Раді Вас бачити!

Здавалося, Віра просиділа перед терміналом не одну добу.

Вона вже давно перестала стежити за часом. На екрані змінювалися сторінки звіту, відкривалися старі відеозаписи, графіки, таблиці та технічні документи. Спочатку Віра переглядала все поспіхом, намагаючись знайти пояснення тому, що відбувалося на Нівії.

Потім почала читати уважніше. І що більше вона дізнавалася, то менше їй це подобалося. Віра відкрила черговий файл зі статистикою терраформування. Спочатку цифри здавалися цілком звичайними: температура, тиск, склад атмосфери, рівень вологості тощо.

Віра насупилася. Щось не сходилося. Вона відкрила технічні характеристики земного терраформального обладнання, а потім порівняла їх із реальними показниками Нівії. І завмерла. Згідно з документацією, земне обладнання не могло так швидко вплинути на клімат супутника. Навіть працюючи на максимальній потужності, воно не було здатне розтопити значні маси льоду за короткий проміжок часу.

На це мали піти століття.

Не роки.

Не десятиліття.

Століття!

Віра кілька секунд мовчки дивилася на цифри й повернулася до попередніх файлів.

І поступово почала складатися картина.

Коли на Нівії тільки-но з'явилася сучасна дослідницька станція, земні вчені майже в той же час, виявили в одній з підземних печер комплекс невідомого обладнання. Саме те, яке Віра знайшла в печері.

Спочатку дослідники не розуміли його призначення. Вони не знали, хто його створив, як воно працює і чому взагалі знаходиться під поверхнею Нівії. Але з часом їм вдалося розібратися хоча б у частині його принципів роботи. Земне обладнання під'єднали до невідомої системи і тоді процес терраформування змінився.

Земні установки більше не працювали самостійно. Вони стали лише допоміжною частиною значно складнішого комплексу. І раптом усе стало на свої місця. Ті показники, які вона бачила в останні роки, не могли бути результатом роботи самого земного обладнання. Основну роботу виконувала невідома система. Та сама система, яку земні вчені знайшли в печері.

Виходило, що весь цей час вона отримувала дані роботи не лише земного обладнання. Вона спостерігала за роботою чужого обладнання. І воно працювало вже багато років.

Та не це її збентежило більше всього, а файл під назвою: «Спостереження за персоналом.»

У цьому звіті згадувалися дивні зміни у поведінці людей, які працювали поблизу підземного комплексу. Спочатку вчені не надавали цьому особливого значення. Люди скаржилися на втому, на проблеми зі сном та дивні сни. Деякі бачили однакові або дуже схожі образи. Із часом кількість таких випадків збільшувалася.

Причину зрештою вдалося встановити.

Сни не були випадковістю. Вони були спричинені впливом невідомого обладнання. Точніше - випромінюванням, яке воно створювало під час роботи.

Віра мимоволі провела долонею по обличчю. Тепер вона згадала як намалювала картину. І раптом їй стало моторошно. Виявилося, що обладнання в печері не просто змінювало температуру. У певний момент воно почало передавати сигнал, походження якого земним ученим визначити не вдалося. Але вони змогли його зафіксувати та прослідкувати напрямок. У звіті зазначалося, що в тому напрямку планували відправити розвідувально-дослідний корабель.

А потім Віра прочитала, що сигнал припинився й після цього дивні сни у персоналу поступово зникли, стан людей нормалізувався. А терраформування продовжилося.

Повільно. Стабільно. Без нових аномалій.

Після цього керівництво місії переглянуло план роботи. Більшість персоналу вирішили повернути на Землю. Терраформування могло тривати автоматично, а для контролю за системами було достатньо одного спостерігача. Саме тому станцію залишили.

Одного працівника. Одну людину серед безкрайніх льодів. І цим черговим працівником стала Віра.

Вона повільно відкинулася на спинку крісла. Кілька хвилин жінка просто сиділа, дивлячись на екран так і не розуміючи, чому її ніхто не попередив. А також чому ці записи були сховані.

***

Віра вночі спала. Цього разу сон був незвичайно чітким.

Вона йшла вулицями загадкового міста. Місто здавалося величезним, але водночас дивно тихим. Уздовж широких вулиць височіли незвичні будівлі - одні тягнулися високо вгору, інші були низькими й широкими, з плавними лініями та великими вікнами. Віра могла добре роздивитися споруди. Навіть занадто добре.

Вона бачила окремі вікна, двері, сходи, балкони, дивні конструкції на дахах. Деякі будинки світилися зсередини м'яким світлом. Між ними проходили широкі доріжки, якими рухалися люди. Але самих мешканців Віра ніяк не могла роздивитися.

Вона бачила їхні постаті. Чула приглушені голоси. Бачила, як вони проходять поруч, зупиняються, щось обговорюють. Та щойно хтось наближався достатньо близько, щоб можна було побачити обличчя, риси немов розмивалися. Віра кілька разів намагалася зупинити когось.

