Раді Вас бачити!

Глава 5. Спонсор із минулого

Алексіс завжди вважала, що найважче в змаганнях — це вийти на старт, коли кожен м’яз болить, суперники дивляться на тебе як на здобич, а помилка може коштувати перемоги.

Проте того ранку вона зрозуміла: іноді найнебезпечніший суперник чекає не на трасі.

Він може стояти посеред розкішної зали, тримати в руці келих мінеральної води й усміхатися так, наче має право вирішувати долі інших людей.

Алексіс дізналася про презентацію турніру «Гран-прі швидкості» напередодні ввечері. Учасників запросили до спортивного комплексу, де організатори збиралися представити головних спонсорів, тренерські команди та програму майбутніх змагань. Для неї це була формальність, яку потрібно пережити заради контракту.

Вона не любила подібних заходів. Занадто багато красивих слів, дорогих костюмів і людей, які вважали, що гроші дозволяють їм купувати все на світі.

Але мільйон гривень — ні, мільйонний приз, прописаний у контракті, — був потрібен їй не для власної розкоші.

Він був потрібен Алісі.

І дитині, яка мала народитися через кілька місяців.

Саме тому Алексіс стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті, поправляючи темний жакет і пригладжуючи волосся. Вона обрала стриманий чорний костюм, білу блузку та туфлі на невисоких підборах. Жодних зайвих прикрас. Їй не потрібно було справляти враження на багатіїв.

Їй потрібно було довести, що вона варта свого місця серед найкращих.

— Ти сьогодні схожа на жінку, яка збирається когось звільнити, — озвалася Аліса з дверей.

Алексіс повернула голову.

Молодша сестра стояла в м'якому домашньому кардигані, притискаючи до грудей горнятко теплого чаю. Її руде волосся спадало на плечі, а на обличчі з'явилася ледь помітна усмішка. Вона ще не повністю оговталася після пережитого, але останніми днями в її очах дедалі частіше з'являлося щось схоже на спокій.

— Якщо хтось заслужить, то чому б і ні? — відповіла Алексіс, беручи сумочку.

— Тільки не звільняй організаторів турніру. Нам потрібен твій мільйон.

— Я не збираюся нікого звільняти. Я збираюся перемагати.

Аліса засміялася, але сміх швидко змінився серйозним поглядом.

— Ти впевнена, що все буде добре? Ти так багато працюєш, а тепер ще й ці презентації…

— Алісо, я займаюся велоспортом не перший рік. Мене не злякають кілька промов і фотографій.

— Я не про це.

Алексіс замовкла.

Вона знала, що сестра має на увазі. Аліса боялася, що через неї Алексіс надто багато на себе бере. Що одного дня її бажання забезпечити майбутнє родини обернеться виснаженням, травмою або втратою кар'єри.

Алексіс підійшла до неї й обережно обійняла.

— Послухай мене. Ти не тягар. І твоя дитина теж. Ви моя родина. Я сама вирішила підписати контракт, і ніхто мене не примушував.

— Але я не хочу, щоб ти постраждала через мене.

— Тоді зроби одну річ.

— Яку?

— Дбай про себе. Їж нормально, відпочивай і не намагайся довести всьому світові, що можеш упоратися з усім самотужки.

Аліса опустила очі.

— Це ти зараз про мене чи про себе?

— Про нас обох, — усміхнулася Алексіс.

Вони ще трохи постояли в обіймах одна одної.

Потім Алексіс поцілувала сестру в чоло, взяла ключі й попрямувала до виходу.

Вона ще не знала, що сьогоднішня презентація перетвориться на випробування, до якого не підготують жодні тренування.

Спортивний комплекс зустрів її блиском скла, гучною музикою та метушнею.

У просторій залі встановили сцену, на якій розмістили емблему «Гран-прі швидкості». Уздовж стін стояли стенди зі спортивним обладнанням, фотографіями минулих чемпіонатів і рекламними банерами. Біля входу працювали фотографи, а учасники турніру збиралися невеликими групами, обмінюючись враженнями й оцінюючи одне одного.

Алексіс зареєструвалася, отримала бейдж учасниці та програму заходу.

— Алексіс! Ти все-таки прийшла!

Вона обернулася й побачила Марка Вейлера, представника організаційного комітету, який запропонував їй контракт.

— А ви сумнівалися? — запитала вона.

— Після того, як ви поставили мені стільки запитань про медичне страхування, я сумніваюся тільки в тому, що хтось зможе змусити вас підписати документ, не прочитавши кожного рядка.

— Це називається обережність.

— У вашому випадку — ще й упертість.

