Спочатку:
На сторінку книги
До першого снігу Академія встигла перестати бути новою.
Це сталося непомітно. Іларія більше не перевіряла розклад перед кожною лекцією, не рахувала сходові прольоти до їдальні й уже знала, що в бібліотеці краще сідати за третій стіл від вікна: на перший після полудня падав холодний протяг, другий займав професор Тор, якщо працював із судовими збірниками, а четвертий хитався так сильно, що чорнило повільно з’їжджало до одного краю чорнильниці. Пані Нера перестала називати її паном Вейром щоразу, коли зустрічала в коридорі, і тепер зверталася на ім’я переважно тоді, коли мала претензії. Томас навчився приходити зі Східного двору за сім хвилин без бігу, Орен купив запасну сорочку, але натомість десь загубив одну з семи привезених рушників, а Самет остаточно довів сусідові, що три музичні інструменти в кімнаті — це два зайвих, хоча так і не зміг переконати, які саме.
Кайренове вікно трималося вже понад два тижні.
Це в Академії можна було вважати успішним інженерним проєктом.
Практичні заняття теж змінилися. Професор Крей більше не садив Іларію навмисно біля кожного нового типу магії, ніби перестав вважати її ходячою навчальною задачею. Вона вже сама знала, коли чужий прояв починає проникати в її відчуття, і поступово навчалася не хапатися за нього відразу. Найважче було не хапатися за перший відгук. Перші місяці її магія нагадувала людину, яка в незнайомій кімнаті торкається всього підряд; тепер треба було навчити її проходити повз.
З металом виходило краще. Поряд із Кайреном Іларія могла кілька хвилин працювати з власним предметом і не відчувати кожного цвяха навколо. Біля Самета повітря перестало приходити окремими випадковими поривами й почало мати напрям. Вода все ще давалася дивно: поруч із Томасом вона відчувала її легко, але після шлюзу дедалі частіше ловила в собі щось інше — увагу до самого руху рідини в живому тілі, якої не хотіла перевіряти.
Професорові про це вона не писала.
Практичний журнал лежав у шухляді щоночі, і відсутній запис про Кайренів поріз нікуди не зникав лише тому, що сторінка після нього заповнювалася іншими вправами. Іларія кілька разів хотіла повернутися й дописати. Кілька разів вирішувала, що не буде.
Кайрен більше не питав, і це допомагало.
Перший сніг випав у ніч на середу, мокрий і важкий. До ранку з дахів уже капало, але двір залишався білим, і студенти першого року, які вважали себе достатньо дорослими для магічного права, державної служби й небезпечних практикумів, за двадцять хвилин зіпсували майже весь сніг слідами, кинули когось у замет біля східної арки й отримали від господарської служби попередження не використовувати вогняну магію для сушіння кам’яних сходів.
Того самого ранку до Товариства старих текстів прибули дві коробки від Северини Ровен.
Іларія дізналася про це від Орена за сніданком. Він прийшов із мокрим рукавом, бо намагався виміряти товщину снігу на балюстраді й сперечався з другим курсом, чи можна вважати показник точним після того, як хтось уже сперся на поручень. Про коробки повідомив між кашею й цим науковим конфліктом. Мартен отримав їх учора ввечері; Северина додала записку, що частину можна залишити Товариству, частину вона хоче повернути після перегляду, а кілька речей поклала тільки тому, що не розуміє, чому їхня родина зберігала це сто років і, можливо, студенти знайдуть пояснення.
Засідання перенесли на четвер.
Кайрен про подарунок тітки нічого не знав.
Коли Іларія сказала йому після лекції, він зітхнув так, ніби Северина щойно особисто записала його до ще одного студентського товариства. Потім поцікавився, чи на коробках випадково не написано «не читати племінникові». Не було. Це його не заспокоїло.
Северина, виявилося, мала звичку вважати всі старі сімейні папери історією доти, доки в них не йшлося про неї саму. У родинній шафі досі лежав лист, у якому їй у дванадцять років забороняли їздити на сірому поні через те, що вона тричі тікала на ньому до сусіднього маєтку. Кайрен припускав, що якщо лист опинився в коробці, тітка могла не помітити.
Іларія запитала, чи він справді думає, що Северина не пам’ятає власної втечі. Ні. Саме тому й хвилювався.
У четвер Кайрен прийшов до Товариства разом з Іларією, хоча членом не був.
Мартен дозволив йому залишитися без голосування: папери все-таки належали Ровенам, і присутність людини, яка могла відрізнити двох дядьків із однаковими ініціалами, економила час. Фера одразу дала йому олівець і аркуш із трьома колонками — залишити, повернути, уточнити власника — після чого Кайрен зрозумів, що сімейне походження не звільняє від роботи.
Перша коробка пахла пилом, сухою шкірою й чимось солодким.