- Вибачте…

Ніхто не реагував. Вона підійшла до іншого перехожого.

- Можете сказати, де я?

Той пройшов повз, навіть не повернувши голови.

Віра озирнулася.

Місто жило своїм життям. Десь відчинялися двері. Удалині щось нагадувало транспорт, який безшумно ковзав над дорогою. Усе виглядало настільки реальним, що Віра на мить забула, що спить. Вона йшла далі. Не знаючи куди. Не розуміючи, чого шукає. Але відчуваючи, що повинна кудись дістатися.

Місто поступово змінювалося. Будинки ставали рідшими. Широка вулиця перетворилася на вузьку дорогу, а навколо з'явилося більше зелені.

Зелені дерева.

Низькі кущі.

Трава.

Віра зупинилася. Після холодної білизни Нівії цей краєвид здавався майже неможливим. Вона простягнула руку до найближчого дерева і в ту мить прокинулася.

Віра розплющила очі й кілька секунд просто лежала, дивлячись у стелю.

Вона важко прокидалася. Тіло здавалося незвично важким, а голова була наче наповнена туманом. Жінка сіла на ліжку й потерла очі. Сон швидко вислизав із пам'яті: вулиці, будинки, перехожі, дерева.

Віра спробувала відновити останні хвилини сну, але образи вже починали розчинятися. Вона подивилася на годинник. Потім перевела погляд на ілюмінатор. І лише тоді зрозуміла, що хуртовина за вікном вщухла. Вітер більше не бився в ілюмінатор. Сніг перестав летіти суцільною білою завісою.

Надворі панувала тиша.

Віра повільно підвелася й підійшла до скла.

Нівія знову була спокійною. Безкрая біла поверхня простягалася до самого горизонту. Кучугури снігу, залишені хуртовиною, м'яко відбивали світло Еліар.

Віра довго дивилася назовні. Потім згадала свій сон. Зелені дерева. Вона ледь помітно похитала головою.

- Просто навіяний сон… Скоро минеться…

Але чомусь вимовляючи ці слова, Віра відчула легкий неспокій. Вона ще раз подивилася на холодний білий світ за ілюмінатором.

Зараз Нівія здавалася такою самою, як завжди: холодною та безмовною. Віра не витримала. Вона швидко вдягнулася, накинула теплу куртку, перевірила кріплення черевиків і відкрила двері. Та щойно її нога ступила за поріг, черевик провалився в мокрий сніг майже по щиколотку.

- Що за?.. – роздратовано прошепотіла вона.

Віра обережно перенесла вагу на іншу ногу й одразу відчула, як під підошвою хлюпнула вода.

Вода!

Вона завмерла. Повільно присіла й рукою в рукавичці відгорнула верхній шар снігу. Під ним блищала тонка поверхня рідини. Сніг навколо був просочений вологою, місцями вже перетворившись на важку сіру кашу.

— Нічого собі...

Вона швидко повернулася до станції не ризикуючи йти далі, зайшла всередину й зачинила за собою двері.

Норд, який розчаровано чекав біля входу, насторожено подивився на неї.

- Ти це бачив? - тихо запитала Віра, хоча чудово розуміла, що пес не міг їй відповісти.

Вона зняла верхній одяг, мокре взуття й залишила все біля входу, щоб вода не розтеклася по підлозі. Потім повернулася до лабораторії, витерла руки й сіла перед терміналом.

Віра чудово розуміла: якщо температура й надалі триматиметься на такому рівні, то вже за тиждень від снігу тут може не залишитися майже нічого. А якщо потепління не припиниться, наслідки можуть виявитися набагато серйознішими. От тільки що буде далі - передбачити вона не могла. Чи повернуться морози? Чи почнеться стрімке танення? А може, те, що зараз відбувається, - лише короткочасна аномалія, пов'язана з загадковим обладнанням, яке вона знайшла під поверхнею?

Віра кілька секунд мовчки дивилася на графіки температури. А ще її не полишала одна думка. Що відбувається на протилежному боці супутника? Невже вся Нівія почала танути? Чи потепління охопило лише невелику ділянку навколо станції та загадкового обладнання?

Жінка нахмурила лоба. Вона могла будувати припущення скільки завгодно, але без даних це залишалося лише припущеннями. Потрібно було побачити ситуацію ширше. Причому не тільки навколо станції.

Віра підвелася й пройшлася лабораторією.

- Треба якось оглянути територію, - пробурмотіла вона сама до себе. - І бажано якнайбільшу.

І тут її погляд зупинився на одному з шафових модулів.

Дрони.

Розвідувальні дрони лежали там майже без діла.

