Раді Вас бачити!

Глава 6. Він хоче повернути її

Ранок почався з телефонного дзвінка.

Аліса саме сиділа на дивані у вітальні, загорнувшись у м'який плед. На столику перед нею стояла чашка теплого чаю, а поруч лежав блокнот, у якому вона записувала все, що потрібно було зробити перед першим візитом до лікаря. Вона намагалася зосередитися на списку покупок для майбутнього малюка, проте думки раз у раз поверталися до вчорашньої розмови з Алексіс.

Колишній наречений знову з'явився в їхньому житті.

Аліса сподівалася, що після втечі з весілля більше ніколи не почує його голосу. Вона хотіла забути його обіцянки, усмішки, ніжні слова й ті вечори, коли вони мріяли про спільний будинок, подорожі та дітей.

Тоді їй здавалося, що поруч із ним вона знайшла своє щастя.

Тепер вона знала, наскільки помилялася.

Телефон завібрував на столику.

Аліса мимоволі глянула на екран.

Невідомий номер.

Вона вже хотіла відхилити виклик, але щось змусило її завмерти. Можливо, інтуїція. Можливо, страх, що за цим дзвінком ховається саме та людина, про яку вона намагалася не думати.

Телефон продовжував дзвонити.

Аліса глибоко вдихнула й натиснула кнопку відповіді.

— Алло?

— Нарешті, — пролунав знайомий чоловічий голос. — Я вже почав думати, що ти ніколи не відповіси.

Її пальці похололи.

Вона впізнала його відразу.

— Звідки в тебе мій номер?

— Невже ти справді вважаєш, що це проблема, яку я не можу вирішити?

Аліса заплющила очі.

Навіть тепер він говорив так, ніби все ще мав право знати про неї кожну дрібницю. Ніби її втеча була не остаточним рішенням, а маленькою примхою, яку він міг пробачити, коли йому заманеться.

— Чого ти хочеш? — запитала вона.

— Поговорити з тобою.

— Нам нема про що говорити.

— Алісо, не починай. Я телефоную не для того, щоб сваритися.

Вона гірко всміхнулася.

— Тоді навіщо ти телефонуєш?

— Щоб повернути тебе.

Від цих слів у неї перехопило подих.

Вона дивилася у вікно, за яким осінній вітер хитав пожовклі гілки дерев. Колись вона уявляла, що він говоритиме їй подібні слова після сварки. Що попросить вибачення, визнає помилку й пообіцяє більше ніколи не завдавати їй болю.

Але тепер, коли він справді сказав, що хоче її повернути, вона не відчула нічого, крім тривоги.

— Ти не можеш мене повернути, — тихо відповіла Аліса.

— Чому? Через ту дурну історію?

Вона міцніше стиснула телефон.

— Дурну історію?

— Я пояснював тобі, що наші стосунки останнім часом були непростими. Я припустився помилки, але це не означає, що потрібно було влаштовувати таку виставу.

— Виставу? — перепитала вона.

— Ти втекла з весілля! Перед гостями, перед нашими родинами! Ти уявляєш, як це виглядало?

Аліса відчула, як до горла підступає клубок.

Ось воно.

Навіть зараз він думав не про її біль. Не про те, як вона пережила той день. Не про дитину, про яку він досі нічого не знав.

Він думав про власну репутацію.

— Я бачила фотографії, — сказала вона. — Ти цілував іншу жінку. І це було не вперше.

— Ти не знаєш усіх обставин.

— Ти вже говорив це Алексіс.

— Твоя сестра завжди мене ненавиділа. Вона тільки й чекала нагоди зруйнувати наші стосунки.

— Не смій звинувачувати Алексіс! Вона нічого не руйнувала. Ти зробив це сам.

На іншому кінці запала коротка тиша.

Потім він заговорив значно м'якше:

— Послухай, кохана. Я знаю, що ти образилася. І маю визнати, що ситуація вийшла неприємною. Але ми можемо все виправити.

Аліса здригнулася від слова «кохана».