Джерело знайшли на дні: маленький полотняний мішечок із висохлою лавандою, давно втратив колір, але все ще мав запах, якщо потерти між пальцями. До нього не було жодного пояснення.
Папери лежали без порядку. Кілька десятків листів, рахунки, старі шкільні вправи, два меню, список книжок, куплених для домашньої бібліотеки, креслення садової огорожі, картка з мірками чоловічого пальта, три рецепти засобу від молі й тоненький зошит, у якому один із Ровенів багато років записував, скільки разів за зиму замерзав ставок. Останній документ викликав суперечку.
Фера вважала його корисним для історії погоди.
Мартен хотів знати, чи чоловік щодня перевіряв ставок або записував тільки те, що випадково помічав із вікна. Без цього кількість замерзань мало що означала.
Кайрен зауважив, що, знаючи родину, предок міг просто перевіряти, чи можна кататися на ковзанах.
Зошит поклали в колонку «залишити» з приміткою про ненадійність спостерігача.
Листа про Северининого поні в першій коробці не знайшли.
Зате знайшли запис її батька, зроблений у двадцять два роки, в якому він підраховував, скільки грошей витрачає на тютюн, і після суми великими літерами написав, що від завтра кидає. Через три сторінки витрати з’явилися знову.
Кайрен попросив Товариство залишити зошит собі, але на Ферине запитання, чи має він на це право, подумав і визнав, що ні.
Робота йшла повільно саме через такі речі. Старий сімейний архів не був зібраним оповіданням про Ровенів. Люди складали до шухляд те, що в певний день не хотіли викидати, а після їхньої смерті наступне покоління часто вже не знало чому. Рахунок за ремонт даху міг пережити любовний лист. Важливу земельну угоду знаходили загорнутою в газету. Записка про купівлю двох корів лежала в одному конверті з кресленням срібної брошки. Чиясь дитина використала зворотний бік старого запрошення, щоб намалювати чоловіка з величезними вусами й підписати «дядько Парен, коли сердиться».
Кайрен упізнав дядька Парена. Виявилося, портрет досить точний.
Іларія кілька разів забувала, навіщо взагалі чекала на ці коробки. Вона читала лист молодої жінки, яка після шлюбу вперше переїхала з міста в маєток і скаржилася сестрі, що ночами там чути мишей у стінах. Потім рахунок за тридцять дві садові лопати — кількість здавалася абсурдною, доки в іншому документі не з’ясувалося, що лопати купували для великої осушувальної роботи. Один Ровен виписував із-за кордону механічні деталі й роками листувався з майстром через те, що латунні колеса приходили неправильного діаметра.
Кайрен забрав цей лист собі для копіювання.
Дідова любов до механізмів, схоже, теж не виникла з порожнього місця.
Через півтори години вони відкрили другу коробку.
Там було менше особистого й більше землі.
Папки з орендою, старі карти, копії межових угод, судові витяги. Орен одразу пересів ближче. Мартен теж: земельні суперечки, за його словами, були надзвичайно нудними, доки двоє давно померлих людей не починали тридцять років судитися через смугу землі шириною в одну візницьку дорогу.
Саме в такій папці Іларія знайшла родовід.
Вона спочатку його навіть не розгорнула повністю.
Складений аркуш лежав серед матеріалів справи про луг біля двох переправ. На зовнішньому боці стояв номер, назва маєтку й дата, майже на сто двадцять років старша за Кайрена. Нижче іншою рукою написали: для підтвердження переходу права через Еларів.
Іларія знала це прізвище, хоча не відразу згадала звідки.
Поки вона розкладала великий аркуш по столу, Фера читала судову записку, а Кайрен із Мартеном сперечалися, чи треба залишати Товариству карту канав, якщо сама справа повертається родині. Родовід починався не з Ровенів. Він починався з дому Еларів. Ім’я стояло посередині першої лінії. Ліора.
Поруч — маленька примітка: дочка принца Дарена, онука принца Севрана.
Ніякого великого тілесного сигналу не було — ні удару під ребрами, ні холоду, ні запаморочення. Іларія лише перестала чути частину розмови за столом. Принц Дарен.
У схемі професора Тора це ім’я було. Серед дітей Севрана. Іларія нахилилася ближче.
Ліора вийшла заміж за Еллара. Їхній син успадкував маєток батька. Його дочка, єдина дитина, — за чоловіка з дому Ровенів. Через цей шлюб спірний луг разом із правом на дві переправи перейшов до Ровенів. Саме для цього й склали родовід: не доводити імператорське походження, а пояснити судді, чому люди з іншим прізвищем узагалі претендують на землю, якою колись володіли Елари. Далі лінія йшла вниз. Без пропусків, принаймні на цьому аркуші.
Ровен. Ровен. Ще один. Кілька поколінь.
