Раді Вас бачити!

Два молодих хлопці йшли нічним містом — мокрий асфальт тихо поскрипував під кросівками, ліхтарі розмазували золотаві відблиски в калюжах. Повітря пахло дощем і холодним металом.

Раптом за рогом, там, де вузька вуличка зливалась з темрявою, почувся звук — тихий, надривний, майже невидимий жіночий плач. 

Вони переглянулись. Без слів прискорили крок.

За поворотом, просто на мокрій бруківці, сиділа дівчина. Довга легка сукня, майже прозора від вологи — прилипла до тіла. Для такої ночі, для такого холоду вона була одягнена неможливо легко.

Дівчина підтягнула коліна до грудей, обхопила їх руками й сховала обличчя між ліктями. Плечі здригались — дрібно, беззвучно.

Один із хлопців присів на корточки за метр від неї.

— Мила… з тобою щось трапилось? — тихо, обережно запитав він.

Відповіді не було. Тільки плач — такий самий тихий, такий самий безутішний. Вона навіть не підняла обличчя. 

Хлопець, що сидів поруч із нею, повільно підвівся та уважно подивився на друга. Їхні погляди зустрілись. На губах обох з’явилась лукава усмішка. Вони чудово розуміли одне одного без слів. Дівчина була засмучена. Самотня. І навколо не було нікого, хто міг би втрутитись.

Хлопець зі світлим волоссям неквапливо підійшов до неї. Нахилившись, він ніжно провів рукою по її довгому чорному волоссю.

— Ми могли б заспокоїти тебе, — тихо промовив він, майже шепотом. — Що ти на це скажеш?

Дівчина повільно підняла голову. Її очі були повні сліз.

— Яка красуня… — тихо озвався хлопець із чорним волоссям, розглядаючи її. — Ще ніколи не бачив такої вродливої дівчини.

Дівчина збентежено кліпала очима та почала відсуватись від них, усе далі забиваючись у куток.

Блондин гучно розсміявся. У кілька кроків він підскочив до неї, грубо схопив за руку та різко притягнув до себе.

— Ні, не треба! — закричала дівчина. — Відпустіть мене!

У відповідь він щосили вдарив її по обличчю. Удар був таким сильним, що дівчина відлетіла до холодної кам’яної стіни, безпорадно чіпляючись руками за шорсткий камінь.

Другий хлопець схопив її за довге волосся й різко потягнув до себе. Її тремтлива спина врізалась в його груди. Вона здригалась від плачу, але це лише ще більше розважало його.

Дівчина виривалась, кричала, намагаючись звільнитись, та її відчайдушні спроби лише викликали у нього ще більшу насолоду від того, що відбувається.

— Я буду перший, — засміявся хлопець із чорним волоссям.

— Чого ми будемо її ділити? — наголосив перший хлопець. — Можна насолоджуватись нею одночасно. Тільки я хочу бути спочатку спереду, а потім поміняємось.

Коли дівчина побачила, з яким задоволенням блондин почав розстібати свої джинси, вона щосили схопила руку брюнета, яка стискала її шию, і почала його кусати.

— Ай, стерва! — закричав він.

Він розвернув її обличчям до себе та вдарив її з такою силою, що вона впала на холодну землю. А коли він вдарив її ногою в живіт, дівчина здригнулась від болю, згорнувшись у клубочок.

— Мені подобається, коли жінка чинить опір до останнього, — посміхнувся він. — Я буду тебе трахати сьогодні беззупину…

Чоловіки задоволено посміхались, підходячи до неї ще ближче. 

Та раптом дівчина почала сміятись. Її сміх був такий раптовий і істеричний, що хлопці подумали: вона божеволіє на їхніх очах.

Вікторія повільно підвелась, відкидаючи назад своє мокре чорне волосся. Облизуючи розбиту губу, вона не припиняла сміятись. Коли вони побачили, як її карі очі раптово перетворилися на червоні, а білі ікла виступили назовні, вони завмерли від жаху.

— Вам не вдасться трахнути мене, — кровожерно прошепотіла вона. — Це я вас зараз відрахую так, що вам ніколи не захочеться більше сексу ні з ким!

Хлопці не могли ворушитись. Стояли, як вкопані, не розуміючи, чому їхні тіла не слухаються.

— Блондинчику, ти будеш першим. І знаєш чому? — Вікторія розсміялась. — Тому що у тебе третя група крові. Пощастило тобі. Ти будеш першим, чию кров скоштує одна з Покликаних. Радій цьому факту! Це неабияка честь, яка тобі випала.

