Раді Вас бачити!

Соломія

Я прокинулася від шуму моря. І це же було добре прокидатися не від гарчання, не від тріску магічних щитів і не від власного крику. Просто мірний, заспокійливий шум прибою за вікном.

Кілька секунд я лежала, втупившись у світлу стелю, намагаючись зібрати до купи думки. М’яка білизна, світлі стіни, легка фіранка, що танцювала від солоного вітру, і запах трави та цитрусів від чашки на столі. Інший світ, безпечна Гавань, Кайден.

При згадці про нього серце зрадницьки прискорило темп. У двері тихо, але впевнено постукали.

— Якщо це чергова потвора з безодні, передай їй, що у мене вихідний, — пробурмотіла я, сідаючи на ліжку.

За дверима пролунав низький смішок, від якого по спині пробігли приємні мурашки.

— Твоя гостинність не знає меж, — сказав Кайден, відчиняючи двері.

Він увійшов повільно, беззвучно, як завжди. Темний светр із кашеміру, трохи вологе після душу волосся й цей його погляд — темний, уважний, що зачіпав щось глибоко всередині.

— Ти спала майже добу, — він підійшов до ліжка й поставив чашку ближче. — Це допоможе повернути сили.

— А звідки мені знати, що це не отрута? — я примружилася, намагаючись тримати захисний барьєр.

— Якби я хотів тебе вбити, робив би це значно цікавішими способами, — кутик його губ ледь здригнувся.

— Дуже «заспокійливо», — я зробила ковток і тепло миттєво розлилося по тілу. — Гаразд, це дійсно смачно.

— Чай Рейнара. Він стверджує, що це лікує травми після переходу і розхитані нерви.

З коридору миттєво долетів глухий крик:

— Я ВСЕ ЧУЮ! І МОЇ НЕРВИ В ІДЕАЛЬНОМУ СТАНІ!

Я не втрималася й розсміялася. Кайден теж посміхнувся — м'яко, щиро, без тієї звичної важкості, яку він тягав із собою і цієї миті кімната стала занадто тісною.

— Що? — стиха запитав він, помітивши мій погляд.

— Нічого. Просто… тобі пасує посмішка.

Кайден не став віджартовуватися. Він просто зробив крок уперед, потім ще один, поки його коліна не впиралися в край мого матраца.

— Соломіє, — його голос став нижчим, оксамитовим. — Ти навіть не уявляєш, як важко було чекати, поки ти прокинешся.

Він не дав мені часу на іронічну відповідь. Кайден опустився на край ліжка, простягнув руку й торкнувся моєї щоки. Його пальці були гарячими, трохи шорсткими, але дотик виявився неймовірно ніжним. Я мимовільно притислася обличчям до його долоні, заплющивши очі.

— Я думав, що втрачу тебе під час переходу, — прошепотів він.

— Не дочекаєшся, — тихо відповіла я, відкриваючи очі й зустрічаючись із його палаючим поглядом. — Я не для того пройшла крізь пекло, щоб зараз слухати твої сумніви.

За дверима знову почувся тупіт Рейнара:

— Я ДАЮ ВАМ ЩЕ П'ЯТЬ ХВИЛИН! ЯКЩО ВИ НЕ ПОЧНЕТЕ ОБНІМАТИСЯ, Я УВІЙДУ Й ЗРОБЛЮ ЦЕ ЗА ВАС!

— Я його колись приб'ю, — пробурмотіла я, але Кайден лише тихо засміявся, схиляючись нижче.

— Ігноруй його, — прошепотів він прямо мені в губи.

Він більше не вагався. Нахилившись, Кайден накрив мої губи своїми. Спочатку це був повільний, обережний поцілунок, наче він перевіряв, чи я не проти, але коли мої пальці заплуталися в його вологому волоссі, розряд струму пробіг поміж нами. Поцілунок став глибоким, вимогливим і жадібним.

Кайден застогнав мені в губи, перелазячи на ліжко й накриваючи мене своїм тілом. Його вага була приємною, захисною, а його великі долоні ковзнули по моїх боках, спускаючись до стегон і притягуючи мене тісніше до себе. Я відчула, як прискорилося його серцебиття — так само божевільно, як і моє.

— Ти впевнена? — прошепотів він, відриваючись на секунду, щоб глянути мені в очі. Його дихання було рваним, очі затягнуті темною пристрастю. — Бо якщо я не зупинюся зараз, я вже не зможу.

Замість відповіді я схопила край його светра й потягнула вгору. Кайден зрозумів усе без слів і за секунду светр летів на підлогу, відкинутий геть.

Його гарячі губи спустилися від мого підборіддя до шиї, залишивши вогняний слід на чутливій шкірі біля ключиці. Я закинула голову, вигнувшись йому назустріч, і мимовільно видихнула його ім'я, а долоні ковзнули під мою тонку нічну сорочку, торкаючись голої шкіри. Від цього контрасту — його холодних пальців і палаючого тіла — у мене перехопило подих.

— Кайдене… — видихнула я, коли його губи опустилися нижче, розриваючи залишки моєї сорочки.

— Я тут, — м'яко відповів він, піднімаючись і знову накриваючи мої губи поцілунком, поки його пальці пестили внутрішню сторону моїх стегон, змушуючи мене тремтіти від солодкої напруги. — Тільки з тобою.

Він рухався неквапливо, дратуючи, підводячи мене до межі. Кожен його дотик був як обіцянка, кожен поцілунок спалював залишки страху. Коли він нарешті увійшов у мене — повільно, глибоко, повністю заповнюючи собою, — я міцно вчепилася в його плечі, видихнувши короткий крик у його шию.

Кайден завмер на секунду, даючи мені звикнути, цілуючи мої повіки, щоки, кутики губ, шепочучи щось ласкаве й безумне мовою схожою на німецьку , а може це була магічна мова, яку я не розуміла, але відчувала кожним нервом, а потім він почав рухатися.

Це було м'яко й водночас нестримно, наче ритм самого моря за вікном. Кожен його поштовх відзивався в мені хвилею чистої, первісної насолоди. Я сплела ноги на його талії, притягуючи його ще ближче, віддаючись цьому відчуттю повністю. Ми злилися в єдине ціле — без минулого, без монстрів, без майбутніх битв. Існувала тільки ця кімната, гаряче дихання Кайдена на моїй шкірі та божевільний пульс, що бився в нас один на двох.

Кульмінація накрила нас одночасно — яскравим, сліпучим вибухом, після якого світ навколо просто розчинився.

…Через якийсь час ми лежали, переплетені ногами й руками, важко дихаючи. Моя голова лежала на його широких грудях, а Кайден повільно намотував пасмо мого волосся на палець, іноді торкаючись губами мого чола.

За дверима панувала абсолютна, підозріла тиша.

— Здається, Рейнар нарешті пішов, — прошепотіла я, усміхаючись у його шкіру.

Кайден тихо засміявся, і ця вібрація в його грудях здалася мені найприємнішим звуком у світі.

— Ні, — хрипко відповів він, міцніше обнімаючи мене за талію. — Він просто нарешті зрозумів, що якщо зайде сюди зараз, я викину його в море.