Ще кілька тижнів тому воно змушувало її усміхатися.

Тепер здавалося чужим.

— Я не хочу нічого виправляти.

— Ти просто зараз не розумієш, що робиш.

— Я все чудово розумію.

— Алісо, я готовий пробачити тобі втечу. Ми забудемо про те, що сталося. Ти повернешся додому, і ми спокійно обговоримо наше майбутнє.

Вона повільно підвелася з дивана.

— Пробачити мені?

— Так. Я готовий закрити на це очі.

— Ти зрадив мене, а тепер пропонуєш пробачити мені те, що я не захотіла вийти за тебе заміж?

— Не перекручуй мої слова.

— Я нічого не перекручую!

Її голос тремтів, але цього разу не від страху. Усередині прокидалася лють, яку вона надто довго стримувала.

— Я любила тебе! Я довіряла тобі! Я збиралася стати твоєю дружиною! Я хотіла розповісти тобі про наше майбутнє, про сім'ю, про дитину…

Аліса раптово замовкла.

Вона зрозуміла, що мало не сказала зайвого.

На іншому кінці запала тиша.

— Про яку дитину? — повільно запитав він.

Аліса завмерла.

Її серце забилося так сильно, що вона чула кожен удар.

Вона не збиралася розповідати йому про вагітність. Не зараз. Можливо, ніколи.

— Забудь, — відповіла вона.

— Алісо, що ти мала на увазі?

— Це тебе більше не стосується.

— Ти вагітна?

Вона заплющила очі.

Мовчання видало її швидше за будь-які слова.

— Господи… — видихнув він. — Ти вагітна?

— Я не хочу говорити про це телефоном.

— Ти носиш мою дитину й навіть не збиралася мені сказати?

— Я збиралася сказати тобі на весіллі. Я хотіла зробити тобі сюрприз. Але потім побачила фотографії.

— Ти повинна була поговорити зі мною!

Аліса невіряче похитала головою.

— Ти серйозно? Ти справді вважаєш, що після всього я мала залишитися, усміхатися гостям і робити вигляд, ніби нічого не сталося?

— Це моя дитина!

— А я, по-твоєму, хто? Річ, яку можна зрадити, а потім забрати назад, коли стане незручно?

— Не смій так зі мною розмовляти!

— А ти не смій вирішувати за мене!

Вона вперше за довгий час сказала це без вагань.

І саме в цю мить зрозуміла, що більше не хоче боятися його голосу.

— Я не повернуся, — твердо промовила Аліса. — Не буде весілля. Не буде спільного будинку. Не буде нашого майбутнього, про яке ти так любив говорити. Я не хочу тебе бачити.

— Ти не можеш позбавити мене дитини!

— Я нічого в тебе не забирала. Ти сам зруйнував наші стосунки ще до того, як я встигла стати твоєю дружиною.

— Ти ще пошкодуєш про це.

Вона здригнулася.

Голос чоловіка змінився. У ньому більше не було удаваної ніжності.

— Ти думаєш, що можеш просто втекти, сховатися в сестри й жити далі, ніби нічого не сталося? — продовжив він. — Ти не знаєш, із ким зв'язалася.

— Я знаю тебе краще, ніж хотіла б.

— Тоді ти повинна розуміти, що я не дозволю тобі виставити мене посміховиськом.

— Мене не цікавить твоя репутація.

— А мене цікавить моя дитина.

Аліса притиснула вільну руку до живота.

— Якщо тебе справді цікавить дитина, почни з того, щоб поважати її матір. Але ти навіть цього не здатен зробити.

— Я даю тобі час подумати.

— Мені не потрібен час.

— Ти повернешся.

— Ні.

— Алісо…

— Прощавай.

Вона натиснула кнопку завершення виклику.

Кілька секунд стояла нерухомо, дивлячись на темний екран.

Потім її руки почали тремтіти.

Усі слова, які вона щойно вимовила, здавалися правильними, але це не робило ситуацію менш болісною. Вона хотіла бути сильною. Хотіла забути чоловіка, якого колись кохала, і зосередитися на дитині.

