Раді Вас бачити!

Рейнар

У мене є теорія. Якщо життя йде занадто спокійно — значить, всесвіт просто накопичує сили перед тим, як знову влаштувати тобі катастрофу.

Судячи з того, як Кайден зараз стоїть посеред кімнати, схожий на статую з чорного мармуру, всесвіт сьогодні був особливо натхненний.

— Я йду, — раптом рівним, надто холодним голосом вимовив Кайден.

Соломія аж підскочила від різкості цих слів, а потім тіні навколо нього здригнулися. Вони не просто заколихалися, як зазвичай, а здригнулися — наче щось темне й голодне прокинулося в їхній глибині.

— Ну ні, — автоматично мовив я. — Я тільки звик до того, що він перестав втікати.

Кайден зробив крок до виходу, але його тіні вже розповзалися підлогою ширше, ніж дозволяв звичний контроль. Кімната потемнішала, хоча світло в каміні палало як і раніше. Соломія видала нервове:

— Це взагалі нормально?..

— Не думаю, — чесно відповів я.

Темрява сіпнулася біля його ніг. Це було попередження або навпаки — заклик.

Кайден завмер, його пальці міцно стислися в кулаки, а щелепа затверділа від надмірного зусилля. Він боровся з собою і це було гірше за будь-яке чудовисько. Я рвонув уперед, але Соломія спрацювала швидше.

— Кайден! — крикнула вона, перехоплюючи його за руку.

Тіні вибухнули навколо неї — різко, лютно, миттєво утворивши гострі, невизначені обриси, що загрожували. Соломія аж здригнулася, але не відсмикнула руки.

І я її не звинувачую, навіть мені іноді ставало моторошно від сили Кайдена, а я бачив його в найгірші дні.

Темрява стискалася сильніше, аж занадто сильно. Я перевів погляд на друга. Він стояв абсолютно нерухомо і це було дуже погано, бо коли Кайден переставав рухатися — значить, контроль починав рухатися замість нього.

— Кайдене, — різко кинув я.

Нуль реакції. Тіні здригнулися ще дужче. У кімнаті стало холодно, хоча вогонь у каміні тріщав безперервно. Соломія теж це відчула — я побачив по її обличчю, як блідість охопила її щоки.

— Рейнар?..

— Усе нормально, — автоматично відгукнувся я.

Це була абсолютна брехня. Темрява лізла далі по стінах, по підлозі до нас. Прокляття. Я зробив крок до нього:

— Гей. Досить.

Тіні сіпнулися біля моїх ніг. Попередження. От же впертий виродок. Соломія перевела погляд із мене на нього — і я побачив мить, коли вона зрозуміла, що це вже не зовсім Кайден керує магією, в магія починає керувати ним.

— Кайден, — тихіше покликала вона.

І от тоді все завмерло, а тіні застигли в повітрі, навіть полум'я в каміні наче притихло, стишившись до ледь помітного мерехтіння.

Кайден дуже повільно повернув голову в її бік. Я затримав подих, бо не знав, кого зараз побачу в його очах його самого чи темряву.

Соломія теж, здається, це зрозуміла, але — боги, ця дівчина або найсміливіша людина у світі, або взагалі позбавлена інстинкту самозбереження — замість того щоб відступити, зробила крок до нього.

— Гей, — тихо мовила вона. — Повернись назад.

Я мало не посивів.

— Соломіє—

— Тихо.

І це вона сказала мені. Я навіть образитися не встиг, бо Кайден дивився тільки на неї. Темрява в його очах здригнулася. Соломія нервово ковтнула, але не відвела погляд. Маленька хоробра катастрофа.

— Я знаю, що ти мене чуєш, — тихо продовжила вона. — І якщо ти зараз дозволиш своїм тіням злякати всіх у цьому будинку, я реально ображусь.

Наступила тиша, а потім… Кайден тихо, хрипко видихнув.

Тіні різко відсахнулися назад, згортаючись у компактний клубок біля його ніг, сам Кайден похитнувся. Я встиг би його підхопити, але Соломія — швидше. Вона одразу схопила його за руки, утримуючи на вазі.

— Кайден!

Він опустив голову, важко дихаючи і вперше за дуже довгий час я побачив у ньому страх не через магію і не через Раду, а через неї, через те, що вона щойно побачила справжнє обличчя його сили — і не відвернулася.