Глава 20. Правда про байкера

Алексіс завершила гонку з дивним відчуттям порожнечі.

Вона не програла. Навпаки, попри травму, нервове напруження й несподівану заміну велосипеда перед стартом, їй вдалося втриматися серед лідерок і фінішувати третьою. Це був гідний результат, особливо з огляду на обставини. Та замість радості від призового місця вона відчувала лише втому й тривогу.

Хтось втрутився в її велосипед.

Ця думка не давала спокою від самого ранку. Алексіс знову й знову прокручувала в голові події, намагаючись згадати кожну деталь. Вона не могла довести, що несправність була навмисною, але надто багато збігів змушували її сумніватися.

А ще вона не могла перестати думати про Даміана.

Після їхньої сварки він так і не відповів на її вибачення. Алексіс не стала телефонувати знову. Вона розуміла, що не має права вимагати від нього негайного примирення, особливо після того, як сама відмовилася його вислухати.

Але сьогодні їй так бракувало його голосу.

Раніше Даміан умів розрядити будь-яку напружену ситуацію одним жартом. Він міг довести її до сказу своєю самовпевненістю, але водночас завжди помічав, коли вона втомлювалася, коли біль ставав сильнішим, коли за її впертістю ховалася тривога.

Тепер між ними стояла тиша.

І Алексіс починала розуміти, наскільки багато означала для неї його присутність.

— Третє місце! — вигукнула Емілі, щойно Алексіс повернулася до зони відпочинку. — Ти бачила таблицю результатів? Ти знову на п'єдесталі!

Вона обійняла подругу, обережно, щоб не зачепити травмовану ногу.

Віолетта підбігла слідом із пляшкою води.

— Я знала, що ти впораєшся! Хоча, чесно кажучи, після історії з велосипедом мені хотілося особисто перевірити кожен гвинтик на тому запасному.

— І добре, що ти цього не зробила, — усміхнулася Алексіс. — Механіки б тебе звідти не випустили.

— Зате я б була впевнена, що ніхто більше нічого не чіпав.

Емілі перестала усміхатися.

— До речі, що відомо про перевірку?

Алексіс похитала головою.

— Поки нічого конкретного. Комісія переглядає записи, опитує персонал. Але доказів, хто це зробив, немає.

— А Вероніка?

— Поводиться так, ніби нічого не сталося.

Віолетта примружилася.

— От саме це мені й не подобається.

— Мені теж. Але я не збираюся звинувачувати її без доказів.

— Правильно, — погодилася Емілі. — Хоча якби хтось вирішив підлаштувати тобі таку неприємність, я б дуже хотіла подивитися йому в очі.

— Спочатку потрібно з'ясувати правду, — відповіла Алексіс.

Вона спробувала всміхнутися, але думки знову повернулися до чоловіка, якого їй хотілося бачити поруч.

Емілі помітила її погляд на телефоні.

— Ти чекаєш на повідомлення від Даміана?

— Ні.

— Алексіс, ти навіть не встигла подивитися на екран.

— Я просто перевіряла результати.

Віолетта обмінялася з Емілі красномовним поглядом.

— Звісно. А ми просто випадково народилися вчора.

— Дівчата, будь ласка.

Побачивши, що Алексіс справді не до жартів, подруги більше не наполягали.

Та коли вони відійшли до столу з напоями, Алексіс усе ж відкрила листування з Даміаном.

Її повідомлення залишалося без відповіді.

Вона заблокувала екран і тихо видихнула.

Можливо, тепер моя черга довести, що я здатна не лише вимагати довіри, а й заслуговувати на неї.

Даміан Рейнер не збирався втручатися в життя Алексіс після їхньої сварки.

Принаймні саме так він переконував себе останні два дні.

Він не хотів бути чоловіком, який нав'язується, вимагає уваги й не приймає чужих рішень. Алексіс дала зрозуміти, що не довіряє йому. Він пояснив усе, що міг, але вона не захотіла слухати.

Тому він вирішив відступити.

Однак новина про несправність її велосипеда змінила все.

