Спочатку:
На сторінку книги
У день заселення Північний двір утратив останню схожість із місцем, де мали вивчати високі таємниці магії. До дев’ятої ранку тут уже заблокували проїзд дві карети, чийсь батько сперечався з візником через скриню, яка не проходила у двері, а під аркадою стояла клітка з білим кролем, хоча правила прямо забороняли тварин у студентських кімнатах. Власник кроля, дуже худий першокурсник у новому темному пальті, доводив пані Нері, що тварина належить не йому, а молодшій сестрі й перебуватиме в Академії лише до обіду.
Молодша сестра тим часом сиділа на валізі й плакала так безутішно, наче брата віддавали не вчитися, а на довічну військову службу. Вейри приїхали з двома валізами, книжковою скринею, ковдрою, яку мати все-таки визнала достатньо теплою, і кріслом. Крісло було батьковою провиною. Ріан лише раз, оглядаючи кімнату минулого тижня, зауважив, що біля каміна добре мати щось зручніше за академічний стілець, і сам відразу про це забув. Батько, однак, запам’ятав, і тепер двоє слуг намагалися пронести нагору старе зелене крісло з міського будинку, яке було ширше за поворот між другим і третім поверхами.
Іларія стояла нижче й дивилася на операцію: Ріан керував зверху, а пані Нера — усіма одразу. Коли крісло застрягло, Ріан почав пояснювати, що правий бік треба лише трохи повернути; Нера двічі веліла нести назад, і слуги послухали саме її. Ріан замовк. Іларія відвернулася до стіни, щоб брат не побачив її обличчя. Зрештою крісло підняли через зовнішні службові сходи, знявши двері з кухонної галереї.
Пані Нера простежила за всім особисто, після чого занесла в свою книгу, що студент Вейр прибув із двома валізами, однією скринею, одним кріслом і «надмірною кількістю родичів». Останнє вона не читала вголос, але Ріан стояв достатньо близько. Кімната номер сім змінилася відразу, щойно в ній з’явилися речі. Порожня шафа перестала бути академічною шафою й стала місцем, куди мати складала чужі сорочки; темний стіл отримав Ріанову чорнильницю зі сколом біля краю; на підвіконні опинилася маленька коробка з нитками, яку Мара сунула Іларії в останню хвилину, бо «ґудзики в Академії самі себе не пришивають». Ріан розклав книжки за порядком, зрозумілим тільки йому, потім пояснив систему сестрі, знову все переставив і врешті визнав, що вона все одно зробить по-своєму після того, як він піде.
Це «після того, як він піде» висіло в кімнаті вже від ранку, але ніхто його не чіпав. Мати була зайнята білизною. Батько зник до господарської контори, бо в рахунку знайшов плату за користування навчальною купальнею, хоча в правилах ніде не було сказано, що нею обов’язково користуватися. Мара пришивала до внутрішнього боку плаща маленьку тканинну петлю — академічні гачки в коридорах були товстіші за домашні, і минулого разу плащ постійно зісковзував.
Ріан знайшов ще одну проблему: сорочки лежали, на його думку, не там. На Іларіїне запитання він відкрив нижню шухляду, де мати щойно акуратно склала шкарпетки, і почав пояснювати, що сорочки краще тримати нижче, бо верхня полиця незручна, а шкарпетки взагалі можуть лежати в маленькій шухляді письмового столу. Мати підняла голову. Ріан замовк на середині речення. Потім сам засміявся. Ніхто не вимовив очевидного — що кімната вже не його, — і напруга розчинилася разом із Ріановим сміхом. До полудня кімната була готова достатньо, щоб її можна було покинути й піти на реєстрацію новоприбулих. На дверях номер вісім уже з’явилося ім’я — Орен Латт. Родина з трьома сестрами таки залишила свого брата тут. Сам Орен сидів на підлозі коридору й лагодив ніжку маленького столика, поки сестри по черзі приносили йому речі, які він нібито забув удома. Одна принесла банки з варенням, друга — запасні шнурки, третя — товстий зошит із написом «НЕ ЗАГУБИ», хоча Орен стверджував, що зошит йому не належить.
Через двері номер дев’ять долинав голос леді Северини. Другий стілець вона вже виборола; тепер їй не подобалася штора. Ріан затримався біля дверей.
— Не смій.
Іларія сказала це досить тихо. Брат зробив невинне обличчя й пішов далі.