Та як не крути, він був частиною її минулого.

І тепер це минуле знало про її вагітність.

— Алісо?

Вона різко обернулася.

На порозі кухні стояла Алексіс.

Її старша сестра щойно повернулася з ранкового тренування й устигла почути останні слова розмови. На ній була спортивна туніка, темні штани та легка куртка, а волосся було зібране у високий хвіст.

Побачивши обличчя Аліси, Алексіс відразу зрозуміла, що сталося щось серйозне.

— Це був він?

Аліса мовчки кивнула.

Алексіс поставила спортивну сумку біля стіни.

— Що він хотів?

— Щоб я повернулася.

— І що ти відповіла?

— Що не повернуся.

Алексіс підійшла до сестри й обійняла її за плечі.

— Правильно.

— Він дізнався про дитину.

Алексіс завмерла.

— Як?

— Я випадково сказала зайве. Він здогадався й почав вимагати, щоб я повернулася. Сказав, що це його дитина, що я не можу позбавити його права…

— Зачекай. — Алексіс обережно відсторонилася, щоб подивитися сестрі в очі. — Він тобі погрожував?

— Сказав, що я пошкодую про свій вибір.

На обличчі Алексіс з'явився вираз, який Аліса добре знала.

Так виглядала її сестра, коли хтось переходив межу.

— Він більше не телефонуватиме тобі без наслідків, — холодно сказала Алексіс.

— Не треба нічого робити, — швидко відповіла Аліса. — Будь ласка. Я не хочу, щоб ти втратила шанс на турнір через нього.

— Ти думаєш, я дозволю йому залякувати тебе?

— Я просто хочу спокою.

Алексіс зітхнула й погладила сестру по волоссю.

— Я теж хочу, щоб ти була спокійна. Але якщо він вирішив, що може тиснути на тебе, то помиляється. Ми не будемо йому погрожувати у відповідь. Ми збережемо всі повідомлення, зафіксуємо дзвінки й не дозволимо йому залишитися з тобою наодинці.

Аліса притулилася до сестри.

— Я боялася, що він колись дізнається про дитину.

— Тепер він знає. Але це не означає, що він може повернути тебе силою або змусити до стосунків.

— Я не хочу, щоб моя дитина росла серед скандалів.

— І не буде. Ми зробимо все, щоб у неї був спокійний дім. А дорослі проблеми вирішуватимемо самі.

Алексіс обійняла її міцніше.

Вона не стала говорити, що відтепер стежитиме за кожним кроком колишнього нареченого. Не хотіла лякати Алісу ще більше.

Але подумки вже ухвалила рішення.

Вона не дозволить цьому чоловікові наблизитися до сестри, доки не переконається, що Аліса в безпеці.

І не дозволить йому зруйнувати її власне майбутнє.

За годину до будинку Алексіс приїхали Емілі та Віолетта.

Вони домовилися зайти до подруг, привезти продукти й допомогти Алісі підготуватися до першого візиту до лікаря. Емілі принесла пакет із фруктами, а Віолетта — коробку домашнього печива, яке спекла її мама.

— Ми прийшли з миром і їжею! — голосно оголосила Емілі, переступаючи поріг. — А ще в мене є список речей, які Алексіс повинна припинити робити, якщо хоче дожити до фіналу турніру.

— Починай із того, щоб не читати мені лекції до сніданку, — відгукнулася Алексіс із кухні.

— Бачиш, Віолетто? Вона вже огризається. Це перша ознака перевтоми.

— Або характеру, — засміялася Віолетта.

Аліса вийшла до них із вітальні. Вона вже вмилася, змінила домашній одяг і намагалася поводитися так, ніби ранкової розмови не було.

Емілі відразу обійняла її.

— Як ти, сонечко?

— Краще. Дякую, що приїхали.

Віолетта поставила коробку на стіл і уважно подивилася на Алісу.

— Ти точно добре почуваєшся?

— Так. Просто трохи втомилася.

