Раді Вас бачити!

Латунний ключ тремтів недовго. Іларія прокинулася не від самого звуку, а від того, що він повторювався з дивною впертістю: торкався кільця, затихав, знову торкався. У кімнаті було ще майже темно, камін давно згас, у щілину під вікном тягнуло холодом. Вона підвелася, босоніж перейшла до столу й притиснула ключ пальцем. Той відразу завмер.

Першою думкою була дурість про кров. За останні тижні вона встигла привчити себе підозрювати власну магію в усьому, що поводилося не так, як мало. Друга думка була кращою: метал.

За стіною щось дзенькнуло, затихло й за мить повторилося.

Іларія накинула халат, вийшла в коридор і майже зіткнулася з Кайреном, який стояв біля своїх дверей зі свічником в одній руці й довгим гвинтом у другій. Волосся стирчало в різні боки, сорочка була застебнута не до кінця, а на обличчі читалося те особливе ранкове нерозуміння, коли людина вже щось зробила, але ще не цілком прокинулася.

З'ясувалося, віконний засув знову розхитався. Кайрен прокинувся від стуку рами, не знайшов учорашніх щипців і спробував підтягнути гвинт магією. Гвинт натомість виліз майже повністю. Іларія розповіла про ключ.

Сон із Кайрена зійшов швидше. Він попросив її залишити ключ на столі й відійшов до себе. За кілька секунд метал знову почав тихо стукати об кільце.

Вони повторили ще двічі, з різних місць коридору. Коли Кайрен був біля власних дверей, ключ ворушився. На сходах нижче — вже ні. Сам Кайрен не міг рухати його навмисно; його слабкого дару не вистачало, щоб тягнути метал через стіну. Зате Іларіїна магія, схоже, ловила його поле й робила щось своє.

Це їх обох зацікавило більше, ніж мало б о такій годині.

Кайрен хотів перевірити відстань точно. Іларія нагадала, що за сорок хвилин дзвонитимуть до сніданку, а вона ще не одягнена. Він подивився на себе, зрозумів, що теж, і вони розійшлися.

Пані Нера з'явилася на сходах саме вчасно, щоб побачити двох першокурсників, які о пів на сьому ранку стояли в халатах і дивилися на дверний ключ. Вона нічого не запитала.

Лише нагадала, що латунні ключі належать Академії й за втрату стягують два срібних.

Ця інформація негайно зробила експеримент менш привабливим.

До сніданку Іларія встигла вмитися холодною водою, двічі неправильно зав'язати краватку й знайти під ліжком один носок, якого напередодні там точно не було. Сусідня кімната номер вісім уже жила повним життям: Орен шукав зошит, який одна із сестер усе-таки поклала не в ту валізу, а хтось із нижнього поверху біг сходами так, що Нера вийшла з кімнати раніше, ніж він дістався другого майданчика.

У їдальні все виявилося організовано краще. За студентами першого року ніхто не закріплював місць, і вже другого ранку шляхетні родоводи втратили частину своєї сили перед очевидно важливішими питаннями: де подають гарячі яйця, який хліб не встиг зачерствіти й біля якого вікна не тягне. Самет сидів із хлопцями з південних провінцій, бо вони сперечалися про назви вітрів. Томас прийшов із перев'язаним пальцем — порізався не в лікувальній кімнаті, а намагаючись відкрити банку варення ложкою. Орен справді не мав потрібного зошита й писав розклад на звороті листа від матері.

Кайрен приніс ключову новину: в Академії існувала майстерня, де студентам дозволяли користуватися інструментами після занять, якщо вони спершу запишуться в журнал і не винесуть нічого дорожчого за власний одяг. Він дізнався це від старшокурсника, якого зупинив на сходах запитанням про гвинт.

Томас одразу попросив його ніколи не ремонтувати аптекарські ваги без нагляду.

Розмова про ключ так і не відбулася. Дзвін на перше заняття змусив усіх допити чай значно швидше, ніж хотілося.