Нових студентів зібрали в Старому дворі близько першої. Їх було більше сотні, і спроба поставити всіх за алфавітом розсипалася ще до того, як перший чиновник закінчив читати список. Хтось переплутав прізвище із родовим іменем, двоє братів помінялися місцями, один студент узагалі стояв у групі другого року, бо його туди привів знайомий. Після двадцяти хвилин адміністрація відмовилася від алфавіту й розділила всіх за житловими дворами. Північних виявилося двадцять сім. Іларія знала вже трьох. Кайрен стояв ближче до кінця групи й тримав під пахвою просту чорну мантію, яку видавали першокурсникам до церемонії прийняття. Орен стояв поряд із Кайреном і час від часу озивався до сестер за огорожею, хоча родичів просили залишити внутрішній двір. Ще одного хлопця Іларія впізнала з державної перевірки — Едмара, того самого, який боявся голок. Тепер він мав вираз людини, яка пережила головного ворога й відтоді ставиться до світу значно спокійніше.
Томаса серед них не було. Східний двір збирався біля іншої арки. Ріан залишився з родиною за кам’яною балюстрадою, де гостям дозволяли чекати до кінця церемонії. Він уже кілька разів дивився в бік Евиної родини, хоча Еви тут не могло бути: її магію вже заблокували, а Академія приймала студентів із чинним каналом. Іларія помітила звичку, але не стала над нею думати. Останнім часом життя брата у її тілі розросталося швидше, ніж вона встигала запам’ятовувати, хто кому писав і кого чекав побачити. Кайрен підійшов сам, коли їм почали роздавати мантії. Мантія виявилася завеликою. Рукави закривали половину долонь.
— Тітка хотіла замовити власну, — пояснив він, намагаючись знайти застібку. — Я сказав, що це одяг на одну церемонію.
— І тепер караєтеся за ощадливість?
— За самовпевненість. Це дешевше.
Іларія допомогла знайти маленький металевий гачок біля коміра. Він був погнутий. Кайрен подивився на неї. Вона теж.
— Навіть не починайте.
Він дістав із кишені ті самі маленькі щипці. Цього разу Іларія засміялася першою. Гачок він виправив за кілька секунд, але щипці не встиг сховати: старший студент, який саме проходив уздовж групи, зупинився й повідомив, що сторонні інструменти до Церемоніальної зали проносити не можна. Кайрен запитав чому. Старший студент явно не знав.
— Правило.
— Зрозуміло.
Щипці пішли в коробку для особистих речей разом із двома ножами, чийось люлькою, металевим гребінцем і складним штопором, походження якого ніхто не захотів обговорювати. Через кілька хвилин великий дзвін над західною вежею вдарив один раз, і внутрішній двір поступово стих. Іларія очікувала промови, але її не було: першокурсників просто повели всередину.
Церемоніальна зала була старшою за більшість будівель Академії. Кам’яна підлога стерлася посередині від кількох століть ніг, балки під стелею давно потемніли, а вздовж стін висіли портрети людей, яких першокурсники мали колись вивчати на історії магії. Іларія впізнала трьох імператорів, одного реформатора й жінку в темній сукні без жодного підпису. Її портрет був менший за інші й висів майже над дверима, де ніхто не дивився вгору. Іларія все-таки глянула вгору не через якусь підозру: жінка на портреті тримала книжку, відкриту на гербарному аркуші, і це на мить нагадало пані Вель. Потік студентів посунув її далі. На помості не було трону чи магічного вогню. Стояв довгий стіл, за яким сиділи ректор, троє старших професорів, секретар Академії та чоловік у темно-червоній мантії, котрого Іларія не знала. Перед ними лежала велика книга. Саме книга виявилася центром церемонії.
Кожного студента викликали за ім’ям. Він підходив до столу, називав дім або місце походження, клав руку на чисту ділянку металевої пластини й отримував запис у реєстрі. Магія тут майже не використовувалася: пластина лише підтверджувала, що перед Академією стоїть людина з активним каналом. Ні типу, ні сили, ні родоводу. Після цього студент підписувався під короткою формулою про підпорядкування академічним правилам і повертався на місце вже не кандидатом, а членом Академії. Іларія зрозуміла, чому батько не любив старих церемоній. Вони робили небезпечні речі дуже буденними. Перед нею стояв Орен Латт. Коли назвали його ім’я, одна із сестер за дверима, мабуть, почула крізь відчинене вікно й голосно вигукнула щось нерозбірливе. По залі пройшов сміх. Орен почервонів настільки, що навіть ректор підняв голову. Потім викликали Кайрена.
