Раді Вас бачити!

Глава 22. Докази проти спонсора

Ранок у домі Алексіс почався з тиші.

Аліса ще спала на дивані у вітальні, загорнувшись у теплий плед, який Даміан приніс із собою напередодні. Поруч на столику стояла чашка з недопитим чаєм, а біля неї лежав телефон, вимкнений ще з вечора.

Алексіс майже не спала. Вона кілька разів прокидалася вночі, перевіряла, чи сестра поруч, поправляла на ній ковдру й прислухалася до її дихання. Лише під ранок, переконавшись, що Аліса нарешті заспокоїлася, вона дозволила собі прилягти.

Але тривога нікуди не зникла.

Вона пам’ятала бліде обличчя сестри на лавці, тремтячі руки й той страх, який Аліса намагалася приховати за вимученою усмішкою. І тепер Алексіс хотіла знати правду. Не для того, щоб сварити сестру, а щоб зрозуміти, від чого її потрібно захистити.

На кухні вже сидів Даміан. Перед ним стояла чашка кави, а на столі лежав його ноутбук. Він перевіряв листування з організаторами турніру та збирав інформацію про нещодавні події навколо змагань.

Алексіс увійшла, накинувши на плечі домашню кофту.

— Ти взагалі спав? — запитала вона.

Даміан підняв голову й усміхнувся.

— Декілька годин. А ти?

— Не змінюй тему.

— Тоді відповім чесно: я хвилювався за тебе.

Вона підійшла й обійняла його ззаду, поклавши підборіддя йому на плече.

— Дякую, що вчора був поруч.

Даміан накрив її долоні своїми.

— Я радий, що ми знайшли Алісу. Але, Алексіс, нам потрібно зрозуміти, чому вона втекла. Вона явно щось приховує.

— Я знаю. Просто боюся, що правда виявиться гіршою, ніж ми думаємо.

— Тоді будемо розбиратися поступово. Без тиску на неї.

Алексіс поцілувала його в щоку й обійшла стіл.

— Я хочу зібрати всі докази проти її колишнього. Погрози, спроби вплинути на мій контракт, історія з велосипедом. Якщо він справді причетний до всього цього, я не дозволю йому й далі керувати нашим життям.

— Згоден. Але ми маємо відокремити те, що можемо довести, від того, що лише підозрюємо.

Він повернув ноутбук до неї.

— Ось що вже є. Повідомлення, у яких він вимагав, щоб ти переконала Алісу повернутися. Свідчення про вашу зустріч у готелі. Його слова про перевірку твого контракту та результатів. Окремо — матеріали щодо несправності велосипеда.

— А анонімні погрози Алісі?

— Поки що ми не знаємо, хто їх надсилав. Якщо вона збереже повідомлення, це стане частиною матеріалів. Але не можна стверджувати, що їх надіслав саме він, доки не з’явиться підтвердження.

Алексіс невдоволено стиснула губи.

— Мене дратує, що він може робити все це й залишатися недоторканним.

— Саме тому потрібні докази, а не лише гнів. Якщо ми хочемо зупинити його, маємо діяти розумно.

Вона кілька секунд дивилася на екран, а потім кивнула.

— Тоді почнемо сьогодні.

Близько десятої Аліса прокинулася.

Вона повільно сіла на дивані й озирнулася. На мить у її очах промайнуло розгублення, але, побачивши Алексіс, що виходила з кухні, вона трохи заспокоїлася.

— Доброго ранку, — лагідно сказала старша сестра. — Як ти почуваєшся?

— Краще. Тільки трохи болить голова.

— Ти вчора майже нічого не їла. Зараз я принесу сніданок. А потім, якщо захочеш, поговоримо.

Аліса опустила очі.

— Ти хочеш знати, чому я пішла.

— Так. Але я не збираюся змушувати тебе говорити. Ти можеш розповісти все тоді, коли будеш готова.

Аліса зім’яла край пледа.

— Я не знаю, чи зможу.

