Раді Вас бачити!

Максим

Як пояснити той факт, що я всією душею ненавиджу свою сусідку? Не просто недолюблюю, а саме люто ненавиджу, до скреготу зубів. Але найстрашніше те, що разом із роздратуванням я відчуваю дикий, невгамовний інтерес. 

Дякую, тобі Пашо. Ти мав рацію, мені терміново потрібен хоч якийсь «відволікаючий маневр». Тимчасовий романчик, флірт, будь-що… Треба на деякий час залягти на дно. Досить з мене цих сварок. Можна ж просто дружити, як сусіди, чи не так?

З такою думкою я вирішую приготувати собі яєчню. Відчиняю холодильник і кілька секунд мовчки дивлюся всередину.

М-да, не густо…

Там лежить шматок ковбаси, кілька яєць, половина пляшки води і якийсь соус, термін придатності якого краще навіть не перевіряти.

Ось, власне, й увесь мій продуктовий запас. Холостяцьке життя у всій красі.

Дістаю яйця, ковбасу, ставлю сковорідку на плиту й уже за кілька хвилин розумію, що немає солі.

— Чудово, доведеться йти до сусідів, — бурмочу собі під ніс, чудово знаючи, що піду не до «сусідів», а до рудої бестії. Може, спробую вкотре налагодити стосунки, хоча, знаючи її, максимум, що мені світить — це дуля з маслом.

Виходжу зі своєї квартири і підходжу до дверей сусідки, натискаючи на дзвінок. Хвилинна тиша змушує мене хвилюватися, але коли я чую кроки — спокійно видихаю. Двері переді мною відчиняються, і я бачу Кіру, замотану в рожевий рушник. Її волога шкіра сяє, а з мокрого рудого волосся стікають краплі води вниз по шиї, ключицях, грудях… і ще нижче. Набагато нижче, ніж я міг собі уявити! Я ковтаю повітря, бо язик зрадницьки присох до піднебіння.

Рушник тримається на ній лише завдяки її руці. Один рух — і… Чорт забирай, чому саме ця стерва викликає в мені реакцію підлітка, якому вперше підсунули Playboy?

Продовжуючи оглядати її з голови до ніг, я намагаюся знайти в ній хоч якісь мінуси і недоліки: шрам, целюліт, що завгодно — лише б не визнавати, наскільки вона… ідеальна. 

Не знаю, скільки я так підвис і, як виглядаю зі сторони, але я відчуваю жахливу напругу в шортах і перелякано опускаю очі. От супер! Тільки стояку мені зараз не вистачало!

Знав би, що сусідка тут в одному рушнику — за сіллю сходив до магазину. А так, відступати вже нікуди, треба збирати всю мужність в кулак!

Коли Кіра своїм уже до болю знайомим тоном запитує, якого біса я взагалі приперся до неї, моє збудження, яке ще кілька секунд тому створювало мені цілком конкретну проблему в шортах, починає поступово відступати, і я вперше за останні хвилини подумки дякую цій дівчині за її нестерпний характер. Добре все-таки, що вона ніколи не дивиться на мене з ніжністю, не усміхається й не намагається бути лагідною, тому що тоді я б, напевно, остаточно втратив здатність нормально думати, а всіма моїми подальшими діями керувала б частина тіла, якій взагалі не можна довіряти прийняття важливих рішень.

На мій подив, Кіра все-таки дозволяє мені зайти, і я вперше за весь час нашого знайомства починаю підозрювати, що сьогодні удача вирішила хоча б трохи повернутися до мене обличчям. Адже раніше ця дівчина не те що у квартиру мене не запрошувала, вона своїм поглядом чітко давала зрозуміти, що навіть біля її дверей мені бажано довго не затримуватися, якщо я хочу жити.

Опинившись всередині, я мимоволі починаю розглядати кімнату за кімнатою й мушу визнати, що тут справді досить гарно, а кожна деталь відповідає своїй господині. І саме в цей момент мені несподівано спадає на думку питання, над яким я раніше чомусь серйозно не замислювався: а в неї взагалі є чоловік?

