Глава 13. Ультиматум

Ранок після поцілунку з Даміаном видався для Алексіс дивним.

Вона прокинулася з усмішкою, яку намагалася приховати навіть від самої себе, але щойно згадала вчорашній вечір, як серце знову почало битися швидше. Ніжний дотик його губ, тепла долоня на її щоці, щире зізнання — усе це поверталося до неї знову й знову.

Алексіс не знала, що робити з власними почуттями. Вона домовилася із собою не поспішати, не будувати планів і не дозволяти романтичним переживанням відволікати її від турніру.

Та, схоже, життя мало інші плани.

Телефон завібрував на тумбочці.

Повідомлення від Даміана.

«Доброго ранку, чемпіонко. Сподіваюся, ти вже поснідала й не збираєшся сьогодні перемагати весь світ до обіду».

Алексіс усміхнулася.

«Доброго ранку. Я збираюся перемогти лише тих, хто стане на моєму шляху».

Відповідь надійшла майже відразу.

«Тоді я сьогодні буду обережним і триматимуся подалі від твоєї траєкторії».

Вона засміялася.

«Розумне рішення».

Алексіс уже збиралася відкласти телефон, коли на екрані з’явилося повідомлення з незнайомого номера.

«Нам потрібно поговорити. Сьогодні о дванадцятій. Готель “Роял”, другий поверх, приватний зал. Прийдеш сама. Це стосується Аліси й твого контракту».

Алексіс відчула, як усмішка повільно зникає з її обличчя.

Вона не потребувала пояснень, щоб зрозуміти, хто написав.

Колишній наречений Аліси.

Чоловік, який спочатку зрадив її сестру, потім намагався змусити її повернутися, а тепер, очевидно, вирішив перейти до нового способу тиску.

Алексіс перечитала повідомлення ще раз.

«Це стосується Аліси й твого контракту».

Він знав, куди бити.

Аліса чекала на дитину. Алексіс брала участь у турнірі заради майбутнього сестри й маленької племінниці. А її контракт був не просто документом із підписами — він давав шанс виграти значну суму й забезпечити їм фінансову стабільність.

Чоловік прекрасно розумів, що саме може поставити під загрозу.

Алексіс стиснула телефон.

Вона не збиралася дозволяти йому керувати її життям.

Але й ігнорувати погрозу не могла.

Особливо коли йшлося про Алісу.

— Ти серйозно збираєшся зустрітися з ним сама?

Емілі дивилася на Алексіс так, ніби та щойно повідомила, що вирішила добровільно стрибнути з даху.

Вони сиділи в невеликому кафе неподалік спортивного комплексу. Віолетта поставила свою чашку на стіл із таким гуркотом, що офіціантка озирнулася.

— Ні. Ні, ні й ще раз ні! — заявила вона. — Ми вже проходили історію з його погрозами. Навіщо тобі особиста зустріч?

Алексіс поклала телефон перед подругами.

— Тому що він прямо написав про мій контракт. Якщо він справді збирається втрутитися в турнір, я хочу знати, що саме він задумав.

— А якщо він просто хоче тебе залякати? — запитала Емілі.

— Тоді він даремно витратить свій час.

— А якщо не просто залякати? — наполягала Віолетта. — Він головний спонсор. У нього гроші, зв’язки й достатньо зарозумілості, щоб вважати, ніби весь світ йому винен.

Алексіс відкинулася на спинку стільця.

— Саме тому я не збираюся ховатися від нього.

— Ніхто не просить тебе ховатися, — заперечила Емілі. — Ми просимо тебе не наражати себе на небезпеку.

На кілька секунд за столом запала тиша.

Алексіс знала, що подруги хвилюються не без причини. Після того, як колишній наречений Аліси почав телефонувати сестрі й погрожувати їй, довіряти йому було неможливо.

Проте залишити все без відповіді означало б дозволити йому вирішувати, що робити далі.

