Раді Вас бачити!

На четвертому тижні занять Іларія вперше зрозуміла, навіщо першокурсникам, які вчилися керувати вогнем, водою, металом і власним виснаженням, двічі на тиждень читали спадкове право.

До того предмет здавався додатком до життя, яке вона й без Академії знала надто добре. Порядок успадкування титулів, обмеження родових земель, права старших і молодших ліній, шлюбні угоди, опіка над неповнолітніми спадкоємцями — усе це багато років існувало в батьковому кабінеті, у товстих книгах і розмовах дорослих, після яких дітям пояснювали лише те, що вважали потрібним. Для Томаса більшість тем була новою. Самет узагалі не розумів, чому один давно померлий дядько може впливати на те, хто через сто років продасть шматок лісу. Ріан натомість мав би тут перевагу; частину матеріалу він знав іще з домашніх уроків.

Іларія користувалася його знаннями, але не завжди могла відрізнити їх від своїх. Деякі формулювання приходили в голову відразу, інші викликали відчуття знайомості без пам’яті про те, де саме вона їх чула. Їй уже траплялося впевнено відповісти на запитання професора, а ввечері знайти той самий вислів у братовому підручнику, підкреслений його рукою три роки тому.

Професора звали Гален Тор. Він був юристом, а не магом-практиком, хоча мав слабку спорідненість із повітрям, якої, за його власними словами, вистачало тільки для того, щоб під час читання договорів сторінки перегорталися в найгірший можливий момент. На лекціях Тор майже ніколи не підвищував голос і не намагався робити право цікавим. Зате раз на кілька занять зачиняв підручник, прибирав кафедру до стіни й перетворював аудиторію на щось середнє між судом, сімейною радою та погано організованою сваркою.

Цього ранку на кожному столі лежав складений аркуш.

Тор заборонив відкривати його до дзвону, через що половина групи провела п’ять хвилин, намагаючись прочитати текст крізь папір. Орен тримав свій проти вікна, поки професор не подивився в його бік. Кайрен просто поклав долоню зверху, щоб не було спокуси.

Іларія сиділа з ним за одним столом. Після шлюзу Крей почав частіше ставити їх разом на практичних заняттях, і ця звичка якимось чином перейшла й сюди, хоча професор Тор навряд чи мав до її магії будь-який стосунок. Томас опинився позаду з Саметом, Орен — біля проходу з Едмаром.

Коли продзвонили, в аркуші виявилася не задача з підручника, а родовід.

Дуже простий: батько, два сини, кілька онуків. Біля старшого сина стояла маленька корона, біля молодшого — позначка про шлюб. Імен не було. Людей називали А, Б, В і так далі. Нижче йшов короткий опис обставин.

Старший син правителя, офіційний спадкоємець, під час поїздки до віддаленої провінції зник. Карету знайшли пошкодженою, двоє людей із супроводу загинули, тіло спадкоємця — ні. Через дев’ять днів надійшло повідомлення, що він живий, але тяжко хворий і перебуває в приватному домі, де його лікують. Державна рада отримувала листи з його печаткою. Молодший брат тимчасово виконував частину обов’язків. За сім тижнів спадкоємець повернувся до столиці.

Питання було не про те, хто мав успадкувати.

Тор просив визначити, які докази повинна вимагати держава, щоб визнати повернену людину тією самою особою. Іларія прочитала умову вдруге.

Кайрен уже робив позначки на полях. Він почав зі свідків, які добре знали спадкоємця до зникнення. Потім додав почерк, особисту печатку, фізичні прикмети, знання речей, відомих вузькому колу, і родову магічну пробу. Іларія зупинилася на останньому.

— Вона підтвердить рід, — сказала вона, — але не людину.

Кайрен глянув на неї, а потім перекреслив слово «особа», яке вже встиг написати біля проби.

