Раді Вас бачити!

Глава 23. Остання пропозиція

Ранок почався з телефонного дзвінка, який Алексіс зовсім не хотіла приймати.

Вона саме снідала на кухні разом із Даміаном, коли на екрані висвітлився незнайомий номер. Алексіс уже збиралася відхилити виклик, але телефон задзвонив знову. Наче людина на тому кінці дроту була впевнена, що їй неодмінно дадуть відповідь.

— Не бери, якщо не хочеш, — зауважив Даміан, помітивши її напруження.

— Я не знаю, хто це.

— Тоді тим більше не зобов’язана відповідати.

Алексіс подивилася на телефон. Після всього, що сталося з Алісою, кожен незнайомий номер викликав у неї настороженість. Але водночас вона втомилася жити в очікуванні чергової погрози.

— Якщо це знову він, я хочу знати, чого йому потрібно.

Вона прийняла виклик і ввімкнула гучний зв’язок.

— Слухаю.

— Доброго ранку, Алексіс.

Вона відразу впізнала голос.

Її колишній ворог, чоловік, який спочатку зрадив її сестру, а потім намагався повернути її силою власного впливу, говорив так, ніби між ними нічого не сталося.

— Чого ти хочеш? — холодно запитала вона.

— Нам потрібно поговорити.

— Ми вже розмовляли. Ти отримав відповідь.

— Не поспішай із висновками. Цього разу я пропоную тобі дещо, що може бути корисним для всіх.

Алексіс обмінялася поглядом із Даміаном.

— Кажи.

— Я хочу зустрітися з тобою сьогодні. Особисто. Без зайвих людей і непотрібних свідків.

— Якщо твоя пропозиція чесна, тобі не потрібна таємна зустріч.

На іншому кінці дроту запала коротка тиша.

— Ти стала надто підозрілою.

— Ні. Я просто навчилася не довіряти людям, які вважають, що гроші дозволяють їм керувати чужими життями.

Його голос став сухішим.

— О третій годині. Готель «Роял». Той самий ресторан. Якщо не прийдеш, я вважатиму, що ти не зацікавлена в розумному вирішенні проблеми.

— Я прийду лише за умови, що зустріч відбудеться у відкритому місці. І я не обіцяю тобі тієї відповіді, яку ти хочеш почути.

— Саме тому я й хочу поговорити з тобою особисто.

Він завершив дзвінок.

Алексіс повільно поклала телефон на стіл.

— Він щось задумав, — сказала вона.

Даміан відсунув чашку.

— Без сумніву. Питання лише в тому, що саме.

— Я хочу почути його пропозицію.

— Тоді підемо до цього розумно. Ти не зустрічатимешся з ним наодинці, якщо відчуваєш небезпеку. Повідомимо Марка, куди ти йдеш, збережемо листування та домовимося про зв’язок після зустрічі. І жодних підписів чи рішень на місці.

Алексіс кивнула.

— Я нічого не підписуватиму. Але хочу, щоб він нарешті зрозумів: я не збираюся відступати.

Даміан накрив її руку своєю.

— Він зрозуміє. Тільки не дозволяй йому втягнути тебе в гру за його правилами.

— Не хвилюйся, — усміхнулася вона без радості. — Я вже знаю, як виглядає людина, яка хоче купити чужу покору.

І обидва подумали про Алісу.

До третьої години Алексіс устигла поговорити з Марком Вейлером. Вона повідомила йому про запрошення та пояснила, що підозрює спробу знову натиснути на неї через турнір.

Марк поставився до цього серйозно.

— Ти не зобов’язана приймати жодних особистих пропозицій від спонсора, — наголосив він. — Якщо він знову спробує пов’язати гроші з твоєю участю в турнірі або вимагатиме вплинути на сестру, зафіксуй його слова якомога точніше. Після зустрічі відразу повідом мені.

— Я так і зроблю.

— І ще, Алексіс. Не провокуй його навмисно. Твоя мета — з’ясувати, чого він хоче, а не перемогти його в суперечці.

— Я постараюся.

Поклавши слухавку, вона написала Даміану, що вже готова виходити.

Він чекав біля будинку на мотоциклі. Коли Алексіс з’явилася в дверях, його погляд затримався на ній.

Вона обрала темні штани, світлу блузку й коротке пальто. Волосся зібрала в охайний хвіст. Виглядала впевнено, хоча всередині відчувала напруження.