Даміан дізнався про інцидент від знайомого механіка, який працював на турнірі. Той зателефонував йому після завершення гонки й попросив поради щодо дивної ситуації.

— Рейнере, ти ж розбираєшся в техніці краще за багатьох наших спеціалістів, — сказав механік. — Потрібен погляд зі сторони.

— Що трапилося?

— Перед стартом виявили проблему із заднім гальмом велосипеда Алексіс. Дівчина вчасно зупинилася, але ситуація неприємна. Ми вже зафіксували стан механізму, та я хочу перевірити, чи не пропустили чогось важливого.

Даміан відразу випростався.

— Вона не постраждала?

— Ні. Їй надали резервний велосипед. Вона стартувала й фінішувала третьою.

Даміан заплющив очі з полегшенням.

— Добре. А що саме ви знайшли?

Механік коротко описав проблему й пояснив, що звичайне пояснення поки не підтверджене.

Даміан мовчав кілька секунд.

Він знав, наскільки Алексіс уважна до свого обладнання. Вона могла бути впертою, різкою, іноді надто самовпевненою, але ніколи не нехтувала безпекою. Особливо після падіння.

Якщо вона помітила проблему ще на розминці, це означало, що небезпека була реальною.

— Збережіть усі матеріали, — сказав він. — Фотографії, записи перевірок, час доступу до велосипеда. Нічого не ремонтуйте остаточно, доки не зафіксуєте стан механізму.

— Ми вже зробили це.

— Тоді я приїду й подивлюся, чи зможу допомогти з технічного боку. Але тільки якщо комісія дозволить мені оглянути матеріали.

— Домовилися.

Після розмови Даміан довго сидів у гаражі, дивлячись на свій мотоцикл.

Він міг залишитися осторонь. Міг сказати собі, що Алексіс більше не хоче його бачити, а отже, її проблеми більше не стосуються його.

Але він не міг просто відвернутися, знаючи, що хтось, можливо, навмисно поставив її під загрозу.

Не тому, що хотів повернути її прихильність.

А тому, що навіть після їхньої сварки вона залишалася людиною, яка йому небайдужа.

— Дурна вперта жінка, — пробурмотів він, надягаючи куртку. — І я ще дурніший, бо все одно хвилююся.

За кілька хвилин мотоцикл уже мчав у напрямку спортивного комплексу.

На території турніру Даміана зустрів головний механік.

— Дякую, що приїхав. Комісія дозволила тобі ознайомитися з технічними матеріалами, але нічого не чіпай без нашого дозволу.

— Зрозуміло.

Даміан уважно переглянув фотографії велосипеда, записи первинного огляду й нотатки механіків. Він не поспішав робити висновки. Пошкоджений або неправильно налаштований механізм сам по собі ще не доводив саботажу.

Але одна деталь привернула його увагу.

— Покажіть мені журнал технічного обслуговування за цей ранок.

Механік подав папку.

Даміан звірив час первинної перевірки з часом, коли Алексіс виявила несправність. Потім переглянув записи про доступ до технічної зони.

— Хто мав можливість наближатися до велосипеда між цими двома моментами?

— Кілька працівників, двоє механіків і учасники, які проходили через сектор. Але не всі записи повні.

— А камери?

— Одна охоплює вхід, інша — частину стійок. Між ними є сліпа зона.

Даміан нахилився над планом приміщення.

— Дозвольте переглянути записи в межах доступного часу.

Після погодження з представником комісії вони ввімкнули відео.

Спочатку нічого підозрілого не було. Працівники переносили обладнання, учасниці заходили й виходили, механіки перевіряли велосипеди.

Даміан уже подумав, що записи не допоможуть, коли помітив рух у глибині кадру.

Жінка в темній спортивній куртці з'явилася біля технічних стійок у той час, коли основна частина персоналу перебувала в іншому секторі. Обличчя розгледіти було важко, але жінка затрималася біля ряду велосипедів, а потім швидко пішла до виходу.

— Зупиніть, — сказав Даміан.

