Раді Вас бачити!

Кіра 

Коли мій сусід побачив мене у всій красі, я вперше в житті відчула щось схоже на… співчуття. До нього! Бідний чоловік, хто ж витримає ось таку естетику в чистому вигляді? Але ні, він справжній герой! Відірвав погляд і втік у свою квартиру. Мабуть, медитувати, згадуючи мої принади… або захлинався слиною у холодному душі.

Спочатку ця думка навіть трохи тішить моє самолюбство, але вже за кілька хвилин мені чомусь стає зовсім не смішно, тому що за звичними жартами раптом з’являється неприємне відчуття самотності, яке останнім часом нагадує про себе дедалі частіше. Я справді хочу стосунків, причому не чергової незрозумілої історії на кілька побачень, а нормального кохання, де двоє людей щиро люблять одне одного, можуть годинами цілуватися, займатися пристрасним сексом, а зранку ділитимуть одну зубну пасту на двох.

Нічого надзвичайного я начебто не прошу, однак мені чомусь стабільно трапляються або ідіоти, або зрадники, або особливо талановиті представники чоловічої статі, для яких будь-які стосунки складаються з двох простих етапів: домогтися сексу, а потім поводитися так, ніби ми ніколи не були знайомі.

А Максим… Я навіть сама дивуюся, коли починаю думати про нього в цьому контексті, тому що мій сусід, можливо, не настільки поганий, як я звикла думати. Іноді мені хочеться стукнути його чимось важким, а іноді він раптом робить щось цілком нормальне, як сьогодні, коли підхопив мене раніше, ніж я встигла впасти, і тоді моя чудова теорія про Максима як про безнадійного придурка починає давати тріщину.

Ех, де ти там, мій принце з жуком, коли твоя присутність так необхідна?

Решту вечора я проводжу у власних думках, а ближче до ночі переодягаюся в улюблену піжаму, забираюся в ліжко й вирішую, що найкращим завершенням цього божевільного дня буде міцний сон, але не судилося.

— Так! Продовжуй! Ще! — раптом долинає з-за стіни голосний жіночий крик.

Я, звичайно, знала, що звукоізоляція в нашому будинку далека від ідеальної, однак до цього моменту навіть не підозрювала, що вона настільки погана…

— Аааааа! Тааааккк! — знову кричить ця жінка.

Може, порахувати овець? Або випити мʼятного чаю, поки сусід розважається? 

Один… два… три… Та пішли вони!

Я ховаюся з головою під ковдрою і проклинаю той день, коли не купила беруші. Хто ж знав, що у сусіда почнеться шлюбний період?

— А-а-ааааххх! Так-а-аа! Мій термінатор!

Я завмираю під ковдрою, а потім повільно висовую голову назовні, тому що останнє слово мені точно не почулося.

Термінатор? Серйозно?

Знову закриваю очі, намагаючись думати про щось світле і добре. А не про те, як відірву до біса сусідську голову!

— Ще-е-е-е! Так-а-а-а! ТААААААААААААААК! 

Це що, реінкарнація кролика Дюрасел із реклами?

Набридло! Скільки ще можна випробувати мої нерви на міцність? 

Але раптом... Сталося диво і жінка різко замовкла. Ну нарешті! Тепер можна спокійно поспати! Я навіть боюся декілька хвилин поворухнутися, раптом налякаю цей священний спокій, але все ж закриваю очі і видихаю з полегшенням.

Але не встигаю я навіть зануритися в солодкий сон, як ця… чортова німфоманка знову заводить своє соло:

— Маааксик, ти супер! ТАААА-ааааккк! ТАААА-АААААААК!

Я намагаюся бути сильною. Набиваю вуха ватою, вмикаю білий шум, навіть намагаюсь медитувати. Але все, що чую – це:

— Ще-е-е-е-е! Тааааак!

Мої нерви нагадують струну, яку зараз активно сусід пиляє тупою пилкою.

Розуміючи, що заснути у мене вже не вийде, я встаю з ліжка і починаю намотувати кола по квартирі, намагаючись придумати хоч якийсь план для того, щоб попросити сусіда заспокоїти свою супутницю. Але крім ідеї викликати поліцію і прийти до нього з претензіями особисто, в мою голову так нічого і не приходить.

Взуваю капці, відчиняю двері квартири й впевнено прямую до сусідських, дорогою кілька разів повторюючи собі, що я йду туди виключно заради тиші, а не тому, що мене чомусь страшенно дратує сам факт присутності іншої жінки в ліжку Максима.

Зупинившись перед дверима, знаходжу кнопку дзвінка й натискаю на неї один раз, після чого терпляче чекаю кілька секунд, але ніхто не реагує.

