Раді Вас бачити!

Максим

Так вже сталося, що наш під’їзд – це маленький оазис жіночого царства. Чоловіків тут лише троє: я, дід Петро з другого поверху, якого цікавлять тільки голуби й город, і школяр Богдан, що, судячи з його вигляду, поки що боїться навіть власного відображення в дзеркалі. Відповідно, вся увага тут, діставалася мені, як об’єкту підвищеного «побутового сексуального полювання».

То в однієї кран підтікає, і їй конче треба «міцна чоловіча рука», то в іншої стілець зламався, а є й такі, що вже й не знають, як ще натякнути на свій «недотрах». Їх декольте з кожним днем ставали дедалі глибшими, спідниці — коротшими, посмішки — ширшими, а погляди…

Ну, скажімо так, дуже красномовними.

Одним словом, вижити в цьому під’їзді було важче, ніж пережити відмову від сигарет. Але була одна дівчина, яка поводилася так, ніби мене взагалі не існувало.

Кіра…

Руда, вперта, нестерпна і абсолютно байдужа до моєї персони. Саме це мене й зачепило. Поки всі навколо намагалися привернути мою увагу — вона навіть не дивилася в мій бік, ніби я просто пусте місце.

І тоді я вирішив взяти ситуацію у свої руки. Одягнув нову сорочку, бризнувся дорогим парфумом, навіть торт замовив! Квіти купувати не став, і як виявилося, це було правильним рішення, бо вони гарантовано полетіли б мені в обличчя.

Ледь мій палець торкнувся кнопки дзвінка, як двері відразу ж відчинилися і переді мною з'явився цей рудий монстр, з котрим я зустрівся очі-в-очі.

Події того дня я досі пам'ятаю.

— Що вам потрібно? — байдуже вимовила вона, дивлячись на мене, ніби на алкоголіка, що валяється на траві.

А-у-у, я спеціально для тебе одягнув нову сорочку! І використав парфум, від якого більшість дівчат просто мліють! Ось тільки навіть це на мою сусідку не справило ніякого враження.

— Я хотів познайомитися. Мене звати Максим, і я твій новий сусід, — я посміхався, намагаючись сподобатися.

Вперше в житті я хотів викликати у дівчини хоч якісь емоції! Але вона моїх зусиль не оцінила.

— Отже, Максим? — сусідка примружила очі, ковзаючи по мені оцінювальним поглядом.

— Саме так, — я кивнув на знак підтвердження.

— А чому ж ви мені «тикаєте»? Я з вами, здається, на брудершафт не пила, — холодно відповіла вона, а я в цей момент чітко почав усвідомлювати, що романтики тут не буде.

Моя ілюзія про прекрасну симпатичну дівчину була вмить зруйнована. Від здивування я ковтнув слину, втративши дар мови.

— Якщо для вас це так важливо, тоді прошу вибачення за мою нахабність. Чи можу я дізнатися ваше ім'я? — промовив я, приходячи до тями.

Так швидко мене ще ніхто не збивав з пантелику!

— Кіра, — коротко вимовила вона, все так само байдуже, навіть не запрошуючи мене всередину квартири.

— Кіра? Гарне ім'я, навіть дуже сексуальне, — я посмакував її імʼя на своїх губах.

Не знаю, що на мене знайшло і чому, чорт візьми, я взагалі подумав про секс, стоячи з цим маленьким монстром, але моя відповідь їй точно не сподобалася.

— Цей торт мені? — її очі дивно заблищали і це вже мало мене насторожити.

— Так, хотів подарувати на честь нашого знайомства. Мені порадили його найкращі кондитери цього міста.

— Дозвольте подивитися? — спокійно запитала Кіра, піднімаючи кришку і розглядаючи мій маленький подарунок.

Ну нарешті! Я вже подумав, що крига почала танути, але…

Хто ж знав, що зараз цей торт прилетить мені прямо в обличчя? За одну секунду крем залив мої очі, ніс і щоки, а решта десерту красиво сповзла вниз, щедро прикрасивши мою новеньку білу сорочку.

— Ви маєте рацію, торт дійсно смачний, — Кіра торкнулася пальцем моєї щоки, провела невелику смужку, підхопивши залишки крему і засунула його в рот, пробуючи на смак. — До побачення, Максим! — і зачинила перед моїм обличчям двері.

У моїй голові вона виглядала зовсім інакше. Симпатична, усміхнена, трохи сором’язлива… А насправді мені дісталася рудоволоса відьма, яка, здається, отримувала щире задоволення від того, що псувала мені настрій.

Спочатку я вирішив, що просто невдало обрав момент для знайомства. Ну мало що… Може, у людини був поганий день. Тому через тиждень я спробував ще раз.

Даремно.

Мене знову чемно… хоча ні, зовсім не чемно… послали нахрін. Саме тоді я зрозумів одну просту річ — ми ніколи не станемо друзями. І, схоже, нам обом це навіть подобалося.

Відтоді наше життя перетворилося на нескінченну війну. Ми сперечалися через шум, Плутона і будь-яку дрібницю, яку тільки можна було вигадати. І кожен із нас щиро сподівався, що рано чи пізно другий не витримає й переїде. Щоправда, поки що рахунок залишався рівним і мене це зовсім не влаштовувало.

Згадуючи наше знайомство, я мимоволі посміхнувся. Дивна вона…

Дуже дивна.

Я звик, що жінки або фліртують, або хоча б намагаються підтримати розмову. А Кіра дивилася на мене так, ніби я особисто псував їй життя самим фактом свого існування.

Може, вона просто ненавидить чоловіків? Хто її знає, для мене ця дівчина досі залишалася загадкою. Саме тому я без жодних докорів сумління залишаю свою Audi на її улюбленому місці на парковці.

Чому вона вирішила, що воно належить саме їй? Гадки не маю, але те, як Кіра щоразу злиться, побачивши мою машину… це просто безцінно.

Так, можливо, з боку це виглядає трохи по-дитячому. Хтось скаже: «Як це так, дорослий мужик воює із сусідкою через паркомісце?». Але, по-перше, війну почала вона. А по-друге… Мені все одно на чужу думку.

Піднявшись до квартири, я одразу чую знайоме тупотіння лап Плутона, що вже крутиться біля дверей, активно розмахуючи хвостом.

— Привіт, друже, — кажу, насипаючи йому корм в миску і раптом помічаю на полиці майже повну пачку сигарет, яку я залишив на «чорний день».

Кілька секунд я просто дивлюся на неї, важко видихаючи, а потім в мою голову приходить єдина вірна думка.

Та пішло воно все…

Для кого я взагалі намагаюся стати кращим? Перед ким я щось намагаюся довести? Перед мужиками, які потім поплескають мене по плечу й скажуть: «Красунчик, що кинув курити»?

Сьогоднішній день вже достатньо потріпав мені нерви і я навіть не помічаю, як сам тягнуся до пачки, дістаю сигарету й підпалюючи її, прямую до балкону.

Нікотин приємно поширюється по моєму тілу, і я дійсно відчуваю від цього спокій. Мене так розслабляє, що я не відразу помічаю червону Тойоту своєї «улюбленої» сусідки. Усмішка сама з’являється на моєму обличчі.

Починається найцікавіше!

Її автівка різко зупиняється, і звідти вибігає роздратована Кіра. Розмовляючи по телефону, вона хмуриться, кидаючи (поки що) тільки погляди в бік моєї машини.

Насправді це дуже кумедна картина!

Роблячи ще одну затяжку, я повільно видихаю дим і, спершись ліктями на поруччя балкона, голосно гукаю:

— Гей, крихітко! Допомогти припаркуватися?