Документ був надто старий і закінчувався задовго до народження Кайрена, тож його імені Іларія не шукала; напрям однаково був очевидний. Фера повернулася до неї й попросила притримати кут. Іларія притримала.
— Це вам? — запитала вона в Кайрена.
Він підійшов.
Спочатку дивився на назву лугу. Потім простежив лінію пальцем угору, зупинився на Ліорі й тихо вимовив ім’я Севрана.
На його обличчі не з’явилося нічого схожого на людину, яка щойно дізналася про приховане право на престол.
— То Северина мала рацію.
Мартен запитав, у чому.
Кайрен пояснив: у родині роками сперечалися, звідки саме походить Коронний запис. Дід вважав, що через стару чоловічу гілку; тітка — через шлюб. Схоже, тітка перемогла, і тепер доведеться їй про це сказати, що було значно гірше за саму поразку.
Іларія дивилася на нього й раптом зрозуміла одну важливу річ.
Для Кайрена принц Севран був предком приблизно так само, як для неї якась жінка з родової книги, котра двісті років тому принесла Вейрам срібний ключ у герб. Давня людина. Лінія на папері. Ніякого особистого зв’язку з короною, жодних родинних розповідей про вкрадене право.
Саме так нормальна родина й повинна була сприймати настільки далеке походження. Іларія знову подивилася на аркуш.
Професор Тор сказав, що прямий династичний відвід Севрана вважався згаслим, але його дочки й онуки розійшлися по інших домах. Тоді Ровени не суперечили офіційній історії. Вони просто були одним із пізніших відгалужень, якого не показали на навчальній схемі, бо схема закінчувалася раніше. Водночас Кайрен був живим нащадком Севрана. Це вже не було припущенням. Принаймні якщо судовий родовід був правильний. Саме останню думку Іларія втримала першою.
Документ могли скласти для виграшу земельної справи. Люди брехали в судах. Родовід міг містити помилку. Він був копією, а не первинними актами про шлюби й народження. Треба було встановити, на яких доказах його побудували.
Крей справді зіпсував їй здатність радіти красивим висновкам.
Фера вже читала нижній напис. До родоводу додавалася примітка судового писаря: зв’язки до третього покоління підтверджувалися шлюбними записами, спадковими актами й двома витягами з Коронного реєстру. Решта сучасних для справи поколінь підтверджувалися окремими документами, які перелічувалися на другому аркуші. Другого аркуша в папці не було.
Кайрен, побачивши Іларіїн вираз, запитав, що сталося. Вона показала примітку.
Для Товариства це стало звичайною архівною проблемою. Мартен одразу почав шукати продовження в коробці; Орен перевірив карту, чи не загорнули в неї інший аркуш; Фера переглянула конверт. Через десять хвилин стало ясно, що перелік доказів або лежить у Ровенів деінде, або давно загубився.
Кайрен не засмутився. Для нього питання вже вирішувалося достатньо просто: якщо тітці стане цікаво довести свою перемогу над покійним братом, вона знайде документи сама.
Іларія не могла сказати, наскільки їй самій хочеться їх побачити. Тому нічого не сказала.
Вони занесли родовід до переліку речей, які слід повернути родині після копіювання. Мартен попросив дозволу зробити для Товариства повну копію земельної справи: не через Севрана, а тому що документи добре показували, як земля переходила через жіночу лінію й зміну прізвища. Кайрен погодився, але сказав, що офіційний дозвіл все одно має дати Северина. Після цього вони повернулися до коробки. Так просто.
За наступну годину Іларія прочитала рахунок за ремонт моста, лист про невдале полювання, список меблів у будинку, якого більше не існувало, й коротку записку, в якій хтось просив не забувати годувати старого собаку двічі на день, бо той удає голодного перед кожним новим слугою. Родовід лежав збоку під чистим аркушем.
Іларія не дивилася на нього весь час. Принаймні намагалася.
Кайрен теж більше не повертався до походження. Він знайшов у коробці кілька креслень старого годинникового механізму й сів із ними на підвіконні, доки решта закінчувала опис. На одному аркуші його пращур виправляв чужий розрахунок зубців; Кайрен довго розбирав почерк, потім покликав Іларію й показав, що помилка була не там, де автор думав. Вони схилилися над папером разом.
Іларія ще кілька тижнів тому сприйняла б близькість його плеча, рук, запах холодного повітря від куртки окремо від того, що лежало на столі. Тепер усе змішалося гірше. Перед нею був Кайрен — хлопець, який носив щипці, ремонтував вікна, боявся тітчиних сімейних історій, міг годину сидіти над механізмом і кілька днів тому питав про її можливі заручини. Тепер до цього додавалося ще одне: за старим судовим папером він походив від людини, яку, можливо, двісті років тому обійшли в спадкуванні імперії.