Алексіс присіла поруч.

— Ти не мусиш бути сильною щосекунди. Не переді мною.

Сестри обійнялися. Кілька хвилин вони сиділи мовчки, поки Аліса збиралася з думками.

Нарешті вона підняла голову.

— Мені писали погрози.

Алексіс завмерла.

— Що?

— Анонімні повідомлення. Спочатку мені казали, що я не зможу просто втекти й почати нове життя. Потім написали, щоб я не облаштовувала дитячу кімнату, бо на мене чекають проблеми. А ще… — її голос здригнувся, — написали, що знають, де я живу.

Алексіс відчула, як її охоплює гнів.

— І ти нічого мені не сказала?

— Я боялася.

— Алісо…

— Я знаю, що мала сказати! — раптом вигукнула молодша сестра й одразу ж прикрила рот долонею. — Пробач. Я просто… я думала, що якщо піду, то вони залишать тебе в спокої. Ти ж уже постраждала через мене. Твій колишній наречений намагається зіпсувати тобі участь у турнірі. Ти впала, потім сталася історія з велосипедом. Я не хотіла, щоб через мене ти втратила все.

Алексіс обережно взяла її за руки.

— Послухай мене. Ти не винна в його поведінці. І не ти змусила його погрожувати нам. Це його рішення, його вчинки й відповідальність.

— Але він не зупиниться.

— Тоді ми подбаємо, щоб він більше не міг діяти без наслідків.

Аліса похитала головою.

— Ти не знаєш, на що він здатний. Він завжди отримував те, чого хотів. У нього гроші, зв’язки, люди, які готові йому підтакувати. Коли ми були разом, він міг бути неймовірно ніжним, а наступної хвилини вирішував, з ким мені спілкуватися, куди йти й що вдягати. Спочатку я вважала це турботою. Думала, що він просто хоче вберегти мене від неприємностей.

Вона ковтнула сльози.

— Потім він почав ображатися, якщо я не погоджувалася. Міг не розмовляти зі мною цілими днями. Казав, що без нього я нічого не варта. А коли я дізналася про зраду, зрозуміла, що він вимагав від мене вірності й покори, хоча сам не збирався дотримуватися жодних обіцянок.

Алексіс мовчала, відчуваючи, як біль за сестру змішується з люттю.

— Чому ти ніколи не розповідала мені?

— Бо соромилася. Я думала, що ти скажеш: «Я ж попереджала». Ти від самого початку його не любила.

Алексіс заплющила очі.

— Я справді могла б так сказати. І, можливо, саме тому ти боялася звернутися до мене. Мені шкода, що я не створила для тебе відчуття, ніби ти можеш розповісти мені все.

— Ти не винна.

— Я не звинувачую себе в його вчинках. Але хочу, щоб ти знала: тепер я слухатиму тебе, навіть якщо правда буде неприємною.

Аліса міцно обійняла сестру.

— Я більше не хочу повертатися до нього. Ніколи.

— І не повернешся, якщо цього не захочеш. Ми знайдемо спосіб захистити тебе й дитину.

Коли вони трохи заспокоїлися, до кімнати зайшов Даміан. Він почув останні слова й зупинився біля дверей.

— Перепрошую, що втручаюся, — сказав він. — Але якщо ви готові, нам потрібно зберегти всі повідомлення. Не видаляй їх, Алісо. Зроби скриншоти, збережи номери, дати й час. Якщо можеш, не відповідай на погрози.

— А якщо він знову напише?

— Тоді ми зафіксуємо й це. І звернемося до відповідних служб, якщо погрози триватимуть або ти відчуватимеш небезпеку. Не треба самостійно з’ясовувати, хто стоїть за анонімним номером.

Аліса кивнула.

— Я зберегла всі повідомлення.

Вона взяла телефон, розблокувала його й відкрила листування. Її пальці тремтіли, коли вона показувала сестрі рядки з погрозами.

Алексіс читала мовчки. З кожним реченням її обличчя ставало дедалі холоднішим.

