Раді Вас бачити!

Сьогодні була субота. Вікторія дуже хотіла провести цей день на самоті: нікуди не бігти, не поспішати, просто посидіти вдома серед власних думок.

Вона сиділа за столом та неквапливо різала яблука на тонкі шматочки. Яблука були неймовірно солодкими. Дівчина тихо посміхалась, згадуючи, як у дитинстві мама купувала яблука. Вона постійно вирізала з них незвичайні фігурки — звірів, птахів, казкових істот — і балувала такою красою її та брата. Як у мами виходило таке майстерство, Вікторія досі не могла зрозуміти. Скільки б вона сама не старалась, у неї ніколи не виходило так красиво й акуратно, як у мами.

Коли вона піднесла черговий шматочок до губ, то завмерла. У двері пролунав дзвінок.

“Та хай йому грець, — подумала дівчина. — Ну хто це ще припхався?”

Відчинивши двері, Вікторія широко розплющила очі.

— Доброго ранку, — радісно проговорив Павло.

— Доброго… — ледве вимовила дівчина. — Ви… до мене?

— Звісно. Це мій обов’язок — перевіряти самопочуття своїх пацієнтів, — посміхнувся чоловік. — Дозволите увійти?

— Ой, знаєте… я… — Вікторія розгублено шукала слова, щоб не впускати його у квартиру.

Але Павло безцеремонно переступив поріг та зачинив за собою двері. Дівчина розгублено дивилась на нього, мимоволі роблячи крок назад.

— Ви моя боржниця, — сказав він тихо. — Ви ж цього не забули?

Вікторія помітно нервувала. Зібравшись із силами, вона нарешті вимовила:

— Запевняю вас, я дуже добре себе почуваю. До того ж мені зараз терміново потрібно вийти у справах, тому я дуже поспішаю.

Павло оглянув її з голови до ніг. На Вікторії були короткі джинсові шорти й стара розтягнута футболка. Волосся було погано розчесане й недбало зав’язане у хвостик. На обличчі — жодної краплі макіяжу. Чоловік тихо засміявся та підняв погляд на її розгублені очі.

— Дуже хотів би у вас спитати: ви приймаєте ліки?

— Так, звичайно, — впевнено відповіла вона.

— І які саме таблетки ви прийняли сьогодні вранці? — посміхався Павло.

— Маленькі кругленькі біленького кольору, — посміхнулась вона у відповідь.

— І скільки цих біленьких кругленьких ви випили? — запитав він, явно розуміючи, як невдало вона бреше.

Вікторія замовкла. Її очі розгублено бігали по підлозі, а руки невпевнено тягнули край коротких шортів униз, намагаючись хоч трохи прикрити ноги.

Чоловік не зводив з неї погляду. Зараз вона була такою милою: трохи заспана, бо, напевно, тільки нещодавно прокинулась, але така чарівна у своєму природному безладі. Винувато опустивши очі, вона надула губки — і це зводило його з розуму.

Коли він побачив, як вона намагається спустити шорти трохи нижче, на його обличчі знову з’явилась посмішка. Якою ж вона була зараз по-дитячому невинною й безпорадною. Саме зараз Вікторія була справжньою — такою беззахисною й щирою.

— Ви обіцяли мені, що будете дуже слухняною пацієнткою, — повільно підходячи до неї, прошепотів Павло. — Ви завжди не виконуєте своїх обіцянок?

— Я думаю, вам краще піти, — вже впевнено сказала Вікторія, цього разу не відступаючи. — І взагалі, звідки ви дізнались мою адресу?

— Ви самі її написали в анкеті. Вчора. Хіба не пам’ятаєте? — проговорив він, підходячи ще ближче.

— Так, пам’ятаю… — замислено відповіла вона, опускаючи очі.

Раптом Вікторія підняла на нього сердитий погляд та різко промовила:

— Що ти від мене хочеш, збоченцю?

Павло весело розсміявся.

— Так мене ще ніколи не називали. Мені навіть подобається. Якщо хочеш — можеш й далі мене так називати.

— Пішов геть! — сердито кинула вона.

Але не встигла Вікторія вимовити нічого більше, як опинилась притиснутою до стіни. Дівчина спробувала штовхнути його, проте Павло миттєво схопив її за зап’ястя та закинув руки їй над головою.

Вікторія завмерла. Важко дихаючи, вона зі страхом подивилась йому в очі.



— Я буду кричати, — задихаючись, промовила вона.

— Якщо ти будеш кричати, то тільки підвищиш мою самооцінку, — засміявся він.

— Відпусти мене негайно! — закричала Вікторія. — Що ти собі дозволяєш?!

