Раді Вас бачити!

Минуло два з половиною роки.

За цей час Нівія перестала бути для Віри чужим світом. Вона знала, коли над горами почнеться сильний вітер. Знала, де після снігопаду утворюються найбільші замети. Знала, які датчики найчастіше вкриває інеєм, а які майже не потребують обслуговування. Знала, скільки часу потрібно системі опалення, щоб прогріти зовнішній шлюз після тривалого виходу. І навіть знала, коли її кішки почнуть вимагати їсти. Життя на «Еребусі-7» стало передбачуваним.

Робота. Сон. Їжа. Тварини. Книги. Вишивання. Плетіння. Малювання. Читання. Записи у щоденнику. Заняття йогою. Іноді короткі виходи назовні.

Віра навчилася не боятися тиші. Навпаки, тиша стала її найкращою подругою. Вона вже не рахувала дні до повернення. До завершення контракту залишався ще рік, але Віра дедалі частіше ловила себе на думці, що не знає, чи хоче повертатися.

Земля стала спогадом. Далеким і трохи розмитим. Нівія - реальністю. Саме тому вона помітила зміну. Цього ранку Віра сиділа перед центральним терміналом і переглядала нічні показники. Все було нормально: тиск, вітер, вологість, температура. Вона вже хотіла перейти до наступного графіка, коли щось змусило її зупинитися. Віра повернулася до температурного показника.

- Ні...

Вона збільшила графік. На екрані з'явилася крива температури за останні сімдесят дві години. Спочатку все було як завжди. Поступове підвищення. Стабілізація. Невеликі природні коливання. А потім… різкий підйом на +15 °C.

Віра нахилилася ближче до екрана.

П’ятнадцять градусів - це майже нічого для Землі. Там температура могла змінитися на стільки за короткий час унаслідок локальної зміни погоди. Але не на Нівії. Тут кожен градус мав значення. Кожне, навіть найменше підвищення температури означало, що пристрій працює, а процес зміни клімату справді відбувається. У цьому й полягала головна мета місії. Нівія мала шанс змінитися.

Не швидко. Не за роки й навіть не за десятиліття. Це мав бути повільний, майже непомітний процес, розрахований на покоління. Лід поступово мав відступати, замерзла поверхня - нагріватися, а в атмосфері мали початися зміни, які одного дня дозволили б планеті стати придатнішою для життя. З крижаної й безмовної Нівія мала поступово перетворитися на зелену планету.

Саме тому Віра й стежила за цифрами.

Кожен градус був маленьким доказом того, що винахідники не помилилися. Що пристрій справді працює. Що десь далеко від Землі, серед холоду й безкрайніх льодів, повільно народжується новий світ.

Жінка відкрила архів і перевірила показники за останній місяць. Потім - за три. За пів року. Вона переглядала графіки один за одним, затримуючись на кожному різкому коливанні. Нічого такого не було. Віра мовчала, вдивляючись у цифри. Нівія не просто змінила температуру. Змінився сам характер коливань. Раніше все відбувалося повільно й передбачувано. Навіть сезонні зміни вкладалися в моделі, які система розраховувала з точністю до сотих часток градуса. А тепер на графіку з’явився майже вертикальний стрибок.

Віра відкрила карту й знайшла датчик, який передав дивні показники, збільшила його сектор і перевірила сусідні станції спостереження.

Один. Другий. Третій. Усі показували норму.

Віра перевела погляд назад на аномальний датчик.

- Один датчик…

Вона вимовила це вголос, хоча в кімнаті, крім неї, ніхто не міг почути.

Жінка відкинулася на спинку крісла, а система вже сформувала автоматичний висновок: Ймовірна похибка вимірювання.

Віра прочитала його двічі.

Потім ще раз подивилася на графік.

П’ятнадцять градусів. Занадто багато для звичайного збою. Але один датчик проти всієї системи спостереження - цього було недостатньо навіть для попередження.

Віра тихо сказала:

— Може бути…

Вона натиснула кнопку підтвердження. Звіт мав закритися автоматично, але замість цього Віра відкрила додаткове поле й власноруч створила позначку: Повторно перевірити.

На кілька секунд вона завмерла, дивлячись на ці слова. Потім ще раз глянула на показник датчика. Температура вже повернулася до норми наче нічого й не сталося.

Віра розчаровано видихнула.

- Це лише похибка, - промовила вона, але сама собі не повірила.

***

Через дев'ять днів показник повторився. Віра наче чекала на нього, тож помітила його коли саме пила ранкову каву, а термінал, що завжди поряд, повідомив про завершення автоматичного аналізу.