Механік натиснув паузу.

— Ви когось упізнали?

— Не впевнений.

Вони збільшили зображення настільки, наскільки дозволяла якість запису. На рукаві куртки виднівся світлий знак, схожий на емблему команди учасниць.

Даміан попросив показати інші записи за той самий час.

На наступній камері жінка з'явилася біля коридору, що вів до роздягалень. Вона на мить зупинилася, дістала телефон, а потім пішла далі.

— Це може бути хтось із персоналу, — зауважив механік.

— Може. А може, учасниця. Потрібно перевірити, кому належить ця куртка.

Він не називав імені, хоча думка про Вероніку вже виникла.

Саме тому Даміан не хотів поспішати. Він добре знав, як легко підозра перетворюється на звинувачення, якщо дозволити емоціям керувати рішеннями.

— Збережіть оригінальні записи, — попросив він. — І зафіксуйте, що ми виявили людину біля технічних стійок у відповідний проміжок часу. Комісія повинна перевірити, хто це.

— Зробимо.

Даміан уже збирався йти, коли механік покликав його до столу.

— Є ще дещо. Після першого огляду ми перевірили інструменти й записи обслуговування. Один із працівників повідомив, що бачив сторонню людину біля стійки Алексіс, але не надав цьому значення. Він думав, що це хтось із команди.

— Чи може він упізнати цю людину?

— Не впевнений, але комісія вже запросила його для пояснень.

Даміан повільно кивнув.

Тепер у них були не лише припущення, а й обставини, які можна було перевірити. Проте доказів того, що саме ця людина втрутилася в гальмівний механізм, ще не існувало.

— Не робіть висновків передчасно, — сказав він. — Нехай комісія встановить особу й перевірить усі факти.

Вийшовши з технічної зони, Даміан дістав телефон.

Він довго дивився на ім'я Алексіс.

Йому хотілося повідомити їй про знахідку. Хотілося почути її голос, запитати, чи не посилився біль після гонки, чи не злякалася вона, коли зрозуміла, що велосипед несправний.

Але він не знав, чи захоче вона говорити з ним.

Зрештою він написав коротке повідомлення:

«Я дізнався про твій велосипед. Комісія перевіряє записи, і є одна зачіпка. Не роби поки що висновків щодо конкретної людини. Я повідомлю більше, коли будуть підтвердження».

Він перечитав повідомлення й натиснув «надіслати».

Цього разу він не чекав відповіді.

Він просто хотів, щоб Алексіс знала: вона не сама в цій історії.

Алексіс побачила повідомлення, коли поверталася до роздягальні.

Вона зупинилася посеред коридору й перечитала його двічі.

Даміан.

Він знав про несправність велосипеда. Більше того, він уже допомагав розслідуванню.

Алексіс відчула, як серце забилося швидше. Першим бажанням було негайно зателефонувати й запитати, що він знайшов. Але потім вона згадала їхню сварку.

Вона звинуватила його в обмані, не вислухавши пояснень. Назвала його чоловіком, який просто грається почуттями, і сказала, що не просила його закохуватися в неї.

А він пішов, не бажаючи виправдовуватися перед людиною, яка не хотіла слухати.

Тепер, попри все, він знову допомагав їй.

Не вимагав подяки. Не дорікав. Не нагадував, що вона була несправедлива.

Просто діяв.

Алексіс набрала відповідь:

«Дякую, що допомагаєш. Я знаю, що не маю права вимагати від тебе цього після того, як повелася. Але мені важливо знати, що ти в порядку».

Вона зупинилася, перечитала останнє речення й відчула, як щоки стають гарячими.

«Мені важливо знати, що ти в порядку».

Це було правдою. Вона хвилювалася за нього не менше, ніж за себе. Їй хотілося знати, чи не образила вона його настільки, що він вирішив остаточно викреслити її зі свого життя.

Алексіс усе ж надіслала повідомлення.

Відповідь прийшла не відразу.

«Я в порядку. Зараз важливо з'ясувати, що сталося. Не хвилюйся про мене й відновлюйся після гонки».

