Спочатку:
На сторінку книги
Погляд Слідопита
Частина 1. Не той погляд (ДАМІР)
Ніч у замку Арденвалів не приносила спокою. Вона тисла на скроні не зрозумілим, поки що, застояним магічним фоном.
Я стояв біля високого вікна кімнати, розстебнувши комір темного кафтану. Під шкірою на передпліччях пульсували срібні лінії бойових каналів, відгукуючись на приглушену напругу в стінах цього дому. Старі шрами від ворожих заклять на грудях нили — явна ознака того, що місцева магія не просто згасала, її повільно й цілеспрямовано отруювали чи стирали, повільно і досить професійно.
Глибоко всередині моєї грудної клітки ворухнулася темна, хижа сутність. Невидимий для людського ока супутник, моє друге «Я», яке допомагало виживати на війні та вести найбрудніші розслідування Імперії.
Вона дивилася просто на мене, — пролунав в моїй голові його низький, задоволений рокіт. — Не на тебе, Торгальде. На мене. Вона бачить крізь твою плоть.
Мовчати, — подумки відрізав я, стиснувши кулаки так, що затріщали шкіряні рукавиці.
Але тривога вже засіяла зерно в моїй голові. Вона дійсно дивилася. І вона бачила.
Я заплющив очі, викликаючи з пам'яті образ лорда Арденваля — мого старого друга й наставника. Жорсткий, непохитний маг, який колись міг самотужки тримати оборону кордону. А потім померла його дружина. Дім почав руйнуватися, а донька — гаснути на очах.
Леора, яку я пам’ятав до свого від’їзду на північний фронт, була тихою, заляканою тінню. Вона ховалася за спинами слуг, не сміла підняти очей на чоловіків і тихо вгасала від невідомої недуги.
Хто ж тоді ця жінка, яка кілька годин тому у вітальні дивилася на мене з насмішкою?
Вона тримала спину так, ніби за нею стояв весь її рід. Вона без вагань вигнала рідну тітку, налякала служницю, а потім... потім просто поклала долоню на запечатані двері кабінету й відкрила їх родової магією, яку не могла підняти роками.
Зовні це була Леора. Ті самі витончені риси, те саме темне волосся, той самий голос. Але погляд... Не її очі. У них не було дитячого страху — там палав холодний, аналітичний розум і небезпечна гострота.
Що з тобою сталося, Леоро?
Я підійшов до дубового столу, де в тьмяному світлі свічки лежали розкладені картографічні сувої та мої власні шифровані записи.
Справа про загибель лорда Арденваля була лише верхівкою льодовика. За останні п’ять років трьох древніх родів Імперії не стало за ідентичною, до моторошності точної схемою. Спочатку раптово гинув або зникав глава роду. Потім починали «хворіти» й втрачати магію спадкоємці. Далі поруч з’являвся «турботливий» опікун або наречений з вищої аристократії — найчастіше з кола Марена Кастеля. І зрештою родове гніздо занепадало, а вся сила джерела висмоктувалася до останньої краплі.
Арденвалі були четвертими у цьому списку. І якщо ця дівчина не втримає замок, її молодших спадкоємців — Еріка й Еміру — просто чекатиме така сама доля.
Мене дратувала ця невизначеність. Але ще більше мене бісила моя власна реакція на неї.
Кожного разу, коли я опинявся поруч, мій бойовий резерв не вибухав захисною магією. Він реагував інакше — диким, неконтрольованим імпульсом. Мені тісно було в одній кімнаті з нею. Хотілося схопити її за зап’ястя, притиснути до стіни, вибити з неї цю нахабну усмішку й змусити сказати правду. Вона вибивала мене з рівноваги.
Вона небезпечна, — сказав я собі, натягуючи темний камзол. — І якщо вона грає зі мною в якусь гру — я зламаю її першим.
Не в змозі залишатися в чотирьох стінах, я вийшов у коридор. Нічний обхід замку був професійною звичкою. Мені потрібно було перевірити магічний контур і переконатися, що захисні руни на дитячих покоях ще тримають удар.
Безшумно ступаючи по кам’яних плитах, я повернув за ріг, що вів до крила спадкоємців, і раптом завмер.
У напівтемряві коридору постала жіноча фігура. На ній легка нічна сорочка, накинута на плечі темна шаль і босі ноги, які абсолютно безшумно торкалися холодної підлоги.
Вона йшла до покоїв дітей. Побачивши мене, вона не здригнулася й не зробила кроку назад. Вона просто зупинилася, поволі піднімаючи голову.
За секунду я скоротив відстань між нами. Мій рух був надто швидким для звичайної людини — бойова телепортація на коротку дистанцію. Я перекрив їй шлях, і притиснувши її до важкої кам’яної колони.
Вона навіть не кліпнула. Тільки її дихання почастішало, а в повітрі між нами миттєво заіскрив знайомий, важкий озон.
– Не спиться, леді Леоро? – мій голос прозвучав тихіше ніж зазвичай.
– Шукаю відповіді, – відказала вона прямо, відчуваючи, як мої груди майже торкаються її плечей. – А от що ти робиш біля дитячих кімнат у такій годині, лорде Торгальде?
– Я охороняю цей дім. На відміну від тебе, яка раптово згадала, що вона господарка, – я нахилився нижче, так, що мій подих торкнувся її скроні. – Хто ти така? Не бреши мені. Леора, яку я знав, знепритомніла б від одного мого погляду. Ти ж дивишся так, ніби вираховуєш, куди краще загнати ніж.
На її губах з’явилася тінь викличної усмішки. Вона подалася трохи вперед, навмисно скорочуючи останній сантиметр між нами.
– Навіщо шукати ніж, якщо можна просто вислати тебе з замку? – її голос був м’яким, але в ньому чувся чистий лід. – І взагалі, Торгальде, ти надто часто торкаєшся жінок, які не дали на це згоди. За це в моєму світі позбавляють права практики.
– У твоєму світі? – я примружився, ловлячи кожне її слово.
Всередині мене знову заричала сутність. З боку дівчини відповіло фіолетове сяйво — її Слідовик підвівся, сплітаючись із моєю магією в небезпечний, майже інтимний вузол. Іскри перескакували з мого камзола на її шкіру. Хімія між нами була вибуховою, вона межувала з люттю й бісовою пристрастю, яку ми обоє намагалися придушити.
Я вже відкрив рот, щоб поставити їй жорстке питання про Марена Кастеля, як раптом…
Повітря в коридорі різко похолодшало.
Мій бойовий перстень на пальці обпік шкіру крижаним болем. З-під дверей дитячої кімнати, що була за п'ять кроків від нас, вирвався тонкий цівка чорного, гнилого диму.
Магія Еріка за стіною здетонувала.
Я відчув це секундою раніше за неї: з хлопчика просто зараз, серед ночі, хтось дистанційно й безжально висмоктував життєвої сили. Чергова магічна нитка тягнулася крізь стіни замку.
Леора зблідла, її очі розширилися від жаху. Всі наші чвари, роздратування й протистояння миттєво випарувалися.
– Ерік! – видихнула вона.
Не змовляючись, ми одночасно ринули до дверей. Я зніс магічний засув одним ударом срібного закляття, і ми ввірвалися в темряву дитячої спальні.
Дитина билася в судомах на ліжку, а над нею вже згущалася чужа, хижа тінь.
