Глава 19. Саботаж

Ранок важливого етапу «Гран-прі швидкості» почався для Алексіс із тривоги.

Вона майже не спала цієї ночі. Після сварки з Даміаном думки не давали спокою, а відсутність відповіді на її повідомлення змушувала знову й знову перевіряти телефон. Вона розуміла, що він має право на образу, проте від цього чекати не ставало легше.

Алексіс уже двічі відкривала їхнє листування, перечитувала власне вибачення й закривала його, так і не наважившись написати ще щось.

Досить. Сьогодні важливий етап. Спочатку змагання, потім усе інше.

Вона відклала телефон і підвелася з ліжка. Травмована нога ще трохи боліла, але лікар дозволив поступово повертатися до навантажень за умови, що вона не ігноруватиме неприємних відчуттів. Алексіс збиралася виконати всі рекомендації й не ризикувати здоров'ям заради одного результату.

Проте пропускати етап вона не хотіла.

Перша перемога довела, що вона здатна змагатися з найсильнішими спортсменками. Тепер їй потрібно було підтвердити, що падіння не зламало її, а чужі інтриги не змусять відмовитися від мрії.

У дверях з'явилася Аліса. Її руде волосся було зібране в недбалий пучок, а в руках вона тримала чашку теплого чаю.

— Ти вже прокинулася?

— Як бачиш.

— І знову не спала?

Алексіс зітхнула.

— Трохи думала.

— Про змагання чи про Даміана?

— Алісо!

— Добре, мовчу. Але повідомлення він отримав?

— Так.

— Відповів?

Алексіс похитала головою.

Сестра поставила чай на тумбочку й сіла поруч.

— Ти вибачилася. Тепер дай йому час.

— Я знаю.

— І не дозволяй вашій сварці зіпсувати тобі день. Ти стільки працювала заради цього турніру.

Алексіс усміхнулася й обійняла сестру.

— Саме це я й збираюся зробити.

— Чудово. А тепер снідай. Тобі потрібні сили, а мені — спокій за двох. У мене й без твоїх пригод достатньо причин хвилюватися.

Алексіс поцілувала її в щоку.

— Обіцяю бути обережною.

Вона ще не знала, що вже за кілька годин їй доведеться довести цю обіцянку набагато серйозніше, ніж вона могла уявити.

Спортивний комплекс зустрів учасниць гамором, оголошеннями й гуркотом технічних машин. На території готувалися до наступного етапу: працівники перевіряли огородження, волонтери розставляли покажчики, а спортсмени розминалися біля стартової зони.

Попереду чекала складна траса з довгим підйомом, кількома різкими поворотами й фінішною ділянкою, де вирішальними мали стати витривалість і вміння правильно розрахувати сили.

Алексіс приїхала раніше за більшість учасниць.

Вона хотіла спокійно оглянути велосипед, перевірити екіпірування та налаштуватися на гонку без зайвої метушні.

У технічній зоні вже працював механік, який обслуговував велосипеди учасниць за графіком.

— Доброго ранку, — привіталася Алексіс.

— Доброго. Як нога?

— Краще. Але сьогодні без зайвого геройства.

Механік усміхнувся.

— Оце правильний підхід. Перевіримо велосипед, а потім вирішиш, чи готова до старту.

Вона кивнула й поставила велосипед на стійку.

Поки механік перевіряв основні вузли, Алексіс переглядала маршрут на планшеті. Вона знала, що після падіння не може дозволити собі необережності. Сьогодні їй доведеться уважніше стежити за суперницями й не піддаватися на провокації.

Особливо на провокації Вероніки.

Після вчорашньої розмови біля адміністративного корпусу Алексіс не могла позбутися думки, що суперниця навмисно згадала Даміана в її присутності. Довести це було неможливо, але надто вже задоволено Вероніка виглядала після тієї розмови.

Наче саме такої реакції й чекала.

— Перевірку завершено, — сказав механік. — Зовні все гаразд. Але перед виїздом усе одно зроби короткий тест. Не поспішай одразу на трасу.

— Звісно.

Алексіс подякувала й забрала велосипед.

Вона вже збиралася їхати до розминочної ділянки, коли помітила Вероніку. Та стояла неподалік разом із Кірою й розмовляла з одним із працівників організації.

Побачивши Алексіс, Вероніка усміхнулася.

— О, наша зірка повернулася! Сподіваюся, нога більше не заважає?

— Дякую за турботу. Усе добре.

— Рада чути. Було б прикро, якби ти знову не змогла завершити гонку.