— Він хоче, щоб ти боялася настільки, аби повернутися до нього, — нарешті сказала вона. — І щоб я була надто зайнята власними проблемами, аби допомогти тобі.

— Я не знаю, чи це він. Номер прихований, а ім’я не відображається.

— Тоді ми не будемо звинувачувати його без доказів. Але й не ігноруватимемо погрози.

Даміан сфотографував екран іншим пристроєм лише після того, як Аліса погодилася, і запропонував зберегти оригінальні повідомлення на телефоні, щоб не втратити важливих даних.

— Це вже щось, — сказав він. — Але потрібна повна картина.

Алексіс подивилася на сестру.

— Ти готова розповісти про все, що він робив? Не лише про повідомлення?

Аліса довго мовчала.

— Так. Якщо це допоможе зупинити його.

Після обіду вони зібралися за кухонним столом. Даміан розклав перед собою ноутбук і блокнот, Алексіс принесла папку з документами щодо турніру, а Аліса сіла навпроти них із чашкою теплого чаю.

Вони вирішили розділити матеріали на кілька частин.

Перша — погрози й тиск на Алісу. До неї увійшли анонімні повідомлення, дата останнього контакту з колишнім нареченим і розповідь про його вимоги повернутися.

Друга — спроби вплинути на Алексіс. Вона зберегла його повідомлення, де він вимагав поговорити з Алісою, а також записала дату зустрічі в готелі й докладно відтворила зміст їхньої розмови. Вона не мала запису тієї зустрічі, тому не збиралася видавати власні спогади за незалежний доказ. Але вони могли допомогти пояснити послідовність подій.

Третя — інцидент із велосипедом.

Даміан дістав копії фотографій несправного гальмівного механізму, складених механіками, і повідомлення від представника турнірного комітету.

— Тут важливо не поспішати, — пояснив він. — Ми знаємо, що велосипед був несправний. Знаємо, що перед виявленням проблеми біля технічної зони перебувала невідома людина. Є нечіткі записи камер і свідчення працівника. Але поки що ми не знаємо, хто це був і чи має ця людина стосунок до спонсора.

— А якщо це була Вероніка? — запитала Алексіс.

— Можливо. А можливо, ні. Ми не маємо права робити висновок лише тому, що вона твоя суперниця.

Алексіс неохоче кивнула.

— Добре. Не хочу перетворюватися на людину, яка звинувачує інших без доказів.

Даміан тепло поглянув на неї.

— Саме тому я тобою пишаюся.

Вона злегка почервоніла, але швидко повернулася до документів.

— А що ми можемо зробити зі спонсором?

— Передати комітету всі підтверджені матеріали щодо тиску на тебе й вимагати, щоб вони офіційно зафіксували ситуацію. Окремо Аліса може звернутися по юридичну допомогу через погрози. Якщо вона захоче говорити публічно, потрібно зробити це обережно: тільки факти, які вона може підтвердити, без припущень про особу, що надсилала анонімні повідомлення.

Аліса повільно провела пальцем по краю чашки.

— А якщо він дізнається?

Алексіс відразу повернулася до неї.

— Ти не мусиш робити нічого, до чого не готова.

— Але якщо я мовчатиму, він продовжить. Він думає, що я злякаюся й повернуся. Що всі вважатимуть мене винною, а його — скривдженим чоловіком, якого покинула наречена.

— Ми можемо діяти й без публічної заяви, — нагадав Даміан. — Спочатку передати матеріали юристу й комітету, оцінити ризики. Ти не зобов’язана ставити себе під удар, щоб довести, що сильна.

Аліса підняла очі.

— Я не хочу більше ховатися. Я втекла з весілля, бо побачила правду. Потім він намагався змусити мене повернутися. Я мовчала, бо боялася, що мені ніхто не повірить. А тепер я боюся навіть залишатися вдома.

Вона поклала долоню на живіт.