Тор якраз проходив між рядами. Почув, але не прокоментував; лише попросив Кайрена записати поправку, а не просто прибрати помилковий варіант. Після практичних журналів Іларія вже знала цю педагогічну звичку. Академія чомусь дуже любила бачити не тільки те, до чого студент дійшов, а й усе, у що він дорогою встиг повірити.

За десять хвилин професор почав збирати відповіді вголос.

Група досить швидко назвала майже все, що було на аркуші Іларії: родичі, слуги, лікарі, особисті речі, шрами, підпис, печатка, знання приватних подій. Один хлопець запропонував магічний відбиток, але Тор нагадав, що стабільні індивідуальні відбитки навчилися порівнювати значно пізніше за події задачі. Едмар згадав зуби. Професор схвалив. Самет додав старі травми, які не видно зовні. Потім Тор поцікавився родовою пробою.

Відповідь «потрібна» дали майже всі; Іларія промовчала, і Тор це помітив.

— Пане Вейр?

Вона вже звикла відгукуватися на це ім’я швидше, ніж хотілося б.

Іларія пояснила, що родова проба корисна, якщо треба відсіяти сторонню людину. Але якщо можливий підмінник сам походить із того самого роду, позитивна реакція нічого не доводить щодо конкретної особи. Брат, кузен, представник молодшої лінії — усі можуть пройти перевірку залежно від точності методу. У кімнаті стало тихіше.

Не тому, що думка була блискучою. Просто більшість до цього розглядала задачу як історію про чужого шахрая.

Тор підійшов до дошки й намалював поруч із початковою схемою ще одну гілку. Від діда спадкоємця відходив молодший син, а від нього — двоє онуків.

Тепер потенційних кандидатів із правильною кров’ю ставало більше.

— Ось для чого ми це робимо, — сказав професор. — Рід і особа — різні юридичні факти. Держава не завжди розрізняла їх достатньо добре.

Іларії стало некомфортно в сорочці, хоча в аудиторії було прохолодно.

Кайрен, який не знав причини, посунув до неї чорнильницю: він вирішив, що вона просто намагається дотягнутися. Тор продовжив задачу.

Докази тепер видавали поступово, і після кожного нового факту група мала вирішувати, наскільки він змінює ймовірність правильної ідентифікації. Двоє слуг упізнали спадкоємця відразу. Старий учитель — теж. Лікар повідомив про шрам на ребрах після дитячого падіння з коня. Повернений чоловік підписав кілька документів, і почерк визнали близьким до старих зразків, хоча після хвороби він став менш рівним. Родова проба підтвердила належність до династії.

Кожен факт звучав непогано окремо, а разом вони здавалися майже переконливими.

Потім Тор додав, що близько половини людей, які засвідчили особу, не бачили спадкоємця понад два роки. Шрам був відомий лікарям. Зразки підпису зберігалися в канцелярії. Печатка зникла разом зі спадкоємцем. Частину приватних відомостей міг знати будь-який близький родич.

Клас уже почав переглядати попередні висновки, але Тор не дозволив: старі оцінки мали залишатися на папері поруч із новими.

Іларія дивилася на родовід і дедалі сильніше відчувала, що задача вибрана не випадково. Вона не знала лише, чи це знаменита справа, яку всі, крім неї, мали впізнати, чи професор справді склав хороший приклад для заняття.

Кайрен не виглядав так, ніби знає відповідь заздалегідь.

Коли Тор дав наступний факт, він навіть тихо вилаявся.

У спадкоємця після повернення змінився один фізичний параметр, який зазвичай вважали стабільним: відстань між двома старими шрамами на передпліччі стала трохи іншою. Лікар пояснив це зміною ваги й наслідками тривалої хвороби.

Самет одразу заперечив, що шрами не пересуваються настільки в дорослої людини.

Хтось із задніх рядів відповів, що шкіра змінюється.

