Раді Вас бачити!

Максим

Кажуть, хтось йде на роботу, як на свято. Ну-ну. Мабуть, у тієї людини в офісі танцюють голі дівчата, роздають премії щотижня, а корпоративи проводять на Мальдівах. Я ж із тих, хто в офіс йде, як на фронт. У костюмі, з кавою в термочашці і нервовим тиком на правому оці.

Швидко чищу зуби, приймаю душ, після чого хвилин п’ять стою перед шафою й вибираю із сотні практично однакових сорочок саме ту, яка сьогодні найбільше відповідає моєму настрою. Одягнувшись, виходжу зі спальні й прямую на кухню, звідки долинає приємний запах їжі.

— Чого стоїш? Сідай уже й снідай, — бурчить Сніжана, ставлячи переді мною тарілку. — Я, між іншим, вже запізнюся на роботу...

— Дякую, а щоб ти не запізнилася, я особисто відвезу тебе, — пропоную, зручно влаштовуючись за столом і одразу беручись до їжі.

Сніжана повільно примружується, а за її підозрілим поглядом я вже розумію, що моя раптова турбота її зовсім не переконала.

— Звичайно, виключно тому, що переживаєш за мою пунктуальність, а не через можливість вийти зі мною з квартири й випадково зустріти свою сусідку.

— Можливо, — визнаю я, не бачачи сенсу заперечувати очевидне. — До речі, не забувай, що відсьогодні ти моя наречена, живемо ми поки окремо, але стосунки в нас надзвичайно серйозні, дату весілля ще обговорюємо, а кохання настільки сильне, що я практично не уявляю без тебе свого майбутнього.

Для більшої переконливості прикладаю долоню до грудей і намагаюся зробити максимально романтичний вираз обличчя. Актор із мене, можливо, не найкращий, але для кількох зустрічей із Кірою моїх талантів повинно вистачити.

— Без проблем, тільки одне питання мене все-таки цікавить: скільки саме я повинна грати твою майбутню дружину?

— Як тільки переконаюся, що нареченого Кіри не існує, ми одразу оголосимо про наше розставання, — пояснюю я, продовжуючи знищувати сніданок.

— Але навіщо тобі взагалі все це потрібно? — запитує Сніжана вже серйозніше, спираючись долонями на стіл. 

Я на кілька секунд замислююся, тому що нормальної відповіді на це запитання в мене досі немає, а визнавати, що сама думка про Кіру з іншим чоловіком викликає в мене дуже неприємну реакцію, я поки не готовий навіть перед собою.

— Це просто справа принципу, — відповідаю я з максимально серйозним виглядом обличчя. — Вам, жінкам, цього не зрозуміти.

— Це точно, тому що вашу чоловічу логіку іноді навіть пояснювати немає сенсу, — тихо бурмоче Сніжана й повертається до свого сніданку.

— Все, дякую за смачну їжу, але нам уже справді час їхати, тому постав тарілки в посудомийну машину, а я поки візьму ключі від машини, — повідомляю, підводячись з-за столу.

— Яка турбота! Навіть дозволив мені прибрати посуд після того, як я тебе нагодувала, — із відчутним сарказмом у голосі відповідає Сніжана.

Через кілька хвилин ми виходимо з квартири й одразу прямуємо до ліфта, двері якого вже збираються зачинитися. Я прискорюю крок, притримую їх ногою й буквально за секунду розумію, що сьогодні удача вирішила особисто допомогти моєму геніальному плану, адже у кабіні стоїть Кіра. Це ж настільки вдалий збіг обставин я просто не маю права проігнорувати! Тому заходжу всередину разом зі Сніжаною й демонстративно беру її за руку. 

Кіра сьогодні одягнена в костюм, який чудово поєднується з її яскравим рудим волоссям і робить її напрочуд серйозною леді.

Дивлюся на неї й раптом усвідомлюю, що навіть не знаю, де саме вона працює, чим займається і яку посаду обіймає... Треба це виправити.

Коли я заходжу до ліфта, моя рука випадково торкається її рукава, і навіть через тканину від цього короткого контакту тілом проходить дивне тепло, яке миттєво змушує мене подивитися на Кіру зовсім по-іншому.

Погляд сусідки тим часом швидко ковзає по мені, переходить на Сніжану й затримується на ній із дивним поєднанням здивування, недовіри та легкого невдоволення.

Не вірила, що моя загадкова наречена справді існує? Що ж, тепер можеш не лише побачити її особисто, а й познайомитися.

Саме тому я вирішую не втрачати можливості й представляю дівчат одна одній, причому Сніжану називаю любов’ю всього свого життя з максимально переконливим виглядом.

