Спочатку:
На сторінку книги
Здавалося, снігохід цього разу рухався надто повільно. Наче він навмисно відтягував час. А може це лише так відчувалося Вірою. Її голова була переповнена думками, і жодна з них не хотіла залишатися на своєму місці. Вона згадувала своє життя на Землі, квартиру, роботу, чоловіка, роки, які поступово перетворилися на щось схоже одне на одне. Згадувала й той день, коли вперше побачила оголошення про роботу на Еребусі-7. Тоді їй хотілося змін. Пригод. Розвитку. Самовираження. Їй хотілося хоча б ненадовго перестати жити за чужими правилами й нарешті відчути, що її життя належить їй самій. Настільки сильно, що виснажений мозок не знайшов нічого кращого, ніж втеча.
Саме втеча й урятувала її.
Перші місяці на Нівії були важкими. Вона боялася всього: не впоратися, здатися, розчарувати. Але поступово страх відступив. За час перебування на Еребусі-7 Віра змінилася. Зникли темні кола під очима. Повернувся здоровий сон. Вона стала частіше усміхатися й щиро радіти дрібницям: гарячій чашці чаю, новій картині, ранковому сонячному світлу, яке пробивалося крізь ілюмінатор. Вона знову почала щось створювати власними руками. Малювати. Вишивати. Перестала здригатися від різких звуків. Перестала постійно озиратися, очікуючи чиїхось претензій. Навіть дзвінок системного оповіщення більше не викликав у неї паніки. Здавалося, Віра поступово повертала себе самій собі.
А потім з'явилася ця знахідка. Спочатку рятувальна капсула без врятованого, а потім дивне обладнання в таємничій печері. І, найгірше, неможливість зв'язатися із Землею.
Усе це разом похитнуло той крихкий спокій, який вона так довго вибудовувала. Тиждень тому Віра була просто дослідницею, яка жила на далекій станції. Сьогодні вона вже не була впевнена, що розуміє, де опинилася.
Їй знову стало страшно. Не так, як раніше. Це був інший страх - холодний, невідомий, позбавлений конкретної причини. Саме невідомість лякала найбільше. Віра стиснула кермо снігохода й подивилася вперед.
Еребус-7 уже виднівся десь далеко попереду.
Вона поверталася додому. Але вперше за довгий час це слово – дім - більше не означало для неї Землю. Тепер її дім був тут. На Нівії. І Віра дуже хотіла щоб він ним був, ще хоча б рік.
***
Повернувшись на станцію Еребус-7 Віра перш ніж братися до будь-яких досліджень, вона вирішила трохи заспокоїтися. Не думати. Не аналізувати. Хоча б годину.
Вона зайшла до невеликого спортивного відсіку, увімкнула велотренажер і почала крутити педалі. Спочатку повільно, майже без зусиль. Потім швидше. Рівномірний рух допомагав упорядкувати думки. Педалі крутилися, а разом із ними ніби поступово сповільнювався хаос у голові.
Перед очима все одно раз у раз виникала та сама картина. Розбита капсула. Незнайомі пристрої. Символи, яких вона ніколи раніше не бачила.
Віра сильніше натиснула на педалі.
- Спокійно... - прошепотіла вона сама собі. - Спочатку все перевіримо.
Приблизно через пів години вона вимкнула тренажер. Тіло приємно втомилося, а думки стали трохи чіткішими. Віра зайшла на кухню й відкрила шафку. Вибір був поки що великий, але вона дістала банку консервованих персиків. Солодкий сироп і кілька шматочків фруктів - саме те, на що зараз вистачало сил. Іншої їжі їй не хотілося.
А поки Віра повільно їла, комп'ютер продовжував працювати.
Фото й відео, які автоматично перекинулися з планшета після повернення, вже оброблялися програмою.
Коли Віра закінчила їсти, на головному екрані з'явилося повідомлення: «Аналіз завершено». Відклавши виделку жінка одразу підійшла до термінала.
