Раді Вас бачити!

Соломія

— Я радий, що ти тут.

П’ять слів, усього п’ять слів, а в голові — повний хаос. Я лежала на грудях Кайдена, слухаючи, як повільно сповільнюється його пульс. Його гаряча долоня ліниво ковзала по моїй голій спині, окреслюючи невидимі візерунки. Після всього, що сталося між нами — цієї божевільної, нестримної ніжності й пристрасті, — свідомість відмовлялася повертатися до реальності. Мій мозок раз за разом прокручував спогади про його дотики, і я почувалася абсолютно щасливою... і беззахисною.

Ідилію безжально розітнув гуркіт у коридорі.

— ТРИ ХВИЛИНИ! — пролунав за дверима баритон Рейнара. — Я ДАЮ ВАМ ЩЕ ТРИ ХВИЛИНИ, ЩОБ ВИ ВДЯГНУЛИСЯ, АБО Я ЗАХОДЖУ БЕЗ БОЮ!

— Він справді засікає час? — пробурмотіла я, сильніше зарившись носом у шию Кайдена.

— На жаль, так, — тихо відповів той, і я відчула грудну вібрацію від його сміху.

— Це просто нестерпно.

— Це Рейнар.

І ця коротка фраза вичерпно пояснювала геть усе. Двері розчинилися без жодного натяку на стук. Звісно. Етикет — це явно не те, чим переймався наш компаньйон.

Рейнар увійшов із виглядом тріумфатора, але одразу ж зупинився на порозі. Його гострий погляд миттєво оцінив обстановку: зім'яті простирадла, відкинуту сорочку, скинутий на підлогу светр Кайдена і нас, напівголих, переплетених у ліжку.

На його обличчі розквітла двозначна, широка усмішка.

— Ого... — він повільно оглянув кімнату, згашуючи хитрі вогники в очах. — А повітря тут аж тріщить від електрики. Кайдене, брате, ти нарешті зробив це? Мої вітання!

Я спалахнула, схопила першу-ліпшу подушку й з усієї сили жбурнула в його фізіономію. Подушка влучила точно в ціль, але Рейнара це анітрохи не збентежило. Він спритно спіймав її і драчливо притиснув до грудей.

— Ей, леді, без насильства! — вишкірився він, опираючись об одвірок і грайливо звівши брови. — Між іншим, я відверто заздрю. Дивлячись на вас таких розпашілих та задоволених, мені й самому захотілося долучитися. Серйозно, якби ви запросили мене третім — я б довго не дурив вам голови відмовами. У нас могла б вийти чудова компанія.

— Рейнаре, геть звідси, поки я не спопелив тебе прямо тут, — загрозливо й низько промовив Кайден, хоча в кутиках його вуст ховалася тінь посмішки. Він міцніше пригорнув мене до себе, закриваючи від чужого ока ковдрою.

— Добре-добре, вже мовчу! Хоча пропозиція залишається в силі, — закотив очі той, але тут же змінив тон на більш діловий. — Я загалом із хорошими новинами.

— Починай з них, — полегшено зітхнула я, натягуючи білизну під захистом ковдри.

— Нас поки що ніхто не намагається вбити.

Ми з Кайденом переозирнулися.

— Це всі позитивні звістки?

— На цю хвилину — вичерпний список.

Я не втрималася й фиркнула. Рейнар виглядав неймовірно задоволеним собою, що зазвичай свідчило про наближення халеп.

— А погані? — уточнила я, квапливо натягуючи сукню.

— Вельмора вимагає нас до себе, поговорити.

Усмішка миттєво згасла з мого обличчя.

— О.

— Саме таке «о», — ствердно кивнув він.

За пів години ми вже піднімалися до круглого залу на найвищому ярусі Гавані. Тут панувала вишукана краса, яка в нашій ситуації навіть трішки дратувала. Величезні аркові вікна відкривали панораму на безкрає море. Сонячні промені мерехтіли на хвилях золотими доріжками, а вгорі плавно кружляли чайки.

Все це дивовижно нагадувало дім. Якби тільки вдома існували магічні ритуали, прадавні пророцтва й чоловік, чиї тіні так трепетно пестили моє тіло ще пів години тому.

Вельмора замерла біля вікна. Звісно. Вона взагалі володіла рідкісним талантом виглядати максимально драматично в будь-якому інтер'єрі.

— Ви бачили Браму, — мовила вона замість привітання, навіть не повернувшись.

— І вам доброго дня, — пробурмотіла я під ніс.

Рейнар осторонь стримав короткий смішок. Вельмора ж навіть окоєм не повела.

— Те, що з'явилося перед Соломією, не було звичайним видивом чи випадковістю.

У просторому залі запанувала тиша. Кайден став праворуч від мене — настільки близько, що я відчувала тепло його плеча. Після нашої близькості будь-який його дотик викликав легкий трепет уздовж хребта, але зараз потрібно було зібратися.

— Що це означає? — запитала я, змушуючи голос звучати впевнено.

Вельмора повільно розвернулася. Уперше в її зазвичай крижаному погляді я помітила не холодність, а тривогу. Вона була ледь вловимою, але цілком справжньою.

— Ворота прокидаються.

Ця фраза мені одразу не сподобалася.

— Це поганий знак?

Рейнар видав короткий іронічний звук:

— Якщо вже Вельмора втрачає самовладання, то це не просто погано. Це катастрофа.

— Дякую за надзвичайно влучну експертизу, — відрізала я.

— Завжди до ваших послуг.

Вельмора ігнорувала наші перепалки, повністю зосереджена на головному:

— Колись ця Брама об'єднувала всі виміри й раси цього світу.

— Слово «колись» зазвичай не віщує нічого доброго, — зауважила я.

— Бо її запечатали.

— Чому?

Пауза загрозливо затягнулася. кайден поруч зі мною відчутно напружився. Я вловила зміну його стану навіть без слів і зрозуміла, що ось вона, чергова таємниця, яку від мене ретельно приховували.

Вельмора важко видихнула:

— Вона була закрита, бо через неї в наш світ проникла сутність, яка мусила назавжди залишитися по той бік.

Мені категорично не сподобалося розмите визначення «сутність». У казках після таких слів зазвичай починався кривавий хаос. А зважаючи на «везіння», яке супроводжувало мене останнім часом, надіятися на легку прогулянку не доводилося.

Я визирнула у вікно на спокійну гладінь моря, потім скосила очі на Кайдена. Його темні очі зустрілися з моїми, і в них я прочитала мовчазну підтримку.

— Добре, — нарешті мовила я.

Усі присутні вдруге за день перевели погляд на мене.

— Що «добре»? — уточшив Рейнар.

— Якщо цей світ знову вирішив влаштувати нам черговий кінець світу, то хай зачекає хоча б до завтра. У мене сьогодні й так занадто насичений день.

Рейнар щиро розреготався:

— Мені безумовно подобається твоє бачення проблеми!

— Я взагалі-то цілком серйозно.

— І саме це робить твій план геніальним.

Кайден тихо засміявся поруч. Ця посмішка була ледь помітною, призначеною тільки для мене однієї. І вперше за довгий час я зловила себе на думці, що поки ми разом, у нас є шанс вистояти, хоч би яка буря чекала на нас попереду.