Раді Вас бачити!

Пролунав різкий дзвінок у двері. Стефан повільно, майже неохоче підвівся й попрямував до входу. Сьогодні він нікого не хотів бачити — тим паче тих, хто приходить без запрошення.

Відчинивши двері, він завмер. На порозі нікого. Стефан ступив крок уперед, озирнувся ліворуч і праворуч — коридор був абсолютно порожній, лише тьмяне світло ламп ледь тремтіло на стінах.

Він потягнув двері на себе, щоб зачинити. І в ту саму мить відчув потужний, але дивно м’який поштовх у груди. Земля вислизнула з-під ніг, спина гупнула об підлогу. Стефан миттю розплющив очі — і побачив її.

Перед ним стояла Агонія. У її очах грала та сама знайомa, небезпечна іскра. Його губи самі розтягнулися в широку, щиру посмішку — таку, якої він давно не дозволяв собі.

Агонія дивилась на нього, заманливо прикушуючи нижню губу. В її очах танцювали темні іскри.

— Я так сумувала за тобою, — прошепотіла вона лагідно, майже співуче.

Стефан спробував підвестись, але вона блискавично опустила свою босу ногу йому на плече й одним плавним рухом притиснула його спину до холодної підлоги. 

Він тихо засміявся — низько, хрипкувато, з ноткою захоплення. Стефан торкнувся пальцями її щиколотки. Повільно, дражливо повів долонею вгору по ніжній шкірі, відчуваючи, як під його дотиком її м’язи ледь помітно здригаються.

Агонія, не прибираючи зухвалої посмішки, притиснула його до підлоги ще сильніше — з тією самою м’якою, але невблаганною владою. Стефан відчував, як її нога повільно, дражливо пересувається вище, до його шиї, і все одно продовжував лагідно, майже побожно гладити її шкіру.

Вона підняла руки до ґудзиків своєї сукні та почала розстібати їх — неквапливо, з насолодою, дозволяючи тканині розходитися сантиметр за сантиметром. 

Коли Стефан побачив, як перед ним відкривається її досконале, бездоганне тіло, він різко відкинув її ногу вбік та миттю підвівся, простягаючи руки, щоб нарешті обійняти її, притиснути до себе.

Але щойно він випростався — перед ним уже нікого не було. Залишився лише її легкий аромат, що витав у повітрі.

Не було загадкою, де її можна було шукати.

Увірвавшись до своєї спальні, Стефан задоволено посміхнувся. Агонія лежала на його ліжку — у позі, від якої повітря ставало густішим. Вона сперлась на руки, злегка вигнувшись, а сукня сповзла до пояса, оголюючи ідеально окреслені плечі та груди. 

У напівтемряві її білі очі світились холодним, манливим сяйвом. Це світло в її погляді розпалило в Стефані нову, ще потужнішу хвилю бажання.

Вона повільно підвелась на ліжку, сідаючи рівно. Пальці неспішно взялись за поділ сукні й почали підіймати її вгору, оголюючи стрункі ноги. Стефан завмер, не в змозі відвести погляду від того, що повільно відкривалось перед ним.

Коли тканина піднялася до стегон, оголивши їх повністю, у нього стиснулось все всередині. Він ледве стримувався, щоб не кинутися на неї. 

Агонія ж дивилась на нього звабливо, спокійно, ніби насолоджуючись його боротьбою з собою. Вона продовжувала підіймати сукню ще вище, неквапливо демонструючи свою красу.

Вона розстібнула останні ґудзики, і сукня м’яко сповзла вниз. Тепер на ній не залишилось нічого.

Стефан повільно вів поглядом по її тілу — від ключиць до стегон, ніби запам’ятовував кожен вигин заново. Щоразу, коли вона була перед ним отакою — повністю оголеною, без тіні сорому чи поспіху — він відчував те саме тихе, глибоке здивування: наскільки ідеально вона складена саме для його рук, для його погляду, для нього самого.

Повільно, з навмисною неквапливістю, вона піднесла руку до губ. Тендітні пальці торкнулись нижньої губи, а потім язик — рожевий, вологий, блискучий — почав повільно ковзати по подушечках пальців. Спочатку один, потім другий, ніби смакувала щось заборонено-солодке. Її очі не відривались від нього ні на мить.

Стефан ще тримався. Він був на межі, і вона це бачила. Відчувала. Смакувала цією владою над ним, як він смакував би її — якби вже не стримувався.

Вона лише ледь помітно посміхнулась краєчком губ, не припиняючи повільного, вологого руху язика.

Дівчина повільно провела вологими пальцями по своїй шкірі — спочатку по пишних грудях, обводячи контури так, ніби малювала їх заново. Рух був неквапливий, майже ласкавий до себе самої. 