— Я зустрінуся з ним у готелі, — сказала Алексіс. — У громадському місці, де є персонал і камери. Повідомлю Марка, куди йду. І не підписуватиму жодних документів та нічого не обіцятиму.

Віолетта похмуро схрестила руки.

— А якщо він вимагатиме, щоб ти відмовилася від турніру?

— Тоді почує відмову.

— А якщо погрожуватиме Алісі?

Обличчя Алексіс одразу стало серйозним.

— Тоді він пошкодує, що взагалі вирішив заговорити про мою сестру.

— Тільки без героїчних сцен, — нагадала Емілі. — Нам не потрібні бійки чи скандали. Усе фіксуємо, зберігаємо повідомлення й діємо через організаторів та юристів, якщо знадобиться.

— Я пам’ятаю.

Віолетта зітхнула.

— Добре. Але я все одно не в захваті.

— Твоя підтримка зігріває мені душу.

— Я можу зігріти йому душу сковорідкою.

— Віолетто!

— Жартую! — швидко відповіла та. — Майже.

Алексіс усміхнулася, але тривога не відступала.

Вона знала, що ця зустріч не буде приємною.

Та якщо колишній наречений Аліси вирішив перейти межу, настав час показати йому, що залякати її не вдасться.

Об одинадцятій сорок Алексіс повідомила Марка Вейлера про зустріч.

Він вислухав її телефоном і відразу змінив тон.

— Ти правильно зробила, що попередила мене. Я хочу, щоб ти пам’ятала одну річ: твій контракт укладений із турнірним комітетом. Спонсор не може просто підійти до тебе й оголосити, що ти більше не учасниця.

— Але він може впливати на фінансування.

— Може намагатися. Проте будь-яке рішення щодо твоєї участі має відповідати умовам договору й правилам турніру. Не погоджуйся ні на що під тиском.

— Я й не збиралася.

— І ще, Алексіс. Якщо він погрожуватиме тобі або вимагатиме чогось, пов’язаного з Алісою, зафіксуй це. Не вступай у суперечку заради останнього слова.

— Я просто хочу почути, чого він домагається.

— Тоді почуй. Але не дозволяй йому перетворити розмову на пастку.

Після дзвінка Алексіс ще раз перевірила телефон і зберегла повідомлення незнайомця.

Вона не була налякана.

Принаймні саме так намагалася себе переконати.

О дванадцятій без п’яти вона увійшла до готелю «Роял».

Усередині пахло кавою, дорогими парфумами й свіжими квітами. На першому поверсі працював ресторан, а біля рецепції стояли кілька гостей із валізами. Алексіс піднялася сходами на другий поверх, де розташовувалися невеликі зали для приватних зустрічей.

Чоловік чекав біля вікна.

На ньому був дорогий темно-синій костюм, біла сорочка й годинник, який коштував, мабуть, більше, ніж велосипед половини учасниць турніру. Його темне волосся було ретельно вкладене, обличчя залишалося спокійним, а на губах грала самовпевнена усмішка.

Побачивши Алексіс, він підвівся.

— Ти прийшла.

— Ти сам попросив про зустріч.

Він кивнув на крісло навпроти.

— Сідай. Нам потрібно поговорити без зайвих свідків.

Алексіс залишилася стояти.

— Ми можемо поговорити тут.

Чоловік кинув короткий погляд на двері, але сперечатися не став.

— Як хочеш.

Вона сіла навпроти, поклавши телефон на стіл екраном догори.

— У мене небагато часу. Кажи, що тобі потрібно.

Його усмішка стала холоднішою.

— Ти завжди була такою різкою?

— Тільки з людьми, які не розуміють слова «ні».

Він повільно відкинувся на спинку крісла.

— Тоді не будемо витрачати час на люб’язності.

— Твоя сестра припустилася серйозної помилки, — почав він.

Алексіс навіть не кліпнула.

— Вона припинила стосунки з чоловіком, який їй зраджував. Це не помилка.

— Ти не знаєш усієї історії.

