Раді Вас бачити!

Храм Білих Веж

Червоний сокіл кружляв високо в небі. За ним заворожено спостерігали дві юні дівчини.

— Невже це нарешті станеться? — замріяно промовила дівчина в блакитній сукні.

— За стільки віків очікування ми заслужили порятунок, — впевнено відповіла дівчина в рожевій сукні. — Якщо білий птах відмовився від нас, то ця червона пташка може стати нам у пригоді. Головне — ми повинні казати Хелені все так, як домовлялись. Ти мене зрозуміла?

Дівчина в блакитній сукні тихо кивнула. Хоча вся ця ідея їй не подобалась, але вона так сильно прагнула спасіння, що була готова піти на все, аби лише здобути довгоочікуваний спокій.

Коли птах почав повільно спускатись нижче, його обриси поступово почали змінюватись. З червоного сяйва вимальовувалась постать молодої дівчини, яка розливала навколо себе червоний блиск. Дівчата з Білого братства затамували подих.

І ось Хелена в довгій червоній сукні крокувала до них, відкидаючи за спину своє довге руде волосся.

Хелена зупинилась біля сходів, не наважуючись ступати далі. Юні дівчата повільно спустились до неї, але залишились на останній сходинці й привітно посміхнулись.

— Рада тебе бачити, Червоний Птаху, — ласкаво промовила дівчина в рожевій сукні.

— Добрий день, — невпевнено відповіла Хелена.

Дівчата посміхались, спостерігаючи, як Хелена нервово перебирає пальці.

— Ми не будемо питати, чому ти захотіла зустрітись з нами, бо дуже добре розуміємо, які обставини тебе привели, — дбайливо сказала дівчина в рожевій сукні.

— Я сильно боюся за Віктора, — тихо промовила Хелена. — Якщо в мене є можливість врятувати його, то я піду на все.

Дівчина в рожевій сукні ледве стримувала посмішку, намагаючись приховати свою радість. Ця налякана дівчина з вогняним волоссям так сильно закохана, що нею можна маніпулювати, як завгодно. І цим обов’язково потрібно було скористатись.

— Я б хотіла прочитати Пророцтво і дізнатись на власні очі, хто з Покликаних Обраний, — голосно промовила Хелена. — Щоб бути впевненою й знати, як мені діяти далі.

Дівчина в блакитній сукні мовчала. Їй було дуже шкода Хелену. Потрібно було зупинити її, адже своїми діями вона наражала себе на небезпеку. Але вона мовчала, бо дуже хотіла отримати своє власне Спасіння.

Раптом дівчина у рожевій сукні дістала згорток пергаменту. Він світився білим сяйвом, від якого розсипались різнокольорові блискітки, наче граючись у повітрі. 

Хелена затамувала подих, коли та простягнула його їй. Тремтячими руками вона потягнулась вперед, але дівчина різко відвела Пророцтво убік та суворо поглянула на неї.

— Але ми не можемо дати тобі прочитати Пророцтво просто так, — голосно промовила вона. — За все у цьому світі потрібно платити. Бо все має свою ціну, і треба дотримуватися балансу.

— Але що я можу віддати? — зніяковіла Хелена. — У мене нічого немає.

— Помиляєшся, — посміхнулась дівчина в рожевій сукні. — Ти можеш віддати на обмін своє безсмертя.

— Але… — Хелена завмерла. — Якщо я віддам своє безсмертя, то втрачу силу, перестану бути Червоним Птахом і стану звичайною людиною.

— Так, — задумливо проговорила дівчина в рожевій сукні. — Але тоді ти зможеш прочитати Пророцтво і дізнаєшся, хто з Покликаних Обраний.

Хелена знову подивилась на сувій. Він так світився, а його блискітки грали на сонці. Вона кохає Віктора. А в цих рядках захована справжня відповідь, яка їй так потрібна зараз. Вона піде на все, щоб її коханий був у безпеці. Дівчина перевела погляд на дівчат і впевнено промовила:

— Добре. Я згодна.

Юні дівчата радісно посміхнулись. Зараз Хелена віддасть їм силу Місячної мавки, і завдяки цій могутній силі вони нарешті звільняться від закляття. Дівчина в блакитній сукні навіть заплющила очі, не вірячи, що це дійсно відбувається.

— Але спочатку я хочу прочитати Пророцтво, — впевнено сказала Хелена.

— Так, звичайно, — посміхнулась дівчина в рожевій сукні. Вона простягла сувій Хелені й м’яко додала: Прошу, насолоджуйся.

Хелена прийняла сувій папірусу. Руки її сильно тремтіли. Вона досі не могла повірити, що тримає Пророцтво у своїх руках і стоїть лише за крок від правди.

Нарешті вона розгорнула його. Очі швидко бігали по рядках старослов’янської мови.

Коли дівчина дочитала до останнього слова, вона різко затамувала подих. Світ навколо ніби похитнувся, в очах потемніло. Серце важко закалатало в грудях. Повільно, майже через силу, вона підняла погляд на дівчат. Голос її затремтів:

— Цього… не може бути…

— А з чого ви всі вирішили, що Покликаних лише двоє? — голосно спитала дівчина в рожевій сукні.