Спочатку:
На сторінку книги
Завірюха тривала ще майже дві доби.
Для Віри вони розтягнулися в щось схоже на один довгий день.
Вона працювала, спала уривками, годувала тварин і знову поверталася до комп’ютера.
За вікном безперервно вирувала біла стіна. Сніг бився об зовнішню обшивку станції, вітер завивав у вентиляційних шахтах, а іноді Еребус-7 ледь помітно здригався від особливо сильного пориву.
Віра, яка полюбила тишу, вже встигла зненавидіти цей звук. Не через страх. Через безсилля.
Вона знала, що за кілька кілометрів від станції знаходиться печера, де приховано невідоме обладнання. Знала, що там є джерело тепла. Знала, що з Нівії у космос продовжує йти дивний сигнал. Але не могла нічого перевірити. Їй залишалося лише дивитися на цифри. А цифри ставали дедалі дивнішими. Температура продовжувала зростати. Вже не так сильно, але все ж.
Віра відстежувала показники кожні тридцять хвилин і заносила все до окремої таблиці й була настільки зосереджена на своїй роботі, що раптово згасла лампочка мало не налякала її до серцевого нападу. Вона різко здригнулася й на кілька секунд завмерла.
- Трясця...
Віра приклала долоню до грудей, відчуваючи, як швидко б'ється серце. На щастя, інші прилади продовжували працювати. Екрани не згасли, вентиляція працювала у звичному режимі, а комп'ютер навіть не перервав обробку даних. Отже, проблема була лише в освітленні. Віра полегшено видихнула.
- Ну й налякала ж ти мене...
Вона підійшла до шафи, відкрила дверцята й дістала запасну лампочку, повернулася назад, поставила стілець і піднялася на нього. Обережно відкрутила стару.
І в ту ж мить щось маленьке випало з цоколя.
- Що?.. За день такий…
Предмет дзенькнув об підлогу й покотився під стіл. Віра завмерла, намагаючись розгледіти його, але було надто темно.
- Потім пошукаю, - вона вирішила спочатку повернути освітлення.
Нова лампочка легко вкрутилася на місце й Віра увімкнула її. Приміщення одразу знову залилося світлом. Тепер можна було нормально працювати. Вона вже хотіла повернутися до комп'ютера, але згадала про маленький предмет.
- Цікаво, що ж там таке?
Віра опустилася навпочіпки й зазирнула під стіл.
З першого разу нічого не побачила, а потім відсунула кілька кабелів і помітила маленький темний предмет, що лежав біля ніжки столу. Віра дістала його.
Це була невелика капсула. Вона нагадувала мініатюрний металевий контейнер, але матеріал і форма здавалися незвичними. Віра покрутила знахідку в пальцях.
- І звідки ти тут взялася?
Віра обережно натиснула на невеликий виступ збоку. Капсула відкрилася, усередині лежав невеликий предмет - ключ. Жінка обережно його взяла в руки.
- Від чого ти? - Звичайно, ключ не відповів, а Віра усміхнулася сама до себе. - Шкода.
Вона ще раз оглянула знахідку. Тепер перед нею було на одну загадку більше.
Невідомий сигнал.
Незнайома капсула.
Чужі символи.
Печера з обладнанням.
І тепер ще й схований ключ.
Віра подивилася на комп'ютер. Показники нікуди не подінуться. Сигнал теж. Дані можна було зберегти й повернутися до них пізніше. А от ключ міг виявитися важливим. Особливо якщо він випадково опинився саме тут.
Жінка ще раз подивилася на нього.
На станції було чимало приміщень і шаф, які досі залишалися закритими. Деякі з них Віра навіть не відкривала від самого початку, оскільки вони не входили до її робочої зони. Можливо, ключ призначався для однієї з них. Віра поклала його в долоню й задумливо озирнулася.
- Добре. Подивимося, що ти відкриваєш.
Віра вийшла з лабораторії, стискаючи ключ у руці в пошуках відповідного замка.
***
Віра витратила кілька годин на те, щоб знайти потрібний замок. Вона обійшла майже всю станцію. Перевіряла двері, шафи, технічні відсіки, панелі та навіть ті місця, які раніше ніколи не привертали її уваги. Вона пробувала різні варіанти, прикладала ключ до замкових щілин, які хоча б трохи нагадували ту, для якої він міг бути призначений.
Та все було марно.
Норд, як справжній пес, намагався допомагати. Він старанно ходив за Вірою від одного приміщення до іншого, нюхав двері, заглядав під столи, а коли господиня затримувалася біля чергової шафи, неодмінно перевіряв її першим. Кілька разів він навіть упевнено зупинявся біля прихованих замкових щілин. Щоправда, жодна з них не підійшла.
- Великий з тебе помічник, - усміхнулася Віра, коли чергова спроба закінчилася нічим. - Але поки що без результату.
Через кілька годин вона втомлено опустилася в крісло у гостьовій кімнаті. Від тривалого пошуку боліли ноги, а в голові починало з'являтися знайоме відчуття перевтоми. Віра заплющила очі й спробувала перебрати в думках усі місця, де ще могли бути двері або схованки, які вона досі не помітила.
Технічний сектор - перевірений.
Склад - теж.
Лабораторія - нічого.
Житловий блок...
Вона повільно розплющила очі. Її погляд ковзнув по полиці навпроти і зупинився. Невелика шухлядка, звичайна на вигляд. Віра ще в перший день звернула на неї увагу. Вона стояла серед інших речей, майже не привертаючи до себе уваги. Вона була зачинена, тож її й не чіпали, а потім Віра про неї взагалі забула. Навіть пил з неї протирала автоматично.
Віра різко випросталася.
- А якщо...
