Спочатку:
На сторінку книги
Наступного ранку Віра знову спустилася до гаража. Давно Віра сюди не заходила.
Рятувальна капсула стояла там само, як і всі ці дні. Невелика, обтічна, вкрита слідами часу й невідомого походження. Незнайомі символи на її корпусі вже давно перестали здаватися Вірі просто дивними написами. Тепер вони нагадували їй повідомлення, які вона досі не знала, як його прочитати.
Після відновлення зв'язку з орбітальною станцією Віра передала туди всі матеріали, які встигла зібрати: фотографії капсули, записи з печери, знімки невідомого обладнання, результати термографії та власні припущення.
Відповідь прийшла сьогодні під час сніданку.
- Еребус-7, ми отримали ваші матеріали, - пролунав голос оператора. - Є новини щодо капсули.
Віра одразу сіла ближче до термінала.
- Слухаю.
- Наші спеціалісти переглянули конструкцію. Схоже, ви правильно припустили: частина систем капсули все ще функціонує.
- Я теж це бачила. Але не змогла отримати доступ до внутрішньої інформації.
- Саме тому ми підготували для вас інструкцію. На орбіті ми знайшли ще деяке обладнання цієї загадкової цивілізації. Тож вигадали як приєднати наші прилади. - На екран перед Вірою почав завантажуватися файл. - У ньому описано послідовність дій для доступу до бортового накопичувача. Не запускайте капсулу. Не змінюйте налаштування двигунів. Нас цікавлять лише дані.
- Зрозуміла.
- І ще одне. Ми передамо вам програму для первинного дешифрування.
Віра завмерла.
- Ви вже змогли розшифрувати мову?
- Ні. Але програма може визначити структуру даних і спробувати порівняти її з відомими інформаційними форматами. Якщо пощастить, ми хоча б зрозуміємо, що саме зберігається всередині.
- Цього буде достатньо.
Віра навіть не приховувала усмішки, вона знов відчувала хвилювання. Не страху. Саме наукового азарту. За кілька хвилин програма була завантажена, тож саме тому Віра знов опинилася в гаражі.
Віра взяла портативний термінал і підійшла до капсули.
Вона ще раз перевірила інструкцію, яку передали з орбітальної станції. Послідовність дій здавалася простою, але жінка все одно відчувала легке хвилювання. Невідомо, як відреагує бортова система на сигнал після тисячоліть перебування в автоматичному режимі.
Віра піднесла термінал до панелі керування. На екрані пристрою з'явилося повідомлення про готовність до передачі.
- Ну що ж... спробуємо.
Вона запустила спеціальну програму, яку надіслали з орбіти.
Термінал випустив короткий імпульсний сигнал, налаштований на частоту, яку вдалося визначити під час попереднього аналізу капсули. Це був не звичайний радіосигнал - програма формувала спеціальний протокол запиту, який мав змусити бортову систему перейти в режим локального обміну даними.
Перші кілька секунд нічого не відбувалося. Віра вже подумала, що доведеться повторити процедуру, а потім на панелі капсули спалахнув тьмяний індикатор.
Один.
Другий.
Третій.
По поверхні панелі пробігла тонка смуга світла.
- Є...
Віра затамувала подих. На екрані портативного термінала з'явилося: З'ЄДНАННЯ ВСТАНОВЛЕНО.
Жінка швидко перевірила параметри. Бортова система відповідала. Після стількох років польоту. Після всього, що сталося, як падіння. Капсула все ще могла спілкуватися.
Віра перевела погляд на панель керування.
- Тепер подивимося, що ти принесла сюди...
Вона активувала режим доступу до внутрішньої пам'яті й почала зчитування даних. На екрані одна за одною з'являлися незрозумілі послідовності символів, технічні блоки та записи, які ще належало розшифрувати. Віра одразу підключила накопичувач.
- Спокійно. Нікуди не поспішаймо.
Вона вже знала, що найменша помилка могла пошкодити інформацію, яку ця капсула зберігала тисячі років.
Тому Віра не поспішала. Вона просто сиділа поруч і чекала, поки стародавня машина поступово передаватиме їй свою історію.
***
Через годину на екрані з'явилося повідомлення: ІНФОРМАЦІЙНИЙ МОДУЛЬ ВИЯВЛЕНО.
Віра затамувала подих.
Перші файли виявилися майже непридатними для читання. Символи. Невідомі позначення. Графічні схеми. Частина інформації була пошкоджена, частина збереглася напрочуд добре. Віра запустила програму дешифрування. На екрані почали змінюватися рядки. Програма аналізувала структуру даних, розділяла її на блоки, шукала повторювані елементи й поступово формувала таблицю відповідностей.
Минуло кілька хвилин, а потім з'явилося перше зрозуміле повідомлення:
СТАН: АВТОМАТИЧНИЙ РЕЖИМ.
Віра нахилилася ближче. Наступний рядок змусив її нахмуритися:
ЕКІПАЖ: ВІДСУТНІЙ.
- Тобто?
ПІЛОТУВАННЯ: АВТОПІЛОТ.
Наступне повідомлення з’явилося наче відповідь на питання.
Отже, всередині справді нікого не було. Весь цей час Віра підозрювала різні варіанти - аварійний корабель, рятувальну місію, загублених мандрівників. Але капсула була порожньою. Вона летіла сама. Тисячі років.