— Я знаю достатньо. Вона отримала докази твоєї зради, а ти спробував переконати її, що все це дрібниці. Потім почав тиснути на неї й вимагати повернення. Тепер ти пишеш мені повідомлення з погрозами. Що ще я маю знати?

Його щелепи напружилися.

— Я не зраджував їй так, як ти собі уявляєш. У будь-яких стосунках бувають помилки.

— Тоді треба було думати про це до того, як ти вирішив зрадити її довіру.

— Аліса перебільшує.

— Не смій говорити про неї в такому тоні.

Чоловік на мить замовк, оцінюючи її реакцію.

— Ти надто багато втручаєшся в наші справи, Алексіс.

— Це не ваші справи. Аліса більше не хоче мати з тобою нічого спільного. Вона зробила свій вибір.

— Їй потрібен час, щоб заспокоїтися.

— Вона не зобов’язана заспокоюватися заради твого комфорту.

Він нахилився вперед.

— Послухай мене уважно. Я не збираюся дозволяти, щоб твоя родина руйнувала мою репутацію.

Алексіс коротко засміялася.

— Ти сам її зруйнував. Я лише не дозволяю тобі змусити Алісу мовчати.

— Ти не розумієш, із ким зв’язалася.

— А ти не розумієш, із ким розмовляєш.

На мить між ними запала тиша.

Чоловік дивився на неї вже без удаваної привітності. Його погляд став жорстким, а голос — холодним.

— Ти береш участь у турнірі завдяки контракту, який забезпечує, зокрема, моє фінансування. Я міг би зробити так, щоб твоє перебування там закінчилося набагато раніше, ніж ти очікуєш.

Алексіс відчула, як пальці мимоволі стиснулися на краю стільця.

Ось воно.

Справжня причина зустрічі.

Він не прийшов просити її поговорити з Алісою. Він хотів нагадати, що має гроші й вплив, а отже, вважає себе вправі керувати чужими долями.

— Ти погрожуєш мені розірванням контракту? — запитала вона.

— Я пояснюю, як влаштований світ. Усе має свою ціну. Участь у турнірі, спортивна кар’єра, можливості, які перед тобою відкрилися. Ти думаєш, що перемогла на першому етапі й тепер можеш поводитися так, ніби тобі все дозволено?

— Я поводжуся так, ніби маю право самостійно приймати рішення.

— Тоді прийми розумне рішення.

Він дістав із внутрішньої кишені піджака тонку папку й поклав її на стіл.

— Ти припиняєш втручатися в мої стосунки з Алісою. Переконуєш її, що варто поговорити зі мною. А головне — перестаєш виставляти мене ворогом перед людьми, які можуть вплинути на її рішення.

Алексіс навіть не торкнулася папки.

— А натомість?

— Натомість ти спокійно продовжуєш брати участь у турнірі. Я не створюватиму тобі проблем.

Вона дивилася на нього кілька секунд, не вірячи власним вухам.

— Тобто ти пропонуєш мені зрадити сестру в обмін на те, щоб ти не зруйнував мою кар’єру?

— Не драматизуй.

— Ти щойно поставив моє майбутнє в залежність від того, чи виконаю я твої вимоги.

— Я дав тобі можливість уникнути неприємностей.

Алексіс повільно підвелася.

— Тоді ось моя відповідь. Ні.

Він теж підвівся.

— Подумай добре.

— Я вже подумала.

— Ти можеш втратити все, заради чого так стараєшся.

— Можливо. Але це буде моє рішення, а не твоя милість.

Його обличчя спотворила злість.

— Ти навіть не уявляєш, скільки людей залежить від мого фінансування. Один дзвінок — і організатори почнуть дуже уважно перевіряти твої результати, твоє обладнання, твою відповідність правилам. Ти впевнена, що хочеш привертати до себе таку увагу?

Алексіс відчула холод уздовж спини.

Він не просто погрожував.

Він уже продумував, як зробити так, щоб вона сама втратила можливість виступати.

Та відступити тепер означало б дозволити йому диктувати умови не лише їй, а й Алісі.