Натискаю вдруге, потім втретє, а коли за дверима все одно продовжується їхнє веселе життя, просто притискаю кнопку пальцем і вирішую не відпускати її доти, доки Максим не вийде.

Ви там, що, глухі?!

Через деякий час стається маленьке диво, тому що жіночі стогони нарешті припиняються. Я задоволено прибираю палець із кнопки й випрямляюся, готуючись спокійно, культурно й без погроз пояснити сусідові правила нічного співіснування з іншими людьми.

Замок повертається, двері відчиняються, і вся підготовлена промова миттєво зникає з моєї голови, тому що переді мною з’являється Максим, на якому з одягу присутні виключно боксери.

Ну звісно! Одягнути хоча б штани перед тим, як відчинити двері сусідці, було б занадто складним завданням.

Я машинально опускаю погляд і відразу помічаю під тонкою тканиною боксерів дуже красномовний обрис збудженого члена!

Фу, Максиме, міг би хоча б прикритися!

Саме це я збираюся сказати, однак замість того, щоб дивитися йому в обличчя й висловлювати претензії, чомусь продовжую розглядати сусіда.

І от тут починається справжня проблема.

Без футболки Максим виглядає значно краще, ніж мені хотілося б визнавати, тому що широкі плечі, сильні руки, підтягнутий живіт і добре помітний прес одразу змушують мене замислитися, скільки годин цей нахабний чоловік проводить у тренажерному залі та чому раніше я не звертала уваги на те, що під його футболками приховується настільки привабливе тіло.

Кіро, ти взагалі навіщо сюди прийшла? Ах так, сваритися, точно.

Я вже збираюся підняти очі до його обличчя й повернутися до початкової мети свого візиту, коли раптом помічаю дещо на його грудях, після чого всі думки про шум, секс й невідому жінку в його ліжку миттєво відходять на другий план.

Адже на лівій стороні грудей Максима знаходиться невелике татуювання! Я придивляюся уважніше, тому що спочатку відмовляюся вірити власним очам, але малюнок нікуди не зникає й абсолютно точно має форму маленького жука!

Кілька секунд я просто мовчки дивлюся на татуювання, поки в голові одне за одним з’єднуються слова ворожки, її дивне передбачення й образ чоловіка, якого я весь цей час уявляла ким завгодно, тільки не своїм нестерпним сусідом.

Ні, тільки не це! Чому з усіх чоловіків у цьому величезному місті доля обрала саме його?

Ми з Максимом у будь-якому випадку не зможемо бути разом, тому що нормальні стосунки передбачають хоча б мінімальну симпатію, довіру та здатність провести в одному приміщенні більше десяти хвилин без бажання посваритися.

Якщо це і є доля, то в неї дуже специфічне почуття гумору.

— Кіра, що сталося? — нахабно запитує сусід, дивлячись на мене глузливим поглядом.

Його голос миттєво повертає мене до реальності, тому я змушую себе припинити витріщатися на татуювання, піднімаю погляд до його обличчя й згадую справжню причину свого візиту.

— Ви заважаєте мені спати, — твердо повідомляю, докладаючи неабияких зусиль, щоб дивитися виключно йому в очі, а не опускати погляд на оголений торс.

— Справді? І чим же? — запитує він із нахабною усмішкою, ще й брову піднімає так невинно, ніби останню годину за цією стіною проходила тиха партія в шахи.

Сукин син чудово розуміє, про що я говорю, але, звичайно, не може просто вибачитися й пообіцяти поводитися тихіше, тому що тоді світ, мабуть, перестане обертатися.

— Мені заважають звуки, які видає твоя панночка. Слухати цей концерт на сто децибелів до самого ранку я не збираюся, — повідомляю, намагаючись говорити спокійно, хоча з кожним словом згадую її нескінченне «ще» й знову починаю злитися. — Передай їй, будь ласка, що стогнати можна трохи тихіше, адже в цьому будинку, як не дивно, живете не тільки ви двоє, а деяким людям завтра взагалі-то потрібно вставати на роботу.

— Дивно, але, здається, більше ніхто не скаржиться, крім тебе, звичайно, — спокійно відповідає Максим, після чого абсолютно безсоромно опускає погляд і починає розглядати мою піжаму.

От тільки не треба зараз оцінювати мій нічний гардероб, тому що я сюди не на побачення прийшла.

— Навіть не намагайся зі мною жартувати! Якщо через тебе та твою голосисту ляльку я не висплюся, то…

Закінчити погрозу я не встигаю, тому що Максим раптом робить крок вперед, змушуючи мене відступити, а вже наступної секунди моя спина торкається прохолодної стіни, тоді як переді мною опиняється його гарячий напівоголений торс.