Томас підняв руку й протягом кількох хвилин перетворив юридичне заняття на медичну суперечку. Шрам справді міг зміщуватися відносно видимих орієнтирів після травми, росту чи значних змін тіла, але для дорослого чоловіка без нової травми це залежало від того, що саме вимірювали. Якщо відстань записав один лікар, а через роки інший — похибка могла бути банальною.

Тор вислухав і поставив біля цього факту на дошці знак питання; після цього ніхто вже не вимагав негайного викриття підмінника.

Іларії подобалося, що вправа вперто відмовляється ставати зручною.

Через пів години професор розділив клас на дві сторони. Одна мала довести, що держава володіла достатнім набором доказів для визнання особи. Друга — що доказів бракувало й повернутого спадкоємця слід було тимчасово відсторонити від династичних прав до подальшої перевірки.

Іларія потрапила на другу сторону, Кайрен — на першу.

Вони помінялися аркушами неохоче. За час спільної роботи кожен уже встиг накопичити аргументи саме для тієї позиції, яку тепер мав заперечувати. Мабуть, у цьому й був сенс.

Прямої суперечки між ними Тор не влаштовував. Групи мали по кілька хвилин домовитися про аргументи, потім один представник викладав позицію, а решта доповнювала. Іларія слухала своїх нових союзників і раптом помітила неприємну річ: сторона, яка хотіла відсторонити спадкоємця, дуже легко починала поводитися так, ніби сумнів уже дорівнює вині.

Їй це було знайомо з власного розслідування.

Чотири вилучені справи, дивний родовий номер, Вельт, кілька реакцій крові — якщо дивитися достатньо довго, з цих речей легко складалася готова історія. Можна було навіть забути, що частини між ними ще не знайдено.

Тому, коли її попросили підсумувати позицію, Іларія не доводила, що повернений чоловік був шахраєм. Вона доводила тільки те, що держава не мала способу впевнено виключити підміну близьким родичем. До встановлення особи, на її думку, треба було розділити повсякденні права людини і право на престол: дозволити повернутися до приватного життя, але не ухвалювати незворотних династичних рішень. Тор записав щось у своїй книзі.

Кайренова сторона відповіла краще, ніж Іларія сподівалася.

Якщо будь-який сумнів дає державі право відсторонювати законного спадкоємця, сам сумнів стає політичною зброєю. Достатньо поширити чутку про підміну — і рада отримує можливість усунути небажану людину без доказу злочину. Крім того, в описаному випадку існувала сукупність незалежних підтверджень: свідки, тілесні ознаки, підпис, особисте знання, магічна спорідненість. Жодне не було ідеальним, але право майже ніколи не працює з одним ідеальним доказом.

Кайрен говорив недовго. Найкраща його думка з’явилася вже наприкінці: якщо молодший брат є наступним спадкоємцем, саме він найбільше виграє від затягування перевірки, тому його заперечення також не можна вважати нейтральним.

Іларія відчула, як це речення лягає поверх ранкового листа Ріана про Леора.

Молодша гілка — не рядок у книзі.

І водночас молодша гілка завжди матиме інтерес. Обидві речі можуть бути правдою.

Тор дав групам ще десять хвилин, а потім нарешті відкрив джерело задачі. Це не була вигадка.

Основу він узяв із двох старих справ, з’єднавши їх так, щоб студенти не впізнали відразу. Шрами, печатка й суперечка родичів походили з одного дворянського процесу. Зникнення спадкоємця і тривале підтвердження особи — з іншої історії, значно відомішої.

Професор підійшов до родоводу й замість літер почав вписувати імена. Першого Іларія не знала. Друге знала вся країна.

Старший син був принцом Ераденом, майбутнім імператором Ераденом III.

На кілька секунд аудиторія стала шумною. Хтось одразу перегорнув підручник із історії, хтось засміявся, бо нарешті зрозумів, чому факти здавалися знайомими. Самет тихо повідомив Томасові, що якби професор дав назви місцевостей, вони впізнали б справу за п’ять хвилин. Іларія не сміялася. Ераден III був предком нинішнього імператора.