— Перевіряйте все, що хочете, — відповіла вона. — Мої результати чесні. Моє обладнання відповідає вимогам. Я дотримуюся правил. Якщо ти спробуєш використати своє становище, щоб усунути мене з турніру, доведеться пояснювати свої дії не мені, а організаторам.

— Ти думаєш, що Марк Вейлер тебе врятує?

— Я думаю, що правила існують не для того, щоб спонсори могли розпоряджатися спортсменами, як власністю.

Чоловік зціпив зуби.

— Ти ще пошкодуєш.

— Можливо. Але сьогодні я точно не пошкодую про те, що сказала тобі правду.

Вона взяла телефон зі столу.

— І ще одне. Не телефонуй Алісі. Не приходь до неї додому. Не намагайся використати дитину, щоб змусити її повернутися. Якщо вона захоче з тобою поговорити, то зробить це сама. Але не тому, що ти її залякав.

Його очі звузилися.

— Ти не маєш права вирішувати, чи можу я бачитися зі своєю дитиною.

Алексіс завмерла.

Він знову намагався повернути розмову до себе, до своїх бажань і претензій. Навіть зараз не розумів, що Аліса не річ, яку можна повернути за бажанням, а дитина не засіб для маніпуляцій.

— Я нічого за тебе не вирішую, — твердо сказала вона. — Але ти не маєш права примушувати Алісу до стосунків, яких вона не хоче. Усі питання щодо майбутньої дитини доведеться вирішувати відповідально й законно, а не погрозами.

Вона розвернулася до виходу.

— Алексіс!

Вона зупинилася, але не обернулася.

— Це твій останній шанс.

Алексіс повільно повернула голову.

— Ні. Це твій останній шанс припинити тиснути на мою сестру й мене.

І вийшла із зали.

На вулиці Алексіс нарешті дозволила собі видихнути.

Вона дійшла до найближчої лавки, сіла й кілька секунд дивилася на телефон, намагаючись заспокоїти серце.

Її руки тремтіли.

Не від страху за себе.

Від усвідомлення, що цей чоловік справді міг спробувати зруйнувати її спортивну кар’єру лише тому, що вона відмовилася виконувати його накази.

Алексіс згадала про Алісу й одразу набрала її номер.

— Алло? — почулася відповідь сестри. — Ти вже закінчила тренування?

— Я не на тренуванні. Мені потрібно з тобою поговорити.

Аліса відразу насторожилася.

— Щось сталося?

Алексіс коротко розповіла про повідомлення, зустріч і ультиматум. Вона не приховувала, що колишній наречений Аліси погрожував її контракту, але намагалася не перебільшувати небезпеку.

На іншому кінці запала тиша.

— Це через мене, — нарешті прошепотіла Аліса.

— Ні.

— Алексіс, якби я не втекла з весілля…

— Якби ти залишилася з ним, то була б змушена жити з людиною, яка тебе зраджувала й намагалася контролювати. Ти нічого поганого не зробила.

— Але тепер він хоче зруйнувати твою мрію.

— Він може спробувати. Це не означає, що в нього вийде.

Алексіс підвелася з лавки й почала повільно ходити тротуаром.

— Послухай мене, Алісо. Я не збираюся відмовлятися від турніру через його погрози. І ти не повинна повертатися до нього, щоб захистити мене.

— Я не хочу його бачити.

— Тоді не бачся. Не відповідай на дзвінки, якщо не хочеш. Зберігай повідомлення. Якщо він знову почне погрожувати, ми звернемося по юридичну допомогу. Ти не мусиш проходити через це сама.

Аліса схлипнула.

— Я так хочу, щоб усе нарешті закінчилося.

— Закінчиться, рідна. Не сьогодні, можливо, і не завтра. Але ми не дозволимо йому керувати нашим життям.

Вона почула, як сестра повільно вдихнула.

— Я пишаюся тобою, Алексіс.