Потім долоня спустилась нижче — по підтягнутому животу, де м’язи ледь помітно здригнулись від дотику.

А тоді пролунав її тихий, дзвінкий сміх — легкий, зухвалий, ніби вона сама дивувалась власній сміливості. І в ту ж мить пальці ковзнули ще нижче, зникнувши між стегон.

Червоні очі Стефана палали в напівтемряві. Він стискав щелепи так сильно, що видно було, як грають жовна. Тіло напружилось. Але він не рухався. Лише дивився. І ця нерухомість коштувала йому всього самоконтролю.

Агонія, не відводячи від нього погляду, повільно розвела ноги ширше. Рух був плавний, демонстративний, з холодною впевненістю тієї, хто знає, що саме зараз тримає його на невидимому повідку.

Її пальці, холодні й легкі, спустились до себе повільно. Спочатку лише доторки — м’які, ніби вона гладила не тіло, а щось крихке й священне. Потім вони стали впевненішими: розсунули ніжні складки, відкриваючи йому всю свою потаємну красу — рожеву, вологу, вже готову до більшого, але все ще стриману.

Вона була обережною. Дуже обережною.

Вказівний палець ліг на клітор — не тиснучи, а лише торкаючись. Потім почав малювати — повільні, ідеально круглі візерунки навколо нього. Спочатку великі, широкі кола, потім дедалі менші, точніші, ближчі до центру. Кожен рух був плавним, ритмічним, ніби вона ткала невидиму нитку насолоди навколо найчутливішої точки свого тіла.

Стефан дивився, не кліпаючи. Його губи розтягнулися в тихій, задоволеній посмішці. Він насолоджувався не лише видовищем, а й тим, як вона віддавалася цьому моменту повністю, без масок, без поспіху, лише для нього.

Коли вона заплющила очі та видала перші солодкі стогони, Стефан задоволено посміхнувся, насолоджуючись її танцем. Кожен стогін супроводжував черговий повільний круг пальця.

Вона не прискорювалась. Не поспішала. Просто дозволяла хвилі наростати — повільно, невблаганно, як приплив, що підступає до берега. Її стегна ледь помітно здригалися в такт рухам, груди підіймались й опускались рівно, а обличчя… на ньому була та сама тиха ейфорія, яку бачать лише в мить абсолютної довіри.

Її пальці — вже блискучі, липкі від власної вологи — стали впевненішими, рішучішими.

Спочатку один. Він увійшов повільно, ковзаючи всередину з легким опором. Від цього руху її спина вигнулась плавною дугою, голова відкинулась назад, довге чорне волосся розсипалось по плечах, а з губ зірвався перший низький, протяжний стогін — тихий, але вже не стриманий.

Потім два. Вони увійшли разом, повністю, до самих кісточок. Коли вона повільно витягувала їх назад, між пальцями тягнулися тонкі, прозорі нитки її збудження — вони блищали в напівтемряві, тягнулись й рвались з ледь чутним звуком, що лише підсилював тишу навколо.

А тоді три. Три пальці розтягували її, відкриваючи максимально широко, демонструючи йому всю глибину, всю готовність, всю вразливість, яку вона дозволяла побачити лише йому. Вона тримала себе розкритою, щоб він міг роздивитись кожен міліметр: як внутрішні стінки стискаються навколо пальців, як клітор набухає й пульсує, як усе тіло реагує на кожен поштовх.

Вона вже не пестила. Вона трахала себе — повільно, але глибоко, з ритмічним, вологим звуком, що повторювався знову й знову, як відлуння в порожній кімнаті. Кожен вхід супроводжувався легким чмоканням, кожен вихід — тихим, соковитим шелестом.

Її стогони ставали голоснішими, розкутішими. Спочатку вони були м’якими, оксамитовими, але з кожним новим поштовхом переростали в хриплуваті, майже крикливі вигуки, від наростаючої, нестримної хвилі, що вже підступала до краю.

Дівчина відкрила очі та із зухвалою посмішкою вирішила добити Стефана.

Агонія підняла одну ногу та поставила стопу на край ліжка. Тканина простирадла зсунулась разом із рухом, оголюючи внутрішню поверхню стегна аж до самого верху. 

Тепер перед Стефаном відкривався ще більш оголений, неприкритий вид: гладка шкіра, вкрита тонкою плівкою, що повільно скочувалась вниз по внутрішній поверхні стегон, напружені м’язи, які ледь помітно здригались від стримуваної напруги, і волога, повністю розкрита плоть — гаряча, набухла, блискуча від власної вологи, що прозоро стікала по складках і далі по шкірі.

— Ти хочеш мені допомогти? — тихо прошепотіла вона. — Чи хочеш просто продовжувати дивитись, як я сама себе трахаю… і знову кінчу без тебе?