Після цього уважно стежу за Кірою, очікуючи хоча б мінімальної реакції, але ця руда катастрофа поводиться напрочуд спокійно, чемно знайомиться зі Сніжаною, відповідає на мої жарти й навіть не демонструє бажання послати мене нахрін.

І от саме це мені зовсім не подобається.

Я чомусь очікував побачити роздратування, ревнощі або хоча б маленьку зміну в її виразі обличчя…

Коли двері ліфта відчиняються й Кіра першою виходить у хол, я навмисно нагадую їй, що все ще чекаю на знайомство з її нареченим, сподіваючись почути якусь нову причину відкласти зустріч.

Натомість вона навіть не зупиняється й абсолютно впевнено кидає через плече, що може познайомити нас уже сьогодні.

Оце вже цікаво!

Я ще дивлюся їй вслід і думаю, де саме вона збирається за один день знайти собі мужика, коли вже наступної секунди моя щока отримує настільки відчутного ляпаса, що я повільно повертаю до Сніжани голову, готуючись ви сказати їй все своє невдоволення. 

— За що?! — обурююся я, притискаючи долоню до щоки.

— За те, що ти дебіл, Максиме, причому зараз я говорю це не як образу, а як цілком обґрунтований висновок після спостереження за твоєю поведінкою, — спокійно відповідає вона, навіть не демонструючи найменшого каяття. — Не будь дурнем, Троцький! Ця дівчина тобі чудово підходить.

Я підходжу до машини і відчиняю дверцята, але після останніх слів зупиняюся й уважніше дивлюся на Сніжану.

— І як ти це зрозуміла?

— Щоб зрозуміти це, треба було дивитися не на її груди, а трохи вище, приблизно туди, де знаходиться обличчя.

— І що такого ти там побачила?

— Ревнощі, Максиме, причому досить помітні, — спокійно пояснює Сніжана.

Я нічого не відповідаю, але сідаю до машини, вже ледь стримуючи дурнувату посмішку.

Всю дорогу дівчина практично не замовкає, періодично сварить мене за дурний план, потім із серйозним виглядом розповідає про дорослі стосунки, а між цим кілька разів нагадує, що я сам ускладнюю ситуацію, яку можна було б вирішити звичайним запрошенням Кіри на побачення.

Я слухаю її лише частково, тому що думками постійно повертаюся до сусідки й намагаюся згадати її вираз обличчя в ліфті.

Так, Кіра справді саме та жінка, поруч із якою мені навряд чи колись стане нудно, але проблема полягає в тому, що вона абсолютно ненормальна, вперта й конфліктна.

Тобто, якщо подумати, дуже схожа на мене.

І саме після цієї думки я вирішую, що аналізувати нашу сумісність більше не варто, тому що любов, серйозні стосунки й все, що передбачає регулярне використання слова «ми», ніколи особливо мене не приваблювали.

Тому ніякої романтики тут немає, а вся ця історія залишається звичайною грою, нехай і трохи нервовою, дивною та з дуже помітною сексуальною напругою.

На роботі романтичні дурниці швидко змінюються цілком реальними проблемами. Весь день я переходжу з одного кабінету до іншого, проводжу зустрічі, розбираю документи, когось сварю, комусь виписую штраф, а ближче до п’ятої вечора починаю дуже серйозно сумніватися, що керівна посада була хорошим життєвим рішенням.

До кінця робочого дня я настільки виснажений, що хочу лише повернутися додому, замовити щось смачне й кілька годин ні з ким не розмовляти, тому у квартиру заходжу вже з досить поганим настроєм.

За стіною незвично тихо, а це означає, що Кіри вдома немає, хоча годинник показує вже далеко за десяту вечора.

Цікаво, де вона?

Щоб припинити думати про сусідку, замовляю піцу й кілька пляшок пива, а поки кур’єр їде до мене, вирішую винести сміття. Беру чорний пакет, взуваю капці, виходжу в коридор і прямую до сміттєпроводу, абсолютно не підозрюючи, що мій відносно спокійний вечір закінчиться приблизно через десять секунд.

Двері ліфта відчиняються, і звідти виходить Кіра. Не сама, а під руку з якимось мужиком.

Від несподіванки я ледь не випускаю пакет зі сміттям, але в останню секунду все-таки втримую його, швидко відправляю за призначенням і повертаюся до парочки обличчям.

Кіра цього разу одягнене у темно-синю сукню, яка настільки вдало облягає її фігуру, що мій погляд автоматично проходиться по довгих ногах, тонкій талії й грудях.

А от мудак, що крутиться поруч із нею мені не подобається відразу. Високий, накачаний і до біса самовпевнений.