— Кайрен Ровен.
Він піднявся на поміст.
— Дім Ровенів.
Це прозвучало без будь-якої ваги. Секретар знайшов рядок у реєстрі, ректор переглянув державний висновок, Кайрен поклав долоню на пластину. На металі з’явилася тонка сіра сітка, схожа на сліди дуже дрібних тріщин, — його слабкий металевий тип. Один із професорів щось записав. Кайрен поставив підпис і відійшов. Коронного реєстру тут ніхто не згадував, а стара примітка в книзі Вейрів залишалася домашньою знахідкою; для Академії Кайрен був просто студентом із кімнати номер дев’ять у Північному дворі. Іларія відчула полегшення, хоча не мала права очікувати іншого. Через чотирьох студентів назвали її.
— Ріан Вейр.
Вона піднялася. Ріан стояв за відчиненими дверима десь у дворі, поза її полем зору. Це було його ім’я. Цього разу воно пролунало не в кабінеті чиновника й не біля державного тесту, а перед сотнею людей, з якими їй доведеться жити щонайменше рік. Іларія підійшла до столу.
— Дім Вейрів.
Секретар знайшов запис. Державний висновок про хамелеонний резонанс змусив одного з професорів підняти брови. Ректор прочитав примітку довше, ніж читав попередні, але нічого не запитав. Вона поклала руку на метал. Спершу пластина залишилася холодною. Потім по краю побігла тонка червона смуга. Вогонь. Професор праворуч від ректора був вогняним магом. Ще мить — і біля пальців з’явився слабкий сріблястий блиск. Метал. Кайрен стояв унизу досить близько. У залі почали шепотітися. Ректор не поспішав прибирати пластину. Поглянув на Іларію, потім на державний висновок.
— Достатньо.
Секретар записав щось додаткове. Іларія підписалася. Ріанове ім’я вже не вимагало зусилля. Саме це непокоїло найбільше.
Після церемонії родичам дозволили зайти до внутрішнього двору лише на годину. Усім одразу знадобилося одне й те саме: знайти студента, нагодувати студента, ще раз перевірити, чи студент не забув якусь річ, і пояснити студенту те, що вже пояснювали вранці. Мати Вейрів теж виявилася не винятком. Вона переконалася, що Іларія знає, де лежать теплі сорочки, нагадала про листи додому й повторила ім’я лікаря, до якого слід звертатися, якщо академічний медик їй не сподобається.
Батько говорив менше. Передав маленький гаманець із додатковими грошима, попередив, що плата за перший семестр уже внесена, і попросив не давати нікому в борг великих сум, хоч би який давній у того був титул. Ріан мовчав найдовше. Вони залишилися в кімнаті самі, коли батьки пішли вниз, а Мара віднесла матері забутий шарф. За вікном хтось уже кликав Орена на вечерю. З номера дев’ять долинув гуркіт: Кайрен, судячи з усього, намагався пересунути меблі без леді Северини й уперше за день мав право робити це неправильно.
Ріан перевірив письмовий стіл, відчинив і знову закрив шухляду, потім підійшов до каміна.
— Якщо східний вітер, не розпалюй одразу сильно. Спочатку трохи паперу, подивишся, чи тягне.
— Знаю.
— Не знаєш. Ти тут не жила.
Іларія хотіла відповісти, але передумала. Він мав право пояснювати. Ріан показав, де тримати запасні свічки, хоча сам вирішив це лише сьогодні. Порадив не залишати підручники на підвіконні, бо Нера говорила про дощ. Нагадав, що Томас живе через два двори й що до Східного можна пройти критою галереєю, якщо негода. Потім почав говорити про ранковий дзвін, але збився. Іларія сіла на край столу.
— Ти можеш приходити.
Ріан подивився на неї. Вони обоє знали, що це не зовсім так. «Іларія» могла відвідувати брата у визначені години, приходити на відкриті заходи, зустрічатися в місті. Але він не міг прокинутися тут, спуститися на сніданок, запізнитися на лекцію або сидіти ввечері в чужій кімнаті до третьої ночі тільки тому, що ніхто не хоче спати. Ріан сумував наперед саме за цими дрібницями, яких іще навіть не встиг пережити. Ріан кивнув. Потім раптом обійняв її. Вони не робили цього часто навіть дітьми. Тепер усе стало ще дивніше: Іларія обіймала власне колишнє тіло, Ріан — своє, і якби хтось відкрив двері, побачив би звичайних брата й сестру, які прощаються перед навчанням. Від цього їй захотілося сміятися й плакати одночасно. Вона не зробила ні того, ні іншого. Ріан відпустив першим, одразу поправив їй комір і повідомив, що сидить криво.
