Раді Вас бачити!

Кіра

— Перепрошую… А ви точно ясновидиця? — примружуюся, уважно розглядаючи жінку.

Ну а що? Раптом я помилилася дверима? Може, це взагалі сусідка вирішила трохи підзаробити на довірливих людях. Зараз же кожен другий може оголосити себе екстрасенсом — достатньо купити чорну сукню, скляну кулю і зробити загадковий вираз обличчя.

— А ти сумніваєшся? — її брови повільно повзуть вгору.

— Якщо чесно… так. Ви якось не дуже схожі на людину, яка бачить майбутнє, — відповідаю, скептично зиркаючи на її образ.

— Якщо не віриш, то навіщо прийшла? — темні, наче провалля, очі звужуються, і мені стає… трішечки не по собі. 

— Та я ж казала… Хочу вийти заміж. Але, схоже, я переплутала адресу. Дякую за приділену увагу і до побачення! — я підриваюсь зі стільця, вже готуючись втекти звідси, але не тут-то було.

Ця… жінка хапає мене за зап’ястя й одним рухом садить назад.

Ого… Для свого віку сили в неї більш ніж достатньо.

— Думай про свою проблему і мовчи! — командує вона, накриваючи мої долоні своїми й міцно заплющує очі, закидаючи голову назад.

Кілька секунд жіночка сидить нерухомо, а потім повільно зітхає так, ніби щойно встановила зв’язок із самим Всесвітом.

Я ледве стримую усмішку. Ні, серйозно… за таку акторську гру можна сміливо вручати «Оскар».

— У тебе, дитинко… дуже важка доля…

От несподіванка!

Не від щасливого життя я сюди приперлась!

— З чоловіками у тебе не ладнається. То зраджують, то просто йдуть. Загалом, біда, — «просканувала» ясновидиця моє життя.

Я здивовано кліпаю. Ну… із цим вона, звісно, влучила, але це ще нічого не доводить.

— А де це ви побачили? В долонях чи у мене це на лобі написано? — цікавлюсь я, за що отримую легкий удар по руці.

Шльоп!

— Мовчи і слухай! — суворо шепоче жінка, закривши очі. — Твоє майбутнє завжди було поруч з тобою. Тільки ти його не помічаєш.

— Але… біля мене нікого немає… — тихо бурмочу собі під ніс й у відповідь отримую суворий погляд ясновидиці. 

Зрозуміла. Зараз найкращий час, щоб замовкнути.

— На тобі немає ні прокляття, ні вінця безшлюбності, — продовжує вона вже впевненіше й я мимоволі посміхаюся.

Нарешті хоч одна хороша новина!

— Тепер я попрошу духів показати мені твого судженого, — оголошує жінка, закочуючи очі й починає хитатись вперед-назад, видаючи такі дивні звуки, що мені хочеться просто засміятися вголос.

— Ох! Знайшла! Який же красень! — вигукує ясновидиця, ледь не аплодуючи.

— Перепрошую, ви зараз про кого? — тремтячим голосом питаю я.

— Про твого судженого, звісно. Саме тому тобі досі не щастить. Ти просто ще не зустріла свого чоловіка.

Ну, логіка залізна, тут не поспориш.

— І як я маю зрозуміти, що це саме він? — цього разу я навіть нахиляюся ближче. Ну а раптом зараз почую щось справді корисне?

— Спробую його коротко описати. Високий… Брюнет… Широкі плечі… Зелені очі… Красивий, одним словом…

Декілька секунд я мовчу, сподіваючись, що це якийсь жарт, а потім не витримую і вигукую голосніше, ніж планувала:

— Ви серйозно? Ви тільки що описали половину чоловічого населення! — я закочую очі, розуміючи, що даремно витрачаю тут свій дорогоцінний час.

— Є у нього одна відмітка, котрої немає у інших… У нього на грудях татуювання у вигляді жука. Ось від цього і відштовхуйся.

— Це все? — питаю з відчутним невдоволенням у голосі.

— Це те, що мені показали духи, — відповідає жінка, знизуючи плечима.

— Чесно кажучи, звучить як повна маячня, — я ледь стримуюся, щоб не вибухнути від обурення.

— Не хочеш — не вір. Тільки за сеанс все одно доведеться платити.

Оце вже справжнє нахабство!

— Ні, зачекайте. За такі гроші я розраховувала хоча б на детальнішу інформацію! 

У відповідь жінка знову заплющує очі, близько хвилини мовчить і видає цілком логічне завершення свого «передбачення»:

— Він вже поруч із тобою. Просто ти його не помічаєш. А може… навіть ненавидиш.

Поруч зі мною? Єдиний чоловік, якого я регулярно бачу — це кур’єр із доставки піци! Все, моє терпіння закінчилося! Я лише дарма згаяла свій час!

— Ось гроші. Там вся сума. Якщо хочете – можете перерахувати, — я дістаю з сумки конверт і простягаю його шарлатанці прямо в руки.

— Пам'ятай, донечко. У цього чоловіка буде татуювання на грудях! І ще, ні з ким іншим тобі щастя не буде. Він твоя друга половинка і ти нікуди від нього не втечеш, — каже жінка мені у слід.

— Обовʼязково запамʼятаю, — глузливо відповідаю, бажаючи якомога швидше покинути квартиру. 

Зачинивши за собою двері, я швидким кроком залишаю це місце з цілим «букетом емоцій» й сідаю в машину, набираючи номер подруги.

— Нарешті ти зателефонувала! Мене розпирає від цікавості. Що сказала ворожка? — Оля з перших гудків одразу ж взяла слухавку.

— Що я ідіотка, — фиркаю, уважно стежачи за дорогою. — І навіщо я тебе тільки послухала? Краще б за ці гроші купила собі кілька нових суконь.

— Невже все настільки погано? — голос Олі стає тихішим.

— Ну чому ж? Ні. Я дізналася, що у мого обранця буде татуювання у вигляді жука на грудях. Ось і все. Загалом, я забуду цю зустріч, як страшний сон, і буду жити своїм життям.

— Може, її слова потрібно просто правильно розтлумачити? — подруга намагається всіляко мене підтримати.

— Так я розтлумачила. І знаєш, що зрозуміла?

— Що? — можу побитися об заклад, подруга зараз сидить з відкритим ротом.

— Оль, та то все брехня, ось і все. Загалом, зустрінемося завтра ввечері в клубі. Залиємо моє горе пляшкою мартіні.

— Як скажеш, люба. Може, того хлопця покличемо, який минулого разу намагався з нами познайомитись? Його номер у мене залишився, — захоплено каже подруга, а я тим часом заїжджаю на парковку й помічаю, що моє місце зайняте чужою машиною.

— Це ще, що за лайно? — бурмочу собі під ніс, відкриваючи дверцята своєї автівки.

— Алоооо... Кіра, ти мене чуєш? — перепитує подруга.

— Так-так. Можеш кликати кого захочеш, — відповідаю на автоматі, повністю переключивши свою увагу на сусідське авто.

— Добре. Тоді до зустрічі? — чую задоволений голос подруги й те, як прискорюється від злості моє серцебиття.

— Так, до зустрічі! — я закінчую розмову і ховаю телефон до сумочки, косо дивлячись на цю чортову Ауді.

Власника цієї машини я знаю дуже добре і ненавиджу всією душею! Цей нахабний й самовпевнений ідіот був моїм сусідом. 

І найгірше те, що він чомусь вирішив, що моє місце для паркування автоматично стало його власністю відтоді, як він переїхав у сусідню квартиру!

— Гей, крихітко! — лунає знайомий насмішкуватий голос. — Допомогти припаркуватися?