— Ти прекрасна, — сказав Даміан.

— Я їду на неприємну зустріч, а ти оцінюєш мій вигляд?

— Я можу хвилюватися за тебе й водночас помічати, яка ти красива.

Вона підійшла до нього й поправила комір його куртки.

— Тоді хвилюйся мовчки.

— Це неможливо. Я надто балакучий.

Алексіс засміялася. Цей короткий сміх трохи розвіяв її тривогу.

Даміан став серйознішим.

— Я не сидітиму з тобою за одним столом, якщо ти цього не хочеш. Але чекатиму неподалік. Ти можеш зателефонувати мені будь-якої миті.

— Я знаю.

— І, Алексіс…

Він обережно взяв її за руку.

— Ти не мусиш доводити свою силу тим, що витримаєш усе сама.

Вона стиснула його пальці.

— Я це пам’ятаю.

Він поцілував її в чоло.

— Тоді йди й повертайся до мене.

— Обов’язково.

Готель «Роял» зустрів Алексіс знайомим блиском мармурової підлоги, приглушеною музикою та запахом свіжої кави. Саме тут кілька днів тому вона відмовилася виконувати вимоги колишнього нареченого сестри.

Тепер він знову чекав на неї.

Він сидів за столиком біля вікна, у дорогому темному костюмі, з келихом води перед собою. Побачивши Алексіс, підвівся й відсунув для неї стілець.

— Ти прийшла. Я радий, що ми можемо домовитися як дорослі люди.

— Не плутай мою готовність вислухати тебе з бажанням домовлятися.

Його усмішка на мить стала напруженою.

— Сідай. Замов щось.

— Ні, дякую. Говори, навіщо запросив мене.

Він повільно сів навпроти.

— Я довго думав про те, що відбувається. Мені не подобається, як далеко все зайшло. Ти втягнулася в особистий конфлікт, який не має стосуватися твоєї спортивної кар’єри. Твоя сестра теж страждає. Я вважаю, що настав час покласти цьому край.

Алексіс схрестила руки.

— Ти говориш так, ніби все це сталося саме собою.

— У кожній історії є дві сторони.

— Ти зрадив Алісу. Вона побачила докази й пішла від тебе. Потім ти вимагав, щоб я переконала її повернутися. Коли я відмовилася, почав натякати, що можеш ускладнити мою участь у турнірі. Це твої вчинки, а не випадковий збіг обставин.

Він стиснув щелепи.

— Я визнаю, що припустився помилок у стосунках з Алісою. Але вона не мала перетворювати приватну історію на публічний скандал.

— Вона ще нічого не опублікувала.

— Поки що.

Ці два слова прозвучали надто виразно.

Алексіс уважно подивилася на нього.

— Отже, ти боїшся, що вона розповість правду?

— Я не боюся. Я хочу уникнути безглуздих наслідків. Для неї, для тебе, для всіх, хто може опинитися втягнутим у цей конфлікт.

— Тоді чому ти не залишиш її в спокої?

Він відкинувся на спинку стільця й повільно видихнув.

— Тому що я знаю, як працює світ. Люди люблять сенсації. Вони не перевірятимуть кожне слово, а просто оберуть сторону. Моя репутація, мої ділові зв’язки, турнір, який я фінансую, — усе це може постраждати.

— Тепер я розумію. Ти не переживаєш за Алісу. Ти переживаєш за власну репутацію.

— Не спрощуй усе до образу лиходія. Я пропоную вирішити проблему цивілізовано.

Він дістав із внутрішньої кишені конверт і поклав його на стіл.

Алексіс подивилася на нього, але не торкнулася.

— Що це?

— Пропозиція, яка дозволить тобі зосередитися на кар’єрі, а Алісі — спокійно народити дитину й почати нове життя.

— Поясни.

— Усередині сума, якої вистачить на те, щоб ти могла забезпечити сестрі все необхідне. Житло, медичне обслуговування, витрати на дитину. Ти зможеш не турбуватися про гроші й не залежати від результатів турніру.

Алексіс відчула, як у ній закипає обурення.

— І що ти хочеш натомість?

Він відповів без вагань:

— Ти припиняєш публічно звинувачувати мене. Переконуєш Алісу не виносити нашу історію на загальний розсуд. А всі питання щодо турніру залишаються в межах комітету, без зайвого розголосу.

— Тобто я маю змусити сестру мовчати?