Вона підвелася, підійшла до полиці й обережно взяла шухлядку в руки й дістала ключ. На мить затримала його біля замка.
- Ну давай...
Вставила.
Ключ підійшов. Віра навіть не одразу повірила. Вона обережно повернула його, пролунав тихий, чіткий клац. Замок відчинився.
- Є!
Віра швидко відкрила шухлядку і завмерла - порожньо. Усередині нічого не було. Жінка кілька секунд мовчки дивилася на темне відділення, а потім розчаровано видихнула.
- Серйозно?
Вона витратила кілька годин. Обійшла всю станцію. Перевірила десятки місць. І все заради порожньої шухлядки. Віра вже хотіла закрити її, коли пальці випадково ковзнули по внутрішній поверхні кришки. Щось було не так. Вона провела пальцем ще раз. На дотик поверхня здавалася рівною, але в одному місці ніготь зачепився за тонку щілину. Віра насупилася.
- Що це?
Вона підчепила край. Одна з внутрішніх пластин ледь чутно змістилася вбік.
Віра завмерла, а потім обережно посунула її ще трохи. Під пластиною виявився маленький прихований отвір. Із нього щось випало. Крихітний темний предмет ударився об дно шухлядки, підскочив і покотився по підлозі. Віра від несподіванки навіть підскочила на місці.
- Ого!
Вона швидко нахилилася й підняла знахідку. Це був маленький носій інформації. Настільки крихітний, що спочатку Віра навіть не зрозуміла, для чого він призначений. Вона повернула його в пальцях. Жодних написів. Жодного маркування. Лише невеликий гладкий корпус і крихітний контактний майданчик. Віра відчула, як усередині прокидається знайоме хвилювання. Цього разу вона навіть не стала довго розглядати знахідку. Показники могли почекати. Сигнал - теж. А ось схований носій інформації краще не втрачати й тим більше не залишати без перевірки.
- Ну, подивимося, що тут заховано...
Віра міцніше стиснула його в руці й майже побігла до комп'ютера. Норд одразу піднявся з підлоги та рушив за нею.
За кілька секунд вони вже були в лабораторії. Віра сіла за термінал, відкрила захищений порт і дуже обережно під'єднала носій. Комп'ютер не відреагував одразу. Лише через кілька секунд на екрані з'явився напис: «Виявлено зовнішній носій інформації».
Віра затамувала подих. Ще один рядок: «Перевірка інформації на віруси...»
Вона нахилилася ближче до екрана.
- Тільки, будь ласка, не виявись порожнім...
У відповідь індикатор повільно почав рухатися вперед.
«Носій перевірено. Шкідливих програм не виявлено», - повідомила система перевірки.
Віра видихнула. Лише після цього комп'ютер відкрив вміст носія.
На екрані з'явилося безліч файлів різних форматів: текстові документи, таблиці, технічні схеми, фотографії, журнали спостережень, аудіозаписи та ще десятки невідомих їй файлів. Їх було так багато, що Віра на кілька секунд розгубилася. Вона почала переглядати список зверху вниз, шукаючи щось, що могло б пояснити походження носія. І раптом її погляд зачепився за одну з папок - «Відеозвіти».
Віра завмерла.
- Оце вже цікаво...
Вона відкрила папку. Всередині виявилося ще більше файлів, але тепер вибір був очевидним. Відеозаписи були підписані дуже просто: «День перший». «День другий». «День третій». І далі. Їх налічувалося багато.
Віра швидко зрозуміла, що перед нею щоденні звіти. Вона навіть не стала гортати далі. Якщо ці люди справді першими прибули на Нівію, саме з цього відео варто було почати.
Віра відкрила файл.
На екрані з'явилося обличчя чоловіка. Він виглядав виснаженим. Під очима лежали темні тіні, волосся було скуйовджене, а густа борода явно давно не бачила ножиць.
Чоловік сидів перед камерою в невеликому приміщенні, дуже схожому на робочу каюту. Кілька секунд він мовчки дивився в об'єктив, ніби збирався з думками, а потім заговорив:
- Відеозвіт. День перший. - Чоловік провів долонею по обличчю. - Сьогодні ми запустили нашу систему терраформації супутника. Сподіваюся, вона працюватиме так, як передбачено розрахунками. Якщо все піде за планом, поступово температура на поверхні Нівії почне підвищуватися. Паралельно сьогодні розпочали обстеження невідомого обладнання, яке виявили в печері неподалік місця розташування станції. Об'єкти явно не мають земного походження. На цей момент їхнє призначення нам невідоме. Так само ми не знаємо, хто і коли залишив це обладнання в печері.
Віра натиснула на паузу - зображення завмерло. Чоловік на екрані застиг із втомленим виразом обличчя, та й сама Віра не ворушилася.
- Що?..
Вона повільно відкинулася на спинку крісла.
Печера. Обладнання. Неземне походження. Усе це вже знали. До неї. Віра знову подивилася на екран. Відео було записане задовго до її прибуття. Отже, хтось уже знав про печеру. Хтось уже бачив те саме обладнання. Хтось уже проводив його дослідження. Тоді чому в офіційній документації про це не було жодного слова? Чому їй не повідомили? Чому в усіх матеріалах Еребуса-7 Нівія подавалася просто як крижаний супутник, на якому потрібно спостерігати за кліматичними змінами під час тероформування?
Віра відчула, як у грудях з'являється неприємний холод. Тепер у Віри з'явилося дещо набагато серйозніше. Хтось на Землі знав правду про Нівію. І чомусь вирішив її приховати. Жінка повільно подивилася на чорний екран комп'ютера.
- Але чому?..
Запитання залишилося без відповіді, тож Віра продовжила дивитися відео.