— Сподіваюся, у фіналі ви оціните саме мою впертість.

Марк засміявся.

— Упевненість вам пасує. До речі, сьогодні ви познайомитеся з нашими головними партнерами. Саме завдяки їм турнір отримав такий масштаб.

— Рада за вас.

— Ви навіть не запитаєте, хто вони?

— Якщо їхні гроші не допомагають мені швидше крутити педалі, навряд чи це вплине на мою підготовку.

Марк похитав головою.

— Ви неймовірна.

— Мені це часто кажуть.

— Підозрюю, що не завжди з компліментом.

— Ви швидко вчитеся, Марку.

Він знову розсміявся, а тоді жестом запросив її до групи спортсменів.

Алексіс спілкувалася з кількома учасниками, слухала пояснення щодо розкладу тренувань і підписувала документи, коли ведучий оголосив про початок офіційної частини.

У залі стихли розмови.

На сцену піднялася координаторка Наталія. Вона привітала учасників, розповіла про правила турніру, систему відбору та фінальні заїзди. Потім подякувала партнерам, завдяки яким організатори змогли забезпечити спортсменів обладнанням, медичним супроводом і професійними трасами.

— А зараз я хочу представити головного спонсора «Гран-прі швидкості», — урочисто промовила вона. — Людину, яка підтримує розвиток професійного спорту та вірить у нові таланти.

Алексіс неуважно перевела погляд на сцену.

І завмерла.

Чоловік, який піднявся сходами, був їй знайомий.

Темне волосся, бездоганно пошитий костюм, дорогий годинник і впевнена усмішка, що колись, мабуть, підкорювала людей, які не знали його справжнього обличчя.

Алексіс відчула, як усередині все стискається.

Ні.

Тільки не він.

Вона повільно стиснула пальці навколо програмки.

На сцені стояв колишній наречений її сестри.

Чоловік, який мало не одружився з Алісою, приховуючи від неї іншу жінку.

Чоловік, через якого її молодша сестра втекла з власного весілля у весільній сукні, несучи під серцем дитину, про яку він навіть не встиг дізнатися.

Чоловік, який зруйнував її довіру й залишив її сам на сам із болем, страхом і майбутнім материнством.

А тепер він стояв перед сотнями людей, приймаючи оплески.

— Що ти тут робиш? — прошепотіла Алексіс.

Наче почувши її голос крізь натовп, чоловік перевів погляд у зал.

Їхні очі зустрілися.

На мить його усмішка зникла.

Він упізнав її.

А потім знову всміхнувся.

Так спокійно. Так привітно. Наче вони були старими знайомими, які випадково зустрілися на світському заході.

— Наш головний партнер — успішний підприємець, інвестор і меценат, — продовжувала Наталія. — Вітаємо пана…

Алексіс навіть не дослухала представлення. Її думки вирували, а в голові відлунювали слова Аліси, сказані тієї ночі, коли вона з'явилася на порозі сестриного дому.

Він зрадив мене. Він брехав мені в очі.

Алексіс не знала, що колишній наречений Аліси має стосунок до цього турніру. У контракті, який вона уважно прочитала, його ім'я не згадувалося. Там були назви організацій, юридичні формулювання й підписи представників комітету.

Але тепер усе ставало зрозумілим.

Він був не просто багатим чоловіком, який вирішив підтримати спорт.

Він був людиною, від якої Алексіс намагалася захистити сестру.

І, схоже, доля вирішила перевірити її витримку.

Коли офіційна частина завершилася, учасники почали підходити до представників спонсорів. Хтось хотів подякувати за можливість виступити, хтось шукав додаткової підтримки, а хтось просто прагнув потрапити на фотографію поруч із впливовими людьми.

Алексіс трималася осторонь.

Вона збиралася дочекатися Марка, уточнити кілька організаційних моментів і піти.

Їй не хотілося навіть дихати одним повітрям із цим чоловіком.

Але він мав інші плани.

— Алексіс!

Вона заплющила очі на одну коротку мить.

Потім повільно обернулася.

Колишній наречений Аліси наближався до неї, тримаючи в руці келих із водою. Його усмішка була привітною, а голос — спокійним.

— Я й подумати не міг, що зустріну тебе тут. Я чув, ти продовжуєш виступати.

— А я й подумати не могла, що ти вирішиш удавати порядну людину перед такою великою аудиторією.

Його усмішка ледь помітно напружилася.

— Бачу, ти все ще така сама прямолінійна.

— А ти все ще вважаєш, що гарний костюм здатен приховати бруд.

Він озирнувся, перевіряючи, чи хтось не слухає їхню розмову.