— Ти маєш допомогти їй уникнути непотрібного стресу.

— А ти маєш заплатити мені за те, щоб я перестала говорити про твій тиск?

Він похитав головою.

— Не перекручуй мої слова. Це компенсація за проблеми, які ти пережила через ситуацію навколо турніру. Я знаю, що тобі потрібні гроші. У тебе травма, тренування, витрати. А попереду — відповідальні змагання. Ти можеш втратити значно більше, ніж отримаєш, якщо продовжиш цю боротьбу.

Алексіс подивилася на конверт так, ніби він був чимось брудним.

— Скільки?

Він назвав суму.

Вона була настільки великою, що могла б забезпечити Алісі комфортне житло, оплатити всі необхідні витрати на вагітність, облаштувати дитячу кімнату й залишити значний запас на майбутнє. Для Алексіс це були гроші, заради яких довелося б перемагати в багатьох змаганнях.

Він помітив її мовчання й вирішив, що пропозиція подіяла.

— Я знав, що ти розумна дівчина. Ти розумієш, що іноді краще домовитися, ніж руйнувати все навколо. Ти отримаєш гроші, Аліса матиме спокій, а я зможу зосередитися на своїх справах. Усі залишаться у виграші.

Алексіс повільно підвела очі.

— Ти справді вважаєш, що я погоджуся?

— Я вважаю, що ти любиш сестру й хочеш для неї найкращого.

— Саме тому я ніколи не погоджуся на твою пропозицію.

Його усмішка зникла.

— Подумай ще раз.

— Я вже подумала.

Вона відсунула конверт до нього.

— Ти не можеш купити мою свободу. Не можеш купити мовчання Аліси. І не можеш змусити мене відмовитися від правди лише тому, що вона загрожує твоїй репутації.

— Не будь наївною, Алексіс. Гроші відкривають двері. Вони дають можливості. З ними можна вирішити більшість проблем.

— Але не всі.

Вона нахилилася вперед.

— Ти можеш оплатити номер у найкращому готелі. Можеш купити дорогий автомобіль, будинок, навіть прихильність людей, які хочуть отримати щось від тебе. Але ти не можеш купити щире кохання. Не можеш купити довіру. І не можеш купити право розпоряджатися чужим життям.

Він дивився на неї з неприхованим роздратуванням.

— Ти відмовляєшся від суми, яка могла б змінити твоє життя?

— Моє життя вже змінюється. Я вчуся довіряти людині, яка поважає мене, навіть коли я помиляюся. Я підтримую сестру, яка знайшла сили піти від тебе. І я збираюся завершити турнір, якщо дозволить здоров’я, не тому, що ти дозволиш мені це зробити, а тому, що я маю на це право.

Алексіс випросталася.

— Я не дозволю купити свою свободу. І не дозволю купити мовчання моєї сестри.

Чоловік кілька секунд мовчав. Потім забрав конверт і поклав його назад у кишеню.

Його обличчя змінилося. Ввічливість зникла, поступившись місцем холодному роздратуванню.

— Ти не розумієш, від чого відмовляєшся.

— Ні. Я чудово розумію.

— Ти могла б отримати все, що потрібно твоїй родині. Без боротьби, без скандалів, без ризику для своєї кар’єри.

— Ти пропонуєш мені гроші, щоб я відвернулася від сестри. Це не допомога. Це спроба купити мене.

— А що ти хочеш? Щоб я став перед вами на коліна? Щоб публічно визнав кожну помилку й дозволив вам зруйнувати все, чого я досяг?

— Я хочу, щоб ти перестав погрожувати Алісі. Щоб перестав тиснути на мене. Щоб дозволив комітету незалежно розглянути інцидент із велосипедом. І щоб більше не намагався вирішувати за інших людей, як їм жити.

Він гірко засміявся.

— Ти говориш так, ніби маєш владу щось мені наказувати.

— Я нічого тобі не наказую. Я повідомляю, що більше не мовчатиму.

Алексіс дістала телефон і перевірила час.

— Я прийшла сюди, щоб почути твою пропозицію. Я її почула. Тепер ти почув мою відповідь.

Вона підвелася.

— І ще одне. Якщо ти справді хочеш уникнути скандалу, почни з того, щоб не створювати нових причин для нього.

— Сядь, ми ще не закінчили!

Його голос став гучнішим. Кілька людей за сусідніми столиками повернули голови.

Алексіс зупинилася, але не сіла.