Коли вона побачила, як він лукаво посміхається, наближаючись до її обличчя, дівчина відчайдушно замотала головою й щосили почала вириватись.

— Ні! Ні, не потрібно! 

Павло й сам не розумів, що на нього найшло. Він ніколи б так не вчинив із жодною дівчиною. Але Вікторія манила його з такою силою, що він повністю втратив контроль над собою.

І ось зараз він цілував її. Чим відчайдушніше вона виривалась, тим міцніше він стискав її зап’ястя, навіть не думаючи, що завдає їй болю. Якою ж солодкою вона була… Він навіть не міг уявити, що її губи виявляться такими ніжними й п’янкими.

Він продовжував цілувати її, зовсім не усвідомлюючи, що дівчина вже не лише виривається, а починає тремтіти й тихо стогнати йому в поцілунок.

Павло забував про все на світі. У цю мить він думав лише про одне — він хоче її. Тут і зараз. І ніщо не могло його зупинити.

За вікном був день, а Вікторія — не вампір. А це означало, що зараз вона набагато слабша за нього.

Відірвавшись від її губ, Павло подивився їй в очі. Вікторія дивилась на нього з такою відразою, що це лише сильніше розпалило в ньому пристрасть.

Він різко схопив її, закинув собі на плече й поніс у вітальню.

— Ні! Відпусти мене! Відпусти мене негайно! — відчайдушно кричала Вікторія.

Вона продовжувала шалено вириватися й постійно била його кулаками по спині.

Посміхаючись, Павло ляснув її по сідницях. Від цього вона закричала ще сильніше.

— Не чіпай мене! Ні!

Кинувши дівчину на диван, він одразу навис над нею. Вікторія не припиняла вириватись. Павло схопив її за плечі, сильно притиснув до дивана й суворо крикнув їй просто в обличчя:

— Ти заспокоїшся нарешті чи ні?!

— Відпусти! Відпусти мене! Ти робиш мені боляче! — продовжувала кричати вона.

Павло знову вп’явся в її губи жадібним поцілунком. За мить його губи ковзнули до її шиї й ключиць, де він агресивно її кусав. Саме тоді Вікторія знову закричала:

— Припини! Не торкайся мене! Я не хочу! Ні!

Вона відчула, як його руки поринули під її футболку й почали жадібно досліджувати тіло. Коли він сильно стиснув її оголені груди, дівчина заплакала:

— Ні… Будь ласка, не роби цього. Благаю, не чіпай…

Але чоловік не усвідомлював, що робить. Раптом, не розуміючи себе, він схопив край її футболки й різко розірвав. Почувся короткий тріск тканини — футболка розірвалась, частково оголивши груди дівчини. Коли Вікторія почала кусатись, він, вже не пам’ятаючи себе, різко вдарив її по обличчю. Від удару вона здригнулась, сльози потекли ще сильніше, і з її грудей вирвався приглушений схлип.

Коли його руки спустились до її шортів і торкнулись ґудзиків на них, Вікторія закричала ще відчайдушніше:

— Ні! Не смій, покидьку!

Але Павло зовсім не чув її криків. Вікторія зводила його з розуму. Він відчував лише її дурманний запах і ніжне тіло, яке так відчайдушно хотів пізнати.

Коли він почав розстібати на ній шорти, дівчина закричала ще сильніше. І в наступну мить Павло відчув потужний удар у пах. Він скривився від болю й мимоволі відпустив її. 

Скориставшись цим, Вікторія різко вирвалася з його рук. Але вона встигла зробити лише крок уперед, коли він грубо смикнув її за ногу. 

Дівчина з криком впала на підлогу, боляче вдарившись тілом. Удар був настільки сильним, що на мить усе потемніло перед очима — вона завмерла, судомно намагаючись вдихнути повітря, але груди ніби стиснуло.

А вже за секунду Павло розвернув її до себе обличчям та суворо процідив:

— Ти будеш зараз моєю. Зрозуміла?

Вікторія тремтіла. Зібравши останні сили, вона вдарила його по обличчю, залишивши на щоці глибокі подряпини. На шкірі одразу виступила кров. Павло відчув легке печіння, але значно більше його розлютило те, що навіть лежачи на підлозі під ним, вона продовжувала відчайдушно бити його своїми маленькими кулачками й не збиралась зупинятись.

Вона його не хотіла. І ніколи не захоче. І в цьому був винен лише він сам. Що з ним трапилось? Він сам не вірив у те, що зараз відбувається. Ця дівчина змусила його повністю впасти у своїх власних очах.

