Спочатку:
На сторінку книги
Я знову швидко ковтнула, щоб не думати, відчуваючи, як в голові вже затуманилося, а те, що стискало в середині, почало відпускати. Бажання відчути його обійми, з яким я сюди їхала, почало розширюватися і врешті-решт охопило мене повністю. Я посунула свій стілець ближче до Антона і притиснулася до нього, відчуваючи тепло його тіла. Він відреагував і обійняв мене вільною рукою, а я поклала голову йому на плече. Серце моє пришвидшилося.
Ми допили кожен свій келих, а коли поставили їх разом на стіл, Антон узяв канапку і простягнув її мені до рота.
– З’їж, дівчинко, ти мабуть голодна після роботи, – запропонував він.
Його турбота мене розчулила. Я повернула голову і вкусила шматочок, торкнувшись губами його пальців. Повільно прожувала і знову вкусила. Він терпляче чекав, коли я доїм цю канапку, годуючи мене, як дитину. Це було так щемливо! Нарешті я взяла до рота останній шматочок з його руки і повернула голову. Наші погляди зустрілися… Я проковтнула цей шматок, не жуючи, не знаю, як тільки не вдавилася. А далі все понеслося некерованим буревієм.
Антон торкнувся рукою мого обличчя і нахилився до мене. А мене накрило так, що аж в голові запаморочилося. Я першою поцілувала його, розвертаючись усім тілом і притискаючись до нього. У наступну мить я вже сиділа у нього на колінах, задихаючись від поцілунку, розпалюючись все більше. Моя вузька ділова спідниця була незручною і невдовзі її довелося позбавитися, як і ділової блузки, що полетіла кудись за мою спину.
Я більше не думала ні про що, я вся була у цій довгоочікуваній близькості, жадібно притискаючись до Антона. Його руки блукали моєю спиною, опускалися нижче, примушуючи мене тремтіти...
– Дівчинко моя! – шепотів Антон. – Ти тут! Моя мила…
Прийшла до тями я, коли ми швидко добігли цю «стометрівку», виклавшись на повну, і лежали, тісно обійнявшись, на холодній підлозі цієї кухні на купі наших речей.
– Як я скучила за тобою! – зізналася я.
– Мені тебе не вистачало, – відповів Антон. – Якби ти знала… Пробач мені!
– Пробачаю, – прошепотіла я. – А якби ти знав… Хоча, краще не треба…
Господи, яка я була щаслива у цю мить! Те, про що я колись мріяла, поливаючи сльозами свою подушку, здійснилося. Більшого мені у той момент нічого не було потрібно. Так би й лежала вічність, дивлячись на відблиски вуличних ліхтарів на стелі, що вже горіли за вікном. Антон перебирав пальцями моє коротке руде волосся, від чого я просто мліла.
– Ти обрізала своє волосся, – зауважив він.
– Так, почала нове життя, – посміхнулася я.
– Ти дуже змінилася, дівчинко…
– Ти не залишив мені вибору…
– Так склалося…
– Вже не важливо…
Антон підвівся наді мною, подивився мені у вічі і ніжно торкнувся моїх губ.
– Підводься, ти замерзнеш, – нагадав він, притримуючи мене за спину.
– Піду грітися у ванну, – посміхнулася я, відриваючись від підлоги.
Я стояла під теплим струмом води і посміхалася сама собі. Не хотілося думати, зважувати, аналізувати… Моє тіло ще пам’ятало дотики Антонових рук, від чого було так млосно. Десь далеко залишилося моє теперішнє життя, від якого я втекла, наплювавши на всі правила гри.
Що буде далі мене зараз взагалі не хвилювало. Головне – я отримала те, про що вже й не мріяла, що поховала десь в глибині душі, не сподіваючись. А тут такий подарунок! Все моє єство випромінювало щастя, у якому я розчинялася без залишку…
Але теперішнє життя само нагадало за себе, коли я почула дзвінок, що лунав з моєї сумки десь у коридорі. Серце завмерло – це була мелодія, яку я поставила на дзвінок Володимира. Чорт! Як же невчасно! І що мені робити?
– Леро, тобі дзвонять, – Антон прочинив двері ванної і простягнув мені телефон.
А я не наважилася його узяти. Якщо я відповім, то все зруйнується, а я цього не хотіла. Я повернула кран, щоб виключити, але не розрахувала і, перекрутивши, ввімкнула холодну воду. На голову мені полився льодяний душ, від якого я аж відскочила убік, зойкнувши. І це мене нарешті отверезило. Холодний душ у прямому сенсі охолодив мої гарячі почуття і повернув в реальність.
– Поклади, я потім передзвоню, – сказала я, вимикаючи кран. – У мене руки мокрі.
Антон поклав телефон, що продовжував дзвонити, на край мийки і потягнувся до мене. Обійняв мене усю мокру і притиснув до себе. Я обійняла його за шию, але щось вже було не так. Цей дзвінок зруйнував те крихке щастя, що я вкрала цього вечора. Я навіть боялася поглянути у бік телефона, ніби з нього міг вистрибнути сам Володимир. Я почувалася зрадницею, і від цього всередині шкребли кішки.
Телефон замовк, а я звільнилася з рук Антона і потягнулася до рушника, ховаючи очі. Я боялася, що Антон помітить мій стан. Не хотілося нічого пояснювати нікому, ні Антону, ні Володимиру. Було шкода, що все розсипалося і хотілося втекти, сховатися в своїй квартирі і зібратися з думками.
– Я мабуть поїду додому, – сказала я.
– Невже? – здивувався Антон. – Ти можеш залишитися, – чи то запитав, чи запропонував він. – Мені так багато треба тобі сказати…
Я завагалася, мені теж багато чого хотілося йому сказати, і не тільки – хотілося знову відчути, як разом калатають наші серця… І тут я згадала за Алісу, що сопіла десь у кімнаті. Залишитися?! Щось я не була готова до того, щоб залишитися у цій кімнаті разом з нею.
– Не цього разу, – рішуче похитала я головою.
– Як хочеш, – Антон погодився, але голос його був сумний.
– Завтра важлива нарада на роботі, – спробувала я виправдатися. – Я ж тепер головний редактор, я тобі не розповіла… Мені треба підготуватися…
– О, вітаю! – Антон здивувався. – Тебе підвищили?
– У мене свій журнал, – не втрималася я похвалитися.
– Навіть так?
– Я тобі пізніше все розповім, – пообіцяла я.
– Звісно, – кивнув Антон. – Мабуть ми довго не спілкувалися.
– Дуже довго…
– Приїжджай, коли побажаєш, – запропонував Антон.
– Як зможу…
– Леро, я буду чекати.
Я нічого не відповіла, хоча й дуже хотіла. Суперечливі відчуття всередині мене не давали спокою. Мені треба було зібратися з думками і розібратися зі своїм життям, яке зараз нагадало за себе по той бік телефону. Я існувала одночасно у двох паралельних реальностях і не знала, що робити. Підступна доля знущалася з мене, підкинувши нове випробування у ту саму мить, коли моє життя майже вирулило на окреслений шлях.