В отриманих даних Віра знайшла та відкрила журнал польоту. Звісно вони були неповними, але навіть цього вистачило, щоб зрозуміти масштаб відкриття. Дата запуску була настільки давньою, що система кілька разів перевірила її повторно, перш ніж прийняти результат.
ЧАС ВІДПРАВЛЕННЯ: невизначено.
ОРІЄНТОВНИЙ ВІК МІСІЇ: невизначено.
Віра мовчала.
- Як довго ти летів?..
Вона провела пальцем по екрану, ніби могла таким чином краще усвідомити побачене. Капсулу могли запустити задовго до появи сучасної людської цивілізації. Задовго до того, як люди навчилися літати між зорями. І вона весь цей час виконувала одну-єдину програму.
Віра відкрила наступний інформаційний блок.
Там знаходилася схема на якій була зображена Нівія. Потім - кілька послідовних етапів. Супутник. Лід. Підземна система. Тепло. Вода. А потім - позначка, яку програма переклала як: АКТИВАЦІЯ ТЕРРАФОРМУВАЛЬНОЇ СИСТЕМИ.
Віра перестала дихати. Вона перечитала напис. Ще раз. І ще.
- Тобто...
Жінка подивилася на стелю гаража, ніби відповідь могла бути десь там. Капсула не була рятувальною. Принаймні не в тому сенсі, який Віра уявляла. Вона була автоматичним носієм. Її завданням було дістатися до Нівії, передати сигнал і запустити систему, яка мала змінити клімат супутника. Терраформувати його. Віра швидко почала копіювати всі знайдені дані на свій накопичувач. Але перш ніж завершити копіювання, вона зупинилася. На екрані залишався один файл.
Назва файлу не піддавалася повному дешифруванню. Програма змогла визначити лише приблизний зміст документа. На екрані з'явився переклад: ПРОТОКОЛ ЗАСЕЛЕННЯ.
Віра кілька секунд просто дивилася на ці слова, а потім наважилися відкрити файл.
Дані завантажувалися повільно. Частина символів залишалася нерозшифрованою, деякі фрагменти програма позначала як пошкоджені або такі, що не мають точного відповідника в її словнику. Проте основний зміст поступово ставав зрозумілим.
Віра почала читати.
Нівія мала бути підготовлена до прибуття колоністів. Терраформування не було самоціллю. Воно було лише першим етапом. Підземна система повинна була поступово змінити температуру поверхні, запустити танення льодовиків, сформувати водойми та створити умови, за яких на супутнику згодом могла б існувати колонія.
Віра перечитала останній рядок. Отже, хтось мав сюди прилетіти.
Не випадково.
Не для досліджень.
Не для короткої експедиції.
Нівію готували як майбутній дім.
Віра продовжила читати. У документі не було вказано точної дати прибуття корабля. Лише приблизний часовий проміжок, який через пошкодження частини даних неможливо було визначити. Програма спробувала відновити інформацію.
ЧАС ПРИБУТТЯ КОЛОНІАЛЬНОГО КОРАБЛЯ: невизначений.
Віра насупилася.
- Знов «невизначений»?
Вона перевірила файл ще раз. Програма не помилялася. Час прибуття справді був відсутній. Було лише зазначено, що корабель має прибути після завершення підготовчого циклу. А коли саме це станеться - ніхто не знав. Мабуть лише самі колоністи.
Можливо, через десятки років.
Можливо, через сотні.
А можливо, набагато пізніше.
Віра перевела погляд на панель капсули. Сотні років ця машина чекала виконання свого завдання. Сотні років вона зберігала інформацію про майбутню колонізацію Нівії. І тепер, після такого неймовірного проміжку часу, система нарешті запрацювала.
Віра відчула, як усередині поступово з'являється тривожна думка. Якщо корабель досі летить... То де він зараз? І ще важливіше – що буде, коли інша цивілізація зіткнеться із земною?
Ось була відповідь, і знов з’явилося чергове питання.
Та переховувати це було марно, тож Віра передала розшифровані дані на орбітальну станцію.
- Еребус-7 орбітальній станції. Я передаю масив даних із капсули.
- Приймаємо.
Файли почали передаватися. Віра дивилася на індикатор наче могла поглядом змусити дані передаватися швидше.
ПЕРЕДАЧУ ЗАВЕРШЕНО.
Жінка видихнула.
- Дані отримані? - запитала Віра.
- Так. - Кілька секунд ніхто нічого не говорив, потім оператор тихо промовив: - Віро... якщо ці дані правильні, то ми маємо справу не просто з покинутою технологією.
- Я знаю, - вона подивилася на капсулу. - Це була система запуску терраформування Нівії.
Віра вимкнула термінал й у гаражі знову запанувала тиша.
Тільки тепер вона була зовсім іншою.
Майже три роки тому Віра прилетіла сюди, щоб спостерігати за мертвим крижаним супутником. А тепер стояла перед машиною, яка тисячі років чекала лише одного - моменту, коли Нівія буде готова змінитися.
І найстрашніше було навіть не те, що система запрацювала. А те, що вона, схоже, виконувала свою програму без жодної помилки.
Віра ще раз подивилася на поверхню капсули.
- Хто ви були? Ким є зараз?..
Відповіді, звичайно, не було. Але тепер Віра знала напевно: Нівея ніколи не була мертвою. Вона просто чекала.