Алексіс мовчки спостерігала за ними.

Вона знала, що Аліса не розповість про дзвінок першою. Не хотіла псувати подругам настрій, не хотіла, щоб вони почали хвилюватися, і, напевно, соромилася того, що досі переживає через чоловіка, який її зрадив.

Тому Алексіс вирішила не приховувати правду.

— Дівчата, нам треба поговорити.

Емілі одразу насторожилася.

— Що сталося?

— Сьогодні Алісі телефонував її колишній наречений.

Усмішки на обличчях подруг зникли.

— Він знайшов її номер? — обурилася Віолетта.

Аліса опустила очі.

— Він дізнався про вагітність і вимагає, щоб я повернулася.

Емілі поставила пакет на стіл так різко, що кілька яблук покотилися по поверхні.

— Що?!

— Він сказав, що готовий пробачити мені втечу з весілля, — тихо пояснила Аліса.

— Пробачити тобі? — Віолетта не приховувала обурення. — Це він зрадив тебе! Як у нього взагалі язик повертається таке говорити?

— Я теж не розумію, — зізналася Аліса. — Але він сказав, що не дозволить мені просто так піти.

Емілі сіла поруч із нею й узяла її за руку.

— Послухай мене. Ти нічого йому не винна. Ні зустрічі, ні пояснень, ні другого шансу. Ти маєш право на спокій.

— Я знаю.

— Ні, ти повинна не просто знати. Ти повинна в це повірити.

Віолетта схрестила руки на грудях.

— А якщо він ще раз з'явиться біля будинку, я особисто поясню йому, де його місце.

— Тільки без бійок, — попередила Алексіс.

— Я й не казала, що битимуся! — обурилася Віолетта. — Я можу пояснювати дуже переконливо й без рук.

Емілі повернулася до Аліси.

— Він знає, де ти живеш?

— Думаю, здогадується, що я в Алексіс.

— Тоді нехай навіть не намагається сюди приїхати, — сказала Віолетта. — Бо я не гарантую, що моя витримка витримає його самовдоволену фізіономію.

— Моя теж, — додала Емілі.

Аліса вперше за ранок засміялася.

— Дівчата, будь ласка, не робіть нічого безрозсудного.

— Ми нічого не обіцяємо, — серйозно відповіла Віолетта. — Особливо якщо він вирішить, що може тебе залякувати.

— Віолетто, — попереджувально промовила Алексіс.

— Що? Я ж не збираюся його викрадати!

— Чудово. Продовжуй у тому ж дусі.

Емілі зітхнула, але потім раптом хитро примружилася.

— До речі, Алексіс, як там твій новий знайомий?

Алексіс повільно повернула голову.

— Який ще знайомий?

— Той самий. Високий, темноволосий, на мотоциклі. З нахабною усмішкою.

Віолетта аж підстрибнула.

— Даміан Рейнер!

— Ви обидві надто багато говорите, — буркнула Алексіс.

— Ми просто цікавимося, — невинно відповіла Емілі. — Ти вже кілька разів згадувала його ім'я.

— Я згадувала його тому, що він постійно лізе зі своїми порадами!

— Ага, — кивнула Віолетта. — І ти пам'ятаєш кожну з них.

— Я пам'ятаю всі помилки людей, які заважають мені тренуватися.

— Тоді в тебе має бути цілий архів на Даміана, — засміялася Емілі.

Алексіс закотила очі.

— Я зараз виставлю вас обох за двері.

— Спочатку нагодуй, — відповіла Віолетта. — Ми ж не просто так приїхали.

Аліса тихо сміялася, дивлячись на подруг.

Їй було приємно бачити, як легко вони поводяться з Алексіс, як підколюють її, не боячись різких відповідей. Вони були поруч із сестрою не тільки на змаганнях, а й у звичайному житті. І тепер Аліса розуміла, що може покластися на них так само, як на Алексіс.

Проте розмова про Даміана не закінчилася.

— А якщо серйозно, — сказала Емілі, коли вони вже розкладали продукти на кухні, — він справді допомагає тобі з підготовкою?