Вона повільно підійшла до нього й так само повільно розстібнула його куртку. Коли її руки поринули під футболку, він застогнав. Довгі чорні кігті шкрябали його тіло до крові. Порізи були настільки глибокі, що він ледве міг стримати крик від болю.

Раптом Вікторія зупинилася та відійшла від нього.

– Ні, я передумала, – суворо сказала вона.

Дівчина повернула погляд на брюнета та зловісно посміхнулась.

– Краще ти станеш моєю першою стравою, – її червоні очі спалахнули ще яскравіше. – А твого друга я залишу собі… не десерт.

Хлопець із чорним волоссям від її слів затремтів ще сильніше, але досі не міг поворушити тілом.

Дівчина повільно підійшла до нього та взяла його за руку.

– Ти мене вдарив, і мені було дуже боляче, – жалібно промовила вона, невинно кліпаючи очима. – Знаєш, як це боляче, коли тебе б’є той, хто сильніший за тебе?

Хлопець благально замахав головою, і це лише ще більше сподобалося їй. Вона ніжно розглянула його долоню, тримаючи руку у своїй.

Раптом її очі спалахнули яскраво-блакитним світлом. Одночасно різкий рух її руки — і пролунав страшний крик хлопця. Він упав на землю. Тепер його тіло могло рухатись, але це зовсім не допомогло.

– Сука, ти мені руку зламала! – закричав він, вдивляючись у кістку, що стирчала з його руки назовні.

– Це тільки перша твоя рука, – засміялась вона. – У тебе ще стільки всього можна зламати.

Хлопець лежав на землі, не в змозі піднятись та кричав від болю.

Раптом Вікторія перевела погляд на хлопця зі світлим волоссям.

– Я передумала, – різко промовила вона. – Все-таки ти будеш першим. Все-таки запах саме твоєї крові зводить мене з розуму.

Хлопець, що лежав на землі, зі страхом спостерігав, що зараз станеться.

Вікторія повільно йшла до блондина, її посмішка була надто широкою, щоб бути доброю. Він закрив очі, очікуючи неминучу смерть.

Раптом із темряви виникла нова постать. Чоловік кинувся вперед, схопив Вікторію та різким рухом відкинув убік. Вона з розгубленістю впала на землю, відчуваючи, як земля хитнулась під нею.

Одразу в цю мить гіпноз перестав діяти на хлопців. Вони відчули, як сила повернулась до їхніх тіл. Та від пережитого страху вони не рухались, лише з жахом дивились на свого рятівника.

– Забирайтесь геть, – крізь зуби прошепотів Святослав.

Блондин кинувся до свого друга та допоміг йому підвестись з холодної землі.

Але в цю мить Вікторія підвелась та кинулась на них. Святослав миттю схопив її за талію та пригорнув до себе. Він притискав її спину до своїх грудей, стримуючи, а вона, наполовину перетворившись на кажана, розмахувала чорними крилами та кричала як навіжена, намагаючись дістатись до своїх жертв та завершити те, що почала.

Хлопці з жахом тікали якомога далі від цього місця, не озираючись.

Скільки часу вона так панічно та безпорадно кричала, Вікторія вже сама не розуміла. Склавши крила та перетворивши їх на людські руки, вона щосили відштовхнула Святослава від себе.

Зробивши крок, вона ще раз сумно подивилась у далечінь — на жаль, дух цих хлопців уже давно зник.

Повернувшись обличчям до Святослава, вона миттю підбігла до нього та щосили штовхнула.

– Що ти зараз наробив?! – кричала вона. – Як ти міг? Чому ти втрутився?!

– Тому що я кохаю тебе, – спокійно промовив він. – І не дозволю тобі втратити себе. Вбивши когось, ти ніколи не станеш людиною.

– Та я ніколи вже не стану людиною! – кричала вона. – Я обрала білу троянду, а мені все одно не дали Прощення. Хіба ти не розумієш? Біле Братство не хочуть, щоб я знову стала людиною… і цього вже ніколи не станеться!

Кожне її слово зростало в крик, і голос її хрипів від безупинного плачу. Очі блищали від сліз, що нестримно котились по щоках.

Нарешті вона опустила голову, і довге волосся спало, прикриваючи її обличчя.

Святослав повільно підійшов та обережно обійняв її, притягуючи до себе. Його руки, міцні й холодні, обіймали її так, ніби хотіли зупинити весь біль світу.

– Тихіше, моя крихітко… – шепотів він. – Все буде добре. Побачиш, усе налагодиться.

Він ніжно провів рукою по її спині, притискаючи сильніше, щоб вона відчула його підтримку, а вона все ще ридала, немов хотіла вигнати весь біль із себе назовні.