— Не хвилюйся. Я сама вирішу, коли мені зупинятися.

Вероніка злегка підняла руки, ніби здаючись.

— Я лише бажаю тобі успіху.

— Тоді бажай мовчки.

Кіра пирснула, приховуючи сміх. Вероніка ж не втратила усмішки.

— Яка ж ти недовірлива, Алексіс. З такою вдачею тобі буде важко знайти друзів.

— А я сюди приїхала не друзів шукати.

— Це помітно.

Вероніка повернулася до розмови з працівником, ніби нічого особливого не сталося.

Алексіс від'їхала, не бажаючи витрачати сили на словесні перепалки.

Вона вирішила, що не дозволить суперниці вивести себе з рівноваги.

Сьогодні вона мала зосередитися лише на гонці.

Розминочна ділянка була майже порожньою. Кілька спортсменок уже завершували підготовку, а решта чекали своєї черги біля технічних столів.

Алексіс застебнула шолом, перевірила рукавички й обережно сіла на велосипед.

Спочатку все здавалося звичним.

Вона зробила кілька легких обертів педалями, перевірила посадку, перемкнула передачу. Ланцюг слухняно перейшов на іншу зірку.

Алексіс проїхала ще кілька метрів і вирішила перевірити гальма.

Саме тоді відчула щось дивне.

Реакція заднього гальма була не такою, як завжди. Рух ручки здавався неприродно довгим, а уповільнення — недостатньо чітким.

Вона негайно зупинилася.

Серце в грудях ударило сильніше.

— Що за…

Алексіс спробувала ще раз, цього разу на зовсім малій швидкості. Результат був таким самим. Вона не стала продовжувати тест і зійшла з велосипеда.

Поглянувши на механізм, Алексіс зрозуміла, що проблема не схожа на звичайне зношення. Щось у налаштуванні гальма було не так.

Вона покликала механіка.

— Можете підійти? Мені не подобається робота заднього гальма.

Чоловік одразу наблизився.

— Що сталося?

— Під час перевірки воно працювало нормально. А зараз ручка провалюється далі, ніж повинна.

Механік нахилився до велосипеда, уважно оглянув гальмівний механізм і перестав усміхатися.

— Не торкайся поки що нічого.

— Це небезпечно?

— Якщо гальмо працює так, як ти описуєш, виїжджати на трасу не можна.

Він покликав колегу, і вони почали детально оглядати велосипед.

Алексіс стояла поруч, стискаючи кермо так міцно, що побіліли пальці.

— Що ви знайшли? — запитала вона.

— Є ознаки втручання в налаштування, — обережно відповів механік. — Але мені потрібно провести повну перевірку, перш ніж робити висновки.

— Втручання?

— Я не кажу, що це зроблено навмисно. Можливо, несправність виникла з іншої причини. Але до з'ясування обставин я не дозволю тобі їхати на цьому велосипеді.

Алексіс відчула холод уздовж спини.

Якби вона не помітила несправність на розминці, то могла виявити її вже на швидкісній ділянці. А там були круті повороти, спуски й інші учасниці поруч.

Наслідки могли бути набагато серйознішими за попереднє падіння.

— Хто мав доступ до мого велосипеда? — запитала вона.

Механік випростався.

— Технічна зона відкрита для персоналу й учасників за встановленими правилами. Ми перевіримо список допусків і записи з камер, якщо вони охоплюють цей сектор.

— А якщо хтось навмисно пошкодив його?

— Тоді це серйозне порушення. Але поки що нам потрібні факти.

Алексіс повільно кивнула.

Вона знала, що він має рацію. Підозра — ще не доказ. І якщо вона зараз почне звинувачувати когось без підтверджень, це може обернутися проти неї самої.

Та думка про те, що хтось міг навмисно поставити під загрозу її життя, не давала спокою.

Перед очима знову постала усмішка Вероніки.

Чи могла вона?

Алексіс одразу ж відкинула думку. Вона не бачила, щоб Вероніка торкалася велосипеда. Не мала жодного доказу. Навіть їхня сварка з Даміаном не означала, що суперниця здатна на щось подібне.

Але збіг обставин здавався надто підозрілим.

— Я хочу, щоб ви зафіксували все, що знайдете, — сказала Алексіс. — Нічого не змінюйте, доки не зробите фотографії.

Механік уважно подивився на неї.

— Добре. Я повідомлю головного технічного спеціаліста.

Він зробив кілька знімків, записав час огляду й покликав працівника організації.