Майже двісті років тому, ще спадкоємцем престолу, він справді зник дорогою з північної провінції. Офіційна історія розповідала про напад на кортеж і хворобу після втечі. Принца знайшли люди місцевого землевласника; кілька тижнів його нібито не перевозили через гарячку. Пізніше він повернувся до столиці, одужав і прожив ще тридцять років. Іларія пам’ятала цю історію майже як дитячу.

Ераден став популярним імператором, пережив дві прикордонні війни, перебудував старий палац, скасував один із найгірших податків на перевезення зерна. Його зникнення згадували як драматичний епізод молодості.

Ніхто не говорив про нього як про проблему ідентичності.

Тор пояснив, що й сучасники майже не говорили. Підозри існували перші дні після повернення, особливо через тривалу ізоляцію, втрату ваги й кілька незначних розбіжностей у свідченнях. Але принца впізнала родина. Імператор прийняв його. Особистий лікар підтвердив старі травми. Придворні жерці провели родову пробу, яка засвідчила імператорську кров. Після цього юридичне питання фактично закрили.

— Тому що проба доводила особу? — спитав хтось.

Тор заперечно похитав головою.

Тому що тодішня правова практика ще не проводила чіткої межі між доказом походження й доказом тотожності, особливо коли обидва збігалися з політичним очікуванням. Сучасні правила сформувалися пізніше, після кількох уже документованих випадків родової підміни в аристократичних сім’ях. Іларія перестала робити записи.

Під столом Кайрен постукував олівцем об палець. Він, мабуть, думав про саму задачу. Вона — ні.

У голові з’явилася пані Орса з черепахою під столом і двома пластинами крові. Родова проба доводить рід. Не особу.

Якщо справжній Ераден помер дорогою з півночі, підмінник не мав бути стороннім.

Йому достатньо було належати до імператорської крові.

Іларія відчула, що починає будувати міст занадто швидко, й навмисно повернулася до лекції.

Тор тим часом говорив про молодшого брата Ерадена. Поки спадкоємець хворів, принц Севран виконував частину його обов’язків, але регентом формально не став, бо імператор був живий і при владі. Після повернення старшого брата Севран відступив від державних справ, отримав кілька земель на заході й рідко жив при дворі. Пізніші романтичні історики любили бачити в цьому образу чи сімейний конфлікт, хоча листи самого Севрана свідчили здебільшого про його більший інтерес до коней, будівництва доріг і управління маєтками.

Іларія подумала про Ріана з герцоговою книгою про дренаж і мало не втратила нитку. Професор показав ще одну схему.

Офіційна лінія Севрана простежувалася протягом трьох поколінь. Потім старший чоловічий відвід припинявся: один нащадок загинув у морі, інший помер без дітей. Дочки вступили в шлюби з кількома старими домами, тому імператорська кров розійшлася далі, але пряме династичне право вважалося згаслим. На схемі було чотири прізвища. Ровенів серед них не було. Іларія перевірила двічі. Кайрен сидів поряд.

Якби вона не знала про Коронний реєстр, нічого в цій схемі не привернуло б уваги.

Але й знання про Коронний реєстр нічого не доводило. Ровени могли походити від будь-якої іншої бічної імператорської лінії. Таких було багато. У книзі Вейрів їхній старий запис стояв без пояснення саме тому, що походження вважалося надто давнім або очевидним для того, хто його переписував.

Іларія змусила себе записати прізвища зі схеми всі підряд. Без підкреслень.

Після заняття студенти ще довго не розходилися. Задача виявилася значно цікавішою за звичайне спадкове право, а те, що вони півтори години судили людину, чий портрет висів у головній галереї Академії, додавало приємного відчуття безкарності. Едмар стверджував, що імператорський лікар мав би виміряти зуби. Самет відповідав, що двісті років тому ніхто не зберігав повної схеми зубів спадкоємця на випадок майбутньої підміни. Орен хотів знати, чи існують плани будинку, де Ерадена лікували після нападу, бо якщо принц був прикутий до ліжка, архітектура могла показати, скільки людей реально мали до нього доступ.