Кайрен не змінився ні на крихту. Іларії було важче.
Вона відійшла першою й допомогла Фері вкладати листи в нові паперові обгортки.
Засідання закінчилося після десятої. Другу коробку вони так і не розібрали до кінця; Мартен замкнув її в шафі, цього разу подалі від стіни, яка колись протікала. Кайрен забрав тільки три креслення для копіювання й записку Северині з проханням дозволити Товариству залишити частину земельних паперів у вигляді копій. Надворі знову падав сніг.
Він був сухіший за ранковий і не танув одразу на камені. Орен побіг до Східного двору коротким шляхом. Фера з Мартеном залишилися закривати бібліотечні двері. Іларія й Кайрен пішли через внутрішній двір удвох. Кайрен говорив про креслення.
Його предок, схоже, намагався переробити годинник так, щоб той працював довше між заведеннями, але збільшив одну шестерню без зміни решти передачі. Кайрен хотів завтра взяти подібний механізм у майстерні й перевірити, чи проблема справді була в цьому. Іларія слухала.
Біля арки він повернувся до родоводу сам. Не через корону. Йому стало цікаво, хто така Ліора.
У сімейних історіях цього імені не було. Земля біля двох переправ давно продана, Елари зникли як окремий дім, а Коронний номер залишився в паперах без пояснення. Кайрен сказав, що дивно успадковувати щось від людини, про яку родина не пам’ятає нічого, крім юридичного наслідку її шлюбу.
Іларія подумала про власну родову книгу, чорну стрічку без пояснення й срібні ложки, які загубилися на весіллі сто років тому.
— Так, — сказала вона.
Він глянув на неї. Можливо, чекав продовження.
Іларія не могла дати те, що справді думала. Поки що.
Кайрен не наполягав. Вони дійшли до Північного двору, витерли сніг із черевиків біля входу й піднялися разом на третій поверх. Перед кімнатою дев’ять він побажав їй доброї ночі, потім згадав, що залишив у неї лінійку ще після шлюзу. Лінійка справді лежала біля книжок.
Кайрен зайшов на хвилину, забрав її й побачив на столі лист від Ріана, який Іларія отримала вранці й не встигла прибрати. Імені відправника зовні не було, тільки знайомий почерк адреси. Він не запитав, від кого.
Іларія чомусь сама сказала:
— Від сестри.
Помилка тривала менше секунди. Кайрен уже стояв біля дверей. Іларія відчула, як усе всередині стислося.
Потім зрозуміла: для нього «Ріанова сестра» — Іларія. Саме вона й могла написати лист Ріанові з дому. Нічого не сталося.
Кайрен лише посміхнувся й сказав, що сподівається, сестра не повідомляє про нові заручини з герцогом. Іларія відповіла, що поки ні. Він пішов.
Вона зачинила двері й ще кілька секунд стояла, тримаючись за ручку. Такі дрібні збої були небезпечніші за великі підготовлені перевірки. До державного іспиту вони тренували підпис, шрами, ходу, документи. Ніхто не міг натренувати кожне випадкове слово після десятої вечора. Іларія сіла за стіл.
Листа Ріана цього разу читати не стала. Витягла чистий аркуш і написала батькові. Без Севрана, Кайрена й родоводу. Просила приїхати наступної неділі, якщо зможе, і привезти копію тієї частини сімейної книги, де були старі коронні роди.
Наприкінці додала, що справа не термінова, але краще не обговорювати її в листах.
Це формулювання саме по собі зробило лист підозрілим, проте нічого кращого вона не придумала. Запечатала. Лише після цього відкрила братів конверт.
Ріан писав про Леора, зайців у саду, Арденів водовідвід і те, що Ева знову приходила. Десь у середині він зауважував, що молодша гілка Вейрів виявилася набагато людянішою, коли сидить навпроти з половиною кислого яблука, ніж коли її малюють на родовій схемі. Іларія прочитала цей рядок двічі.
Потім розгорнула чернетковий аркуш і дуже повільно переписала лінію зі справи про луг:
Севран. Дарен. Ліора. Елари. Ровени.
До Кайрена залишалося ще кілька поколінь, яких у старому документі не було. Їх доведеться підтверджувати окремо, якщо колись виникне причина робити це всерйоз. Вона не написала його ім’я внизу.
На наступний ранок Кайрен сидів на своєму звичайному місці в їдальні й сперечався з Томасом про те, чи можна вважати годинник точним, якщо він щодня відстає на однакові сім хвилин. Орен залишив для Іларії стілець, Самет попросив передати масло, а хтось із другого курсу вже вкрав останню свіжу булку з кошика.
Іларія сіла між ними, поклала на коліна сумку з листом для батька й попросила Томаса посунути чайник, бо він загороджував хліб.