— Моя донечка не повинна зростати з думкою, що страх — це нормальна частина любові. Я хочу, щоб вона знала: ніхто не має права примушувати її залишатися там, де їй боляче.

Алексіс узяла її за руку.

— Ти не одна. Ми будемо поруч.

Аліса подивилася на сестру, а потім на Даміана.

— Я хочу розповісти правду публічно.

У кімнаті запала тиша.

— Ти впевнена? — обережно запитала Алексіс.

— Ні, — чесно відповіла Аліса. — Я боюся. Боюся, що він знову почне погрожувати, що його знайомі назвуть мене брехухою, що люди скажуть, ніби я сама винна. Але я ще більше боюся, що він знайде іншу жінку й зробить із нею те саме.

Вона витерла сльозу.

— Я не збираюся вигадувати нічого про нього. Я розповім про те, що пережила сама. Про зраду, контроль, тиск після розриву. Про його вимоги повернутися. А анонімні погрози покажу як погрози від невідомої особи, доки ми не дізнаємося, хто їх надсилав.

Даміан схвально кивнув.

— Це правильний підхід. Але спершу підготуємо матеріали, перевіримо дати й поговоримо з юристом. Ти маєш розуміти, як захистити себе й дитину після публікації.

— Я погоджуюся.

Алексіс обійняла сестру.

— Я пишаюся тобою, Алісо. Але пам’ятай: ти не повинна доводити свою сміливість ціною власної безпеки.

— Я знаю. Саме тому хочу зробити це разом із вами.

Увечері Алексіс і Даміан поїхали до спортивного комплексу, щоб зустрітися з Марком Вейлером. Аліса залишилася вдома з Емілі та Віолеттою, які наполягли, що не залишать її саму.

Марк уважно вислухав їх, переглянув збережені повідомлення та документи щодо інциденту з велосипедом.

— Я не можу робити висновки про особисті погрози, які отримувала Аліса, — сказав він. — Але тиск на учасницю турніру з боку головного спонсора — це питання, яке комітет зобов’язаний розглянути. Особливо якщо є повідомлення й конкретні обставини зустрічі.

— Він натякав, що може ускладнити мою участь, — відповіла Алексіс. — Хотів, щоб я переконала сестру повернутися до нього.

— Ми зафіксуємо вашу заяву й перевіримо, чи були спроби втручання в роботу комітету. Щодо велосипеда — розслідування триває. Я не обіцятиму вам результату наперед, але всі матеріали будуть збережені.

Даміан передав йому копії технічних висновків і попросив не дозволяти стороннім особам доступ до записів камер та журналів доступу.

— Ми не хочемо самостійно звинувачувати когось, — пояснив він. — Нам потрібна незалежна перевірка.

— Це розумний підхід, — погодився Марк. — Я також рекомендую Алісі звернутися до юриста перед публічною заявою. Не тому, що вона повинна мовчати, а тому, що їй варто знати свої права й мати план дій на випадок нових погроз.

Алексіс подякувала йому.

Вони виходили з кабінету, коли Марк додав:

— І ще одне. Якщо спонсор спробує тиснути на вас через контракт, повідомляйте мені відразу. Жодна учасниця не повинна вирішувати такі питання самотужки.

На вулиці Алексіс нарешті видихнула.

— Принаймні тепер усе офіційно зафіксовано.

— Це перший крок, — сказав Даміан. — Не остаточна перемога, але вже не просто слова між нами.

Вона подивилася на нього.

— Ти завжди знаєш, як повернути мене до реальності.

— Хтось же має стежити, щоб ти не кинулася сама розбиратися з усім містом.

Алексіс усміхнулася й обійняла його за талію.

— Я рада, що ти поруч.

Він поцілував її в чоло.

— Я теж.

Коли вони повернулися додому, Аліса сиділа за столом разом з Емілі та Віолеттою. Перед нею лежав аркуш паперу з короткими нотатками.

— Я почала писати, що хочу сказати, — пояснила вона. — Не знаю, чи зможу прочитати це вголос, але хочу спробувати.