Коротко. Стримано. Без звичної усмішки, яку вона могла майже почути в його словах.

Алексіс опустила телефон.

Він не відштовхнув її остаточно, але й не повернувся до колишньої близькості.

І вона розуміла чому.

Довіра не відновлюється одним повідомленням.

Її потрібно заслужити.

Наступного ранку Алексіс приїхала до спортивного комплексу раніше, ніж зазвичай. Вона хотіла дізнатися, чи з'явилися нові результати перевірки, і водночас сподівалася побачити Даміана.

Вона не знала, як почне розмову, якщо він прийде. Не знала, чи зможе дивитися йому в очі, не згадуючи власних слів.

Але тікати більше не хотіла.

Біля адміністративного корпусу її зустрів Марк.

— Доброго ранку, Алексіс. Як самопочуття?

— Краще. А що з перевіркою?

Марк став серйозним.

— Ми отримали додаткові матеріали. Є відеозапис людини, яка перебувала біля технічної зони в підозрілий час. Також один зі співробітників готовий надати пояснення.

— Ви знаєте, хто це?

— Особу ще перевіряють. Ми не будемо оприлюднювати ім'я, доки не отримаємо достатніх підтверджень.

Алексіс кивнула.

— Це правильно.

— Але я хотів попередити тебе: якщо комісія встановить, що обладнання було навмисно пошкоджене, ми розглянемо це як серйозне порушення правил турніру. Твоя безпека — наш пріоритет.

— Дякую.

Марк уже збирався йти, коли додав:

— І ще. Даміан Рейнер допоміг нам звернути увагу на одну деталь у записах. Він не робив жодних звинувачень, лише попросив перевірити певний проміжок часу.

Алексіс опустила очі.

— Він завжди уважний до технічних деталей.

— Так. Схоже, він добре знається на цьому.

Марк пішов, залишивши Алексіс наодинці зі своїми думками.

Даміан міг залишитися осторонь. Міг сказати, що її проблеми більше його не стосуються. Але він приїхав, допоміг організаторам і намагався знайти правду.

Вона згадала, як звинувачувала його в тому, що він не розповів про Вероніку.

Тепер Алексіс розуміла: він справді міг сказати їй раніше. Але вона навіть не спробувала дізнатися, чому він мовчав.

Вона вирішила за нього, що він винний.

Так само, як зараз могла вирішити, що Вероніка причетна до несправності, хоча доказів ще не було.

Я зробила з ним те саме, чого боялася від інших.

Ця думка боляче вразила Алексіс.

Вона хотіла довіряти. Але щоразу, коли виникала найменша загроза, її страх перетворювався на зброю, якою вона ранила тих, хто намагався наблизитися.

І якщо вона справді хотіла бути з Даміаном, то мусила змінитися.

Не заради того, щоб він повернувся.

А заради того, щоб більше не руйнувати почуття лише тому, що їй страшно.

Вона знайшла Даміана біля технічного корпусу.

Він стояв поруч із механіком, тримаючи в руках кілька аркушів із нотатками. На ньому була чорна куртка, а темне волосся трохи розтріпав вітер. Він щось пояснював співрозмовникові, жестикулюючи, а потім помітив Алексіс.

На мить їхні погляди зустрілися.

Даміан замовк.

Механік озирнувся, зрозумів, що розмова змінила напрямок, і ввічливо відійшов.

Алексіс повільно підійшла ближче.

— Привіт.

— Привіт.

Його голос був спокійним, але стриманим. Він не всміхнувся так, як раніше, не зробив жодного жарту про її впертість.

І Алексіс раптом зрозуміла, наскільки сильно сумувала за всім цим.

— Я дізналася, що ти допомагаєш комісії. Дякую.

— Я не міг залишитися осторонь, коли йдеться про чиюсь безпеку.

— Знаю.

Вона стиснула пальці, збираючись із думками.

— Даміане, я хочу поговорити з тобою. Але не для того, щоб знову вимагати пояснень.

