Раді Вас бачити!

Раптом мене хитнуло і, якби я не відкрила очі, то мабуть би впала. Демон так само непорушно сидів у кріслі і дивився у вікно. Кімната була та сама, все на своїх місцях. Але я стала якоюсь іншою. Свідомість наче то прояснилася чи затуманилася… Не зрозуміти. 

«Може він мене гіпнотизує?» – майнула думка. А навіщо? Що з мене узяти? Мільйонів на банківському рахунку у мене немає, щоб дізнатися код доступу. Я не секретний агент розвідки, щоб випитати у мене таємницю. Єдине, що можна з мене узяти – тільки тіло. Смішно! Навіщо йому моє тіло? Може він збоченець?.. 

– Що відбувається? – запитую Демона. – Що ти зі мною робиш?

– Чого ти розхвилювалася? – спокійно питає він. – Я – нічого не роблю. Все робиш ти сама. Краще розкажи, що ти відчуваєш. Не дозволяй підозрам опанувати тебе.

– Коли я не розумію, що відбувається, мені знову стає страшно, – пояснила я.

– Це нормально, – погодився Демон. – Але ти стільки всього не знаєш, що відбувається у цьому світі, але ж ти не боїшся усього-усього?

– Усього – ні, – погодилася я. – Тільки того, що зараз навколо мене. 

– Зараз навколо тебе дуже багато чого, наприклад, хтось може вже підклав вибухівку під наш будинок і за мить ми можемо злетіти у повітря. Але ж ти цього не знаєш і не хвилюєшся, не боїшся, так?

– Так, ти правий.

– Так от, страх або інші руйнівні почуття з’являються, коли ти фіксуєш на них увагу і даєш їм енергію. Тоді вони отримують своє право на існування, наче заселяються в тебе і починають тобою керувати. Твоїм мозком. Зрозуміла?

– Ну так, – погодилася я. – Я це наче й так знаю… Але постійно забуваю. Точніше, не встигаю спіймати момент, коли вони беруть наді мною верх.

– Так навчися ловити цей момент, – запропонував Демон. – І ти зрозумієш, наскільки тобі легше стане жити. Це стосується не лише страху, а будь-якої негативної, на твій погляд, емоції.

– Зрозуміла… – погодилася я. – Дякую, реально страх десь зник, навіть на одиничку не залишилося.

– Чудовий результат! – похвалив Демон. – Перший крок зроблено. Тоді йдемо далі. Ти ж прийшла з якоюсь метою? 

– Так… До речі, можна мені хоч присісти? – спитала я, зрозумівши, що все ще стою посеред кабінету. – Зазвичай, пацієнтам пропонують в першу чергу сісти або лягти на кушетку.

– Ти не пацієнт, – заперечив він. – Ти – мій друг, якому потрібна допомога. І не обов’язково лежати чи сидіти, головне – результат. Якщо хочеш сісти, прошу! 

Я пройшла і вмостилася у зручне, затишне крісло, що стояло поруч з ним. 

– Хочеш чаю? – запитав Демон. 

– Можна, – погодилася я, дивуючись все більше. Щось я не бачила у кіно, щоб психологи пропонували своїм клієнтам чай. Хоча, я ж не клієнт.

Демон підвівся і підійшов до столу, що стояв збоку, де ввімкнув чайник та дістав чашки з тумби під ним. Дійсно, у мене складалося враження, що я просто прийшла в гості до друга. Всередині все якось розслабилося і раптом я зрозуміла, скільки всього я собі накрутила. До чого себе довела. 

– То яке наступне питання? – запитав Демон, навіть не обертаючись.

– Хочу позбутися свого… – я загальмувала, згадавши, що він казав, що кохання позбутися не можна. – Своєї… залежності… від кохання… – витиснула нарешті.

– А як виглядає твоя залежність? – спитав він. – Щоб чогось позбутися, треба розуміти, як воно виглядає і де знаходиться.

– Виглядає так, що мене постійно тягне до Антона, а інші чоловіки навіть не цікавлять. Таке відчуття, що коли його немає поруч, мені чогось не вистачає. Жити не цікаво. Тільки з ним я відчуваю себе живою… – я вирішила викласти все, як є.

– Безумовно, між людьми є енергетичний зв'язок, – погодився Демон. – Вони наче обертаються в одній повітряній кулі, якщо можна так порівняти. А коли відстань між ними збільшується, вони відчувають, що чогось не вистачає. Затишку кулі вже немає, і тягне знову з’єднатися. Так?

– Саме так! 

– Але є один нюанс, про якій усі забувають. Відчуття виникають не тому, що ви знаходитесь поруч, вони виникають в тобі, в твоєму тілі, твоїй голові, твоїй свідомості. Тобто, викликає їх інша людина, але право на життя їм надаєш ти, як зі страхом. Зрозуміла?

– Так, – знову погодилася я. – І що з того?

– А те, що коли будь-які відчуття виникають, ти вирішуєш їхню долю. Як приємним відчуттям, так і не приємним для тебе. Звісно, бути поруч приємно і ти хочеш постійно утримувати цей стан, а від неприємних емоцій хочеш позбавитися. Так?

– Так.

– Алгоритм той самий: спіймала відчуття і вирішуй, жити їм чи ні. Ось і вся мудрість.

– А якщо я хочу тільки приємних, а інша людина не хоче, як тоді?

– Або знайди людину, у якій є таке саме бажання, або не давай життя негативним відчуттям у тобі. 

– Інших варіантів немає?

– Є, – кивнув Демон. Він вже заварив чай і поставив на столик біля мене дві чашки – одну для мене, а другу для себе. – Ти вже всі інші варіанти проходила? Чи не так?

– Так, – зітхнула я. – Нічого не спрацювало. Ось тому я тут, щоб позбутися негативної залежності. 

– Чудово! – зрадів Демон, наче йому у руки потрапив довгоочікуваний піддослідний кролик. – Тоді починаємо?

Я мовчки кивнула, зручніше вмощуючись у кріслі.