Раді Вас бачити!

Глава 18. Остання таємниця Эмілі

Ранок у маєтку Блеквуд почався з тихого шелесту осіннього листя за вікнами та запаху свіжозавареного чаю. Сонце ледь пробивалося крізь густі хмари, залишаючи на старовинних меблях бліді золотаві відблиски. У коридорах уже чулися кроки прислуги, дзвін посуду й приглушені голоси, проте загальна атмосфера будинку залишалася напруженою.

Після смерті Емілі та Розелли навіть звичайний ранок більше не здавався звичайним. Кожен погляд міг приховувати підозру, кожна розмова — небезпечну таємницю.

Ксенія прокинулася раніше, ніж зазвичай. Вона майже не відпочила, бо навіть уві сні її переслідували слова з записки Емілі.

«Якщо зі мною щось станеться, шукайте там, де починається тінь».

Детективка сиділа біля вікна в шовковому халаті, тримаючи в руках чашку кави. На письмовому столі лежали нотатки, фотографії та список запитань, які вона збиралася поставити Сарі Міллер — двадцятишестирічній покоївці, котра була близькою подругою Емілі.

Саме Сара могла знати те, чого не помітили ні поліція, ні інші мешканці маєтку.

У двері тихо постукали.

— Увійдіть, — озвалася Ксенія.

До кімнати зайшла молода дівчина у форменій сукні. У руках вона тримала тацю з англійським сніданком: тости, вершкове масло, джем, маленький чайник і фарфорову чашку з блакитним візерунком.

— Доброго ранку, міс Ксеніє. Я принесла вам сніданок. Місіс Маргарет сказала, що ви, мабуть, знову працюватимете з самого ранку.

— Дякую. Ви Сара Міллер, чи не так?

Дівчина помітно напружилася.

— Так, міс.

— Не хвилюйтеся. Я хотіла б поговорити з вами про Емілі.

Сара поставила тацю на столик, але не поспішала відходити. Її обличчя відразу змінилося, а в очах з'явився біль, який вона намагалася приховати.

— Я знала, що ви запитаєте про неї, — тихо промовила вона. — Просто не була впевнена, коли.

Ксенія відсунула чашку.

— Тоді, можливо, краще поговорити зараз. Сідайте, будь ласка.

Сара вагалася. Прислузі не заведено було сидіти за столом господарів, навіть якщо йшлося про розмову з детективкою. Проте Ксенія жестом запросила її до крісла.

— Я не збираюся звинувачувати вас у чомусь, Саро. Мені потрібна правда. Емілі загинула, і ми досі не знаємо, хто її вбив.

Дівчина опустила очі.

— Вона була мені як сестра. Ми разом працювали тут, ділилися всім. Я досі не можу повірити, що її більше немає.

— Ви сказали, що вона чогось боялася перед смертю. Розкажіть мені про це.

Сара стиснула пальці на колінах.

— Приблизно за тиждень до трагедії Емілі почала поводитися дивно. Раніше вона була веселою, могла пожартувати навіть тоді, коли місіс Маргарет сварила нас за найменшу помилку. А потім стала мовчазною. Постійно озиралася, прислухалася до кроків у коридорі й перевіряла, чи зачинені двері її кімнати.

— Вона пояснювала, чого боїться?

— Ні. Спочатку казала, що просто втомилася. Але я бачила, що це неправда. Одного вечора ми зустрілися біля пральні. Емілі була дуже бліда, і руки в неї тремтіли. Я запитала, чи хтось її образив. Вона відповіла, що дізналася дещо важливе про цей дім.

Ксенія подалася вперед.

— Що саме?

— Вона не сказала. Лише попросила мене пообіцяти, що я не розповідатиму нікому про нашу розмову, доки вона сама не поговорить із господинею.

— Із Мілою Блеквуд?

Сара кивнула.

— Так. Емілі сказала, що повинна повідомити місіс Мілі важливу новину. Вона боялася, що хтось дізнається про це раніше. Я запропонувала піти з нею, але вона відмовилася. Сказала, що спочатку має переконатися, що не помиляється.

Ксенія замислилася.

Емілі збиралася поговорити з Мілою, а не з Річардом. Це могло означати, що її відкриття стосувалося не лише господаря маєтку. Можливо, покоївка знала щось про родину, чого не повинна була знати стороння людина.

— Вона називала чиєсь ім'я? — запитала Ксенія. — Можливо, говорила про когось із членів родини?

Сара заперечно похитала головою.

— Ні. Але одного разу я почула, як вона сказала: «Якщо це правда, хтось обов'язково спробує мене зупинити». Я дуже злякалася й попросила її негайно звернутися до поліції. Вона відповіла, що ще не має достатньо доказів.

— А що сталося того дня, коли вона померла?

Сара глибоко вдихнула.

— Я бачила її вранці. Вона поспішала до кухні, тримаючи в руках невеликий згорток. Я запитала, що там, але вона лише сказала, що це особиста річ. Потім ми домовилися зустрітися після роботи. Я чекала на неї, та вона не прийшла.

Голос дівчини затремтів.

— А наступного дня мені повідомили, що її знайшли мертвою.

Ксенія відчула, як усередині знову піднімається знайоме відчуття тривоги.

— Ви знаєте, що було в тому згортку?

— Ні. Але я пам'ятаю, що він був загорнутий у темну тканину. Емілі дуже міцно тримала його, наче боялася загубити.

Темна тканина.

Ксенія відразу згадала клаптик, знайдений неподалік від кімнати Емілі, та сліди біля оранжереї. Чи могли вони бути пов'язані зі згортком? Поки що це було лише припущенням, але тепер воно мало значення.