— Закінчили.

— Ти пошкодуєш про це рішення.

Вона відчула, як усередині ворухнувся страх. Не за себе — за Алісу. За маленьку дівчинку, яка ще навіть не народилася. За те, що чоловік, звиклий отримувати бажане, міг сприйняти її відмову як особисту образу.

Але цього разу Алексіс не дозволила страху керувати собою.

— Можливо, попереду будуть труднощі. Але принаймні я не прокидатимуся щоранку з думкою, що продала власну совість за конверт грошей.

Вона розвернулася й пішла до виходу.

— Алексіс! — кинув він їй услід.

Вона не озирнулася.

Даміан чекав неподалік від входу. Щойно Алексіс вийшла, він помітив її обличчя й одразу зрозумів: зустріч пройшла погано.

— Що сталося?

Вона зупинилася перед ним і на мить заплющила очі.

— Він запропонував мені гроші.

— За що?

— За те, щоб я припинила звинувачувати його й переконала Алісу мовчати.

Обличчя Даміана потемніло.

— Він серйозно?

— Абсолютно. Сума величезна. Він сказав, що це допоможе нам забезпечити дитину й уникнути проблем.

— А ти?

Алексіс подивилася йому просто в очі.

— Відмовилася.

Даміан обережно взяв її за руки.

— Я й не сумнівався.

— Ти не розумієш. На мить я подумала про те, що ці гроші справді могли б допомогти Алісі. Вона більше не мусила б хвилюватися про житло, дитячу кімнату, лікарів…

Її голос здригнувся.

— І саме це мене розлютило найбільше. Він знає, що ми хвилюємося за неї. Він використав нашу любов до неї, щоб змусити мене замовкнути.

Даміан притягнув Алексіс до себе.

— Це не робить тебе слабкою. Ти маєш право думати про те, як забезпечити родину. Але він запропонував не допомогу, а угоду, у якій ціною були б ваші права й мовчання.

Вона притулилася до його грудей.

— Я сказала йому, що він не купить мою свободу.

Даміан поцілував її у волосся.

— І це була найкраща відповідь, яку він міг почути.

— Я боюся, що тепер він стане ще небезпечнішим.

— Тоді ми не будемо недооцінювати ризики. Розкажемо Марку про пропозицію, запишемо все, що ти пам’ятаєш, і повідомимо Алісу. Не для того, щоб налякати її, а щоб вона розуміла, що відбувається.

Алексіс кивнула.

— Я не хочу більше таємниць між нами.

— Тоді почнемо з цього.

Він ніжно поцілував її.

— Ти не сама.

Алексіс заплющила очі й обійняла його міцніше. Поруч із Даміаном вона могла дозволити собі бодай на мить не бути чемпіонкою, захисницею чи незламною жінкою, яка завжди знає, що робити.

Вона могла просто бути собою.

І цього було достатньо.

Коли Алексіс повернулася додому, Аліса сиділа у вітальні, переглядаючи записи, які підготувала для майбутньої заяви. Побачивши сестру, вона відразу відклала папери.

— Як усе пройшло?

Алексіс сіла навпроти.

— Він запропонував мені гроші.

Аліса зблідла.

— Через мене?

— Через те, що ти хочеш розповісти правду. Він хотів, щоб я переконала тебе мовчати й припинила говорити про його тиск.

— І ти погодилася?

Алексіс подалася вперед і взяла сестру за руки.

— Ні. Звичайно, ні.

Аліса видихнула, але тривога не зникла з її обличчя.

— Він не зупиниться, Алексіс. Я знаю його. Коли він втрачає контроль, то починає шукати інший спосіб отримати бажане.

— Тому ми маємо бути готовими. Але я не дозволю йому вирішувати за нас.

— Я не хочу, щоб ти постраждала через мене.

— А я не хочу, щоб ти поверталася до нього через страх.

Аліса опустила голову.

— Коли він пропонував мені спільне майбутнє, я думала, що знайшла людину, яка завжди мене захищатиме. А тепер боюся навіть почути його голос.

Алексіс обійняла сестру.

— Ти не повинна соромитися того, що колись його любила. Ти вірила людині, яку кохала. Відповідальність за зраду й тиск лежить не на тобі.

Аліса притулилася до її плеча.

— Я хочу опублікувати свою заяву.