Він уважно подивився на неї.

— Тоді для чого?

— Щоб нарешті вислухати тебе. І попросити вибачення так, як слід було зробити ще вчора.

Даміан нічого не відповів.

Алексіс вдихнула.

— Я дізналася про твоє минуле з Веронікою й одразу вирішила, що ти мене обманюєш. Я навіть не подумала, що ви могли просто спілкуватися й що це було задовго до нашого знайомства. Я дозволила страху говорити замість мене.

Вона опустила погляд, але змусила себе знову подивитися йому в очі.

— Мені було страшно, що я починаю довіряти тобі. Страшно, що ти став важливим для мене. Після всього, що пережила Аліса, я постійно думаю, що за красивими словами може ховатися брехня. Але це не дає мені права звинувачувати тебе без доказів.

Даміан мовчав, і вона продовжила:

— Ти намагався пояснити, а я не захотіла слухати. Я сказала речі, які не мала права говорити. Особливо про те, що не просила тебе закохуватися в мене.

Її голос здригнувся.

— Насправді я злякалася саме тому, що хотіла, щоб твої почуття були справжніми. Бо мої теж стали справжніми, а я не знала, що з цим робити.

Даміан повільно опустив аркуші.

— Алексіс…

— Дай мені закінчити, будь ласка. Цього разу я хочу сказати все й не втекти.

Він кивнув.

— Я не можу вимагати, щоб ти відразу мені пробачив. І не прошу повернутися до того, як було. Я хочу заслужити твою довіру так само, як ти намагався заслужити мою. Якщо ти дозволиш мені ще один шанс, я постараюся не робити висновків, не вислухавши тебе. І якщо мене щось лякатиме, я говоритиму з тобою, а не нападатиму.

На кілька секунд між ними запала тиша.

Даміан дивився на неї уважно, ніби намагався зрозуміти, чи справді вона усвідомила свою помилку.

— Ти знаєш, що мене образило найбільше? — нарешті запитав він.

Алексіс похитала головою.

— Не те, що ти приревнувала. Не те, що тобі стало неприємно дізнатися про Вероніку. Я міг би це зрозуміти. Мене образило, що ти навіть не захотіла почути мене. Наче все, що я робив для тебе, нічого не означало.

— Я знаю. І мені шкода.

— Я не хочу стосунків, у яких постійно доведеться доводити, що я не винний у тому, чого не робив.

— Я теж цього не хочу.

— Тоді нам обом доведеться багато чого навчитися.

Алексіс ледь усміхнулася крізь хвилювання.

— Я готова.

Даміан довго дивився на неї, а потім зітхнув.

— Я не можу пообіцяти, що одразу забуду нашу сварку.

— І не потрібно.

— І я не хочу, щоб ти вибачалася лише тому, що боїшся мене втратити.

— Я вибачаюся, бо була несправедливою. А те, що боюся тебе втратити… — вона зробила коротку паузу. — Це теж правда. Але я не хочу більше дозволяти страху вирішувати за мене.

На його обличчі нарешті з'явилася ледь помітна усмішка.

— Оце вже більше схоже на мою Алексіс.

Вона засміялася, і в її очах заблищали сльози полегшення.

— Ти навіть зараз назвав мене своєю?

— Не звикай. Я ще можу передумати.

— Нестерпний!

— А ти скучила за мною.

Алексіс опустила голову, усміхаючись.

— Так. Скучила.

Ці слова прозвучали тихо, але Даміан почув їх.

Він простягнув руку й обережно торкнувся її пальців. Не притягнув до себе, не спробував одразу поцілувати. Просто залишив їй можливість самій вирішити, чи хоче вона цього дотику.

Алексіс переплела свої пальці з його.

І вперше за останні дні відчула, що між ними знову з'являється місток.

Тонкий, крихкий, але справжній.

— До речі, — сказала Алексіс, коли вони трохи заспокоїлися. — Ти знайшов щось важливе?

Обличчя Даміана знову стало серйозним.