Тор почув це й сказав, що Орену краще вступити до Товариства старих текстів. Орен повідомив, що вже вступив.

Професор виглядав так, ніби шкодує про пораду.

Кайрен збирав папери повільніше. Поріз на долоні майже зажив; під пов’язкою лишилася вузька рожева лінія, яку Іларія бачила тільки коли він розстебнув манжет.

Він запитав, чому вона так дивилася на другу схему.

Іларія відповіла не відразу. Найпростішою була б брехня про цікавість до старих родів, але після шлюзу це вже ставало звичкою: щоразу, коли він помічав щось зайве, вона давала йому трохи правди й ховала решту.

Цього разу сказала, що її родина нещодавно переглядала стару родову книгу. Там траплялися коронні записи домів, які походили від бічних імператорських ліній, і їй стало цікаво, чому схема не збігається з тим, що вона пам’ятає. Кайрен сприйняв це спокійно.

У Ровенів теж був старий Коронний номер.

Іларія вже знала, але почути це від нього виявилося іншим.

Він не робив із факту таємниці. Навпаки, його родина ставилася до давнього походження майже як до старої шафи в коридорі: всі знають, що вона стоїть, але ніхто не будує навколо цього життя. Кайрену в дитинстві пояснювали, що один із предків походив від молодшої імператорської гілки, настільки далекої від престолу вже на момент відокремлення, що практичного значення це не мало навіть тоді. Іларія запитала, від якої саме. Кайрен не знав.

Це прозвучало настільки буденно, що вона йому повірила.

Він пам’ятав лише родинну суперечку: дід стверджував, що походження йшло по чоловічій лінії, Северина — що через шлюб, а їхній старий геральдичний довідник дозволяв кожному прочитати потрібне, бо в середині бракувало кількох сторінок. Після смерті діда тітка хотіла віддати книгу палітурникові, але виявилося, що відсутні сторінки вирізали ще понад сто років тому, тож ремонтувати там було нічого. Іларія відчула короткий холод у животі. Вирізані сторінки.

Вона ненавиділа, що тепер реагувала на цю деталь як на сигнал.

У людей постійно губилися сторінки. Ріанів підручник пережив воду. Академічні книжки мали вирвані таблиці. Старі сімейні томи псували діти, вогкість, палітурники й люди, яким потрібен був чистий папір. Відсутність сторінки не робила родину частиною змови. Вона спитала, чому їх вирізали.

Кайрен не мав поняття. Дід говорив, що якийсь пращур використовував старі книги для записок і міг просто забрати аркуш із чистим полем. Северина вважала цю версію образливою для предків, але цілком правдоподібною.

До них приєднався Томас, і розмова змінилася. Він приніс новину з лікувальної кімнати: один старшокурсник примудрився обпекти долоні не вогняною магією, а звичайним чайником, після чого пів години доводив, що ручка мала бути холодною. Кайрен пішов подивитися в майстерню на новий набір інструментів, який нарешті видали першокурсникам. Іларія залишилася з Томасом біля сходів, але думками все ще була в родині Ровенів, де дід і тітка роками сперечалися через кілька відсутніх сторінок і, мабуть, не підозрювали, що ця дрібна сімейна незгода тепер сидить у голові чужої людини.

У поштовій комірці після обіду лежав лист від Ріана.

Іларія відкрила його вже в кімнаті. Брат писав про Леора довше, ніж про себе: про яблука, зайців, оренду, хворого управителя, рішення кузена залишити Академію після першого року. У кількох місцях почерк ставав дрібнішим, наче Ріан ще не звик до того, що думка займає більше місця, ніж він планував. Головне стояло майже в кінці: молодша гілка не була рядком у родовій книзі.