— Добре. Але спочатку ми ще раз перевіримо всі факти й поговоримо з юристом. І домовимося, як діяти, якщо він знову спробує тобі погрожувати.

— Я готова.

— Ти впевнена?

Аліса підняла голову.

— Мені страшно. Але я більше не хочу жити так, ніби він досі має право вирішувати, що мені можна говорити.

Алексіс міцно обійняла її.

— Тоді ми зробимо це правильно. Разом.

Даміан, який стояв біля дверей, підійшов до них.

— Марк уже знає про зустріч?

— Я збираюся зателефонувати йому зараз, — відповіла Алексіс.

— Добре. А я допоможу систематизувати документи щодо велосипеда. Щодо погроз — збережемо оригінали повідомлень і підготуємо все для юриста.

Аліса подивилася на нього з вдячністю.

— Дякую, що допомагаєш нам.

— Ви не повинні дякувати за те, що має бути нормою. Ніхто не має права змушувати вас боятися.

Алексіс усміхнулася й торкнулася його руки.

— Саме тому я йому відмовила.

Даміан нахилився та поцілував її в чоло.

— І я пишаюся тобою.

Того ж вечора чоловік, який ще кілька годин тому був упевнений у своїй перемозі, сидів у власному кабінеті перед панорамним вікном.

На столі лежали документи турніру, фінансові звіти та телефон із кількома непрочитаними повідомленнями.

Він знову й знову прокручував у пам’яті розмову з Алексіс.

Вона навіть не спробувала торгуватися.

Не запитала, чи може отримати більше.

Не попросила часу на роздуми.

Вона просто відсунула конверт і відмовилася.

Це було не те, чого він очікував.

Він звик, що люди змінюють рішення, коли бачать достатньо грошей. Одні погоджувалися відразу, інші вдавали принципових, але зрештою знаходили причину прийняти пропозицію. Він вважав, що Алексіс теж зрозуміє, наскільки вигідною могла бути угода.

Але вона подивилася на нього так, ніби його гроші нічого не означали.

І це зачепило його сильніше, ніж він хотів визнати.

Він набрав номер свого помічника.

— Я хочу знати, що відбувається з розслідуванням у турнірі.

— Комітет продовжує перевіряти записи камер і журнал доступу, — відповів той. — Поки що офіційних висновків немає.

— А що з Алісою?

— Вона залишилася в сестри. За нашою інформацією, готує заяву.

Чоловік різко підвівся.

— Я не дозволяв нікому виносити цю історію назовні.

— Перепрошую, але ви не можете заборонити їй розповідати про власні стосунки.

— Не вчи мене, що я можу, а чого не можу!

Він урвав дзвінок і кинув телефон на стіл.

Кілька секунд у кабінеті стояла тиша.

Потім він знову взяв телефон і відкрив повідомлення, яке колись надіслав Алексіс:

«Ти зробила неправильний вибір, Алексіс. Ще є час усе виправити. Поговори з Алісою».

Тепер він розумів, що вона не збирається виправляти нічого з того, що він вважав власною помилкою.

Вона не боїться втратити гроші.

Не боїться його гніву.

І, найгірше, вона більше не вірить, що він здатен контролювати її рішення.

Він підійшов до вікна й подивився на вечірнє місто.

Йому здавалося, що він поступово втрачає вплив на ситуацію. Алексіс відмовилася від грошей, Аліса більше не ховалася, а турнірний комітет почав ставити запитання, на які не можна було відповісти звичайними обіцянками.

Він ще міг спробувати домовитися.

Але після сьогоднішньої зустрічі зрозумів: вони більше не прийматимуть його правил лише тому, що він має гроші.

І вперше за довгий час він не знав, що зробити, щоб повернути собі контроль.

Його погляд зупинився на фотографії з турніру. На ній Алексіс стояла поруч із Даміаном, усміхнена й упевнена, а трохи далі виднілися

інші учасниці.

Він повільно стиснув телефон.

— Гаразд, Алексіс, — промовив він крізь зуби. — Якщо гроші для тебе нічого не означають, подивимося, як ти впораєшся без них.

Він ще не вирішив, що робитиме далі. Але одне стало очевидним: проста пропозиція більше не спрацює.

Алексіс відмовилася бути частиною його угоди.

Аліса готувалася розповісти правду.

І вперше він відчув, що його влада над ними може виявитися значно меншою, ніж він звик думати.

Він хотів купити їхнє мовчання. Натомість отримав їхню рішучість боротися.