Програма впоралася лише з частиною роботи. Вона змогла виділити всі написи, символи, технічні позначення й числові показники, які вдалося зчитати з фотографій, але перекласти їх не змогла.
Віра переглянула один запис, потім другий. Віра спробувала ще раз запустити автоматичний мовний аналіз. Результат залишився тим самим: «Мова не ідентифікована».
Віра відкинулася на спинку крісла.
От і все. Комп'ютер, який міг розпізнавати сотні мов і десятки мертвих мовних систем Землі, був абсолютно безсилим перед цими написами.
Вона зітхнула. Якби на станції була сучасна лінгвістична програма для аналізу невідомих мов, усе могло б бути набагато простіше. Але Еребус-7 будували для спостереження за кліматом, а не для зустрічі з невідомими цивілізаціями. Тут не було обладнання для ксенолінгвістики.
Не було баз даних інопланетних мов. Та й сам факт їхнього існування офіційно не передбачався. Віра ще раз подивилася на екран. Вона не знала, що означають ці символи. Але тепер була майже впевнена, що за ними ховаються всі відповіді.
***
Тієї ночі Віра не спала.
Вона навіть не намагалася. Перед сном відкрила всі доступні архіви й почала шукати інформацію про позаземне життя. Спочатку - офіційні наукові бази. Потім старі експедиційні звіти, архіви космічних агентств, публікації астрономів, звіти про далекі системи, дані про потенційно придатні для життя планети. Віра шукала будь-яку згадку. Хоч щось.
Знак того, що людство вже колись зустрічалося з кимось, окрім себе. Але нічого не знаходила. Жодного офіційного звіту. Жодної підтвердженої знахідки. Жодної згадки про невідому технологію. Жодного натяку на те, що люди не самотні у Всесвіті. Наче вони справді були єдиними. Звісно були легенди та нічим не підтверджені розповіді.
Віра потерла очі. Перед нею залишалося лише одне питання: якщо, окрім людей, у всесвіті більше нікого не було, то звідки взялися знахідки? Невже вона одна із тих, кого потім будуть вважати божевільною, через розповіді про зустріч із прибульцями?
Віра відкрила знімок ще раз. Вона хотіла переконати себе, що є просте пояснення. Секретний проект. Експериментальна техніка. Будь-що. Аби тільки не доводилося припускати неможливе. Але капсула була справжньою. Віра бачила її власними очима. А все приладдя не підходило до рук землян.
Віра хотіла відкласти все це на ранок, коли випадково підняла голову до ілюмінатору і завмерла - над Нівією спалахнуло світло.
Вона одразу встала та підійшла до ілюмінатора. На небі розливалося дивні сплески світла. Спочатку Віра подумала, що це сяйво. Вона навіть встигла трохи заспокоїться, поки не згадала, що с цьому місці та в цей час таке не можливо. Це було щось інше.
Світло рухалося зовсім інакше. Воно не струменіло по небу плавними хвилями. Воно спалахувало. Коротко й різко, а потім зникало.
За кілька секунд спалах повторився вже в іншому місці.
Віра примружилася.
- Що це?..
Вона швидко підійшла до панелі керування й відкрила показники атмосферних датчиків. Усе було в межах норми. Вона перевірила магнітне поле. Потім рівень радіації. Потім енергетичний фон. Деякі показники трохи змінилися. Зовсім незначно. Але достатньо, щоб дати Вірі додатковий привід нервувати.
Нове світло знову спалахнуло в небі. Цього разу значно яскравіше. Віра мимоволі зробила крок назад. Вона дивилася на чорне небо, всипане незнайомими зорями, і вперше за весь час перебування на Нівії відчула справжнє бажання повернутися додому. Тільки тепер Земля була настільки далеко, що навіть її голос не міг сюди дістатися. А на Нівії тим часом знову спалахнуло світло, наче хтось подавав сигнал.