Я так хочу відштовхнути його від себе... Але замість цього відчуваю приємний аромат чоловічого тіла, від якого десь внизу живота раптом з’являється зовсім недоречне напруження.

От тільки цього мені зараз і бракувало. Тільки не зараз! Не тут! І точно не з ним!

— І що ти мені пропонуєш, Кіро? — тихо запитує Максим, нахиляючись настільки близько, що його тепле дихання торкається моєї шкіри, а ніс повільно ковзає вздовж щоки.

Я намагаюся зібрати думки, але вони чомусь розбігаються в різні боки саме тоді, коли найбільше потрібні.

— Для початку можеш засунути своїй дівці до рота шкарпетку, — відповідаю голосніше, ніж потрібно, й упираюся долонями йому в груди, намагаючись відсунути від себе, однак Максим лише скорочує відстань між нами.

Чортовий сусід!

— Знаєш, я починаю підозрювати, що проблема зовсім не в шумі, — із задоволеною усмішкою повідомляє він, не відводячи від мене погляду. — Може, ти просто самотня дівчина, яка давно не була з чоловіком і тепер злиться, коли чує, як розважаються інші?

Його губи знаходяться настільки близько до моїх, що мені достатньо трохи податися вперед, аби перевірити, як цілується цей самовпевнений придурок.

Неприпустимо близько. Катастрофічно близько… І найгірше, що відсуватися чомусь зовсім не хочеться.

— Нічого подібного, тому що в мене взагалі-то є наречений, зрозумів?! — випалюю я першу дурницю, яка приходить у голову, а потім уже не можу зупинитися. — І секс у нас такий, що твоїй дівці навіть не снилося!

Чудово, Кіро! Просто чудово! 

Ще хвилину тому в тебе навіть чоловіка не було, а тепер уже наречений з’явився! 

— Правда? Треба ж, — із підозрілою зацікавленістю промовляє Максим, а потім нахиляється до моєї шиї й легко торкається її губами. — Познайомиш мене з ним? Бо мені навіть цікаво побачити цього чоловіка, котрий терпітиме твій нестерпний характер.

— Познайомлю, — видавлюю із себе я, хоча сама вже подумки себе лаю за довгий язик.

Ситуація стає ще гіршою, коли Максим ледь відчутно прикушує шкіру на шиї, через що по тілу одразу проходить приємне тремтіння, а ноги раптом перестають мене слухатися. 

Господи, що він взагалі робить і чому я досі дозволяю йому це робити?

— Тоді доведи, що не брешеш, — тихо говорить він біля мого вуха, після чого трохи відсторонюється й дивиться просто в очі.

І тільки після цих слів до мене нарешті доходить вся абсурдність ситуації, тому що я стою посеред прохолодного під’їзду в піжамі, притиснута до стіни напівголим сусідом, дозволяю йому цілувати свою шию й паралельно переконую його в існуванні нареченого, якого в природі немає.

Прекрасно! Тепер залишилося вигадати ім’я, професію, історію нашого знайомства, дату весілля й бажано знайти чоловіка, який погодиться все це підтвердити.

— Максиме, ти ще довго? — несподівано долинає з його квартири жіночий голос, і я миттєво згадую про існування тієї самої голосистої особи, через яку взагалі сюди прийшла.

— Ні, зараз прийду, — відповідає сусід, відступаючи від мене й прибираючи руки.

Я одразу роблю глибокий вдих, поправляю піжаму й намагаюся повернути контроль над своїм тілом, хоча серце все ще вистрибує з грудей.

— Біжи вже, а то потім такий рахунок за очікування виставить, що доведеться кредит брати, — солодко повідомляю я, відчуваючи величезне задоволення від можливості хоча б трохи його зачепити.

— Ти про що? — Максим хмуриться, хоча його погляд все одно продовжує нахабно ковзати по моїй піжамі.

— Про те, що коли викликаєш повію додому, потрібно заздалегідь правильно розраховувати бюджет, тому що буде дуже незручно, якщо грошей раптом не вистачить і доведеться домовлятися про альтернативний спосіб оплати, — пояснюю я з максимально невинною усмішкою.

Максим раптом завмирає, а його обличчя змінюється настільки швидко, що я навіть не одразу розумію, чи образила його моя версія, чи він просто не очікував почути щось подібне.

— Кіро, взагалі-то це моя наречена.

Я перестаю усміхатися й кілька секунд просто дивлюся на нього, намагаючись переконати мозок, що мені просто почулося.

Яка ще блін наречена?