Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Коли за Віреною зачинилися двері, Мирослава трималася. Сиділа рівно, без жодного руху. Тільки потім тіло взяло своє.

Напруга спала так різко, що в очах на мить потемніло. Ноги стали ватяними, спина занила, м’язи налилися тупою слабкістю. У скронях пульсувало, в грудях лишилося дрібне неприємне тремтіння. Руки здавалися важкими, наче після фізичної праці.

— Ну клас, - тихо пробурмотіла вона, відкидаючи голову на спинку крісла. - Просто ідеально.

Агнеса стояла поруч і розгублено перебирала пальцями фартух.

— Леді…

— Не смикайся, - видихнула Мирослава із заплющеними очима. - Я не вмираю. Поки що.

Покоївка голосно ковтнула повітря.

— Ви так дивно інколи говорите. Я половини слів не розумію.

Мирослава підняла повіки й глянула на неї.

—О, повір, я сама себе зараз не дуже розумію. В яке пекло я взагалі влетіла…

Агнеса зависла. Останнє речення вона зчитала хіба що за похмурим тоном.

Мирослава повільно провела долонею по обличчю. Шкіра суха, стягнута, нездорова. Реальність навколо залишалася чужою, але тіло поступово звикало до нової господині. А господиня - до нього.

Боліло все. Ламало спину, тягнуло ноги, горіли скроні. Найбільше дратувала слабкість. Вона не могла просто встати і піти. Кожен рух доводилося відвойовувати.

Ти лізеш напролом, - тихо озвалося всередині.Мирослава не сіпнулася.

Мирослава навіть не сіпнулася. Вона лише скосила погляд на порожній куток.

А в тебе були кращі варіанти? - так само тихо спросила вона у порожнечі.

Агнеса здригнулася.

— Леді?

— Не тобі.

Покоївка промовчала.

Присутність Леори була слабкою, але чіткою. Щось середнє між чужою думкою і відлунням болю.

Обережніше, - знову прилетів внутрішній шепіт.

— Я й так обережна, — пробурмотіла Мирослава. — Наскільки можу в цьому дурдомі.

Від Леори накотилося щире нерозуміння. Я не розумію частину твоїх слів.

Мирослава ледь фиркнула. Повір, це я ще стримуюся.

Тебе не зрозуміють, - пролунало тихіше в голові Мирослави.

Ці слова влучили точніше. Мирослава підняла голову і подивилася на своє відображення у темному склі вікна.

А, тобто ще й язик треба фільтрувати, - сказала вона втомлено. - Ну супер.

Агнеса знову кліпнула на слові «супер».

Тут так не кажуть, - підказала Леора.

А як тут кажуть? - тихо запитала Мирослава. - Я що, тепер маю замість «Господи» говорити «Світла Мати»? Не нахабній. Краще допомагай мені, раз призвала. Зробимо вигляд, що я просто мовчала.

Від Леори прийшла слабка хвиля згоди. Це було настільки абсурдно, що Мирослава ледь не засміялася.

Прекрасно. Записала. Тут у нас Світла Мати, а замість зайвих слів краще взагалі мовчати.

Краще думати, перш ніж говорити.

Ну, це універсальна порада. Дякую, Леоро.

Вона знову потерла скроню. Думки ставали чіткішими. Галюцинація скасовувалася. Це реальність, і тут доведеться вчитися всього заново: як дивитися, як мовчати і як не видати себе.

Для свого світу Мирослава була нормальною. Для цього - прямою, занадто вільною і небезпечною. Саме тому Вірена так сіпнулася. Леора перестала бути зручною.

Мирослава повільно підвелася з крісла. Ноги одразу затремтіли, поперек відгукнувся гострим болем, але вона не сіла назад. Вона зробила крок. Потім ще один.

Покоївка рушила вперед, щоб підтримати її, але Мирослава виставила долоню.

— Не треба. Я сама.

Вона дійшла до підвіконня, сперлася руками об холодний камінь і почала глибоко дихати. Повільно. Прокачуючи повітря через слабкі легені.

Вона стояла. На своїх двох.

Леора відгукнулася тихо, майже здивовано. Ти не боїшся.

Мирослава вдивлялася в нічну темряву за склом.

Боюся. Просто не люблю, коли це помітно.

Всередині пройшла дивна тепла хвиля. Леора вперше не просто благала про порятунок - вона побачила в ній силу.

— Значить так, - Мирослава заговорила рівніше. - Я не обіцяю бути м’якою. Не обіцяю, що всім тут сподобаюся. Але я не дам цій жінці добити ні тебе, ні дітей.

Агнеса збоку напружилася. Вона явно не розібрала частину слів, але тон зрозуміла без помилок.

— Леді… - видихнула вона. - Ви… справді інша.

— Так, Агнесо, - Мирослава глянула на неї через плече. - І це наше єдине везіння.

Вона повернулася до вікна, розглядаючи чуже небо й ліс під ним. 

Лана Сетман
Кров Арденвалів

Зміст книги: 41 розділ

Спочатку:
розділ 1
1781810834
157 дн. тому
Розділ 1.1
1788465633
80 дн. тому
Розділ 1.2
1790664779
54 дн. тому
Розділ 1.3
1788465663
80 дн. тому
Розділ 1.4
1788465679
80 дн. тому
Розділ 2
1782128983
153 дн. тому
Розділ 2.1
1788465694
80 дн. тому
2.2
1782129985
153 дн. тому
Розділ 3
1793185978
25 дн. тому
3.1
1782242692
152 дн. тому
3.2
1782594102
147 дн. тому
3.3
1782657274
147 дн. тому
3.4
1782657317
147 дн. тому
3.5
1783194939
141 дн. тому
3.6
1786525286
102 дн. тому
Розділ 4
1786525440
102 дн. тому
4.1
1783775373
134 дн. тому
4.2
1784210992
129 дн. тому
4.3
1784211072
129 дн. тому
Розділ 5
1784269181
128 дн. тому
5.1
1784460326
126 дн. тому
5.2
1784923452
121 дн. тому
Розділ 6
1785393536
115 дн. тому
6.1
1786010754
108 дн. тому
6.2
1786269028
105 дн. тому
Розділ 7
1786799154
99 дн. тому
Розділ 7.1
1787393465
92 дн. тому
Розділ 7.2
1793185967
25 дн. тому
Розділ 8
1793185953
25 дн. тому
Розділ 8.1
1793185920
25 дн. тому
Розділ 8.2
1793185894
25 дн. тому
Розділ 9
1793185676
25 дн. тому
Розділ 9.1
1790082132
61 дн. тому
Розділ 9.2
1793185706
25 дн. тому
Розділ 10
1793185751
25 дн. тому
Розділ 10.1
1793185780
25 дн. тому
Розділ 10.2
1793185809
25 дн. тому
Розділ 11
1794661434
8 дн. тому
Розділ 11.1
1794659637
8 дн. тому
Розділ 11.2
1794664478
8 дн. тому
Розділ 11.3
1795082400
3 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!