Раді Вас бачити!

Справи Павла не складались успішно. Вікторія не траплялась йому на очі. Навіть чергування біля її університету не дали жодного результату.

Дочекавшись ночі, він повільно йшов вулицями, ще більш роздратований. Здавалось, це місто просто кишіло вампірами. Він відчував їх мертвий сморід на кожному кроці, але жоден так й не трапився йому на очі.

Павло нещодавно повернувся до рідного міста. Через певні обставини йому довелось переїхати в іншу місцевість, та ось тепер він знову опинився поруч із родичами. І швидко з’ясувалось, що в цьому місті роботи — непочатий край. На кожному кроці — запахи вампірів, перевертнів та якоїсь ще незрозумілої чортівні.

Уже стомлений та в поганому настрої, він зайшов до найближчої кав’ярні. За стійкою стояла дуже гарна молода бариста, яка привітно його зустріла. 

Зробивши замовлення, чоловік сів за найдальший столик у кутку й замислився: тактику потрібно змінювати. Він не може дозволити, щоб вампіри перекусали всіх жителів цього міста.

Він підніс чашку до вуст, і саме в цю мить до кав’ярні зайшли дві молоді дівчини, які весело засміялась на все приміщення. Павло перевів на них погляд та ледь не захлинувся кавою.

Це була Вікторія. Точно вона.

Хоча впізнати її тепер було непросто. Вона була вдягнена в чорні джинси й чорну шкіряну куртку. Її довге волосся розпускалось по плечах — чорне, а не русяве, як удень. Шкіра стала неприродно блідою. Довгі чорні кігті. І найгірше — від неї тягнуло смородом мертвеччини.

Такий самий сморід долинав й від її подруги, що йшла поруч. Вона була вдягнена в коротку чорну спідницю та чорну шкіряну куртку. І найголовніше — вона теж була вампіром.

Павло не зводив із них погляду. Вікторія з подругою підійшли до баристи й доброзичливо з нею привітались. Дівчата явно були знайомі: звертались одна до одної на ім’я та розмовляли так, ніби знались вже багато років.

Зміна баристи закінчилася, її замінила колега. Вікторія з подругою сіли разом із нею за столик біля вікна. Скоріш за все, вони домовились про зустріч та спеціально прийшли саме тоді, коли робочий день дівчини закінчувався.

Павло підозрював, що Вікторія та її подруга навмисно подружились з цією милою дівчиною, щоб завоювати її довіру та напасти, коли вона цього не чекатиме. Чоловік насупився та не зводив із них погляду. Йому доведеться стежити та врятувати цю бідолашну від цих вампірш.

На його щастя, Вікторія сиділа до нього спиною та зовсім не помічала його присутності. Павло радів: під час огляду в лікарні він не помилився — ця сучка була вампіром. 

Та щось із нею все ж було не так. Вона пила каву — і він бачив це чітко. Коли вже було таке видано, щоб вампір споживав людську їжу? 

Але Вікторія ще більше його здивувала: вона замовила два тістечка з кремом та дуже скоро розправилась з ними. У Павла від побаченого очі на лоб вилізли. Що відбувається? Що з цією чортовою дівкою не так? 

Подруга, з якою вона прийшла, крутила чашку з кавою в руках, але жодного ковтка так й не зробила — в цю сміливо можна було встромити кілок у серце. А от Вікторія шокувала його щоразу новою хвилиною.

Нарешті дівчата попрямували до виходу. Павло одразу підскочив та рушив за ними. 

Три дівчини йшли не поспішаючи, насолоджуючись більш-менш теплою весняною погодою. Чоловік постійно тримався поруч та підслуховував їх розмову.

Виявилось, що бариста навчається разом із Вікторією в одному університеті — тільки на першому курсі. Підробляє баристою вона не через брак грошей, а тому, що любить спілкуватися з людьми, а особливо обожнює запах кави. І ця робота приносить їй море задоволення.

Дівчата ще трохи прогулялись містом: весело сміялись, розглядали вітрини крамниць із прикрасами та модним одягом, навіть не підозрюючи, що за ними пильно стежать.

І ось нарешті бариста вигукнула:

— З вами, дівчатка, добре, але мені завтра рано вставати на навчання.

— Тетянко, ми тебе проведемо додому! — радісно озвалася Росана.

Павло зрадів. Мотив цих вампірш був очевидний: зараз вони заманять дівчину в темний закуток та нападуть на неї. Він засунув руки в кишені, перевіряючи, чи на місці його срібні кілки та швидко рушив слідом за дівчатами.

Коли вони підійшли до високої будівлі, Павло визирнув із-за рогу й не зводив із них погляду.

— Віко, дуже дякую тобі за твої старі конспекти, — радісно говорила Тетяна. — Вони так виручили мене!

Що відповіла їй Вікторія, Павло погано розчув. Він стояв й ніяк не міг зрозуміти, чому вампірши так тягнуть час та поводяться, ніби звичайні студентки.

— Обов’язково передай мамі привіт від мене, — наказово проговорила Росана.

— Обов’язково! Вона постійно про тебе говорить, — вигукнула Тетяна. — Питає, коли ти ще прийдеш до нас у гості. Вона завжди так рада тебе бачити.

У Павла від почутого очі ледь не полізли на лоба.

— Може, в цю суботу? — запитала Тетяна. — Батьки будуть тобі дуже раді.

— Я з великим задоволенням прийду, якщо ви запрошуєте, — Росана так зраділа, що ледь не заплескала в долоні від цієї пропозиції.

— Тоді домовились, ми на тебе чекаємо, — радісно промовила Тетяна.

Після цього Тетяна по черзі міцно обійняла дівчат та мило посміхнулась.

— До завтра в університеті, — звернулась вона до Вікторії.

— До завтра, — усміхнулася та.

— До суботи, — перевела вона погляд на Росану.

— До скорої зустрічі, — тихо відповіла дівчина.

Коли Тетяна зникла за дверима, Росана не витримала — закрила обличчя руками й заплакала.

— Ну що ти, — турботливо проговорила Вікторія. — Зовсім наша прабабуся розклеїлась.

Вікторія дбайливо обійняла Росану, а та, захлинаючись сльозами, все ніяк не могла заспокоїтись. Вікторія ніжно гладила її по довгому чорному волоссю й тихенько заспокоювала.

Павло тримав у руках срібний кілок та не зводив із дівчат погляду. Він не знав, що йому робити. Що взагалі відбувається? Що це за чортівня коїться?

Нарешті Росана опанувала себе: зробила крок назад, розправила плечі та, витираючи сльози, гордо промовила:

— Це таке щастя — бачити, що твої нащадки живуть щасливим і спокійним життям. Віко, я тобі теж цього бажаю.

Вікторія нічого не відповіла — лише мовчки кивнула й радісно їй усміхнулась.