Раді Вас бачити!

Я спала аж до пізнього вечора. А коли прокинулася, потягнулася на білосніжних шовкових, так, саме шовкових, простирадлах, і зітхнула з задоволенням. Як же чудово! Я буду повною дурепою, якщо відмовлюся від Володимира. Як мені себе запрограмувати на стосунки з ним? 

Може Юрчику зателефонувати, щоб мозок вправив? Він дуже позитивно діє на мене. До речі, я ж йому навіть не повідомила, куди поїхала. Безсовісна! Він би щиро порадів за мене і похвалив. Але я так терміново зібралася, що було не Юрчика. Поки доробляла роботу та домовлялася, щоб мене хтось підстрахував, забула про все інше. От ще колеги будуть в шоці, коли я повернуся вся така засмагла та задоволена. Повмирають від заздрості! Їм та яхта й не снилася. Та ще з олігархом! 

У двері обережно постукали.

– Так, увійдіть, – відгукнулася я.

На порозі з’явився Володимир.

– Вибач, вирішив перевірити, чи все добре, – пояснив він. – Ти все спиш і спиш.

– Все просто чудово! – зізналася я. – Просто щось втомилася. 

– Вечеря вже чекає, тоді збирайся і приходь, – запросив Володимир. 

Він ввічливо зачинив двері, черговий раз отримавши від мене «плюсик» в карму. Ну хіба можна відмовити такому чудовому чоловікові у вдячності? 

«Я подумаю на його рахунок…» – пообіцяла я собі. 

За вечерею я не помітила, як спустошила вже пів пляшки чудового італійського вина. Єдине, про що могла думати, як же ж гарно тут! Я егоїстка, без сумніву, чи може то просто доля мене нагородила за мої страждання цією поїздкою? 

«Не доля, а Юрчик», – осяяло мене раптом. 

– Мені треба зателефонувати, – я підвелася з-за столу. – Відійду на декілька хвилин?

– Звісно, – погодився Володимир.

Коли я виходила, то спіймала на собі його зацікавлений погляд, від якого стало і приємно і трохи лячно. Він дивився на мене не просто як на Леру, що прийшла на співбесіду, а як на жінку, яку він однозначно бажає. Ой, що ж далі буде… Мабуть треба ще італійського вина…

– Юрчику, вгадай де я зараз? – запитала замість привітання, набравши його номер.

Я сховалася на носі яхти, подалі від зайвих вух і Володимира. 

– Тільки не кажи, що ридаєш у подушку, – насторожився Юрчик.

– Та ні! – вигукнула я. – Невже по моєму голосу не чутно.

– Чутно, що ти, подруга, трошки п’яна, – констатував друг. – А от де, гадки не маю.

– Юро, навколо мене Саронічна затока! – похвалилася я.

– Це десь у дупі світу?

– Це десь у серці Європи, невіглас! – розсміялася я. 

– І як ти там опинилася? 

– Твоїми молитвами, друже! 

– Не зрозумів?

– Я тут з Володимиром на яхті.

– Отакої! – здивувався Юрчик. – То ви вже того?

– Чого того?

– Затоваришували? 

– Ну як тобі сказати…

– Як є.

– Я навіть не знаю, як окреслити наші стосунки, – зізналася я.

– Тут все просто, я зараз окреслю, – сказав Юрчик. – Одне питання: ви вже переспали?

– Ні, ти що? – вигукнула я.

– Як це ні? – здивувався друг. – А що ти там робиш?

– Відпочиваю, пірнаю… У мене окрема каюта, – розповіла я.

– Лерка, ти дурна чи що? Яка окрема каюта?!

– Окрема… 

– Нічого не знаю, ніяких окремих кают! – заперечив Юрчик. – Переїжджай до нього і бери штурвал в свої руки! У прямому сенсі.

– Юро! Який штурвал?

– Мені що тобі пояснювати, де він знаходиться? Лерка, чесне слово, ти поводишся як дівчинка нецілована, – зітхнув друг.

– По-перше, він мені ще не пропонував з ним спати, – пояснила я. – А по-друге… я не хочу.

– Леро! – вигукнув друг. – Яке не хочу? Це твій шанс, ти не можеш його втратити. 

– От я й хотіла з тобою порадитися. Я наче як розумію, якщо сюди поїхала, то маю бути вдячна. Це наче як за замовчуванням мається на увазі… І він так на мене дивиться…

– Дивиться, як нормальний чоловік на гарну і сексуальну жінку, – пояснив Юрчик. – Якби не дивився, то було б підозріло, що може імпотент чи збоченець, чи іншої орієнтації… А так все в порядку. З чим тут радитися?