Я повільно оглядаю квартиру ще раз, намагаючись помітити хоча б якісь ознаки регулярної чоловічої присутності, але нічого очевидного не знаходжу, після чого майже одразу сам собі відповідаю, що, звичайно ж, нікого в неї немає, адже одного гарного тіла недостатньо, коли в комплекті з ним, чоловік отримує язик, здатний за кілька хвилин знищити його самооцінку.

Хоча…

Якщо добре подумати, заради такого тіла я б, мабуть, ризикнув.

Відганяючи цю абсолютно непотрібну думку, проходжу на кухню й спокійно сідаю за стіл, поки Кіра відчиняє шафку та намагається дотягнутися до верхньої полиці. Спочатку вона стає навшпиньки, потім витягує руку якомога вище, але бажана пачка солі вперто залишається поза межами її досяжності, а я замість того, щоб поводитися, як нормальний чоловік і запропонувати допомогу, сиджу й з дедалі більшим інтересом спостерігаю за цією виставою.

Зізнаюся, в якийсь момент у моїй голові навіть з’являється абсолютно безсовісне бажання, щоб цей нещасний рушник зісковзнув вниз, тому що фантазія вже починає активно домальовувати все те, що поки приховує рожева тканина. Мені стає цікаво, чи справді її сідниці настільки підтягнуті, як здається…

Та саме на цьому моменті я розумію, що потрібно терміново зайняти мозок чимось іншим, тому починаю ставити Кірі найпростіші питання, які тільки можу вигадати, сподіваючись підтримувати нормальну розмову, отримати свою сіль і якомога швидше забратися звідси, поки моя уява остаточно не вирішила працювати проти мене.

Проте все відбувається зовсім не так, як я планував, і вже за кілька секунд у мене виникає серйозна підозра, що хтось сьогодні просто вирішив перевірити мою витримку, тому що вузол на рушнику раптом слабшає, тканина зісковзує з тіла Кіри й падає просто до її ніг.

Перші кілька секунд я навіть не усвідомлюю, що потрібно відвести погляд, тому просто сиджу й дивлюся на її оголену спину, стегна та сідниці, поки мозок намагається впоратися з інформацією, яку отримав настільки несподівано.

Бляха! Бляха! Бляха!

Я різко заплющую очі й повільно видихаю, намагаючись переконати себе, що нічого особливого не сталося, адже я дорослий чоловік, котрий бачив багато голих жінок і не повинен реагувати на подібне так, ніби мені щойно показали щось неймовірне. Проблема лише в тому, що побачене вже чудово закарбувалося в пам’яті, тому тепер перед внутрішнім поглядом дуже недоречно постає рівна спина Кіри, тонка талія й підтягнуті стегна, які виглядають ще краще, ніж я встиг собі нафантазувати.

Бляха…

Я продовжую сидіти із заплющеними очима, намагаючись зосередитися хоча б на чомусь нейтральному, але всередині вже вирує таке бажання, що будь-які спроби мислити розумно здаються безнадійними. Мене тягне до неї настільки сильно, що на кілька секунд я навіть дозволяю собі уявити, що між нами немає постійних сварок, взаємних підколів і цієї дурної війни, яка почалася практично з першого дня знайомства.

Бо якби всього цього не було, я б точно не сидів зараз за столом, вдаючи із себе взірець самоконтролю, а давно дав би Кірі зрозуміти, наскільки сильно вона мене приваблює, і навряд чи наші стосунки залишилися б виключно сусідськими.

У шортах миттєво стає настільки тісно, що я вже серйозно думаю плюнути на ту кляту сіль, розвернутися й забратися нахрін з цієї квартири.

Однак втекти я не встигаю, тому що буквально за кілька секунд чую підозрілий скрип стільця й одразу переводжу погляд на сусідку, яка все ще намагається впоратися одночасно з рушником та власною рівновагою, хоча вже очевидно, що вдало виконати всі завдання одночасно їй не під силу.

Не знаю, що саме спрацьовує в моїй голові, але я навіть подумати нічого не встигаю, бо в ту секунду, коли ніжка стільця ламається й Кіра починає падати, я вже підриваюся з місця та встигаю підхопити її раніше, ніж вона зустрічається з підлогою.

Міцно притискаю її до себе, переконуючись, що вона не вдарилася, і лише після цього усвідомлюю одну дуже важливу деталь: Кіра абсолютно гола, а між її теплим тілом і моїм немає практично жодної перешкоди.

