! Треба було раніше заборонити їй сюди ходити. Тоді б такого не сталося!

– Та, невже? Платошо, ти ще варту до мене пристав. Я ж по вулиці інколи ходжу взагалі. Чи, як в Штатах, судом заборонимо твоїй дружині наближатися до мене? Отож-бо й воно! Рано чи пізно це повинно було статися. Добре, що хоч в кінці робочого дня. Так сорому менше. Господи, а звідки взялося, що я можу заборонити тобі бачитися з сином? Дикість якась! Ну якщо вже все вилізло, тоді й мені треба з Антоном поговорити, – ще відходила я від шоку знайомства.

– А він досі нічого не знає? – примружив ображений погляд Курінний та наразі забув про пригоду з дружиною й тактовно натякав на запитання: чи я й досі сплю з законним чоловіком?

– Ні. Якщо ти питаєш про наші особисті стосунки, то НІ. Він і раніше не дуже цим переймався, а тепер я частіше «хворію» у вихідні. Та й це його не дуже турбує, – ляпнула я, не подумавши.

– Про які вихідні мова? – миттю вчепився в мої слова нормальний чоловік.

– Та навіщо воно тобі? Це зовсім нецікаво. Пішли надвір, бо сьогодні на мене приємні стіни нашого офісу чомусь давлять, – чесно зізналась я.

– Ні, спочатку розкажи. Я хочу все про тебе знати, – наполягав Курінний.

– В машині розповім, тут не варто. Досить вже наших сьогоднішніх розбірок, – відрізала я знервовано, тому він не сказав більше ні слова, адже вважав що мій настрій зіпсувався через його дружину.

– Заїдьмо спочатку до Білли, – запропонував він.

Я кивнула та вдала, що не пам’ятаю своєї обіцянки, але ж у впертості ми були ідентичні, хоч і легко справлялися з цим недоліком. Мабуть, нам дуже допомагало взаємне тяжіння! Та наразі він настирливо поглядав на мене й чекав. Я тяжко зітхнула й здалася:

– Платошко, тобі в таке ніколи не повірити. Раніше моє інтимне життя складалося з жорсткого графіка: три хвилини, один раз на тиждень, зранку в неділю. В усі інші дні Антон багато працює над винаходами.

Далі був світлофор, але від почутого Курінний загальмував раніше й ледве не створив аварійну ситуацію на дорозі.

– Що ти робиш? Я більше не скажу ані слова. Дивись, дядько з автобуса позаду нас, показує тобі у вікно середній палець. А водій збоку взагалі очі закрив, – скрикнула я й замовкла.

Платон, жестом, ввічливо попросив вибачення у водіїв та тихо попрямував далі. На сьогодні припало аж занадто відкриттів, не вистачало тільки автопригоди. Але він сам наполіг на моєму зізнанні. Що я вдію, коли воно занадто дивне для нормальних чоловіків? Йому, бачите дико таке чути, а я п’ять років прожила з цим і нікому не жалілася!

Якийсь час Курінний переварював почуте й мовчав. Ми купили продуктів та вже піднялися у свій тимчасовий дім, а там він похмуро запитав:

– Скажи, що про «графік» ти пожартувала?

– Ні, Платошо, я сказала чистісіньку правду. Не тобі пояснювати, що люди по-різному живуть. У вас з дружиною було змагання: хто більше? А в нас: хто менше. Що з того? Моя сусідка взагалі ходить бита чоловіком. Ось я й кажу: у кожного свої проблеми. Я думала, що мої не такі вже й важливі, – намагалася розрадити я його.

Ми занесли пакунки на кухню й він пішов вимити руки. Я почала розкладати продукти до холодильника, а Курінний підійшов ззаду, розвернув мене до себе й мовчки оповив обома руками, а потім тихенько спитав:

– Сильно вона тебе зачепила? Дуже болить?

Я попестила його співчутливу шовкову голову та поклала свою на його плече:

– Ні! У твоїх обіймах мені не буває боляче. А коли тебе немає поруч – ось тут ніби гарячу смолу заливають, – показала я йому на своє серце й тепер він ще міцніше пригорнув до себе, а потім заглянув глибоко-глибоко в очі та сказав зовсім неочікуване:

– Я божевільно кохаю тебе, моя Настуню! І нам ніщо у світі вже не завадить бути разом. Ти станеш моєю єдиною прекрасною дружиною. Я навіть не хочу питати твоєї згоди. Вона в мене є. Ці очі не обманюють…

Від такого раптового й неймовірно чарівного зізнання в мене ноги підкосилися. Про «неочікуване» я звісно збрехала! Адже немає у світі жінки, котра б не чекала цих слів кожного вечора й ранку з уст чоловіка, якого вона вірно кохає…

Так, я блаженствувала з ним вже понад місяць, але ні про шлюб, ні про високі почуття ми ще ніколи не розмовляли. Я навіть не дозволяла собі аналізувати: чи кохаю його настільки сильно, щоб розлучити тата з сином? Ну, не хотіла я нашкодити дитині! Але ж і сама без Нього жити вже не могла.

Та й мій щирий Курінний був трішечки нечесним зі мною, бо точно чекав на відповідь. Може не про шлюб та інші грандіозні плани в нашому житті, але ж де це видано, щоб представник сильної статі зізнався у своїх почуттях, та не бажав навзаєм, отримати найвідданіших слів? Мені на очі навернулися сльози і я відповіла:

– Нехай не питав та я відповім. Хочу бути твоєю довіку, бо кохаю, як навіть не уявляла. Ти став моєю блаженною мрією і я прокинутися боюсь…

Платон тяжко зітхнув, протер мої сльозинки й обережно прикипів до моїх губ, без єдиного слова. Він добре вмів висловлювати думки та наразі чомусь не знайшов, ні підтвердження, ні подяки, лише віддав всього себе.

Сьогодні в ліжку ми були повністю вільні від таємниць та непорозумінь. Тому, не криючись, змішали медову насолоду і реальність. А віддані вуста, наче молитву, промовляли:

– Кохаю найдорожчу в світі...

– …Кохаю і живу лише одним!

Усе затьмарював блаженний погляд, коли я рухалась на ньому, тихенько і пластично. Тоді щасливий чоловік спочатку милувався всім відразу, а потім гордо ніжився на грудях та інколи зовсім легенько стискав за шию... Я впадала в транс! Такого неймовірного блаженства ніяк не описати. У цьому треба жити та кохати... Аж раптом він сказав:

– Не покидай! Побудь ще так переді мною. Не можу надивитися на жінку, яку обрав собі навіки… Прости, що налякав. Я виправлюсь. Дозволь мені залишитися до кінця.

Я не знайшла, ні сили, ні бажання відмовити Йому. Тому не опустилась на постіль, а залишилася й відчула шалене полум’я, що він подарував...

– Я хочу, щоб вона була Даринкою, – прошепотів до сліз розчулений Платон і весь світився, наче факт батьківства вже вирішився.

Коли він заспокоївся й притих, я лагідно поцілувала та обережно примостилась на плечі, котре обожнювало мене там і не боялося, ні зайвої ваги, ані синців. Отак і задрімала...