— А я пишаюся тобою. І тепер нам обом потрібно пообідати, бо інакше ти почнеш хвилюватися ще й через те, що я забула поїсти.

Аліса тихо засміялася крізь сльози.

— Ти неймовірна.

— Я знаю. Це сімейне.

Після розмови Алексіс ще кілька хвилин стояла на тротуарі.

Потім відкрила листування з Марком і написала йому про зустріч. Додала, що готова надати всі подробиці, якщо це буде потрібно для захисту її контракту.

Відповідь прийшла швидко.

«Дякую, що повідомила. Не роби жодних кроків самостійно у відповідь на погрози. Ми перевіримо, які механізми захисту передбачає договір, і не дозволимо вирішувати питання твоєї участі поза встановленими процедурами».

Алексіс перечитала повідомлення й нарешті відчула невелике полегшення.

Вона не була самотньою.

І це мало значення.

Увечері колишній наречений Аліси сидів у своєму кабінеті на верхньому поверсі офісної будівлі.

Перед ним лежав ноутбук із відкритими фінансовими звітами турніру. На екрані змінювалися цифри, з’являлися таблиці й графіки, але чоловік майже не дивився на них.

Він думав про Алексіс.

Про її холодний погляд.

Про те, як вона відмовилася навіть торкнутися папки з його пропозицією.

Він звик, що люди погоджувалися з ним. Одні — через гроші, інші — через страх втратити роботу або можливості. Йому рідко доводилося чути категоричне «ні», а ще рідше — від людини, яка не мала за собою великої компанії чи впливових знайомих.

Алексіс не просто відмовилася.

Вона дала йому зрозуміти, що не боїться відкритого протистояння.

Це ображало його сильніше, ніж він хотів визнавати.

Телефон на столі засвітився. Асистент надіслав коротке повідомлення з нагадуванням про завтрашню зустріч із представниками турнірного комітету.

Чоловік відсунув телефон.

— Вейлер, — пробурмотів він. — Цікаво, наскільки далеко ти готовий зайти заради своєї спортсменки.

Він набрав номер асистента.

— Мені потрібна повна інформація про Алексіс. Її спортивні результати, попередні змагання, медичні допуски, технічне обладнання, умови контракту. Усе, що можна перевірити офіційно.

— Ви хочете оцінити її перспективи?

— Я хочу знати, де вона може припуститися помилки.

— Зрозумів.

Чоловік помовчав, а потім додав:

— І перевір, які в нас є законні підстави вимагати додаткової перевірки її участі. Жодних самодіяльних дій. Мені потрібні документи, а не скандал.

— Добре.

Розмова завершилася.

Він знову подивився на екран ноутбука. Там було відкрите фото з нагородження після першого етапу. Алексіс стояла з медаллю, усміхаючись на камеру, а поруч у натовпі виднівся Даміан Рейнер.

Чоловік збільшив зображення.

Він уже помічав, що цей байкер часто перебуває поруч із Алексіс. Спочатку це здавалося випадковістю, але тепер він почав замислюватися, чи не є Даміан для неї додатковою підтримкою.

А підтримка могла стати проблемою.

Якщо Алексіс почуватиметься впевнено, вона не піддасться тиску. Якщо поруч із нею будуть люди, готові виступити проти спонсора, будь-яка спроба вплинути на її участь ризикуватиме обернутися скандалом.

Йому потрібно було діяти обережно.

Не звинувачувати її без доказів.

Не порушувати правила відкрито.

Знайти спосіб, щоб організатори самі почали сумніватися в доцільності її участі.

— Ти сама цього захотіла, Алексіс, — тихо промовив він, закриваючи фотографію. — Я пропонував тобі простий вихід.

Він підвівся й підійшов до вікна.

Місто внизу жило своїм життям. Люди поспішали додому, автомобілі повільно рухалися вулицями, а в сусідніх будівлях одне за одним спалахували вогні.

Колись він був упевнений, що може повернути Алісу, варто лише правильно натиснути на потрібні важелі.

