Раді Вас бачити!

Максим

Ледве мені вдається звільнитися від рук Сніжани, яка явно не розуміє, чому я раптом вирішив перервати наш надзвичайно приємний вечір, як одразу прямую до вхідних дверей, навіть не сумніваючись у тому, хто саме так наполегливо тисне на дзвінок.

Не знаю, звідки береться така впевненість, але я готовий поставити що завгодно на те, що за дверима стоїть розлючена Кіра.

Одягатися перед тим, як відчинити їй, я навіть не збираюся, тому що формально я не голий, а мої улюблені боксери цілком виконують свою основну функцію й водночас досить вигідно демонструють все, що їм дозволено демонструвати. 

Відчиняю двері й, звичайно ж, бачу перед собою мою улюблену сусідку, яка дивиться на мене спопеляючим поглядом. Щоправда, гнів Кіри виявляється напрочуд нестійким, тому що її очі майже одразу опускаються з мого обличчя нижче, затримуються на грудях, потім переміщуються до преса й залишаються там трохи довше, ніж потрібно людині, яка прийшла виключно висловити претензії.

Мені доводиться докласти зусиль, щоб не розсміятися, тому що спостерігати за Кірою зараз неймовірно цікаво: вона явно продовжує злитися, однак її очі при цьому настільки уважно вивчають моє тіло, що я вперше за довгий час подумки дякую собі за всі години, проведені в спортзалі.

Заради такого погляду можна було б навіть трохи напружити м’язи грудей і дати сусідці можливість краще оцінити результат моїх тренувань, однак я все-таки стримую цей геніальний порив. Навіть у моєї самовпевненості повинні існувати якісь межі.

До того ж у мене самого швидко з’являється значно цікавіший об’єкт для спостереження, адже Кіра прийшла до мене в тонкій шовковій піжамі, яка красиво облягає її фігуру.

Як я й очікував, сусідка починає обурюватися через шум із моєї квартири і у моїй голові відразу з’являється нахабна відповідь про те, що вона могла б не просто слухати все через стіну, а приєднатися до нашої компанії, однак я розумію, що після такої пропозиції ризик отримати від Кіри по пиці стане стовідсотковим, тому залишаю цю думку при собі.

В якийсь момент я навіть не помічаю, як скорочую відстань між нами, змушуючи її відступити до стіни.

Кіра хвилюється, її дихання змінюється, однак вона не поспішає відштовхувати мене, і саме ця маленька деталь остаточно руйнує залишки мого бажання поводитися, як належить сусідові.

Я нахиляюся до її шиї, торкаюся губами теплої шкіри й вдихаю знайомий аромат її волосся, який чомусь подобається мені значно сильніше за дорогі жіночі парфуми. Кіра пахне квітами й чимось свіжим, причому аромат зовсім не солодкий і не нав’язливий.

Моя рука ковзає по її талії, пальці відчувають легке тремтіння, і в цей момент я остаточно визнаю очевидне: ця чортова сусідка діє на мене сильніше, ніж будь-яка жінка за останні роки.

І це починає серйозно насторожувати.

Я звик до того, що фізичний потяг залишається просто фізичним потягом. Мені ніколи не було складно провести з жінкою ніч, а наступного дня спокійно повернутися до власного життя, однак із Кірою все відбувається зовсім інакше. 

Від нової хвилі збудження я легко прикушую шкіру на її шиї й відчуваю, як дівчинка здригається, а з її губ майже зривається тихий стогін, який вона все-таки встигає стримати.

Схоже, сьогодні ми обоє перевіряємо, наскільки довго здатні вдавати, що між нами існує виключно взаємна неприязнь.

Найнебезпечніше полягає в тому, що якби Кіра зараз сама попросила мене продовжити, я навряд чи згадав би про Сніжану, яка чекає на мене в моїй квартирі, однак водночас я вже прекрасно розумію, що не хочу перетворювати сусідку на ще одну випадкову жінку у своєму ліжку.

Мені подобається її характер, навіть коли вона мене дратує, подобається спостерігати за її реакціями, подобається провокувати її на чергову суперечку й бачити, як вона намагається вигадати відповідь ще образливішу за мою, а усвідомлення всього цього викликає дуже незручне запитання: невже я справді починаю хотіти від жінки чогось більшого, ніж кілька приємних зустрічей без зобов’язань?

Ще зовсім нещодавно сама думка про серйозні стосунки викликала в мене бажання швидко змінити тему, а тепер я стою напівголий у коридорі, цілую шию своєї сварливої сусідки й серйозно розмірковую над тим, яке місце вона може зайняти в моєму житті.

Якщо такими темпами все продовжиться, мій статус переконаного холостяка скоро потребуватиме перегляду.

Саме в цей момент мені чомусь здається чудовою ідеєю пожартувати, що Кіра так нервує лише через відсутність мужика в її житті, причому десь всередині я навіть очікую, що вона почне виправдовуватися чи засоромиться. Але Кіра обирає єдину відповідь, до якої я абсолютно не готовий.

Вона повідомляє, що у неї є наречений.