— Саро, чи розповідала Емілі про Мері Блеквуд?

Дівчина здригнулася й підняла очі.

Ця реакція не залишилася непоміченою.

— Чому ви запитуєте саме про міс Мері? — тихо поцікавилася вона.

— Я перевіряю всі можливі напрямки. Мені важливо знати, чи мала Емілі з нею якісь непорозуміння.

Сара кілька секунд мовчала, а потім відповіла:

— Одного разу Емілі сказала, що випадково почула розмову, якої не повинна була чути. Вона не назвала імен, але після того випадку стала ще більш наляканою. А коли я запитала, чи стосується це когось із родини, вона сказала лише: «Деякі люди в цьому домі зовсім не такі, якими здаються».

Ксенія повільно кивнула.

— Дякую. Ви дуже допомогли. І ще одне: якщо згадаєте щось важливе, навіть якщо це здаватиметься дрібницею, відразу повідомте мені.

— Звичайно, міс Ксеніє.

Сара підвелася, але біля дверей зупинилася.

— Є ще дещо. Я не знаю, чи це важливо, але після смерті Емілі хтось заходив до її кімнати. Я не бачила обличчя, лише помітила, що двері були відчинені, хоча перед тим я сама їх зачинила.

— Коли це сталося?

— Того вечора, коли поліція вже оглянула кімнату. Я поверталася з кухні й побачила, як хтось виходить із коридору. Людина швидко зникла за поворотом. Я не наважилася піти слідом.

— Ви пам'ятаєте, чоловік це був чи жінка?

— Не впевнена. На ньому або на ній був темний одяг.

Ксенія подякувала Сарі ще раз і відпустила її. Коли двері зачинилися, детективка залишилася сидіти нерухомо.

Хтось шукав у кімнаті Емілі щось уже після її смерті.

Отже, існувала річ, яку вбивця не знайшов або не встиг забрати.

І, можливо, саме вона могла розкрити правду.

---

За пів години до кімнати Ксенії постукала Катерина. Вона виглядала втомленою, проте в її очах горів рішучий вогник.

— Нам потрібно поговорити. Негайно.

Ксенія відсунула нотатки.

— Щось трапилося?

Катерина зачинила двері й розповіла про нічну прогулянку, віллу Ізабелли та побачене у вікні. Ксенія слухала мовчки, а коли подруга переказала слова Мері про речі Емілі, її обличчя стало серйозним.

— Ти впевнена, що саме Мері сказала це?

— Абсолютно. Я чула кожне слово. Себастьян теж знав про сховані речі й вимагав, щоб вона їх знайшла.

— І вони обговорювали вагітність Дженні?

— Так. Мері явно не подобається, що батько прийняв Томаса й не збирається виганяти його з маєтку. Але це ще не найважливіше. Вона боїться того, що залишила після себе Емілі.

Ксенія підвелася й підійшла до вікна.

Тепер усе складалося в тривожну картину. Емілі щось дізналася, почала боятися, збиралася поговорити з Мілою, а потім загинула. Після її смерті невідома людина проникла до кімнати, а Мері з Себастьяном обговорювали речі, які необхідно знайти.

— Я не хочу звинувачувати Мері лише через її роман із Себастьяном, — нарешті сказала Ксенія. — Зрада може пояснити її бажання приховувати власні вчинки, але не доводить причетності до вбивства. Проте тепер у нас є підстави з'ясувати, що саме вона знає про Емілі.

— Ти думаєш, вона могла її вбити?

— Я думаю, що Мері приховує більше, ніж нам показує. І якщо Емілі справді знайшла щось небезпечне, Мері могла бути причетною до цього. Але нам потрібні докази.

Ксенія повернулася до столу й записала три пункти:

Згорток у темній тканині.

Таємниче відвідування кімнати Емілі після її смерті.

Речі, які Мері наказала знайти.

— Спочатку перевіримо кімнату Емілі ще раз, — вирішила вона. — Потім поговоримо з Мілою та обережно з'ясуємо, чи відбулася її розмова з Емілі. А за Мері потрібно поспостерігати.

— Я можу цим зайнятися, — запропонувала Катерина. — Після вчорашньої ночі мені все одно буде важко сидіти без діла.

Ксенія м'яко торкнулася її плеча.

— Ти сама майже не спала. Не забувай про себе.

Катерина ледь усміхнулася.

— Я пам'ятаю. Але зараз у нас є справа. І я не дозволю, щоб ще хтось постраждав, поки ми шукаємо відповіді.

Ксенія хотіла заперечити, та зрозуміла, що подруга вже ухвалила рішення.

— Гаразд. Тільки будь обережна. Якщо помітиш щось підозріле, не намагайся діяти самотужки.

— Обіцяю.

Вони обмінялися поглядами, у яких не було потреби в додаткових словах.

За дверима пролунали кроки. Хтось зупинився біля кімнати, але не постукав. Ксенія підійшла до дверей і різко відчинила їх.

Коридор був порожній.

Лише на килимі лежав невеликий складений аркуш паперу.

Ксенія підняла його й розгорнула.

Усередині було написано всього одне речення:

«Не шукайте речі Емілі, якщо не хочете дізнатися, що насправді сталося тієї ночі».

Катерина зблідла.

— Хтось знає, що ми наблизилися до правди.

Ксенія повільно склала записку.

— Ні, Катю. Хтось боїться, що ми її знайдемо.

Вона подивилася в темний коридор, де ще мить тому могла стояти людина, яка залишила попередження.

У маєтку Блеквуд знову запанувала тиша.

Але тепер Ксенія знала: вбивця Емілі досі перебуває поруч із ними.

І він готовий на все, аби правда залишилася похованою.