Алексіс дістала телефон і сфотографувала велосипед із різних боків, не торкаючись пошкодженого механізму. Потім зберегла знімки й час у нотатках.

Вона не знала, хто це зробив.

Але якщо хтось справді хотів зірвати її участь у турнірі, то помилився в одному.

Алексіс не збиралася мовчки відступати.

— Ви впевнені, що це не звичайна несправність?

Марк Вейлер стояв біля технічної стійки й дивився на велосипед із таким виразом обличчя, наче намагався скласти докупи всі обставини останніх днів.

Поруч перебували головний механік, Наталія та представник комісії з безпеки.

— Ми поки що не можемо стверджувати, що сталося саме навмисне втручання, — відповів технічний спеціаліст. — Але виявлена проблема потребує детального дослідження. До того ж перед сьогоднішнім тестуванням велосипед пройшов первинний огляд.

— Отже, щось могло змінитися після перевірки? — запитала Наталія.

— Саме це ми й намагаємося встановити.

Марк повернувся до Алексіс.

— Ти впевнена, що до початку розминки все працювало нормально?

— Так. Я сама перевірила велосипед до того, як сіла на нього. Гальма реагували належним чином. Проблема виникла вже під час тесту.

— Чи бачила ти когось біля нього?

Алексіс замислилася.

— Нікого, кого могла б запідозрити конкретно. Я бачила учасниць біля технічної зони, але не помітила, щоб хтось торкався мого велосипеда.

— Ти когось підозрюєш?

Вона знала, що Марк чекає чесної відповіді.

— Так. Але доказів у мене немає.

— Хто саме?

Алексіс вагалася лише мить.

— Вероніка Сталь. У нас напружені стосунки, і сьогодні вранці вона поводилася дивно. Але я не бачила, щоб вона наближалася до велосипеда, тому не хочу звинувачувати її без підтверджень.

Марк кивнув.

— Це правильний підхід. Ми перевіримо обставини незалежно від твоїх підозр. Якщо виявиться, що хтось втрутився в обладнання, комісія розгляне питання за правилами турніру.

— А що буде зі мною? — запитала Алексіс. — Я пропущу етап?

Наталія переглянула документи.

— Поки що рішення не ухвалено. Ми повинні з'ясувати, чи можемо забезпечити тобі безпечний велосипед для старту, не порушуючи технічних правил. Ти не повинна ризикувати здоров'ям через цю ситуацію.

— Я готова пройти повторний технічний огляд.

— Це обов'язково, — відповів Марк. — Але запам'ятай: безпека важливіша за результат. Ніхто не змушуватиме тебе стартувати на несправному обладнанні.

Алексіс кивнула, хоча всередині все стискалося від розчарування.

Вона тренувалася, терпіла біль, відновлювалася після падіння. І тепер, коли нарешті відчула готовність повернутися на трасу, виникла нова перешкода.

Причому цього разу вона не залежала від її сили, витривалості чи майстерності.

— Ми також перевіримо доступ до технічної зони, — додала Наталія. — Попросимо персонал надати інформацію про виконані роботи й переглянемо доступні записи камер. До завершення перевірки велосипед залишатиметься під контролем технічної комісії.

— Дякую, — сказала Алексіс.

Марк затримав на ній погляд.

— І ще. Не намагайся самостійно розслідувати цю справу, не вступай у конфлікти й не роби публічних звинувачень. Якщо хтось справді хотів тебе спровокувати, не дай йому цього задоволення.

— Я не збираюся влаштовувати скандал.

— Добре. Тоді залишайся тут, поки ми не завершимо первинну перевірку.

Алексіс відійшла до лавки.

Вона не любила чекати. Особливо тоді, коли хтось міг намагатися зруйнувати її мрію, а вона навіть не знала, з якого боку чекати наступного удару.

Вероніка дізналася про несправність майже відразу.

Коли Алексіс повернулася до технічної зони, суперниця стояла біля столу з водою й розмовляла з Кірою. Вона була спокійною, навіть веселою, наче нічого незвичайного не сталося.

— Щось трапилося? — запитала Вероніка, помітивши Алексіс.

— Мій велосипед проходить повторну перевірку.

— Справді? Чому?

— Виявили проблему з гальмом.

Вероніка здивовано округлила очі.

— Оце неприємність! Перед важливим етапом? Тобі, мабуть, страшенно не пощастило.

Алексіс уважно стежила за її обличчям.

Надто уважно.

Вона намагалася помітити бодай щось: нервовий рух, невпевненість у голосі, тінь тривоги. Але Вероніка виглядала цілком природно.

