Раді Вас бачити!

Максим

Сьогодні я виконую обіцянку, яку останнім часом даю Плутону майже щодня, але постійно знаходжу важливіші справи. Тому з самого ранку вдягаю спортивні штани, кросівки й вирушаю на пробіжку, поєднуючи тренування з прогулянкою цього надзвичайно активного створіння.

Щойно Плутон чує знайомий дзенькіт повідця, миттєво опиняється біля дверей і починає радісно стрибати. Для нього звичайний вихід на вулицю приблизно дорівнює найкращій події тижня, особливо якщо там можна обнюхати кожне дерево, перевірити всі кущі й отримати надзвичайно важливу інформацію про інших собак району.

У мене настрій значно менш святковий, тому що після вчорашньої розмови з Кірою я прокинувся з відчуттям, ніби по мені декілька разів проїхався трактор.

Перед очима постійно з’являється її обличчя, зухвала усмішка, роздратований погляд і губи, які ще зовсім нещодавно відповідали на мій поцілунок..

Прекрасна дівчина, нічого не скажеш… Навіть після того, як послала мене куди подалі, примудряється займати більшу частину моїх думок.

Саме тому замість звичайної прогулянки я вирішую піти на спортивний майданчик і добре потренуватися, сподіваючись, що фізичне навантаження хоча б ненадовго змусить мене перестати аналізувати кожне слово вчорашньої розмови.

Поки я розминаю плечі й руки, Плутон активно працює під найближчим деревом, обнюхуючи землю.

Вчора я був злий настільки, що хотів остаточно припинити будь-яке спілкування з Кірою, а сьогодні емоції вже трохи заспокоїлися і я можу хоча б нормально подумати й дійти простого висновку: якщо почуття до неї тільки почали з’являтися, то краще зупинити все це зараз, поки я ще не почав писати вірші про її зелені очі, купувати парні піжами й цікавитися, який серіал ми будемо дивитися разом зимовими вечорами.

Від самої думки про таке майбутнє стає моторошно, тому я хапаюся за турнік і починаю підтягуватися, концентруючись на роботі м’язів.

Після кількох підходів руки починають приємно боліти, піт стікає по спині, дихання стає важчим, а думки нарешті перестають повертатися до вчорашнього вечора кожні п’ять секунд.

Саме тоді я помічаю трьох дівчат у спортивному одязі, які проходять неподалік, сповільнюючись біля майданчика й починають тихо про щось перемовлятися, періодично поглядаючи в мій бік.

Ось це вже значно приємніша увага.

Я, звичайно, серйозний мужик, якого зовсім не повинні хвилювати погляди незнайомих дівчат, але це не означає, що останні кілька підтягувань не можна виконати трохи повільніше.

Тому я роблю ще одне підтягування, навмисно не поспішаючи, напружую руки й навіть дозволяю собі легку усмішку, коли одна з дівчат щось шепоче подрузі, а всі троє починають сміятися.

Приємно знати, що не всі жінки цього міста вважають мене безнадійним бабієм.

Коли я закінчую тренування, а Плутон втомлюється перевіряти кожен квадратний метр території, я пристібаю повідець до його нашийника й прямую додому, проходячи через парковку повз свою машину.

Ми майже доходимо до під’їзду, коли пес раптом пригальмовує біля автомобіля Кіри, дуже уважно його обнюхує, а потім швидко піднімає лапу і...

— Плутоне, навіть не думай…

Запізно.

Мій прекрасний, розумний і зазвичай цілком адекватний пес із максимально задоволеним виглядом справляє природну потребу просто на водійські дверцята машини моєї сусідки!

— Фу! Пішли геть звідси, поки господиня цієї автівки тебе не каструвала, а мені не звернула шию за твою витівку! — бурчу я, відтягуючи його подалі. 

Плутон чомусь не поділяє моєї тривоги, впирається лапами в асфальт і навіть невдоволено гарчить.

— Пішли, бляха! — лаюся, тягнучи повідець сильніше.

Ми встигаємо зробити лише кілька кроків, коли на мене несподівано обрушується цілий потік холодної води, від якого я різко завмираю, а мокрі спортивні штани миттєво прилипають до тіла.

— Якого хріна?! — хмурячи брови, піднімаю голову вверх, помічаючи на балконі Кіру з невеликим рожевим відром у руці.

Чудово, значить, вона все бачила.

Що мені захотілося зробити в цей момент? Піднятися до неї, вибити з ноги двері і надавати їй по дупі! Але натомість, я проводжу рукою по мокрому обличчю, хапаю міцніше повідець Плутона і з камʼяним обличчям прямую до під’їзду.

Хочеш війни, крихітко? Я тобі її влаштую!

Лаючись собі під ніс, я піднімаюся до квартири разом із Плутоном і голосно зачиняю двері. План помсти доведеться придумувати трохи пізніше, а зараз у мене значно серйозніша проблема — я починаю запізнюватися на роботу.