– Якщо я йому відмовлю, що буде?

– Будеш дурепою! Крапка! – підсумував Юрчик. 

– Але ж це має бути взаємний потяг, а не змушування. Юро, ну ти ж розумієш?

– Ні! Люба моя, ти ж не чоловік, який якщо не хоче, то не зможе. Ти – жінка. 

– Я не можу ментально, – зітхнула я.

– Ну тоді випий щось для хоробрості, уяви, що ти зі своїм Антоном – і вперед.

– Ось це вже точно збочення!

– Леруню, якщо ти йому відмовиш, вважай, що ти просто з’їздила у відпустку і забула. Жоден чоловік не прийме відмови. Особливо людина його статусу. 

– Я не зможу переступити через себе, – простогнала я. – Вибач, Юро, що підвела тебе.

– Не вибачу! І не роби дурниць, – наказав друг. – Досить розводити тут балачки! Йди до нього і будь хорошою дівчинкою. – Юрчик натиснув відбій. 

А що я, дійсно, від нього хотіла почути? Щоб він сказав: так моя дорогенька, не спи з Володимиром, йди, страждай за Антоном. Невже доведеться переступати через себе?..

Я повернулася на палубу до Володимира. Він сидів з келихом вина і дивився на море. 

– Все добре? – запитав він. – Ти виглядаєш розгубленою.

– Все добре, – збрехала я. – Налий мені ще вина.

Володимир наповнив келих і підняв тост.

– Леро, я хочу випити за тебе – ти неймовірна жінка, я ще таких не зустрічав! 

– Дякую, звісно, – скромно відповіла я. – Та я сама звичайна.

– Ні, я ж бачу, – заперечив він. 

Моє серце закалатало: ось, вже почалося! Я мимоволі почала озиратися навколо, наче шукаючи шлях до відступу. Та якій відступ – навколо море! Шансів у мене – нуль. І тоді я вирішила скористатися порадою Юрчика. Я посміхнулася і, цокнувшись з ним келихом, залпом спустошила його, мов склянку з водою. 

– Ого! – здивувався Володимир. – Мабуть у тебе жага.

– Точно! Пити хочеться, – погодилася я. – Налий ще.

Володимир здивовано подивився на мене, але налив. 

– А я хочу випити за тебе, – узяла я ініціативу. – Я теж таких, як ти, ще не зустрічала. Чесно. 

І спустошила наступний келих під шокований погляд Володимира. Але мені було байдуже. Інакше я готова була стрибнути з борту і пливти в Афіни, яких навіть й на горизонті не було видно. Після цього я відчула, як в тілі з’явилася дивна легкість, а в голові й тим більше. Мені чомусь стало весело без причини, і я розреготалася. 

– Чудове вино! – похвалила я. – Чарівне! 

– Леро, щось не так? – схвильовано спитав Володимир. 

– Все супер! – заперечила я. – Просто мені давно не було так добре.

І в наступний момент я відчула, що мені вже зовсім не добре. Голова закрутилася каруселлю, яхта захиталася, і я схопилася за поручні. Боже, який сором! Мабуть з боку я виглядаю зовсім не привабливо. Дурна, п’яна жінка! Треба тікати звідси негайно, поки зовсім не втратила обличчя. Я хутко підвелася і підійшла до борту.

– Леро, ні! – це було останнє, що я почула. Після цього пам'ять вимкнуло.

… Я прочинила очі, коли сонце вже заливало усю каюту яскравим світлом. Спробувала підвестися, але відчула таке запаморочення, що поклала голову назад на ліжко. Озирнулася і раптом зрозуміла, що… це не моя каюта, в який я спала вдень! О, боже, що я тут роблю? Невже це каюта Володимира? Невже я з ним переспала? Але я нічого не пам’ятаю! Хоча… може це й на краще. 

Я ще якийсь час крутилася на ліжку і нарешті змогла підвестися. Дотелепала до туалетної кімнати і вмилася холодною водою. Довго стояла під душем, намагаючись згадати хоч щось після того, як я підвелася з-за столу. Я ж наче не багато випила, ну може пляшку за весь вечір, чому мені так вставило? Може це нерви?.. І так соромно перед Володимиром! От п’яниця! Мабуть відтепер він на мене буде дивитися зовсім іншими очима. Ще б згадати, що я вчора робила і говорила. Куди мені подітися?..