Найдивніше навіть не те, що я збуджений, бо тут причини цілком очевидні, а те, що разом із бажанням з’являється якесь абсолютно незрозуміле хвилювання, через яке мені хочеться ще міцніше притиснути Кіру до себе й переконатися, що з нею точно все гаразд.

І от це вже мені зовсім не подобається.

Якого біса я взагалі роблю і звідки раптом взялися ці ніжні емоції, якщо ще зовсім недавно я був переконаний, що найбільше задоволення отримую тоді, коли ця руда зараза зачиняє двері своєї квартири й перестає діяти мені на нерви?

Довбаний Паша зі своїми розмовами теж дуже вчасно оселився в моїй голові, тому що тепер замість нормального пояснення власної реакції я починаю згадувати всю ту маячню про почуття й замислюватися над тим, чи можливо взагалі раптом закохатися в жінку лише тому, що одного прекрасного дня побачив її голою.

Ні, це ж повна дурня. Якщо чоловіки закохувалися б у кожну красиву голу жінку, людство мало б значно серйозніші проблеми.

І ось я остаточно розумію, що справа вже не лише у звичайному фізичному потязі, адже красивих жінок у моєму житті вистачало, але жодна з них не змушувала мене одночасно хотіти її, злитися на неї, хвилюватися за неї й думати про те, що буде, якщо я просто не захочу її відпускати.

Оце вже хріново. Такого я собі точно дозволити не можу.

Усвідомивши, що тримаю Кіру на руках значно довше, ніж потрібно для звичайного порятунку від падіння, я змушую себе припинити її розглядати, обережно саджаю сусідку на кухонну стільницю, простягаю їй рушник і практично одразу прямую до виходу, тому що ще кілька хвилин у цій квартирі можуть закінчитися для мого самоконтролю дуже погано.

Зачинивши за собою двері, я швидко повертаюся до власної квартири й тільки там дозволяю собі нормально видихнути, хоча організм заспокоюватися взагалі не збирається. Серце продовжує скажено калатати, дихання збилося, а ситуація в шортах настільки красномовна, що навіть дивитися вниз зайвий раз не хочеться.

І що мені тепер із цим робити?

До вечора ще купа часу, поруч нікого немає, а в голові, як на зло, знову й знову з’являється гола Кіра.

Ні, так більше не піде! Мені терміново потрібна інша жінка, яка хоча б на кілька годин витіснить із моєї голови сусідку.

Хапаю телефон, відкриваю контакти й майже одразу знаходжу номер, який колись підписав максимально красномовно — «Завжди дасть», після чого кілька секунд дивлюся на екран і навіть трохи дивуюся власній геніальності у виборі назв.

Сніжані двадцять дев’ять, вона обожнює секс, ніколи не влаштовує складних розмов про майбутнє наших стосунків і загалом чудово розуміє формат наших зустрічей, тому зараз вона здається мені ідеальним способом перевірити, чи справді мене так зацікавила Кіра, чи моєму організму просто давно не вистачало нормальної розрядки.

Натискаю кнопку виклику й нетерпляче чекаю, поки вона відповість.

— Алло, Сніжано? — вимовляю трохи хрипкіше, ніж планував.

— Привіт, дорогий, — майже одразу чую її грайливий голос. — Сумував?

— Ще й як, — відповідаю, поглядаючи на «намет» у шортах. — Може, зустрінемося?

— Де?

— У мене, — кажу без зайвих пояснень, тому що Сніжана точно не з тих жінок, яким потрібно надсилати офіційне запрошення з описом програми вечора.

Вона тихо сміється, після чого повідомляє, що зовсім не проти приїхати й розважитися, однак звільниться лише ближче до одинадцятої, а я, швидко прикинувши, скільки годин мені доведеться провести наодинці зі своїми думками про сусідку, все-таки погоджуюся.

— Тоді до зустрічі, — задоволено відповідає дівчина й завершує розмову.

Що ж, залишається тільки дожити до одинадцятої, не постукати знову у двері навпроти й бажано перестати прокручувати в голові момент, коли гола Кіра опинилася в моїх руках, хоча саме останній пункт вже зараз здається практично нездійсненним.