— Ти нічого не бачила біля мого велосипеда сьогодні вранці? — запитала Алексіс.

— Ні. А що, ти думаєш, хтось його чіпав?

— Я поки що нічого не думаю.

— Ну, звісно, — Вероніка всміхнулася. — Ти ж у нас завжди така обережна.

Кіра перевела погляд з однієї на іншу.

— Якщо це справді несправність, організатори повинні все перевірити. Ніхто не хоче, щоб хтось постраждав.

— Саме так, — погодилася Вероніка. — Хоча було б шкода, якби наша Алексіс пропустила гонку. Ми ж усі хочемо чесного змагання, правда?

Вона вимовила останнє речення з такою невимушеністю, що Алексіс відчула новий спалах підозри.

Якщо ти ні до чого, чому мені здається, що ти насолоджуєшся ситуацією?

Та вона не сказала цього вголос.

— Побачимо, що встановить комісія, — відповіла Алексіс.

— Звичайно. Бажаю удачі.

Вероніка взяла пляшку й відійшла до інших учасниць.

За кілька хвилин вона вже сміялася з Кірою, обговорювала трасу й порівнювала результати попередніх етапів. Ніщо в її поведінці не видавало тривоги.

Алексіс відчувала, як підозра повільно перетворюється на гнів.

Але вона стрималася.

Вероніка могла бути причетною до саботажу. Могла й не мати до нього жодного стосунку. Поки не з'являться докази, Алексіс не мала права робити висновки.

Вона відвернулася й подивилася на технічну зону.

Там механіки вже проводили детальніший огляд велосипеда.

І їй залишалося тільки чекати.

Минуло майже сорок хвилин, перш ніж Марк повернувся.

— Первинну перевірку завершено, — повідомив він. — Ми зафіксували стан гальмівного механізму й передали велосипед технічній комісії. Повний висновок потребуватиме часу.

— Тобто ви не знаєте, хто це зробив?

— Поки що ні.

Алексіс стиснула губи.

— А камери?

— Записи переглядають. Частина технічної зони потрапляє в поле огляду, але є ділянки, які камери не охоплюють. Ми не хочемо робити передчасних висновків.

— Я розумію.

Марк уважно подивився на неї.

— Є ще одна новина. Ми знайшли велосипед, який відповідає твоїм технічним вимогам. Він належить резервному фонду турніру й пройде повну перевірку перед тим, як ми дозволимо тобі використовувати його.

Алексіс відчула полегшення.

— Отже, я зможу стартувати?

— Якщо повторна перевірка підтвердить безпеку обладнання, а лікар дозволить тобі брати участь. Жодних гарантій, доки ми не завершимо обидві процедури.

— Це справедливо.

— І ще, Алексіс. Ми не хочемо, щоб ти почувалася так, ніби мусиш довести щось будь-якою ціною. Якщо через травму або цю ситуацію ти вирішиш пропустити етап, це не стане порушенням з твого боку.

Вона подивилася на нього з вдячністю.

— Я ціную це. Але якщо лікар дозволить і велосипед буде справним, я хочу стартувати.

— Тоді зробимо все за правилами.

Марк уже збирався йти, коли Алексіс зупинила його.

— Можна ще одне запитання?

— Звичайно.

— Якщо комісія встановить, що хтось навмисно втрутився в обладнання, чи повідомите ви учасниць про результати?

— У межах правил і розслідування. Якщо буде достатньо доказів, рішення не приховуватимуть від тих, кого воно стосується.

— Добре.

Він пішов, а Алексіс залишилася біля лавки.

Вона знала, що попереду ще багато запитань. Хто мав доступ до її велосипеда? Чи справді несправність виникла після первинного огляду? Чи пов'язано це з попереднім падінням, чи хтось вирішив скористатися тим, що вона ще не повністю відновилася?

І найголовніше — чи намагався хтось не просто вибити її з турніру, а завдати їй серйозної шкоди?

Від цих думок ставало холодно.

Алексіс дістала телефон. Вона майже машинально відкрила листування з Даміаном.

Його ім'я дивилося на неї з екрана, і вона згадала, як він завжди нагадував їй перевіряти велосипед перед виїздом, навіть якщо механіки запевняли, що все гаразд.

«Не довіряй обладнанню лише тому, що воно виглядає справним. Перевіряй сама».

Колись вона посміялася з його надмірної обережності. Тепер ці слова могли вберегти її від серйозної небезпеки.

Алексіс хотіла розповісти йому про те, що сталося. Хотіла почути його думку, відчути, що поруч є людина, яка розуміє її без зайвих пояснень.