— Так. На одному із записів є людина, яка перебувала біля технічної зони в проміжок часу між первинною перевіркою твого велосипеда й тим моментом, коли ти виявила несправність.

— Ви знаєте, хто це?

— Поки що ні. Зображення не дуже чітке. Але є ще свідчення працівника, який бачив когось біля стійки.

Алексіс напружилася.

— Ти думаєш, це Вероніка?

— Я думаю, що комісія повинна перевірити всі версії. Я не збираюся звинувачувати її лише тому, що вона твоя суперниця.

Алексіс уважно подивилася на нього.

— А ти колись підозрював її в нечесній грі?

Даміан трохи помовчав.

— Так.

— Тому й спілкувався з нею?

Він кивнув.

— Кілька місяців тому я помітив, що під час підготовки до іншого змагання навколо її команди виникли дивні обставини. Один спортсмен скаржився на обладнання, інший стверджував, що його тренувальні дані опинилися в чужих руках. Але тоді нічого не вдалося довести. Я не знав, чи Вероніка мала до цього стосунок, тому вирішив поговорити з нею й поспостерігати, чи не з'являться якісь підтвердження.

— І ти не сказав мені…

— Тоді ми ще майже не знали одне одного. А коли між нами все почало змінюватися, я не хотів втягувати тебе в чужий конфлікт без доказів. Я не знав, чи правильно оцінюю ситуацію. І, чесно кажучи, не хотів, щоб ти подумала, ніби я намагаюся вплинути на твоє ставлення до суперниці.

Алексіс відчула, як у грудях стискається щось важке.

Тепер вона починала розуміти, чому він не поспішав розповідати про Вероніку.

Він не приховував від неї таємний роман.

Він намагався розібратися в підозрілих обставинах і не хотів звинувачувати людину без доказів.

— Ти спілкувався з нею, щоб з'ясувати, чи не порушує вона правила? — перепитала Алексіс.

— Саме так. Це не було особистими стосунками. Я не мав до неї романтичних почуттів тоді й не маю зараз.

Він подивився їй прямо в очі.

— Але я розумію, що мав розповісти тобі про це, коли ми почали зближуватися. Принаймні сказати, що в мене є певні сумніви щодо її поведінки. Можливо, тоді ти не дізналася б про все від неї.

Алексіс похитала головою.

— Не виправдовуй мене. Ти міг зробити інакше, але це не змінює того, що я не дала тобі можливості пояснити. Навіть якби ти розповів раніше, я все одно мала б запитати, а не звинувачувати.

Даміан ледь усміхнувся.

— Здається, ти справді зробила висновки.

— Не радій завчасно. Я все ще вперта.

— На жаль, я вже встиг це помітити.

Алексіс штовхнула його плечем, і він тихо засміявся.

Та сміх швидко стих.

— Даміане, якщо Вероніка справді причетна до того, що сталося з велосипедом, я хочу знати правду. Але я не хочу, щоб ти ризикував собою або робив щось за моєю спиною.

— Домовилися. Я допоможу комісії лише в межах того, що можу зробити законно й безпечно. Жодних самостійних розбірок.

— І жодних небезпечних подвигів.

— Це ти мені говориш, чемпіонко? Жінка, яка після падіння ледь не посварилася з усім світом?

— Я не сварилася з усім світом.

— Зі мною ти точно впоралася.

Алексіс засміялася, а потім стала серйозною.

— Дякую, що не відвернувся від мене.

Даміан стиснув її пальці.

— Я не обіцяв, що перестану хвилюватися за тебе лише тому, що ми посварилися. Але це не означає, що я дозволю тобі безкінечно мене ображати.

— І не потрібно дозволяти. Якщо я знову зроблю щось подібне, скажи мені прямо.

— Обов'язково.

Він нахилився й торкнувся губами її чола.

Алексіс заплющила очі.

Цей поцілунок був зовсім не схожий на їхній перший. У ньому не було запалу, виклику чи бажання довести щось одне одному. Була обережність двох людей, які розуміли, що почуття не звільняють від помилок, але дають можливість їх виправляти.