Тепер на його шляху стояла Алексіс.

І він не збирався пробачати їй непокору.

Того ж вечора Алексіс отримала повідомлення від Даміана.

«Як минув день? Ти зникла після нашого ранкового листування».

Вона довго дивилася на екран, а потім вирішила розповісти правду.

«Колишній наречений Аліси викликав мене на зустріч. Погрожував розірвати мій контракт, якщо я не переконаю сестру повернутися до нього».

Відповідь не надійшла одразу.

За кілька хвилин телефон задзвонив.

— Що він собі дозволяє? — голос Даміана був настільки сердитим, що Алексіс мимоволі всміхнулася.

— Заспокойся. Я не дозволила йому мене залякати.

— Він погрожував тобі?

— Так. Але я вже повідомила Марка. Комітет перевірить умови контракту й можливі ризики.

— Ти зустрічалася з ним сама?

— У готелі, в громадському місці. Я повідомила Марка, куди йду, і не погодилася на жодні його умови.

Даміан на мить замовк.

— Я радий, що ти діяла обережно. Але мені не подобається, що він узагалі вирішив використати тебе проти Аліси.

— Мені теж.

— Якщо він продовжить, не намагайся впоратися з усім самостійно.

Алексіс заплющила очі.

Ще кілька днів тому вона б відразу відповіла, що їй не потрібна допомога. Що вона сама розбереться зі своїми проблемами й не збирається втягувати в них Даміана.

Тепер ці слова здавалися їй надто простими.

— Я не хочу, щоб ти думав, ніби я слабка, — тихо сказала вона.

— Алексіс, я бачив, як ти перемагаєш на трасі. І бачив, як ти захищаєш сестру. Мені навіть на думку не спало б назвати тебе слабкою.

— Тоді чому ти постійно кажеш, щоб я не намагалася впоратися з усім сама?

— Тому що сильні люди теж мають право на підтримку.

Вона мовчала, слухаючи його голос.

— Я не збираюся втручатися без твого дозволу, — продовжив Даміан. — Не буду телефонувати йому, погрожувати чи влаштовувати сцени. Але якщо тобі знадобиться допомога, я поруч.

Алексіс відчула, як напруга в плечах повільно відступає.

— Дякую.

— І ще…

— Що?

— Я пам’ятаю, що обіцяв купити тобі каву після наступної гонки. Сподіваюся, ти не збираєшся відмовитися через зайнятість.

Вона засміялася.

— Ти справді думаєш про каву після всього, що я тобі розповіла?

— Саме тому й думаю. Ти маєш пам’ятати, що життя складається не лише з погроз, контрактів і неприємних чоловіків.

— А з чого ще?

— Із кави. Із прогулянок. Із поцілунків, якщо ти дозволиш.

Алексіс відчула, як її щоки знову спалахнули.

— Ти нестерпний, Рейнере.

— Зате послідовний.

Вона тихо засміялася.

— Я подумаю про каву.

— Для мене це вже перемога.

Коли розмова завершилася, Алексіс ще довго тримала телефон у руках.

Вона не знала, що чекає на неї попереду. Колишній наречений Аліси не збирався відступати, а його погрози могли перерости в серйозну боротьбу за право залишитися в турнірі.

Але тепер вона розуміла: не мусить долати все наодинці.

Вона мала сестру, подруг, підтримку організаторів і чоловіка, який не намагався вирішувати за неї, а просто пропонував бути поруч.

Алексіс підвелася й підійшла до вікна.

На столі лежав контракт із «Гран-прі швидкості». Поруч — телефон із повідомленнями від Даміана й Аліси.

Вона не дозволить нікому відібрати в неї майбутнє.

Не через гроші.

Не через погрози.

І не через страх.

Ультиматум було висунуто. Але Алексіс не збиралася виконувати чужі накази.

А її суперник щойно припустився найбільшої помилки: він вирішив, що її можна зламати, натиснувши на найболючіше місце.

Тепер боротьба виходила далеко за межі гоночної траси.