— Привіт, — я вітаюсь першим, поки ця солодка парочка не пройшла повз мене до квартири.

— Привіт, а ти чому досі не спиш? — Кіра невинно кліпає очима, хоча за її усмішкою вже зрозуміло, що зараз буде якась гидота. — Після такої важкої ночі тобі потрібно добре відновити сили.

Ну добре, сусідко, цей удар зараховано, тому що згадка про Сніжану зараз особливо вдало підкреслює всю абсурдність ситуації.

Її супутник тим часом притискає Кіру до себе трохи міцніше, а я переводжу погляд на його руку на її талії й відчуваю справжнє роздратування.

Хлопець випрямляється, розправляє плечі й дивиться на мене, намагаючись продемонструвати свою впевненість.

Розслабся, друже, ми просто розмовляємо. Змагання за найширші плечі і найдовший член сьогодні ніхто не оголошував.

Інакше я б точно у ньому виграв.

— Як я можу спокійно відпочивати, якщо ти обіцяла познайомити мене зі своїм нареченим? — запитую, переводячи погляд на її супутника.

— Точно, зовсім забула вас представити, — надто швидко відповідає Кіра, після чого вказує на мене. — Це Максим, мій сусід, а це Женя, він і є мій наречений.

Отже, Женя.

Дивлюся на цього «нареченого», простягаю руку й міцно тисну його долоню, одночасно намагаючись зрозуміти, де саме Кіра знайшла цього кандидата й наскільки детально встигла пояснити йому сценарій.

— Приємно познайомитися, — максимально доброзичливо повідомляю я, після чого відразу переходжу до найцікавішого. — І давно ви разом?

Погляд Кіри на секунду змінюється, а пальці на руці Жені стискаються трохи сильніше, і цього мені цілком вистачає, щоб зрозуміти: запитання їм не сподобалося.

— Ми зустрічаємося вже пів року, — впевнено повідомляє Женя і дивиться на мене трохи зверхньо.

Пів року? Серйозно? Та я можу побитися об заклад, що ти її навіть голою не бачив!

— Ого, тоді тобі варто уважніше стежити за своєю нареченою, — кажу я з максимально невинною усмішкою. — Кіра дівчина красива і чоловічої уваги біля неї завжди достатньо.

Я дивлюся просто на сусідку, прекрасно розуміючи, що вона почула справжній зміст моїх слів.

Женя, на жаль, нічого не розуміє.

— Та я знаю, з нею постійно хтось намагається познайомитися, уже втомився відганяти, — самовдоволено заявляє він і ще міцніше обіймає її за талію.

Я дивлюся на його руку й відчуваю новий напад бажання йому її зламати.

— Якщо що, звертайся, — доброзичливо пропоную я. — Ми з Кірою сусіди, тому можу допомогти, якщо шанувальників стане занадто багато.

— Було б непогано, бачу, ти нормальний мужик, — цілком серйозно відповідає Женя, не підозрюючи, наскільки сильно мене зараз дратує його долоня на талії моєї сусідки.

— Ну, ми тоді підемо, а тобі доброї ночі, Максиме, — швидко втручається Кіра, очевидно вирішивши завершити наше знайомство раніше, ніж я почну ставити запитання про дату весілля, місце першого побачення та імена майбутніх дітей.

Вона тягне Женю до своєї квартири, а я мовчки киваю й залишаюся стояти в коридорі, дивлячись їм вслід. За кілька секунд двері Кіри зачиняються, і я повертаюся до себе, хоча бажання спокійно поїсти піцу й випити пива кудись зникає.

Замість цього вирішую заварити чорний чай, який мама колись передала мені зі словами, що він добре заспокоює нерви, і зараз у мене вперше виникає серйозне бажання перевірити його ефективність.

Чайник уже закипає, я дістаю чашку, але раптом чую за стіною якийсь незрозумілий звук і завмираю посеред кухні.

Спочатку переконую себе, що просто неправильно почув, однак за кілька секунд доноситься голос Кіри і моя цікавість остаточно перемагає залишки виховання.

Беру зі столу порожню склянку, прикладаю її до стіни, як нещодавно бачив у якомусь фільмі, і прислухаюся, чудово усвідомлюючи, наскільки безглуздо зараз виглядаю.

Коли з квартири сусідки долинає черговий стогін, моя уява миттєво пропонує найгірший із можливих варіантів, і пальці самі сильніше стискають склянку.

За мить вона вислизає з руки, падає на підлогу й розбивається на дрібні уламки, а я навіть не звертаю на це уваги, тому що в голові вже з’являється одна дуже неприємна думка.

Якщо цей Женя справді зараз справді трахає Кіру — я його бляха вбʼю! Всю душу з нього витрясу!