Коли Даміан відсторонився, Алексіс тихо промовила:

— Я хочу спробувати ще раз. Не робити вигляд, що нічого не сталося, а почати з того місця, де ми зупинилися. Тільки чесніше.

— Я теж хочу.

— Але я не обіцяю, що більше ніколи не ревнуватиму.

— А я не обіцяю, що більше ніколи не дратуватиму тебе.

— Ти дратуєш мене щодня.

— І все одно скучила.

— Не псуй момент, Рейнере!

Він розсміявся й обійняв її.

Цього разу Алексіс сама притулилася до нього, дозволяючи собі не бути сильною хоча б кілька хвилин.

Коли вони попрощалися, Даміан пообіцяв повідомити, щойно комісія матиме нові результати. Алексіс повернулася до подруг, які відразу помітили зміни в її настрої.

— Ого! — Віолетта широко всміхнулася. — Хтось тут нарешті помирився з байкером!

— Ми поговорили, — відповіла Алексіс, намагаючись приховати усмішку.

— Поговорили? — перепитала Емілі. — І це все?

— А що ще ви хочете почути?

— Наприклад, чи повернувся поцілунок у ваше життя?

Алексіс закотила очі.

— Ви нестерпні.

— Ми вірні подруги, — урочисто заявила Віолетта. — А вірні подруги повинні знати, чи щаслива їхня чемпіонка.

Алексіс подивилася на них і вперше за останні дні засміялася по-справжньому.

— Так. Я щаслива. Принаймні зараз.

Емілі обійняла її за плечі.

— Тоді бережи це. І пам'ятай: кохання не означає, що ви ніколи не сваритиметеся. Воно означає, що ви обоє готові чути одне одного.

Алексіс кивнула.

Вона знала, що попереду ще залишалися складні питання. Комісія не встановила особу людини на записах, а підозри щодо Вероніки все ще потребували підтверджень. Турнір тривав, суперниці не збиралися поступатися, а її власна нога вимагала обережності.

Та тепер вона принаймні знала, що може говорити про свої страхи, не перетворюючи їх на звинувачення.

І що Даміан готовий бути поруч — але їхні стосунки потребують взаємної поваги, а не лише сильних почуттів.

Увечері, повернувшись додому, Алексіс отримала від нього повідомлення:

«Дякую, що сьогодні вислухала мене. Я не знаю, як швидко ми повернемося до колишньої близькості, але хочу спробувати. І, будь ласка, наступного разу перевіряй гальма до того, як вирішиш підкорити світ».

Алексіс усміхнулася й відповіла:

«Домовилися. А ти наступного разу розповідай мені про підозрілих суперниць раніше, ніж вони встигнуть перетворитися на проблему».

Відповідь прийшла майже відразу.

«Єдина суперниця, яка справді може створити мені проблеми, зараз читає це повідомлення».

Алексіс засміялася й притиснула телефон до грудей.

Вона ще не знала, чи зможе повністю повернути довіру Даміана. Але тепер розуміла, що саме для цього потрібно зробити.

Не чекати, поки він знову доведе свою відданість.

А самій навчитися бути людиною, якій можна довіряти.

І поки між ними відновлювався крихкий зв'язок, у кабінеті організаційної комісії на великому екрані знову прокручували запис із технічної зони.

Зображення було нечітким, але на одному кадрі можна було розгледіти світлий знак на рукаві темної куртки.

Працівник комісії зупинив відео.

— Збільште цей фрагмент.

Картинка стала трохи чіткішою.

Поруч із технічними стійками стояла людина, яка не мала бути там у цей час.

А в наступному кадрі ця сама постать прямувала до виходу.

Комісія ще не знала, чи доведе запис навмисне втручання в обладнання Алексіс. Але вперше в розслідуванні з'явилася конкретна зачіпка.

І якщо вона підтвердиться, комусь доведеться відповісти за те, що сталося.

Бо правда про Даміана вже відкрилася. А правда про саботаж лише починала виходити на світло.