Я кілька секунд дивлюся на неї, намагаючись зрозуміти, якого біса в її житті раптом з’явився наречений, якщо за два місяці нашого сусідства я жодного разу не бачив поруч із нею хоча б якогось чоловіка.

Отже, вона бреше.

Причому робить це настільки впевнено, що на мить я навіть починаю сумніватися у власних висновках, але швидко згадую, що Кіра занадто вперта, щоб просто визнати, що сказала дурницю через мою провокацію.

Саме тому я вирішую не сперечатися, а підтримати її маленьку виставу до самого кінця й абсолютно серйозно пропоную познайомити мене з її нареченим.

Я вже встигаю подумки похвалити себе за те, що досить вдало втягнув Кіру в її ж власну брехню, але саме в цей прекрасний момент мій язик вирішує остаточно зіпсувати ситуацію, і я абсолютно несподівано навіть для самого себе заявляю, що Сніжана — моя наречена.

Ну вітаю тебе, Троцький, чергове геніальне рішення прийняте без участі мозку! 

Кіра після моєї заяви дивиться на мене, як на божевільного. Однак навіть у стані шоку її погляд примудряється кілька разів опуститися до моїх боксерів і затриматися там значно довше, ніж того потребує звичайна цікавість.

Проте ситуація все одно стає значно складнішою, адже тепер ми обоє офіційно «зайняті». Саме тому я остаточно вирішую довести гру до кінця, ще раз нагадую їй про майбутнє знайомство з її «нареченим», легко цілую в щоку й повертаюся до квартири, хоча вже дорогою починаю підозрювати, що сам створив собі проблему, якої ще пів години тому взагалі не існувало.

Перше, чого мені хочеться після повернення, це випити, тому я беру пляшку вина, відкриваю її й роблю кілька великих ковтків, сподіваючись, що алкоголь хоча б трохи допоможе мозку зрозуміти логіку моїх останніх рішень.

Краєм ока помічаю Сніжану, яка все ще стоїть посеред кімнати в мереживній білизні й дивиться на мене з неприхованим невдоволенням.

— Ти чого такий дивний, щось сталося? — запитує вона, зрозумівши, що продовження нашого вечора не передбачається.

— Мені потрібна твоя допомога, — відповідаю я, ставлячи пляшку на стіл і сідаючи навпроти.

— Звучить як початок якоїсь дурної історії, — зітхає Сніжана, наливаючи собі вина й займає сусідній стілець.

— Мені потрібно, щоб ти зіграла роль моєї нареченої.

— Навіщо? — запитує вона й здивовано кліпає довгими віями.

— Тому що я облажався й тепер повинен розібратися з наслідками власної балакучості.

— Детальніше, Максиме, — бурчить Сніжана, влаштовуючись зручніше з келихом у руці.

— До мене щойно приходила сусідка…

— Хм, вона тобі подобається? — дівчина миттєво мене перебиває.

— Я не знаю, що саме до неї відчуваю, — відповідаю після короткої паузи. — Але ми домовилися познайомити одне одного зі своїми половинками, а я майже впевнений, що ніякого нареченого в неї немає. Я просто хочу перевірити, наскільки далеко Кіра готова зайти у своїй брехні.

— І для цього ти вирішив збрехати їй у відповідь? — уточнює Сніжана, даючи мені останню можливість почути власний план збоку й самостійно зрозуміти, наскільки він дурний.

— Так, тобі просто треба декілька разів зʼявиться разом зі мною, роблячи вигляд, що ми закохані одне в одного.

Сніжана повільно ставить келих на стіл і дивиться на мене з таким співчуттям, що я вже знаю: зараз мою самооцінку будуть дуже переконливо знижувати.

— Троцький, ти взагалі розумієш, наскільки безглуздий у тебе план? — обурено запитує вона. — Якщо тобі подобається дівчина, то з нею треба спілкуватися, запрошувати на побачення й показувати свою зацікавленість, а не повідомляти, що ти вже майже одружений. Твій план жахливий і я не збираюся брати у ньому участь, — категорично відповідає Сніжана, демонстративно роблячи ковток вина.

— Підіграй мені зовсім трохи, будь ласка, — продовжую я, уже майже переходячи до принизливого рівня вмовлянь. — Просто постій поруч, подивися на мене закоханими очима, зроби вигляд, що мрієш про весілля й моє прізвище у своєму паспорті, а решту я організую сам.

Я прекрасно розумію, наскільки жалюгідно зараз виглядаю і саме тоді згадую про один дуже хороший аргумент.

— До речі, пам’ятаєш мого друга, який тобі сподобався?

— Ну, пам’ятаю, і що?

От тепер переговори стають значно перспективнішими.

— Якщо погодишся мені допомогти, дам тобі його номер телефону й усі сторінки в соцмережах, а далі вже сама вирішуватимеш, що з цією інформацією робити.

Сніжана кілька секунд мовчить, обмірковуючи пропозицію, а я вже бачу, як її категоричне небажання брати участь у моєму плані поступово зменшується.

— Троцький, який же ти хитрий покидьок, — промовляє вона, однак у голосі вже немає колишнього протесту.

— Прийму твої слова за згоду, — задоволено відповідаю я, підморгнувши.