Швидко приймаю душ, витираюся, дорогою до спальні закидаю до рота бутерброд і натягую білу сорочку з чорними брюками. Накидаю піджак на руку, забираю ключі від машини й виходжу в під'їзд, спускаючись по сходах вниз.

Ще кілька хвилин, і я сяду у свою ідеально чисту «Ауді», відчую знайомий запах шкіряного салону, увімкну музику й нарешті почну нормальний день. Принаймні саме так я думаю до моменту, поки не виходжу на парковку, адже там я бачу…

Як мою автівку підперла машина Кіри. Не просто так, не випадково, а цілеспрямовано, нахабно, впритул, не даючи можливості виїхати.

Ну що це за пиздець? Від цієї дівчини можна хоча б чогось хорошого очікувати?!

Обходжу машину і бачу записку, акуратно причеплену під двірник. Зробивши глибокий вдих, я дістаю клаптик паперу і починаю читати.

«Доброго ранку, Максиме! Гарний початок дня, чи не так? Особливо після того, як твій пес обісцяв мою машину!

Попереджаю востаннє: якщо наступного разу побачу твого домашнього улюбленця біля своєї красуні, то перекрию твою «Ауді» вже не своєю машиною, а КамАЗом! Ввечері можеш нічого не планувати, адже на тебе чекатиме «захоплива» розвага з відром води та ганчіркою!

Гарного дня, сусіде! ❤️»

Кілька секунд я мовчки дивлюся на сердечко в кінці записки, тому що саме воно чомусь дратує мене найбільше.

— ПИЗДЕЦЬ!

Чортова Кіра! Вирішила погратися? Зараз ти дограєшся!

Я розвертаюся й прямую назад до під’їзду, однак далеко йти не доводиться, тому що двері саме в цей момент відчиняються й назовні виходить моя дорогенька Кірочка! Вся така... радісна. Зі щасливим виразом обличчя й легким пружним кроком. І, як бонус, ще й її спідниця обтягує стегна так, що вони самі просять, щоб за них хтось вхопився!

Ця руда бестія вибігає з підʼїзду і побачивши мене, прямує в бік таксі, немов нічого не сталося.

— А ну СТІЙ! — кричу я й швидко йду за нею. 

Та у відповідь вона лише прискорюється і мені доводиться бігти за нею через двір, привертаючи увагу всіх, кому не пощастило опинитися тут цього ранку.

Наздоганяючи Кіру біля таксі, я хапаю її за зап’ястя, змушуючи зупинитися.

— Ти нікуди не поїдеш, поки твоя машина перекриває мені виїзд! — вимовляю значно агресивніше, ніж планував.

— Пішов ти нахрін! — відповідає вона мені крізь зуби.

— Із задоволенням, щойно я зможу сісти у свою машину й виїхати з цієї чортової парковки!

Кіра повільно повертається до мене, а на її обличчі з’являється солодка усмішка.

— Максику, — лагідно промовляє вона моє ім’я. — Можеш не витрачати час, тому що сьогодні твоя прекрасна «Ауді» залишиться там до самого вечора, а ти матимеш чудову можливість скористатися громадським транспортом або таксі!

— Я. Сказав. Прибери. Швидко. Свою. Машину! — кажу по одному слову, чітко відокремлюючи їх один від одного.

Вона знизує плечима й з кривуватою посмішкою додає:

— Ні!

— Кіра, ти граєш з вогнем! — погрожую, дивлячись в її нахабні, але до божевілля красиві очі.

— І що ти зробиш? — запитує вона з відвертим задоволенням. 

Я стискаю щелепи, нахиляюся трохи ближче до її вуха й тихо говорю:

— Не випробовуй моє терпіння, крихітко, тому що одного дня я перестану спокійно реагувати на твої провокації й тоді наша розмова буде менш приємною!

Кіра на секунду завмирає, але майже одразу повертає голову й демонстративно підіймає руки.

— Ой, як страшно! 

Нестерпна жінка.

— Ти дуже сильно помиляєшся, якщо думаєш, що я завжди такий добрий і терплячий!

— Максиме, прибери від мене свої руки! 

— Спочатку перестав машину, — промовляю кожне слово крізь зуби, міцніше стискаючи її запʼястя.

— Ні.

— Кіро, я востаннє прошу!

— А я востаннє нормально відповідаю, що не переставлю її до вечора!

Стерва! Просто довбана стерва!

Я дивлюся на неї ще кілька секунд і зробивши важкий вдих, відпускаю зап’ястя. Руки сверблять від бажання вхопити її за волосся, накрутити його на кулак і пояснити чому ігри зі мною не принесуть їй нічого хорошо. Але натомість, міцно стискаючи щелепу я промовляю:

— Добре, буде по твоєму. Але з цього моменту — ти навіть не уявляєш якого ворога собі нажила!

— Скажеш, коли вже можна буде починати боятися? — весело відповідає вона й відчиняючи дверцята таксі, сідає всередину. — Всього доброго, сусіде.