Алексіс сіла поруч.

— Можна подивитися?

Аліса простягнула їй аркуш.

У тексті не було гучних звинувачень чи перебільшень. Лише розповідь про те, як любов поступово перетворилася на контроль, як вона намагалася виправдовувати поведінку коханої людини й як зрештою знайшла в собі сили піти.

Останні рядки були написані нерівним почерком:

«Я не розповідаю цю історію заради помсти. Я розповідаю її, тому що жодна людина не повинна повертатися у стосунки зі страху. Я не знаю, хто надсилає мені анонімні погрози, і не звинувачуватиму нікого без доказів. Але я більше не дозволю страху змушувати мене мовчати».

Алексіс повільно повернула аркуш сестрі.

— Це дуже сильно.

— Ти справді так думаєш?

— Так. Ти говориш про себе й власний досвід. І це найважливіше.

Даміан, який стояв біля дверей, додав:

— Ми допоможемо перевірити факти й підготувати все до публікації. Але перед тим варто переконатися, що ти в безпеці й знаєш, куди звертатися, якщо погрози повторяться.

— Я розумію.

Аліса згорнула аркуш і притиснула його до грудей.

— Мені все ще страшно.

Алексіс обійняла її.

— Сміливість не означає, що тобі не страшно. Вона означає, що ти можеш зробити крок, навіть коли боїшся. Але ти не зобов’язана робити його сама.

Аліса заплющила очі й притулилася до сестри.

Уперше за довгий час вона відчула, що її голос має значення.

Пізно ввечері, коли Емілі та Віолетта вже пішли, а Аліса заснула у своїй кімнаті, Алексіс вийшла на балкон. Даміан приєднався до неї за кілька хвилин.

— Про що думаєш? — запитав він.

— Про те, що він може зробити далі.

— Ми не можемо передбачити кожен його крок. Але можемо підготуватися.

Він став поруч і обережно взяв її за руку.

— Комітет має матеріали. Аліса більше не приховує погрози. Ми не звинувачуємо нікого без доказів і не дозволяємо провокувати нас на необдумані вчинки. Це вже багато.

Алексіс подивилася на вогні міста.

— Я хочу, щоб моя сестра знову почувалася вільною. Щоб могла спокійно ходити вулицями, облаштовувати дитячу кімнату й думати про майбутнє донечки, а не про те, хто може їй нашкодити.

— І вона матиме таку можливість, — відповів Даміан. — Ми зробимо все, що в наших силах.

Вона повернулася до нього й обійняла.

— Знаєш, я раніше думала, що турбота робить людину слабкою.

— А тепер?

— Тепер я думаю, що слабкістю було відштовхувати тих, хто хотів бути поруч.

Даміан ніжно торкнувся її щоки.

— Ти не мусиш бути залізною, Алексіс. Навіть чемпіонкам іноді потрібна підтримка.

Вона всміхнулася й поцілувала його.

Цього разу в її поцілунку не було страху чи сумніву. Лише вдячність і довіра, яку вони повільно відновлювали.

Та спокій тривав недовго.

Коли Алексіс повернулася до кімнати, на її телефон надійшло повідомлення від Марка.

«Ми отримали додаткові записи з технічної зони. Поки що особу людини на відео не встановлено. Завтра перевіримо журнал доступу й опитаємо працівників, які чергували того дня».

Алексіс перечитала повідомлення двічі.

Потім відкрила інше листування — те, де зберігалися погрози, надіслані їй колишнім нареченим.

Він хотів, щоб вона злякалася й поступилася.

Але тепер вона мала не лише гнів. Вона мала свідчення, документи й людей, які були готові підтримати її та Алісу.

А головне — її сестра більше не збиралася мовчати.

Алексіс вимкнула екран і подивилася у вікно, за яким ніч огортала місто.

Правда почала виходити назовні. І цього разу вони не дозволять нікому змусити їх замовкнути.