Це вже було більше схоже на них. Коли він пішов, Іларія не дивилася з вікна, як родина виходить із двору. Вона зайнялася речами, хоча все давно було розкладено. Лише через деякий час Іларія помітила, що брат залишив на столі старий ніж для розрізання сторінок. Він не дарував його — просто забув. Вона поклала ніж у шухляду.
Спільна вечеря першокурсників почалася о сьомій. Зала була довга, зі столами, поставленими не за родами й не за житловими дворами, а за роками навчання. Це відразу створило кілька маленьких криз: сини давніх будинків опинилися поряд із міськими стипендіатами, двоє хлопців, чиї батьки судилися через землю, отримали місця навпроти, а один студент із далекої провінції не знав, що супову ложку тут подають окремо, й перші хвилини дивився на стіл так, ніби Академія вже влаштувала йому практичний іспит. Іларія сіла між Ореном та незнайомим хлопцем із темною шкірою й довгими пальцями, який представився як Самет Нор і майже відразу попросив передати хліб. Він походив із південного портового міста, мав повітряну магію, ненавидів висоту й приїхав до Академії після трьох років роботи в батьковій майстерні вітрил. На запитання, як людина з повітряним даром може боятися висоти, Самет відповів, що одне не лікує іншого, і повернувся до супу.
Іларії він одразу сподобався. За кілька місць сидів Кайрен, далі — Едмар. Томас знайшов їх уже після першої страви; студентам зі Східного двору дали інший вхід, і він хвилин десять блукав коридорами, поки не потрапив на кухню. Там йому пояснили дорогу, дали яблуко й попросили дорогою занести в зал загублену виделку, тому до столу Томас прийшов уже з першою маленькою академічною історією. Розмова за вечерею не потребувала допомоги. Хтось почав порівнювати кімнати. Виявилося, Північний двір мав найкращі вікна й найгіршу гарячу воду, Східний — найдешевше опалення, бо половина студентів ним узагалі не користувалася, а в Західному були окремі умивальники, що викликало хвилю неприязні до людей, які там жили. Орен повідомив, що його сестри вже подали скаргу на матрац. Самет зауважив, що він би віддав їм свій безкоштовно, якщо вони погодяться забрати ще й сусіда, який привіз із собою три музичні інструменти.
Про великі магічні долі за столом не говорили; головною темою першого вечора виявилася вода. Іларія їла, слухала і поступово переставала чекати, що хтось подивиться на неї довше, ніж треба. Кайрен сперечався з Томасом про те, чи можна металевим даром відчути фальшиву монету. Томас вважав, що це зробило б його найбільш затребуваною людиною на ринку. Кайрен пояснював, що для початку треба знати склад правильної монети, а він поки здатний відрізнити срібло від міді приблизно так само надійно, як будь-яка людина з очима.
Орен тим часом розповідав про сімейний млин, який щовесни зупинявся на кілька тижнів через сміття в каналі. Його магія була земна, але слабка; батько сподівався, що після Академії син навчиться укріплювати береги. Сам Орен хотів працювати з будівлями й уже пів року збирав малюнки старих арок. Тепер стало зрозуміло, чому Орен лагодив стіл: ніжка не була по-справжньому зламана, він просто не міг дивитися, як вона хитається.
Іларія подумала, що Ріанові він би сподобався. До кінця вечері вона знала про людей навколо значно більше, ніж про більшість магічних типів у підручнику: млин, три музичні інструменти в сусідній кімнаті, батькові вітрила, сестрині банки варення. Усе це поки не мало жодного стосунку до її справ — і добре трималося в пам’яті без сторонньої допомоги.
У коридорі після вечері пахло димом. Пані Нера стояла на другому поверсі в халаті поверх сукні й дивилася на двері кімнати номер три, з-під яких ішов тонкий сірий струмінь. Усередині першокурсник намагався висушити мокрі черевики вогняною магією, поставивши їх просто перед каміном і додавши власне поле. Один черевик уже обвуглився. Нера не кричала. Вона відкрила вікно, наказала винести взуття у двір і записала прізвище студента в свою книгу. Потім повідомила всьому коридору, що перша людина, яка цього року підпалить фіранку, власним коштом купить нову для всього поверху, бо окремо цей візерунок більше не виробляють. Після цього пахнути димом стало соромно навіть тим, хто нічого не палив. На третьому поверсі Іларія виявила біля своїх дверей Кайрена. Він тримав у руках латунний гачок від вікна.