Іларія сиділа біля столу, тримаючи лист обома руками.

Уранці професор Тор розповідав про принца Севрана, який законно стояв наступним після старшого брата і відступив, коли той повернувся. За офіційною історією все закінчилося добре: спадкоємець вижив, молодший брат не став узурпатором, держава уникла кризи.

Якщо Ераден справді помер, історія ставала іншою. Тоді Севрана не просто обійшли.

Його право забрала людина, яка носила тіло й ім’я старшого брата.

Іларія підняла очі на власне відображення в темному склі вікна. Воно було Ріановим.

Вона не потребувала історика, щоб побачити подібність.

Батько теж не відбирав титул у молодшої гілки силою. Він лише зробив так, щоб закон продовжував бачити старшого спадкоємця там, де його кваліфікації насправді не існувало. Різниця була в масштабі. Механізм — небезпечно знайомий.

Іларія не стала записувати цю думку. Не хотіла перетворювати родину на схему ще до того, як сама зрозуміє, що з нею робити.

У листі Ріан окремо дозволяв їй посміятися з Кайренового інтересу до «Іларії», повідомляв, що вже зробив це сам, а потім давав несподівано розумну пораду не керувати чужими почуттями від його імені.

Іларія дочитала й подумала, що брат останнім часом став небезпечно дорослим.

Звичайно, у наступному абзаці він зіпсував враження, повідомивши, що Арден знову надіслав план водовідводу і помилився в одному з рівнів. Вона засміялася.

Увечері було засідання Товариства старих текстів. Іларія цього разу пішла без внутрішніх переговорів із собою, хоча взяла не старий документ, а братового підручника з магічного права. На внутрішній стороні обкладинки Ріан років у тринадцять написав своє ім’я, потім закреслив і написав ще раз рівніше. Іларії раптом здалося, що це цілком відповідає темі товариства: люди залишають себе не лише в державних актах.

Мартен Ілс почав засідання з поганої новини. Їхня шафа протікала.

Насправді протікав дах маленької кімнати над сховищем, а шафа просто мала нещастя стояти під потрібним місцем. Під час попереднього дощу вода просочилася по задній стінці, намочила три коробки й одну книгу протоколів. Нічого рідкісного не загинуло, проте папери треба було розкласти й висушити, тому замість запланованої розмови про приватні листи всі отримали чисті аркуші, тканину, дерев’яні прокладки й наказ не намагатися прискорити процес магією. Орен одразу хотів оглянути дах.

Мартен пообіцяв дозволити після того, як вони врятують те, що вже намокло.

Наступну годину товариство займалося значно менш романтичною історичною роботою, ніж Іларія колись уявляла. Вони перекладали вологі аркуші, роз’єднували сторінки, які злиплися по краях, підписували коробки й намагалися встановити первинний порядок документів за старими номерами. Частина матеріалів належала давно неіснуючому студентському клубу. Там зберігалися списки членів, рахунки за вечері, штрафи, теми виступів і листування з кухнею через те, що один рік клуб відмовився платити за пудинг, який, за формулюванням секретаря, «не відповідав жодному відомому визначенню пудингу».

Іларія працювала разом із дівчиною другого курсу на ім’я Фера, яка знала старий почерк краще за всіх і могла читати навіть записи, зроблені людиною, що явно писала після вечері. Вони відновлювали послідовність однієї книги протоколів, сторінки якої колись переставили під час ремонту палітурки. Дати стрибали. Деякі засідання повторювалися. Один секретар нумерував сторінки, наступний вирішив, що це зайве, третій почав знову з одиниці.

Близько дев’ятої Фера натрапила на список членів із незвичайними позначками.

Поруч із прізвищами стояли не посади, а маленькі герби чи їхні спрощені начерки. Клуб існував понад сто п’ятдесят років тому й, судячи з протоколів, об’єднував переважно синів старих родин. Нічого таємного: вони вечеряли, читали доповіді, сперечалися про політику й платили штраф, якщо пропускали два засідання поспіль. Іларія побачила Ровена не першою.