Новий звіт.

Віра відкрила його і завмерла. Той самий сектор, той самий датчик. Температура знову була вищою за прогнозовану й цього разу на 20,8 °C.

Віра поставила чашку й відкрила дані. Перевірила калібрування. Система повідомила: Стан сенсора: нормальний.

Вона перевірила живлення – норма. Передавання даних – норма. Порівняння з сусідніми датчиками. Різниця залишалася.

Віра посиділа мовчки.

Потім відкрила архів за останні десять років й порівняла аналогічні періоди - нічого. Температура на Нівії поступово змінювалася протягом сезонів, але не так. Не з такою закономірністю.

Віра взяла планшет й попрямувала на вихід. Але затрималася через кішку. Ліра підбігла до неї й потерлася об ноги.

- Я ненадовго, - сказала Віра, нахилилася й почухала кішку за вушком.

Руда задоволено замуркотіла й потерлася головою об її долоню.

Із двох кішок саме Ліра була більш товариською. Вона майже відразу звикла до нової господині, легко йшла на руки й часто сама приходила до Віри, коли хотіла уваги. Міра була зовсім іншою. Обережна, мовчазна й трохи полохлива, вона довго трималася осторонь. Лише після першого року життя на станції Міра нарешті почала по-справжньому довіряти Вірі. Тепер вона вже не ховалася щоразу, коли жінка проходила повз, але все одно воліла зберігати певну дистанцію.

- Прогуляюся назовні й повернуся. Норд, хочеш зі мною?

Пес, який до цього лежав біля дверей, не довго думаючи, підвівся на лапи.

Він одразу ожив, махнув хвостом і побіг у бік шлюза, ніби тільки й чекав, коли Віра нарешті запропонує йому вийти.

- Добре, добре. Іду вже, - усміхнулася вона.

Перед виходом Віра ще раз глянула на екран із показниками, ніби сподівалася, що цифри за ці кілька секунд зміняться самі.

Не змінилися й аномальний показник залишався на місці.

Віра вимкнула планшет, підвелася, взяла верхній комплект захисного одягу й разом із Нордом підійшла до шлюзу.

Пес терпляче чекав, поки вона перевірить всі застібки костюма на собі і на ньому, закріпить планшет і налаштує зовнішній зв’язок. Він двічі на день проходив цю процедуру й здавалося знав краще, ніж самій Вірі.

Через кілька хвилин зовнішній шлюз відчинився й Віра ступила назовні. Холод одразу обгорнув її з усіх боків. Навіть крізь багатошаровий термозахисний костюм вона відчула, наскільки низькою була температура навколишнього середовища. Автоматичні системи костюма вже почали підігрівати внутрішній шар, але перші секунди на поверхні завжди нагадували, наскільки непривітною була Нівія.

Перед нею простягалася біла, майже безкрая поверхня.

Жодного дерева.

Жодної травинки.

Жодного руху, окрім легкого снігу, який вітер час від часу піднімав із землі.

Сніг тьмяно відбивав світло далекої зорі Еліар, а навколо панувала така глибока тиша, що здавалося, ніби весь світ завмер. Лише тихе потріскування радіоканалу та рівномірне дихання Норда нагадували Вірі, що вона тут не сама. Пес ішов трохи попереду, час від часу зупиняючись і чекаючи на господиню. Віра звірилася з навігатором і рушила до потрібного датчика.

Відстань була невеликою, але сніг під ногами місцями провалювався, змушуючи її йти повільно. Норд легко пробирався вперед, залишаючи за собою глибокий слід.

Вітер піднімав дрібні кристали льоду. Вони били по обличчі змушуючи Віру час від часу протирати його рукавицею.

Нарешті датчик з’явився попереду й Віра зупинилася. Спочатку вона нічого незвичайного не помітила. Металевий корпус був цілий. Кріплення залишалися на місці. Жодних пошкоджень чи слідів механічного впливу. Індикатори працювали у штатному режимі. Норд обійшов конструкцію, обнюхав її основу й повернувся до Віри. Вона вже хотіла відкрити технічну панель, коли помітила щось дивне. Сніг навколо датчика був мокрим.

Віра повільно присіла. Спочатку їй здалося, що це просто відблиск на поверхні. Але ні. Сніг справді танув. Вона торкнулася його рукавицею. Мокрий. Віра завмерла.

- Не може бути…

Вона озирнулася.

Навколо лежав твердий, промерзлий сніг. Усе довкола було вкрито кригою, і лише невелика ділянка біля основи датчика відрізнялася від навколишньої поверхні.

Норд тихо загарчав, принюхуючись до землі.

