Раді Вас бачити!

Вже починало світати. Вікторія зупинила машину біля високої будівлі, заглушила мотор та не зводила очей зі своїх рук, що лежали на кермі. Пальці її дрібно тремтіли, і нічого вона не могла з цим вдіяти. 

У голові паморочилось, у вухах гуділо, а серце калатало так шалено, ніби хотіло вирватись з грудей. Раптом їй стало важко дихати. Дівчина зрозуміла, що треба якомога швидше дістатись квартири, бо відчувала, як стає дедалі гірше.

Щойно вона вийшла з машини, як одразу побачила Віктора. Він сидів на капоті своєї машини й сердито дивився на неї. Кого-кого, а старшого брата їй зараз бачити зовсім не хотілось.

Та тільки-но вона зробила крок, як усе навколо різко пішло обертом. Єдине, що вона встигла помітити — це як Віктор зі зляканим обличчям швидко біжить до неї. А перед тим, як остаточно втратити свідомість, вона відчула, як його сильні, але дуже бережні руки підхоплюють її тіло.

***

Вже кілька годин Вікторія сиділа в лікарні, рахуючи кожну хвилину цих тортур. Спочатку Віктор силоміць потягнув її до гінеколога. Як дівчина не пручалась й не переконувала його, що не може бути вагітною, брат стояв на своєму.

Тепер вона сиділа в кабінеті вже знайомого лікаря й не знала, куди подітись від жаху. Павло досліджував її так ретельно й наполегливо, що Вікторія ледве стримувалась, аби не зірватись. А наче навмисно Віктор постійно підганяв лікаря, вимагаючи знати все до найменших дрібниць, через що його сестрі стало так погано.

Найщасливішим у цій ситуації був саме Павло. Він майстерно приховував свою радість за професійною маскою, але всередині буквально тремтів від ейфорії. Нарешті він знову міг бачити її, торкатись її ніжної шкіри… І кожен новий дотик зводив його з розуму.

На радість для Вікторії, брату зателефонували по роботі, і йому довелось вийти в коридор. Користуючись нагодою, дівчина сміливо запитала:

— Лікарю, зі мною ж усе гаразд, правда?

— Я б цього не сказав, — задумливо дивлячись на тонометр, відповів Павло. — Ваш тиск дуже підвищений. Ви сильно перенервували? Що у вас трапилось?

— Моя найкраща подруга загинула, — сумно промовила Вікторія. — І я навіть не знаю, як тепер повідомити її рідним про це…

У Павла наче щось защеміло всередині. Він винувато відвернувся, намагаючись не дивитись їй в очі.

— Співчуваю вашій втраті, — тихо промовив він.

— Павле Олександровичу, я вас дуже прошу… Не кладіть мене в лікарню, будь ласка. Ви ж не зробите цього? — жалісно промовила дівчина.

— Ви не можете просити мене про таке, — суворо промовив він. — Як ваш лікар, я не маю права йти у вас на поводу.

— У мене зараз дуже важливі проєкти в університеті, і я не можу відставати від навчання. Я планую отримати червоний диплом.

Павло подивився на неї непохитно.

— Що для вас важливіше: ваше здоров’я чи червоний диплом? Ви маєте дбати про себе.

Вікторія м’яко усміхнулась і солодким, майже ніжним голосом відповіла:

— Я обіцяю, що буду дотримуватись всіх ваших вказівок і з великим задоволенням прийматиму всі ліки, які ви мені випишете.

У цю мить вона граційно відкинула за спину своє довге волосся, відкриваючи лінію шиї та виразні ключиці. Павло мимоволі повільно опустив погляд, вивчаючи кожну оголену ділянку її тіла.

— Ми ж із вами домовились, лікарю? — промуркотіла вона, лукаво підморгнувши. — Обіцяю, я буду дуже слухняною пацієнткою.

Павло підняв очі на її губи. Вікторія спеціально злегка їх приоткрила, від чого вони стали ще пухкішими й спокусливішими. Лікар важко зітхнув. Якби зараз були інші обставини, вона б, мабуть, пошкодувала, що так майстерно його зваблює. Він би з величезним задоволенням зірвав з неї одяг, розвів її стрункі ноги й змусив би її благати, щоб він не зупинявся.

Але, перемігши себе, Павло підійшов до свого столу й почав виписувати для неї ліки. Вікторія задоволено посміхнулась й тихо, радісно видихнула.

Саме в цю мить у кабінет знову зайшов Віктор. З обличчя Вікторії миттєво зникла усмішка. Вона не хотіла виглядати надто щасливою, щоб старший брат нічого не запідозрив.

— Лікарю, що ви скажете? — стурбовано спитав Віктор.

— Я випишу ліки, — відповів Павло суворо, підіймаючи на нього погляд. — А ви, як старший брат пацієнтки, будете зобов’язані стежити, щоб вона приймала їх вчасно.

— О, за це ви не переймайтесь, — посміхнувся Віктор. — Я тепер буду за нею дуже добре наглядати. Бо без мого контролю моя сестричка зовсім розпустилась.

Вікторія лише пирхнула й сердито склала руки на грудях. Віктор м’яко провів долонею по її волоссю, не відриваючи від неї погляду.

А Павло знову опустив очі на рецепт та продовжив писати.

***

Вікторія сиділа на кухні своєї квартири й через силу запхала в себе останню оладку, запиваючи її соком. Робила вона це лише для того, щоб не слухати чергових повчань старшого брата про те, що вона знову сильно схудла і їй потрібно краще піклуватися про себе.

А Віктор у цей час уже вкотре перечитував рецепт лікаря й перевіряв, чи всі ліки вони купили.

— Ці біленькі таблетки потрібно пити вранці, — не відриваючи очей від запису, сказав він. — А ці рожеві — після їжі. Так, а це що тут написано? Не можу розібрати… Ну й почерк у цих лікарів, — засміявся він, піднімаючи очі на сестру.

Саме в цю мить Вікторія повільно підвелась зі стільця та попрямувала в іншу кімнату.

— Ти куди? — стурбовано спитав Віктор.

— Хочу полежати. Можна? — з’язвила вона.

— Так, звичайно, — винувато проговорив він.

Коли Вікторія зникла з його поля зору, хлопець знову опустив очі на рецепт. Але, не витримавши чергових нерозбірливих слів, відкинув папірець убік та рішуче направився за сестрою.

Зайшовши до вітальні, він побачив, як Вікторія зручно вмостилась на дивані та дивилась на величезному плазмовому екрані науковий фільм про розкопки. Що поробиш — така вже була його сестра. Навіть якщо зараз вона не вчиться, все одно думає про навчання.

 Хлопець повільно підійшов до неї й з легкою посмішкою запитав:

— Дозволь скласти тобі компанію?

Вікторія підняла на нього розгублений погляд та мовчки посунулась, звільняючи місце поруч із собою.

Віктор тихо сів біля неї. Дівчина повернулась до нього спиною, обняла руками спинку дивана й не відривала погляду від екрана.

Хлопець не витримав так довго. Уже за кілька хвилин він підсів ближче. Ніжно перебирав її волосся та вдихаючи його запах. Як же вона пахла… Пахла дитинством, пахла його безтурботними роками, за якими він так сумував.

Вікторія не ворушилась. Вона тихо продовжувала сидіти, не зводячи погляду з екрана, і лише ледь помітно посміхалась, розділяючи з ним цю теплу, безтурботну мить.

------------

Якщо глава не залишила вас байдужими, буду дуже вдячна за вашу чесну реакцію )))