— Іноді підказує технічні моменти. Не більше.

— Іноді? — перепитала Віолетта. — Він уже двічі писав тобі після тренувань.

Алексіс завмерла.

— Звідки ти знаєш?

— Ти залишила телефон на столі, коли ми були в спортивному комплексі. Екран засвітився. Я не читала повідомлення, але ім'я побачила.

— Чудово. Тепер моє особисте життя стало темою для обговорення?

— У тебе є особисте життя? — здивувалася Емілі. — Я думала, ти одружена зі своїм велосипедом.

— Принаймні він не телефонує мені з погрозами, — відрізала Алексіс.

У кухні запала тиша.

Аліса підняла очі.

— Ти знову про нього думаєш?

Алексіс зрозуміла, що необережно сказала зайве.

— Я просто хочу, щоб він залишив вас у спокої.

Віолетта відклала ніж, яким нарізала яблука.

— Якщо він ще раз наблизиться до Аліси, ми всі будемо поруч. І хай тільки спробує її залякати.

Емілі кивнула.

— Абсолютно. Ми не дозволимо йому маніпулювати тобою.

— Дякую, — тихо сказала Аліса. — Але я не хочу, щоб ви через мене мали проблеми.

— Ми твої подруги, — відповіла Емілі. — Це не проблема. Це називається підтримка.

— А ще, — додала Віолетта з абсолютно серйозним обличчям, — якщо він спробує переслідувати тебе, ми можемо зламати його машину.

Алексіс повільно повернулася до неї.

— Що?

— Я сказала: можемо.

— Віолетто!

— Та що такого? Не обов'язково ж справді ламати. Можна просто пояснити, що його дорогенький автомобіль не застрахований від неприємностей.

Емілі прикрила обличчя долонею.

— Ти ж розумієш, що погрожувати псувати чуже майно — не найкращий спосіб розв'язання конфлікту?

— Я не погрожую. Я озвучую можливі наслідки його поведінки.

— Це називається погроза, — сухо зауважила Алексіс.

— Тоді добре, що я ще нічого не зробила.

Аліса засміялася, але Алексіс не підтримала жарт.

Вона підійшла до Віолетти й подивилася їй прямо в очі.

— Послухай мене уважно. Я розумію, що ти хочеш захистити Алісу. Я теж цього хочу. Але ми не будемо давати йому жодного приводу звинуватити нас у чомусь. Жодних погроз, жодних необдуманих вчинків. Якщо він з'явиться, ми зафіксуємо все й звернемося по допомогу.

Віолетта зітхнула.

— Гаразд. Не ламатиму машину.

— І не погрожуватимеш.

— Це вже складніше.

— Віолетто!

— Добре, добре! Обіцяю.

Емілі обійняла Алісу за плечі.

— Бачиш? У тебе ціла команда захисту. І жодна з нас не дозволить йому знову зробити тобі боляче.

Аліса відчула, як у грудях розливається тепло.

Уперше за довгий час вона не почувалася самотньою.

Її минуле могло повертатися, колишній наречений міг телефонувати й вимагати неможливого, але тепер вона знала: поруч є люди, які не відвернуться від неї, коли стане важко.

Тим часом в іншій частині міста Даміан Рейнер сидів у майстерні спортивного комплексу, схилившись над переднім перемикачем велосипеда.

Він перевіряв налаштування обладнання, яке мали використовувати учасники наступного тренувального заїзду. Поруч лежали інструменти, запасні деталі та планшет із графіком підготовки.

На екрані телефону з'явилося повідомлення від знайомого механіка.

«Твоя залізна леді знову сьогодні була на тренуванні?»

Даміан усміхнувся.

«Вона не моя».

Відповідь прийшла миттєво.

«Звісно. А ти просто перевіряєш її велосипед частіше, ніж велосипеди всіх інших».

Даміан похитав головою й відклав телефон.