— Не варто влаштовувати сцену, — тихо сказав він. — Ми ж дорослі люди.

— Тоді поводься як дорослий.

— Алексіс, я розумію, що ти злишся через те, що сталося з Алісою. Але ти не знаєш усіх обставин.

Вона коротко засміялася.

— Справді? А які ще обставини можуть виправдати чоловіка, який збирається одружитися з однією жінкою, поки цілується з іншою?

— Наші стосунки були складними.

— Ні. Складними вони стали для Аліси, коли вона дізналася правду. А ти просто хотів отримати все й одразу.

Він зціпив зуби, але швидко повернув на обличчя свою звичну усмішку.

— Ти завжди захищала її. Навіть тоді, коли вона не хотіла тебе слухати.

— І, як виявилося, мала рацію.

— Можливо. Але тепер усе позаду.

— Для тебе, можливо. А моя сестра досі збирає себе докупи після того, що ти зробив.

Уперше за весь час у його погляді промайнуло щось схоже на роздратування.

— Вона сама вирішила втекти, не давши мені нічого пояснити.

Алексіс зробила крок до нього.

— Не смій перекладати на неї відповідальність за твою зраду.

— Я не перекладаю. Я просто кажу, що вона не залишила мені вибору.

— У тебе був вибір. Ти міг бути чесним. Міг припинити стосунки з нею до того, як вирішив зрадити. Міг не обіцяти їй майбутнього, якщо не збирався дотримуватися обіцянок.

Він мовчав.

Алексіс дивилася на нього з таким презирством, що його усмішка остаточно згасла.

— Знаєш, що найгірше? — продовжила вона. — Ти навіть зараз не шкодуєш про те, що зробив. Ти шкодуєш лише про те, що тебе викрили.

Він нахилив голову.

— Ти завжди була надто емоційною.

— А ти завжди був боягузом.

Між ними запала тиша.

Десь неподалік лунав сміх, дзенькали келихи, фотографи кликали спортсменів для спільного знімка. Світ навколо продовжував жити своїм життям, не підозрюючи, що посеред святкової зали двоє людей з'ясовують стосунки, які давно мали б залишитися в минулому.

Чоловік поставив келих на стіл.

— Давай поговоримо спокійно.

— Нам нема про що говорити.

— Є. Про Алісу.

Алексіс відчула, як усередині знову піднімається хвиля гніву.

— Не вимовляй її ім'я.

— Вона моя колишня наречена.

— Саме колишня. І вона не хоче тебе бачити.

— Ти не можеш знати, чого вона хоче.

— Я знаю, через що вона пройшла. І цього достатньо.

Він уважно подивився на неї.

— Вона в тебе?

Алексіс не відповіла.

Цього вистачило.

Чоловік ледь помітно всміхнувся, і від тієї усмішки їй захотілося негайно розвернутися й піти.

— Отже, вона вирішила сховатися в сестри.

— Вона вирішила врятуватися від тебе.

— Не перебільшуй.

— Я ще навіть не починала.

Він наблизився на пів кроку й заговорив тихіше:

— Послухай мене уважно. Я не збираюся сваритися з тобою. Навпаки, я радий, що ти береш участь у турнірі. Ти сильна спортсменка, і я поважаю людей, які вміють працювати заради результату.

— Залиш свої компліменти при собі.

— Я серйозно. Твоя участь може стати чудовою історією для преси. Талановита велосипедистка, яка бореться за перемогу, підтримує родину…

Алексіс примружилася.

— Ти вже збирався використати мою сестру у своїй рекламній кампанії?

— Я лише хочу допомогти.

— Тобі не соромно?

— За що? За те, що пропоную допомогу?

— За те, що ти досі не розумієш різниці між допомогою й маніпуляцією.

Він видихнув, ніби її поведінка втомлювала його.

— Алексіс, я хочу поговорити з Алісою. Особисто. Без свідків, без твоїх звинувачень і без чужих порад. Нехай вона вислухає мене.

— Ні.

— Ти навіть не дозволиш їй вирішити самій?

— Вона вже вирішила. Вона пішла від тебе.

— І тепер ти збираєшся тримати її під замком?

— Я її не тримаю. Я підтримую її. Це зовсім різні речі.

Його обличчя стало холоднішим.

— Тоді переконай її зустрітися зі мною.

Алексіс не повірила власним вухам.

— Ти зараз серйозно?

— Абсолютно.

— Ти думаєш, я прийду додому й скажу їй: «Алісо, твій колишній наречений раптом згадав про твоє існування, тож будь ласка, повернися до нього»?

— Не перекручуй мої слова.