Але вона сама відштовхнула його.

І не знала, чи має право тепер шукати в ньому підтримку.

Телефон залишився в її руці, але вона так і не натиснула кнопку виклику.

Ближче до початку етапу на території комплексу стало ще гамірніше.

Організатори оголосили, що старт буде відкладено для кількох учасниць, яким потрібно завершити технічні перевірки. Алексіс пройшла повторний огляд у лікаря, який уважно перевірив її ногу й дозволив брати участь за умови, що вона негайно зійде з дистанції, якщо біль посилиться.

Резервний велосипед також перевірили. Він був справним, але Алексіс знадобився час, щоб налаштувати висоту сідла й керма відповідно до своїх звичок.

Вона не могла дозволити собі нервувати.

Та нерви здавалися натягнутими струнами.

Поки механік працював із велосипедом, до неї підійшла Наталія.

— Алексіс, комісія вже почала збирати свідчення персоналу. Ми також перевіряємо, хто заходив до технічної зони до початку розминки.

— Є щось конкретне?

— Поки що ні. Декілька людей проходили повз, але це не означає, що вони щось робили. Нам потрібні підтвердження.

— Я розумію.

Наталія пом'якшила голос.

— Знаю, що ситуація неприємна. Але ти правильно вчинила, коли зупинилася й повідомила про несправність. Не намагайся зараз відновити справедливість самотужки. Дозволь комісії зробити свою роботу.

— Я не збираюся нікого звинувачувати без доказів.

— Чудово. І ще: якщо згадаєш будь-яку деталь, навіть незначну, повідом мені.

Алексіс кивнула.

Коли Наталія відійшла, неподалік знову з'явилася Вероніка.

Вона вже була в екіпіруванні, застібала рукавички й розмовляла з Кірою про стратегію на підйомі. Її обличчя випромінювало спокій.

Побачивши Алексіс, Вероніка підняла руку.

— Ну що, готова? Сподіваюся, запасний велосипед не підведе.

— Я теж сподіваюся.

— Тоді побачимося на фініші.

— Побачимося.

Вероніка пішла до стартової зони.

Алексіс проводжала її поглядом. Їй хотілося вірити, що все це лише неприємний збіг обставин. Що несправність виявиться випадковою, а Вероніка просто насолоджується можливістю позмагатися з нею.

Але внутрішній голос наполегливо підказував: хтось не хотів бачити її на старті.

І якщо це був саботаж, то несправний велосипед міг виявитися лише першим кроком.

Коли Алексіс виїхала до стартової лінії на резервному велосипеді, сонце вже схилялося до обрію. На трибунах збиралися глядачі, диктор оголошував імена учасниць, а над трасою панувало хвилювання, яке вона так добре знала.

Вона повільно вдихнула.

Сьогодні вона стартуватиме не для того, щоб комусь щось довести. Не для Вероніки, не для спонсора, не для тих, хто міг бажати їй поразки.

Вона стартуватиме заради себе.

За свою мрію.

За Алісу, яка чекала вдома й вірила в неї.

І за ту сильну жінку, якою Алексіс завжди намагалася бути.

Перед стартом вона ще раз перевірила гальма, перемикання передач і кріплення коліс. Потім подивилася на резервний велосипед і тихо промовила:

— Цього разу я не дозволю нікому вирішувати за мене.

Десь позаду пролунали кроки.

Алексіс обернулася, але побачила лише працівника організації, який поспішав до технічного столу.

Ніяких доказів.

Жодного імені.

Лише підозра, що хтось навмисно втрутився в її обладнання, і відчуття, що небезпека ще не минула.

Коли диктор оголосив початок підготовки до старту, Алексіс зайняла своє місце серед учасниць.

Вероніка стояла за кілька метрів від неї. Вона виглядала спокійною й зосередженою, ніби ранковий інцидент її зовсім не стосувався.

Їхні погляди зустрілися.

Вероніка ледь усміхнулася.

Алексіс не відвела очей.

Тепер вона знала одне: доведеться боротися не лише за перемогу на трасі, а й за право почуватися в безпеці.

І доки організатори шукатимуть відповіді, вона не дозволить страху керувати своїми рішеннями.

Пролунав сигнал підготовки.

Алексіс нахилилася над кермом, зосередившись на диханні й майбутній дистанції.

Таємниця несправного велосипеда залишалася нерозкритою.

А суперниця, яку вона підозрювала, поводилася так, ніби нічого не сталося.

Саме це непокоїло Алексіс найбільше.