Спочатку:
На сторінку книги
Віра прокинулася раніше, ніж зазвичай. Кілька секунд вона просто лежала, дивлячись у стелю.
У кімнаті було тихо. За ілюмінатором повільно світало. Перші промені Еліара торкалися вершин, відбиваючись від вологих поверхонь. Десь поруч тихо сопів Норд, а на краю ліжка, згорнувшись єдиним клубочком, спали Ліра та Міра.
Віра прислухалася до себе. Чогось не вистачало. Вона не відразу зрозуміла чого саме. А потім згадала - сон. Точніше - його відсутність.
Уперше за вона не бачила того незнайомого міста. Не було широких вулиць. Не було дивних будівель. Не було людей, облич яких вона ніколи не могла розгледіти.
Просто сон. Звичайний, короткий, майже порожній. Віра усміхнулася.
- Нарешті...
Вона обережно погладила кішок, щоб не розбудити їх, і підвелася.
Чомусь зранку їй стало легко, наче щось усередині нарешті відпустило.
***
Після сніданку Віра перевірила станційні системи. Температура продовжувала підвищуватися, хоча вже не так стрімко, як раніше. Рівень води в найближчих водоймах стабілізувався. А от один показник змусив її затримати погляд на екрані.
СИГНАЛ: ВІДСУТНІЙ.
Віра відкрила журнал. Останній імпульс від підземної системи був зафіксований кілька годин тому. Після цього - тиша. Вона перевірила обладнання, потім резервний канал. Нічого. Сигнал із Нівії більше не йшов.
Це могло багато чого означати.
Система могла завершити черговий етап роботи. Могла перейти в режим очікування. А могла просто замовкнути з невідомої причини. Або вважала, що сигнал отримував одержав.
Але вперше ця тиша її не лякала. Можливо, тому що тепер вона знала достатньо, Нівія більше не була для неї просто загадкою.
***
Через кілька годин над станцією з'явився шатл. Невеликий апарат опустився на підготовлений майданчик, піднявши хмару вологи й снігового пилу. Люк відкрився. На поверхню ступив чоловік у дослідницькому костюмі.
- Віра Коваленко?
- Так.
- Я геолог і спеціаліст із планетарних систем, а також трохи розбираюся в терраформуванні. - Вони потиснули руки, а потім він додав. - Радий нарешті познайомитися особисто.
- Взаємно.
Чоловік озирнувся.
- Отже, це Еребус-7.
- Він самий, - підтвердила Віра.
Чоловік посміхнувся, але вже за кілька секунд його увага переключилася на навколишній ландшафт.
- Я бачив ваші звіти. Але наживо все зовсім інакше.
Віра нічого не відповіла. Вона не стала одразу розповідати йому все. Спочатку хотіла зрозуміти, що саме він знає.
***
До печери вони вирушили після короткої підготовки. Дорога зайняла значно менше часу, ніж колись, завдяки шатлу.
Сніг давно зійшов, а замість колишньої білої рівнини тепер простягалася волога темна земля. Коли вони підійшли до входу в печеру, геолог зупинився.
- Ви знайшли це місце?
- Так.
Він подивився на Віру.
- І що ви тут виявили?
- Краще покажу.
Вони спустилися всередину. Стародавні конструкції зустріли їх холодним мерехтінням. Чоловік мовчки дивився на стіни, на невідомі символи, на масивні блоки обладнання.
- Неймовірно...
Він підійшов до одного з вузлів.
- Скільки часу ви це досліджували?
- Саме цю знахідку, майже нічого по часу.
- Але ви впевнені, що воно працює?
- Тепер уже так.
Чоловік подивився на неї. А Віра коротко розповіла йому про теплові аномалії, капсулу, дані, отримані з її бортового комп'ютера, і терраформування.
Дослідник слухав, не перебиваючи. Але коли Віра згадала про земні прилади, підключені до стародавньої системи, він різко підняв голову.
- Що?
- Земне обладнання, - повторила Віра. - Наші системи були приєднані до цієї мережі.
- Хто їх сюди підключив?
- Не знаю. Я думала ви маєте відповідь.
- Ви впевнені?
- Так. Я бачила це власними очима. А до цього ж уважно дослідила той звіт.
Чоловік кілька секунд мовчав. Потім похитав головою.
- У загальнодоступних матеріалах про цю місію такого немає.
Тепер уже здивувалася Віра.
- Тобто - немає?
- Уся інформація, яку нам передали перед польотом, стосується лише природних кліматичних змін і можливого невідомого джерела енергії. Про те, що тут уже проводили роботи з цією системою, я нічого не знав.
Віра відчула, як усередині все стислося. Отже, вона мала рацію. Цю інформацію приховали. Від наступних земних дослідників. Від нового екіпажу. Можливо, навіть від більшості тих, хто працював над програмою. Але тоді виникало інше питання. Нащо? Рано чи пізно цю печеру хтось та знайшов би. До того ж той файл, який вона випадково знайшла схованим в шухляді.
Людину, яка записала його. Людину, яка залишила доказ. Можливо, він і не міг змінити ситуацію. Але хотів, щоб хтось дізнався правду. Хоч хтось. І Віра випадково стала саме цією людиною.
***
Повернувшись на станцію, вони довго обговорювали подальші дії. Тепер уже ніхто не говорив про негайне втручання. Навпаки. Вони вирішили спостерігати. З орбіти - за допомогою супутникових сканерів. Із поверхні - через дрони, датчики та автоматичні станції спостереження.
Віра показала геологу карти теплових зон.
- Якщо система продовжить працювати, ми зможемо простежити весь цикл змін.
- А якщо вона знову «засне»?
- Тоді побачимо це першими.
Чоловік задумливо подивився на карту.
- Вам варто залишитися.
Віра підняла очі.
- Що?
- Ви знаєте Нівію краще за всіх, хто зараз сюди прибуватиме. Ви знаєте станцію, систему, дрони. Ви вже знайшли капсулу й побували в комплексі. - Він зробив паузу. - І, чесно кажучи, після всього, що ви виявили, було б дивно просто відправити вас назад. Я розумію, ваш термін перебування тут майже закінчився, та все ж… подумайте над моєю пропозицією.
Віра нічого не відповіла.
Вона подивилася у вікно.
Там була Нівія. Вже зовсім не та, яку вона побачила три роки тому. Сніг відступив. На поверхні з'являлися річки. Там, де колись була мертва крижана пустеля, тепер народжувався новий світ. І десь під ним ще працювала стародавня система. Можливо, попереду були роки досліджень. Можливо, десятиліття. А можливо, Нівія здивує їх набагато швидше.
- Я подумаю, - нарешті сказала Віра.
Чоловік кивнув.
- Цього достатньо.
***
Увечері Віра знову залишилася біля вікна. Ліра вмостилася поруч. Норд лежав біля дверей. Міра, як завжди, обрала місце трохи далі.
Віра дивилася на нову Нівію і вперше не думала про те, коли зможе повернутися додому. Бо раптом зрозуміла просту річ. Вона вже не була тією жінкою, яка три роки тому втекла із Землі. І, можливо, тепер їй зовсім не потрібно було тікати назад.
