Спочатку:
На сторінку книги
Після кількох годин звітування Віра втомлено впала на ліжко. Вона навіть не стала переодягатися, а просто відкинулася на подушку й заплющила очі.
За останні кілька годин їй довелося розповісти буквально все.
Про зникнення зв'язку.
Про дивні зміни температури.
Про танення снігу.
Про загадкову печеру.
Про обладнання, знайдене під поверхнею.
Про дрони.
І, звичайно ж, про руїни.
Останньою частиною звіту працівники орбітальної станції особливо зацікавилися й одразу поросили надати точні координати, фотографії та результати вимірювань.
Віра вже ледве тримала очі відкритими. Вона хотіла лише кілька хвилин тиші. І майже одразу почула знайоме муркотіння.
Ліра.
Кішка прибігла до неї буквально за кілька секунд, стрибнула на ліжко й без зайвих церемоній вмостилася поряд. Влаштувавшись біля голови господарки, вона притулилася до її плеча й голосно замуркотіла.
Тепле хутро торкнулося щоки.
Віра усміхнулася.
- Привіт, мала...
Ліра відповіла ще гучнішим муркотінням.
Жінка провела рукою по її спині. На мить усе інше перестало мати значення. Ні руїни. Ні загадкове обладнання. Ні радіозв'язок. Ні звіт, який вона щойно ледве пережила. Просто тепла кішка поруч і тиша. Саме цього їй зараз хотілося найбільше. Через кілька хвилин Віра все ж змусила себе розплющити очі, бо до них приєдналася Міра. Таке було рідко. Жінка не втрималася і обійняла пухнастика.
- До речі, ви знаєш, що вони сказали?
Кішки, звичайно, нічого не відповіли.
- Що прилетіти поки не можуть.
Віра зітхнула. Зв'язок із орбітальною станцією відновився, але ситуація навколо Нівії залишалася нестабільною. Після тривалого аналізу оператори зафіксували сильні електромагнітні перешкоди, які періодично виникали поблизу супутника. Вони заважали роботі навігаційних систем і створювали ризик для будь-якого апарата, який спробував би знизитися до поверхні. Тому жодної посадки. Жодного транспортного корабля. Принаймні доти, доки перешкоди не ослабнуть.
- Тож я знову сама, - тихо сказала Віра.
Ліра продовжувала муркотіти, ніби заперечуючи. Віра посміхнулася.
- Добре. Не зовсім сама. - Вона на мить замовкла, а потім додала: - І це навіть чудово.
Їй було дивно визнавати це після всього, що сталося. Але вона справді не хотіла, щоб зараз хтось прилітав. Не тому, що боялася людей. Просто вона ще не закінчила. Їй хотілося побачити якою Нівія стане згодом.
***
Ще близько тижня дощі йшли з різною періодичністю. То починалася коротка злива, то на кілька годин усе стихало, а потім хмари знову затягували небо. Але останні два дні нарешті встановилася ясна погода. Уперше за довгий час над Нівією знову з'явився Еліар. Температура трималася плюсовою, і це вже більше не здавалося дивним. Навіть земля встигла трохи підсохнути.
Тепер, повертаючись до станції, Віра вже не тягнула за собою цілу купу бруду. Достатньо було витерти підошви об спеціальний килимок біля входу - і можна було заходити всередину. А от із Нордом усе було значно складніше. Пес, здавалося, просто обожнював знаходити наймокріше й найбрудніше місце на всій Нівії.
Він постійно крутився під ногами, бігав по розмоклому ґрунту, залазив у калюжі, а потім із цілком задоволеним виглядом повертався до станції.
Відмити чоботи було не проблемою. А от відмити лапи Норда, який щосили намагався вирватися, крутився й обурено сопів, було ще тим завданням.
- Ну постій ти хоча б хвилину спокійно! - втомлено говорила Віра, витираючи йому лапи.
Норд дивився на неї так, ніби саме вона робила щось абсолютно неправильне. Ліра в такі моменти зазвичай спостерігала збоку з безпечної відстані, а Міра взагалі воліла не втручатися. Віра мимоволі усміхалася. У її житті з'явилося стільки дрібних побутових клопотів, про які вона раніше навіть не замислювалася. І їй це подобалося.
Навіть дуже. Останніми днями жінці дедалі частіше хотілося спробувати щось посадити. Земля була вологою, сонце світило, температура трималася плюсовою. Чому б і ні?
Звичайно, вона чудово розуміла, що рослини на Нівії можуть не прижитися. Та сама думка про маленький зелений паросток серед цього холодного світу здавалася їй дивовижною. Віра навіть почала шкодувати, що не взяла із собою насіння. Хоча б якихось трав. Квітів. Може, цибулі чи кропу. Хоч чогось живого, що можна було б посадити власноруч і спостерігати, як воно росте.
Але й без садівництва справ вистачало.
Зранку Віра отримала черговий пакет даних з орбітальної станції. Цього разу їй надіслали не просто короткий звіт. Орбітальна станція провела повторний аналіз отриманої інформації та супутникових спостережень.
Віра відкрила файли й почала переглядати карти. Спочатку вона дивилася на зміни температури. Потім - на льодовий покрив полюсів, мабуть це єдине місце яке ще було вкрите снігом. Далі відкрила карти водойм. І саме вони змусили її затримати подих. Океани. Моря. Річки. Усе змінювалося.
Сніг та крига на Нівії танули стрімко, і величезна кількість води почала стікати з гір та рівнин у низини. Річки, які раніше являли собою лише тонкі лінії на географічних картах, тепер перетворилися на широкі потоки. Вони виходили з берегів. Заповнювали западини. Розмивали ґрунт. З'єднувалися між собою, утворюючи нові русла. Там, де ще зовсім недавно простягалися снігові поля, тепер з'являлися величезні озера. А деякі водойми настільки розширилися, що їхні береги вже неможливо було визначити за старими тепловізирними картами.
Віра відкрила знімки з орбіти.
Побачене змусило її мовчати. У низинах творилося справжнє пекло. Вода затоплювала цілі ділянки поверхні. Подекуди під водою опинилися великі площі, які ще кілька днів тому були вкриті снігом. Гірські схили перетворювалися на водоспади. Потоки неслася між камінням, зриваючи шматки ґрунту й уламки льоду. Але біля Еребус-7 ситуація поки що залишалася відносно спокійною. Станція стояла на височині, тому затоплення їй не загрожувала. Принаймні поки що.
Віра збільшила карту. Її погляд ковзнув від затоплених низин до гір, а потім - до позначених нею теплових аномалій. Тепер вона бачила ще одну закономірність. Найбільше танення відбувалося саме там, де раніше були зафіксовані підземні теплі зони. Схоже іноземний прилад добре впорався із своїм завданням.