Гачок виявився Кайреновим. Він спробував полагодити засув магією, метал нагрівся, гвинт вискочив, а гачок перелетів через коридор і зник під Іларіїними дверима. Іларія віддала його й нагадала про щипці. Кайрен спершу відповів, що їх забрали перед церемонією, а потім згадав: інструмент давно повернули, просто він лишився внизу в коробці з особистими речами.
Іларія запропонувала свій маленький набір інструментів, який батько поклав у валізу разом із половиною непотрібного дому. Через кілька хвилин вони сиділи на підлозі кімнати номер дев’ять, тримаючи віконну раму, яка виявилася старшою за них обох і не бажала співпрацювати. Кайрен працював мовчки. Іларія теж. Вона дивилася, як він знаходить проблему не силою, а пальцями: трохи піднімає раму, перевіряє люфт, пробує гвинт, відкладає один інструмент заради іншого. Металева магія майже не використовувалася. Лише один раз він заплющив очі й торкнувся пластини нігтем, ніби слухав її через палець.
— Тут тріснуло всередині.
Іларія нічого не бачила. Кайрен дав їй пластину. Вона торкнулася. Поруч із ним її власна магія відгукнулася слабко й незвично — інакше, ніж теплом біля Евена чи рухом води. Метал під подушечкою пальця раптом перестав бути просто гладкою річчю. Десь усередині справді була маленька неправильність — тонка, майже як подряпина, але не на поверхні. Іларія відсмикнула руку. Кайрен подумав, що край гострий.
— Ні. Я...
Вона не знала, як пояснити. Взяла пластину ще раз. Тріщина була там. Коли Кайрен відсунувся, відчуття послабшало. Він побачив зміну на її обличчі.
— Знову це?
Іларія кивнула. Хамелеонний резонанс уже не був таємницею. Кайрен посунувся ближче, не торкаючись її, і попросив описати, що саме відчувається. Вона спробувала описати відчуття, але правильного слова не знайшла. Метал не говорив і не показував картинку; просто раптом мав внутрішню будову, якої секунду тому для неї не існувало. Кайрен слухав серйозно, без здивованих вигуків і без вимоги повторити це як видовище. Потім забрав пластину й перевірив сам.
— Тріщина саме там.
Вони деякий час сиділи на підлозі з поламаним віконним гачком між ними. За стіною Орен сперечався із сестрою, яка ще не пішла додому й повернулася по банку варення. Унизу пані Нера вимагала, щоб хтось перестав бігати сходами. У дворі били посуд на кухні. Кайрен сказав, що завтра попросить у майстерні нову пластину. Стару поклав у кишеню. Після цього Іларія повернулася до своєї кімнати з дивно приємним відчуттям: вечір не вимагав від цієї маленької знахідки ставати чимось більшим.
Спати вона лягла пізно. Камін справді задимів, але лише перші хвилини; Ріан мав рацію щодо паперу й тяги. У номері вісім Орен ще довго щось пересував. Кайрен у дев’ятому впустив металевий предмет, потім інший. Знизу прийшов хтось зі старших студентів і попросив тиші, після чого третій поверх затих приблизно на сім хвилин. Іларія лежала на вузькому ліжку й дивилася в темряву. Її тіло — Ріанове — виявилося важчим у новому матраці, ніж удома. Під вікном свистіло. Ковдра була теплою.
На спинці крісла висів одяг на завтра, біля столу стояли черевики, у шухляді лежав ніж для розрізання сторінок, який брат забув. У сусідніх кімнатах жили люди з магією, і в тиші Іларія відчувала їх краще — не як окремі сили, а як слабку присутність, яку її тіло ще не вміло ігнорувати: метал за стіною справа, щось важче й глухіше зліва від Орена, далі ще кілька полів, розмитих відстанню. Протягом останніх місяців вона перевіряла свій дар по одному магу, у контрольованій кімнаті, біля чаші чи пластини; тут ніхто не збирався підлаштовувати під неї життя.
Поступово будинок стихав, а відчуття чужих полів лишалося. Іларія перевернула подушку прохолодним боком, заплющила очі й перестала намагатися відрізняти одне від іншого; через якийсь час це вдалося. Під ранок її розбудив тихий стукіт латунного ключа об замкове кільце.