- Спокійно, - прошепотіла Віра, хоча сама не була спокійна.

Вона обережно розчистила сніг. Під ним виявилася темна ділянка ґрунту. Віра завмерла ще на мить, а потім увімкнула портативний термометр. Показник почав змінюватися. Вона чекала кілька секунд, а потім цифри зупинилися. Температура була значно вищою, ніж температура навколишнього середовища.

Віра перевірила ще раз.

Потім ще.

Результат майже збігався з показником, який передав датчик.

Жінка повільно підняла голову й подивилася на металеву конструкцію.

Датчик не брехав. Під крижаною поверхнею Нівії справді існувала невелика область аномального тепла. І це вже не можна було списати на випадкову помилку вимірювання.

Віра повільно підвелася. Тепер це вже не було просто цифрою на екрані. Вона бачила це власними очима. Відчувала під ногами. Десь під товстим шаром льоду працював процес, який не мав відбуватися так швидко.

Віра подивилася на Норда. Пес стояв поруч і дивився на неї, наче теж відчував, що щось змінилося. Жінка знову перевела погляд на розчищену ділянку.

- Що ж ти від мене приховуєш, Нівіє?..

Вперше за весь час роботи на станції Вірі стало по-справжньому не по собі і вона пожалкувала, що окрім тварин поряд не було людей, щоб порадитися.

***

Повернувшись на станцію, Віра насамперед зняла захисний костюм і відправила Норда до житлового модуля. Пес одразу влаштувався біля свого місця, а Віра навіть не стала знімати з шапку. Вона повернулася до робочого термінала. Потрібно було зафіксувати все, що вона побачила.

Віра перенесла результати портативного вимірювання до системи, додала координати датчика, температуру поверхні та дані з його сенсорів. Окремо прикріпила фотографії ділянки, де танув сніг. Потім ще раз перевірила цифри. Помилки не було.

Віра відкрила форму службового звіту й почала заповнювати її.

Аномальне підвищення температури. Показники підтверджені повторним вимірюванням. Виявлено локальну область підвищеної температури поблизу датчика. Причина не встановлена.

Вона затримала пальці над клавіатурою. На мить захотілося стерти останній рядок і написати щось простіше: Ймовірна локальна геотермальна активність. Але це було лише припущення.

Віра залишила все як є й звіт пішов керівництву місії. Дочекавшись поки на екрані з’явилося повідомлення: Звіт успішно передано, Віра відкинулася на спинку крісла.

Тепер залишалося чекати.

Повідомлення спочатку мало дістатися невеликої орбітальної станції, що зависла над Нівією. Вона виконувала роль проміжного вузла зв’язку між поверхнею супутника та Землею: приймала дані зі станції «Еребус-7», перевіряла їх цілісність і передавала далі. Після отримання орбітальна станція мала автоматично надіслати підтвердження. Це займало лічені хвилини, а потім повідомлення вирушало далі - до Землі.

Відповідь від земного центру керування зазвичай приходила приблизно через тиждень. Затримка була неминучою, тому ніхто не очікував миттєвих розмов чи швидких рішень. Але підтвердження від орбітальної станції Віра мала отримати майже одразу.

Вона чекала. На екрані залишався статус: Передача даних…

Минуло кілька секунд, потім хвилина - статус не змінився.

Віра перевірила канал зв’язку. Сигнал був стабільним. Вона ще раз відкрила журнал передачі й переконалася, що повідомлення справді було відправлене. Але підтвердження від орбітальної станції не надходило. Віра нахилилася ближче до екрана.

- Давай же…

Ще хвилина. Потім друга. Нічого - орбітальна станція мовчала.

І це було неправильно.

Вона мала відповісти хоча б автоматично. Щось на кшталт – помилка. Але ні, лише тиша. Орбітальна станція мовчала.

Віра ще кілька секунд просто дивилася на екран, не відводячи погляду. Можливо, вона чекала, що ось-ось з’явиться повідомлення, загориться індикатор або пролунає короткий сигнал підтвердження. Або помилка передачі, сигнал не отримано, зв’язок перервано. Будь-що. Але не тиша.

Віра перевірила індикатор зв’язку. Сигнал зі станцією все ще відображався як активний.

- Тоді чому ти мовчиш?.. - тихо промовила вона.

Відповіді, звичайно, не було. Віра оновила журнал передачі. Порожньо. Жодного підтвердження. Жодного повідомлення про помилку. Наче її звіт просто зник дорогою до орбіти. Вона відчула, як по спині пробіг холодок. Цього разу він не мав нічого спільного з температурою за межами станції.