У перший місяць після прибуття на Еребус-7 Віра використовувала їх досить часто. Тоді вона ще не знала місцевості, не була впевнена у стабільності погоди й не наважувалася відходити від станції надто далеко. Дрони дозволяли обстежувати навколишню територію, не наражаючи її саму на небезпеку.

А потім вона освоїлася й потреба в розвідниках поступово зникла, і техніка майже два роки простояла без роботи.

- А дарма я про вас забула, - тихо сказала Віра.

Вона відкрила шафу й дістала перший дрон.

Невеликий апарат із чотирма роторами, захисним корпусом і компактною камерою виглядав майже так само, як у день, коли вона востаннє ним користувалася. Віра перевірила акумулятор, систему навігації та зв'язок із терміналом. Усе працювало. Потім дістала ще два. Залишилося лише встановити додаткові тепловізійні модулі, які дозволяли бачити не просто поверхню, а розподіл тепла на великій території: ділянки, де сніг починав танути, місця з підвищеною температурою, теплі тріщини в ґрунті й навіть приховані під снігом джерела тепла. До системи вона також підключила інфрачервоні датчики для точкових вимірювань температури. Термінал автоматично мав записувати координати кожного вимірювання, а потім накладати отримані дані на карту Нівії.

- Якщо тепло поширюється від того пристрою, я це побачу, - сказала Віра.

Вона на мить замислилася. Потім додала до маршруту ще одну точку. Протилежний бік найближчого гірського хребта. Якщо аномалія виявиться тільки біля станції, це буде одна історія. Якщо ж теплі ділянки почнуть з'являтися далеко за межами зони, яку вона вже обстежила, - зовсім інша.

Віра завершила налаштування маршруту. Три дрони мали розлетітися в різних напрямках, поступово віддаляючись від станції. Один мав пройти вздовж району загадкової печери, другий - обстежити рівнину на північ, а третій - вирушити на південь, до ділянки, яку раніше майже не досліджувала.

Віра зібрала волосся, натягнула сухий термокостюм, куртку та водонепроникне взуття. Цього разу вона не збиралася нікуди йти, їй потрібно було лише запустити дрони.

Вона вийшла на вулицю. Повітря зустріло її незвичною для Нівеї вологістю. Під ногами хлюпав мокрий сніг, а з даху станції повільно капала вода.

Віра зупинилася біля майданчика для запуску й один за одним встановила дрони на поверхню. Системи ожили. На маленьких індикаторах спалахнули зелені сигнали.

- Розвідка, - тихо сказала Віра. - Подивимося, чим ти нас здивуєшь, Нівеє.

Перший дрон піднявся в повітря. За ним - другий. Потім третій.

Три маленькі апарати розійшлися в різні боки, а на екрані термінала почали з'являтися перші теплові карти. Віра повернулася до станції, великі, стаціонарні монітори набагато краще відображали інформацію, ані переносні.

***

Віра уважно стежила за зображеннями з камер дронів.

На екрані одна за одною змінювалися панорами Нівеї: безкрайні білі рівнини, темні гряди гір, ділянки мокрого снігу й величезні поля, де поверхня ще залишалася промерзлою. Але тепловізійна карта показувала зовсім іншу картину. Навколо станції температура була вищою, як і очікувалося. Вона майже не звертала уваги на цю ділянку, бо знала, що неподалік знаходиться загадкове обладнання.

А ось далі починалося щось дивне.

Тепла зона не закінчувалася біля печери. Вона простягалася далеко за її межі. Набагато далі, ніж Віра могла припустити. Жінка збільшила масштаб карти.

- А це що таке?.. - прошепотіла вона.

Тепер картина стала чіткішою. І саме це, мабуть, було найзахопливішим відкриттям за весь час її роботи на Нівії. Віра навіть не одразу знайшла правильне слово для того, що бачила. Мабуть, «жили». Так. Саме так це виглядало. Від району печери в усі боки під поверхнею супутника розходилися вузькі теплі смуги. Вони перепліталися, розгалужувалися й знову сходилися, утворюючи складну мережу. Наче під товстим шаром льоду хтось проклав величезне невидиме павутиння. Тільки замість ниток по ньому текло тепло.

Віра перевела погляд на карту температур. Одна з таких «жил» тягнулася на схід, поступово звужуючись. Інша повертала на північ, огинаючи гірський масив. Ще кілька відгалужень розходилися в протилежний бік, гублячись за межами зони, яку встиг обстежити перший дрон.

Вона змінила масштаб ще сильніше. Теплі ділянки не були рівномірними. Деякі з них ставали ширшими, інші майже зникали, а потім знову проявлялися за кілька кілометрів.

Шкода, що вона не помітила цього раніше. Віра на мить відкинулася на спинку крісла й важко видихнула. Відповідь була очевидною - хуртовина. Протягом останніх днів вона практично не мала можливості нормально обстежувати поверхню. Сильний вітер, сніг і майже нульова видимість не давали навіть визирнути на поверхню.