Від цієї люті Павло схопив її за голову й щосили вдарив об підлогу. Вікторія одразу заплющила очі й затихла. Вона схопилась руками за голову, а сльози рікою потекли по щоках. Дівчина почала ще сильніше тремтіти.

Не розуміючи, що робить далі, Павло схопив її за шию й почав щосили здавлювати.

Спочатку Вікторія відчайдушно відривала його пальці від своєї шиї, била кулачками по його руках і грудях. Та з кожною секундою її удари слабшали, ставали все млявішими, аж поки руки не впали безсило на підлогу.

До Павла раптом повернулось тверезе прозріння. «Що я роблю… Що зі мною відбувається?» — промайнуло в голові. Він миттєво розтиснув пальці й зі страхом вдивлявся в її обличчя.

Вікторія судомно вдихнула, перевернулася на живіт та зайшлась хрипким, болісним кашлем. Її очі були яскраво-червоними, налитими кров’ю, з дрібними червоними крапками на білках. А тіло дрібно тремтіло.

Павло швидко опанував себе. Обережно, але рішуче він перевернув її на спину й заглянув у заплакані, налякані очі. Два пальці лягли на її сонну артерію — пульс був частим і нерівним.

— Дихай… Дихай повільно, — тихо промовив він, намагаючись говорити спокійно.

Вікторія продовжувала кашляти й тихо стогнати. 

Павло підхопив її на руки та поніс на кухню. Обережно посадив на стілець, налив склянку прохолодної води й підніс їй.

— Пий маленькими ковтками, — м’яко, але твердо сказав він. — Не поспішай.

Вона тремтячими руками взяла склянку, зробила маленький ковток та відразу скривилась від різкого болю в горлі. Сльози продовжували тихо котитись по її щоках.

Він швидко забрав у неї склянку — дівчина тремтіла так сильно, що могла впустити її й наступити босими ногами на осколки.

Вікторія опустила голову й знову закашлялась. Павло не зводив з неї погляду. Її футболка була розірвана. Вона намагалась прикрити своє оголене тіло, тримаючись маленькими руками за порвані краї тканини. На шиї та ключицях виднілись сліди від укусів, на щоці вже починав проступати великий синець від його удару. Волосся було розкуйовджене, а руки вкриті подряпинами. На сліди на її шиї він боявся навіть дивитись.

Раптом вона притиснула руки до грудей, важко зітхнула й скривилась від болю.

“Що я наробив… Що я накоїв… Я міг її вбити. Її… Вікторію, — думав Павло. — Я не мав права так її бити. Я мисливець, а вона зараз — людина. Вона — беззахисне створіння, про яке я повинен піклуватись, а не поводитись з нею як тварина”.

Тремтячими руками він ніжно взяв її обличчя у свої долоні та заглянув у заплакані очі. Вони досі були червоними, сльози тихо котились по щоках, а все тіло сильно тремтіло.

— Прости мені… — це було єдине, що він зміг вимовити.

Та коли побачив у її очах холодну байдужість, Павло не витримав. Він важко зітхнув, різко відвернувся й пішов геть. Двері за ним гучно грюкнули. Від цього звуку Вікторія здригнулась й знову почала важко, уривчасто дихати.

Вона сиділа на стільці, боячись навіть поворухнутись. Скільки часу так минуло — дівчина не усвідомлювала. Коли дихання нарешті більш-менш вирівнялось, вона повільно підвелась, тримаючись рукою за стіну та повільно попрямувала до ванної.

Коли Вікторія подивилась на себе в дзеркало, то скрикнула від жаху. На її шиї яскраво проступали червоні та фіолетові сліди — чіткі відбитки пальців і широкі гематоми. Дівчина закрила обличчя руками та гірко заплакала.

Минуло кілька хвилин, перш ніж вона змогла зібратись з силами. Важко видихнувши, Вікторія підняла погляд на своє відображення і, тихо, але з твердою рішучістю в голосі, заговорила:

“Я ні в чому не винна… Я не винна. Все добре. Все буде добре. Він не встиг. Він мені нічого не зробив, — повторювала вона знову й знову, ніби намагаючись переконати саму себе. — Я впораюсь. Я зможу пережити й це.”

Повільно знімаючи з себе рештки одягу, вона кидала його на підлогу. Легко хитаючись на ногах, увімкнула воду та стала під гарячий струмінь. Вода змішувалась зі сльозами, які не припиняли текти.

Єдине, що її трохи втішало — сьогодні вночі до неї не прийде Святослав. Він з іншими вампірами вирушить на патрулювання. До ранку її рани загояться, і ніхто, навіть він, нічого не здогадається про те, що сталось з нею сьогодні.

А як помститись цьому покидьку самостійно — вона подумає пізніше.