— А ти не намагайся керувати життям моєї сестри.

Він помовчав, а тоді знову всміхнувся. Цього разу в його усмішці вже не було ані краплі привітності.

— Ти амбітна жінка, Алексіс. Я поважаю амбіції. Але ти повинна розуміти, що великий спорт — це не лише тренування й талант. Це фінансування, обладнання, організаційна підтримка, доступ до найкращих можливостей.

— І що?

— А те, що я маю певний вплив на все це.

Алексіс мовчки дивилася на нього.

Тепер вона зрозуміла, куди він веде.

— Ти мені погрожуєш?

— Не поспішай із висновками. Я лише хочу, щоб ти зрозуміла: твоє майбутнє в цьому турнірі може бути дуже успішним. А може стати значно складнішим, ніж ти собі уявляєш.

— Якщо це спроба мене налякати, то вона жалюгідна.

— Ти ще не знаєш, на що я здатен.

— А ти не знаєш, наскільки далеко я готова зайти, коли хтось загрожує моїй родині.

Він трохи нахилився до неї.

— Тоді зробімо все просто. Поговори з Алісою. Переконай її повернутися й вислухати мене. Якщо вона погодиться, я не бачу причин, чому ми з тобою не могли б залишитися в добрих стосунках.

Алексіс відчула, як її руки мимоволі стискаються в кулаки.

— Ти хочеш, щоб я зрадила власну сестру заради твого спокою?

— Я хочу, щоб ти допомогла їй прийняти правильне рішення.

— Правильне для кого? Для тебе?

— Для всіх.

— Ні. Ти хочеш повернути контроль над жінкою, яка нарешті вирвалася з твоєї брехні. І використовуєш мене, бо знаєш, що я зроблю все заради неї.

На його обличчі з'явилося щось небезпечне.

— Не будь такою самовпевненою.

— А ти не будь таким жалюгідним.

Вона розвернулася, збираючись піти.

— Алексіс, — покликав він.

Вона зупинилася, але не обернулася.

— Подумай добре. У тебе контракт. У тебе великі плани. І в тебе є сестра, якій потрібні гроші. Було б прикро, якби через одну необдуману впертість ти втратила все, заради чого так стараєшся.

Алексіс повільно повернула голову.

— Якщо ти хоч пальцем торкнешся моєї сестри або спробуєш використати її вагітність проти неї, я зроблю все, щоб правда про тебе стала відома кожному, хто сьогодні аплодував тобі на сцені.

— Ти нічого не доведеш.

— Побачимо.

Вона пішла, не чекаючи відповіді.

Її серце калатало так, наче вона щойно завершила важкий заїзд. Тільки цього разу вона не відчувала радості від подоланої дистанції. Лише лють і холодне усвідомлення того, що проблеми, від яких вона намагалася захистити Алісу, самі прийшли до неї.

— Алексіс! Зачекай!

Вона почула голос Марка вже біля виходу із зали.

Представник турніру наздогнав її біля скляних дверей.

— Що сталося? Ти виглядаєш так, наче збираєшся рознести весь комплекс.

— Можливо, ще передумаю й повернуся.

Марк подивився на неї уважніше.

— Це через нашого спонсора?

Алексіс різко повернулася.

— Ти знав?

— Що саме?

— Хто він для моєї родини.

Марк зблід.

— Я не знав, що ви знайомі.

— Він колишній наречений моєї сестри.

На його обличчі з'явилося щире здивування.

— Господи…

— Він щойно натякнув, що може зробити мою участь у турнірі дуже складною, якщо я не переконаю Алісу повернутися до нього.

Марк насупився.

— Він сказав це прямо?

— Достатньо прямо, щоб я зрозуміла погрозу.

Марк озирнувся, перевіряючи, чи немає поруч сторонніх людей.

— Алексіс, послухай. Твій контракт укладено з організаційним комітетом. У ньому прописані умови участі, обов'язки сторін і підстави для розірвання. Спонсор не може просто так скасувати твою участь за власним бажанням.

— Але може вплинути на фінансування.

— Це правда. Він один із найбільших партнерів турніру. Однак рішення щодо спортсменів ухвалює не він одноосібно.

— Ти можеш гарантувати, що він не втрутиться?

Марк не відповів одразу.

І ця пауза сказала більше, ніж будь-які слова.

— Я можу гарантувати, що ми діятимемо відповідно до контракту, — нарешті промовив він. — Якщо він чинитиме на тебе тиск, повідом мені. Не вступай із ним у конфлікт наодинці й не підписуй жодних додаткових документів без юридичної перевірки.