Він не збирався пояснювати нікому, чому Алексіс привернула його увагу. У ній було щось таке, що не давало спокою. Вона не намагалася сподобатися, не кокетувала, не шукала його уваги. Навпаки, дивилася на нього так, ніби він був найнеприємнішою перешкодою на її шляху.

І саме це його зачіпало.

Більшість людей реагували на його усмішку однаково. Хтось починав фліртувати, хтось сором'язливо відводив погляд, а хтось намагався приховати зацікавленість.

Алексіс просто наказувала йому не заважати.

І він чомусь хотів, щоб вона заговорила з ним знову.

Даміан відкрив робочий чат учасників турніру, переглянув графік і зупинився на імені Алексіс.

Він міг би написати їй щось жартівливе. Запитати, чи вона знову збирається сперечатися з усіма порадами, які почує на тренуванні.

Але чомусь передумав.

Замість цього він перевірив, чи не змінився час її наступного заїзду, і повернувся до роботи.

Він не хотів визнавати, що хвилюється за неї.

Та, мабуть, уперше за довгий час його цікавила не швидкість, не технічні характеристики мотоцикла й навіть не власна перемога.

Його цікавила жінка, яка вважала його нестерпним.

І він уже починав підозрювати, що це може стати для нього серйозною проблемою.

Увечері Алексіс знову відкрила графік турніру.

До першого етапу залишалося зовсім мало часу.

Вона мала перевірити велосипед, пройти контрольне тренування, узгодити з тренером стратегію та відновити сили після виснажливих занять. Тепер до всього цього додалася ще одна проблема — спонсор, який вирішив використати її сестру як інструмент тиску.

Алексіс розуміла: якщо дозволить емоціям узяти гору, то сама зробить йому подарунок.

Вона не могла ризикувати контрактом через особисту помсту. Не могла дозволити, щоб гнів завадив їй на трасі.

Тому вона відкрила нотатки й почала складати план.

Перше — зберегти всі повідомлення та зафіксувати спроби тиску.

Друге — попередити Марка, якщо колишній наречений Аліси знову спробує втрутитися в її участь.

Третє — жодних зустрічей із ним наодинці.

Четверте — підготовка до першого етапу за графіком, незалежно від того, що відбуватиметься поза трасою.

Вона відклала телефон і подивилася на свій велосипед, який стояв біля стіни.

Це була її територія.

Тут усе залежало від неї: витривалість, техніка, реакція, здатність правильно обрати момент для ривка. Тут не мали значення чужі гроші, зв'язки чи маніпуляції.

На трасі вона відповідатиме лише за власні рішення.

Алексіс провела долонею по керму.

— Я тебе не підведу, — прошепотіла вона.

Не знала, чи звертається до велосипеда, до Аліси або до самої себе.

Можливо, до всіх одразу.

Її телефон знову завібрував.

Повідомлення від Даміана.

«Завтра контрольний заїзд. Не намагайся довести всім, що можеш виграти ще до старту. Збережи сили на фініш».

Алексіс прочитала його й скривилася.

«Ти стежиш за моїм графіком?» — відповіла вона.

Він відписав майже відразу:

«Я працюю з технічною підготовкою. Це моя робота».

«Тоді займайся роботою й не повчай мене».

За кілька секунд прийшло нове повідомлення.

«Як скажеш, чемпіонко. Але якщо завтра спробуєш пройти поворот на максимальній швидкості, я матиму право сказати: я ж попереджав».

Алексіс мимоволі всміхнулася.

«Якщо я виграю, ти більше не коментуватимеш мої заїзди».

«Домовилися. А якщо я виявлюся правим?»

«Тоді я подумаю"

А ще — не дозволити одному нахабному байкеру проникнути туди, куди вона давно нікого не пускала.

У своє серце.

Алексіс вимкнула світло й лягла спати, змушуючи себе думати лише про завтрашній день.

Вона ще не знала, що перший етап принесе їй не тільки боротьбу за місце у фіналі.

Він змінить правила гри.

І покаже, що найнебезпечніші суперники іноді чекають не на стартовій лінії, а за її межами.