Фера вимовила прізвище, бо не могла розібрати ініціал. Іларія нахилилася.

Запис був старий, за кілька поколінь до Кайрена. Біля прізвища намалювали маленький щит із птахом і двома короткими лініями внизу. У сучасному родовому персні, який Іларія бачила на державній реєстрації, ліній було три. Вона згадала це не відразу. Можливо, помилялася. Можливо, старий секретар просто погано малював. Фера вже перейшла до наступного імені. Іларія теж.

Через дві сторінки з’явився той самий Ровен, тепер як скарбник клубу. Герб намалювала інша рука. Птах. Дві лінії.

Іларія попросила Феру пояснити, чи такі рисунки можна вважати точними.

Дівчина пирхнула. Якщо мова про художню точність — ні. Один секретар якось намалював герб із левом так, що тварина нагадувала хвору кішку. Але кількість основних знаків зазвичай переписували уважно, бо саме за ними відрізняли гілки родин. Іларія нічого не відповіла.

У книзі Вейрів старий знак Ровенів мав позначку молодшої лінії.

У сучасному персні Кайрена вона бачила птаха над трьома короткими рисками.

Тепер у значно старішому студентському протоколі було дві. Це могло означати зміну герба.

Роди змінювали герби постійно. Шлюби, спадщина, нові пожалування, зникнення гілок, просте бажання прибрати надто складний щит. У Вейрів колись теж був срібний ключ, якого тепер ніхто не носив. Іларія повернулася до мокрих сторінок.

За пів години Мартен оголосив, що досить. Документи лежали розкладені по всій кімнаті, підвіконню й двох додаткових столах, принесених із коридору. Товариство не могло зібратися тут кілька днів, доки все не висохне.

Орен усе-таки отримав дозвіл піти на горище й знайшов причину протікання — тріснуту черепицю біля старої вентиляційної труби. Повернувся з пилом у волоссі й такою радістю, ніби дах зробив йому особистий подарунок. Іларія допомогла Фері підписати останню коробку.

Книгу протоколів із Ровеном залишили відкритою на прокладках.

Іларія не переписала герб: дві лінії й без того запам’яталися.

Дорогою до Північного двору Іларія намагалася думати про щось інше: про завтрашню практику, лист Ріана, мокрі протоколи, домашню роботу Тора. Біля їдальні вона зустріла Самета, який ніс під пахвою три довгі дерев’яні рейки для якогось завдання з повітря. Він попросив допомогти відчинити двері, бо руки були зайняті, й Іларія пройшла з ним половину коридору, слухаючи розповідь про те, як один із рейок уже встиг збити капелюх із викладача.

Життя продовжувало поводитися так, ніби нічого особливого не сталося. Можливо, нічого й не сталося.

На третьому поверсі Кайрен сидів біля своїх дверей і чистив маленький напилок. Поруч стояла коробка нових інструментів із майстерні. Іларія зупинилася. Він підняв голову.

Вона могла просто попросити показати перстень. Це було б дивно, але не підозріло. Кайрен знав про її інтерес до родоводів. Після ранкової лекції питання навіть мало природну причину.

Проте перстня на його руці не було.

Кайрен пояснив раніше, що в майстерні кільця заборонені; металеві прикраси знімали, щоб не зачепити механізм.

Іларія побажала доброї ночі й пішла далі.

У кімнаті вона відчинила Ріанів підручник, але читати не стала. На чистому аркуші написала дві речі, які знала напевно.

Старий герб Ровенів у клубній книзі: птах + 2 нижні риски.

Сучасний перстень: здається, 3. Перевірити, не покладаючись на пам’ять.

Нижче хотілося додати все інше — Ерадена, Севрана, Коронний реєстр, вирізані сторінки, — але Іларія не додала.