— Він уже вступив у конфлікт зі мною.

— Тоді ми повинні бути обережними.

Алексіс повільно видихнула.

— Я не збираюся відмовлятися від турніру.

— Я цього й не пропоную.

— І не збираюся переконувати сестру повертатися до чоловіка, який її зрадив.

— Це твоє особисте рішення.

— Ні, Марку. Це рішення Аліси. І вона вже його прийняла.

Він кивнув.

— Тоді тримаймося фактів. Якщо будуть погрози, збережи повідомлення. Якщо він спробує вплинути на твою участь, усе має бути зафіксовано.

Алексіс подякувала йому, хоча тривога нікуди не зникла.

Вона знала, що Марк не може контролювати кожен крок головного спонсора. Але принаймні тепер розуміла, що не залишиться зовсім без підтримки, якщо той вирішить діяти відкрито.

Вийшовши на вулицю, вона дістала телефон.

На екрані світилися два повідомлення від Аліси.

«Як усе пройшло?»

І трохи пізніше:

«Ти скоро повернешся? Я приготувала вечерю. Не смій знову харчуватися самою кавою!»

Алексіс усміхнулася, хоча в грудях усе ще стискалося.

Вона набрала відповідь:

«Усе нормально. Скоро буду. І так, я поїм. Обіцяю».

Вона не стала писати про зустріч.

Не тому, що хотіла щось приховати від сестри. Просто Аліса тільки починала повертатися до життя, в якому не кожна новина закінчувалася болем. Алексіс не хотіла руйнувати цей крихкий спокій, поки сама не розбереться, що робити далі.

Та щойно вона сховала телефон, екран знову засвітився.

Невідомий номер.

Повідомлення було коротким.

«Ти зробила неправильний вибір, Алексіс. Ще є час усе виправити. Поговори з Алісою».

Вона перечитала його двічі.

Потім зробила скриншот і переслала Маркові, додавши:

«Почалося».

Відповідь прийшла майже одразу.

«Збережи оригінал. Я повідомлю юридичний відділ».

Алексіс заблокувала екран і підвела очі до неба.

День був ясний, холодний вітер розгойдував дерева біля спортивного комплексу, а на парковці гуркотіли двигуни автомобілів.

Їй хотілося сісти на велосипед і мчати вперед, доки всі думки не зникнуть, залишивши тільки ритм педалей і вітер у волоссі.

Але від цієї проблеми не можна було втекти на швидкості.

Вона стосувалася Аліси. Її майбутньої дитини. Їхнього дому.

І тепер — її участі в турнірі.

Алексіс стиснула телефон у долоні.

Вона підписала контракт заради майбутнього родини, а не для того, щоб стати чиєюсь слухняною маріонеткою. Ніхто не змусить її зрадити сестру. Ніхто не змусить Алісу повернутися до чоловіка, який не заслуговує навіть на її прощення.

Якщо головний спонсор вирішив перетворити змагання на особисту війну, він щойно припустився великої помилки.

Він недооцінив її.

І це буде його перша поразка.

Коли Алексіс повернулася додому, Аліса чекала на неї на кухні. На столі стояла вечеря, поруч лежав блокнот із записами про майбутній візит до лікаря.

— Нарешті! — видихнула молодша сестра. — Я вже збиралася телефонувати в поліцію й повідомляти, що тебе викрали багатії.

— Не виключено, що хтось із них колись спробує, — необережно відповіла Алексіс.

Аліса відразу перестала усміхатися.

— Що сталося?

Алексіс повісила жакет на спинку стільця й підійшла до неї.

— Нічого, з чим я не зможу впоратися.

— Алексіс.

У голосі сестри прозвучало попередження.

Алексіс знала цей тон. Аліса могла бути ніжною, мрійливою й довірливою, але коли відчувала, що їй брешуть, ставала напрочуд проникливою.

— На презентації я зустріла одну людину, — нарешті сказала вона.

— Кого?

Алексіс на мить затримала погляд на сестриному обличчі.

— Твого колишнього нареченого.

Горнятко в руках Аліси ледь чутно дзенькнуло об блюдце.

Її обличчя зблідло.

— Що?

— Він головний спонсор турніру.

Аліса повільно поставила горнятко на стіл.

— Ні… Цього не може бути.

— На жаль, може.

— Він бачив тебе?

— Так.

— Він щось сказав?

Алексіс не хотіла відповідати, але приховувати правду не мала права.

— Він хоче, щоб ти повернулася й поговорила з ним.

Аліса заплющила очі.

На мить Алексіс побачила в її обличчі ту саму розгубленість, з якою сестра стояла