Раді Вас бачити!

Кінець квітня, 2018 року

Вікторія вже кілька хвилин мовчки терпіла присутність несподіваних гостей. 

Вона сиділа на дивані у вітальні, теплі сонячні промені лагідно гріли її оголені плечі. Проте ні тепло, ні звична затишність кімнати не могли розвіяти того внутрішнього заціпеніння, яке охопило її після слів, принесених білим птахом. 

Дівчина досі не могла повірити почутому — слова крутились в голові, наче далеке відлуння, якому вона боялась повірити.

— Я така щаслива за тебе, — вигукнула Хелена, радісно сплеснувши в долоні. — Скоро ти нарешті станеш людиною.

Вікторія змусила себе підняти очі — карі, великі, сповнені розгубленості. Пальці судомно вп’ялися в диван, ніби це була остання опора. Губи тремтіли, зрадницьки видаючи те, що вона так старанно намагалася сховати: сльози вже бриніли під повіками, готові пролитись в будь-яку секунду.

Віктор не витримав. Він миттю підлетів до неї. Сів поруч та одразу міцно обійняв сестру.

Дівчина зарилась обличчям у його груди й нарешті дала волю всьому, що так довго тримала в собі. Гіркий, нестримний плач вирвався з її грудей — гучний, рваний, такий, що здавався більшим за неї саму.

Старший брат мовчки, ніжно провів долонею по її русявому волоссю, на якому грали сонячні промені, розсипаючись золотими іскрами. Він пригорнув її ще міцніше, обіймаючи так, ніби міг захистити від усього світу одним лише цим теплом і силою своїх рук.

Хелена зробила крок уперед, щоб сісти поруч й теж обійняти Вікторію, але Янголіна міцно схопила її за руку й різко потягнула до себе. Хелена перевела на неї свої блакитні очі та слухняно зупинилась.

— Мені страшно, — прошепотіла Вікторія, підіймаючи на брата заплакані, блискучі від сліз карі очі. — Вітю, якщо моя троянда не стане білою, а залишиться червоною… а ще гірше — стане чорною… Біле Братство ніколи не дасть мені Прощення. Я ніколи не стану людиною.

Віктор ніжно провів долонею по її мокрих щоках, обережно витираючи сльози великими, теплими пальцями. Його погляд був спокійним.

— Ну що ти, моя рідненька, — тихо відповів він. — Твоя троянда стане білою. Обов’язково стане. І ти станеш людиною — справжньою, вільною, такою, якою завжди мала бути.

Він легенько торкнувся її підборіддя, змушуючи подивитися йому прямо в очі.

— Навіть не смій думати інакше, — додав уже суворо. 

Вікторія лише опустила очі, не в силах підняти погляд. Сльози все ще тихо котились по щоках, залишаючи блискучі доріжки на шкірі.

— Мені знову доведеться пережити той самий жах… — прошепотіла вона, не підіймаючи очей.

— Ні, — різко, впевнено й голосно перебила Янголіна. — Цього разу все буде не так.

У кімнаті запала мертва тиша. Всі погляди — Віктора, Хелени, навіть заплакані очі Вікторії, що здригнулись й піднялись, — миттєво звернулись до Янголіни. 

— Не буде більше того золотого світла, яке так мучило тебе минулого разу, — заспокійливо промовила Янголіна. — Цього разу все буде інакше.

— От бачиш, тобі не слід так боятись, — додав Віктор ще лагідніше. — Все буде добре. От бачиш.

Він знову міцно обгорнув сестру руками. А її тремтячі руки повільно ковзнули по його спині. 

Хелена радісно посміхалась. Її очі сяяли теплом і полегшенням.

А Янголіна зберігала спокій. Її обличчя залишалось незворушним, погляд — ясним і далеким. Вона не говорила вголос того, що насправді думала.

Якщо вам сподобалась ця глава, буду дуже вдячна за лайк)