Початковий курс керування магічним полем читав професор Арвен Крей — невисокий чоловік із широкою лисиною, чистими руками й манерою складати використану крейду в ліву кишеню мантії, а нову тримати в правій. Іларія помітила це приблизно на двадцятій хвилині, коли Крей утретє потягнувся не до тієї кишені й знайшов там уже три короткі огризки. Професор не був особливо харизматичним. Говорив спокійно, іноді повертався до дошки посеред речення, забував назвати номер сторінки, а перше заняття почав із роздачі товстих сірих зошитів.

На обкладинці Іларіїного було надруковано:

ЖУРНАЛ ПРАКТИЧНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ. ПЕРШИЙ КРУГ.

Під цим залишили місце для імені. Вона написала «Ріан Вейр».

Професор пояснив, що журнал не є конспектом лекцій і не повинен містити правильних відповідей тільки тому, що студенту соромно записати неправильну. У ньому фіксують умови, спробу, результат, помилку, зміну умов і повторний результат. Якщо студент тричі не зміг запалити навчальний вогонь, у журналі мають бути три невдалі спроби, а не одна вигадана вдала. Під час заліку викладачеві значно корисніше бачити, коли людина зрозуміла помилку, ніж отримати двадцять сторінок доказів її бездоганності.

Ця частина Іларії сподобалася; продовження — значно менше. Крей попередив, що журнали є власністю Академії до завершення року й викладачі можуть переглядати їх без окремого дозволу студента.

Іларія провела великим пальцем по чистому краю сторінки й без окремого рішення запам’ятала одну межу: про кров тут писати не можна.

Перший практикум не вимагав нічого видовищного. Студентів розсадили в невеликій залі за дванадцятьма столами, дали кожному однаковий набір — мідну пластину, скляну чашку з водою, кам'яний кубик, клаптик тонкої тканини, залізне кільце — і попросили зафіксувати, на що їхня магія реагує без свідомого зусилля. Після цього треба було повторити спробу навмисно.

Найбільше проблем виникло не в слабких магів.

Сильні звикли, що речі відповідають відразу, і дратувалися, коли їх змушували розділити випадкову реакцію та керовану. Один хлопець із вогняною спорідненістю нагрів мідь ще до початку, бо нервував. Крей забрав пластину, дав холодну й наказав десять хвилин нічого не робити. Земний маг за сусіднім столом тричі пересував кубик разом зі скатертиною, перш ніж демонстратор змусив його покласти руки на коліна.

Кайрен сидів через стіл від Іларії, не поруч. Це виявилося важливо.

Коли він торкнувся залізного кільця, Іларія майже одразу відчула знайому внутрішню шорсткість металу, хоча власний предмет лежав перед нею на відстані руки. Вона записала час. Відійшла трохи назад. Відчуття стало слабшим. Крей помітив, що вона не виконує завдання в звичайному порядку, підійшов, прочитав державне заключення, прикріплене до першої сторінки, і без зайвої урочистості змінив їй вправу. Тепер Іларію пересаджували.

Спершу подалі від усіх активних магів. Там залізо знову стало просто залізом. Потім поруч із Кайреном, але так, щоб він не користувався даром. Майже нічого. Потім Кайрен активував поле, намагаючись знайти фабричний дефект у маленькій металевій шайбі, а Іларія тримала іншу.

Відгук прийшов швидко, але цього разу вона вже чекала й не сприйняла його за відкриття. Усередині кільця з'явилося відчуття напруження біля місця з'єднання. Не тріщина — радше слабша ділянка металу. Вона показала.

Крей перевірив збільшувальним склом. Видимого дефекту не знайшов.

Кайрен перевірив своєю магією й сказав, що теж відчуває слабше місце. Професор попросив їх помінятися кільцями.

На Кайреновому кільці Іларія помилилася, і це принесло несподіване задоволення: нарешті щось не підтвердилося.

Крей, схоже, був задоволений не менше. Він одразу продиктував, що саме записати: відстань, активність сусіднього поля, перший правильний результат, другий неправильний, відсутність контрольної серії. Жодного висновку про те, що Іларія «бачить метал». Поки що вона двічі щось відчула й один раз помилилася.

У журналі це виглядало значно менш чарівно:

Проба 1: позитивне відчуття внутрішньої неоднорідності. Підтверджено другим магом.

Проба 2: передбачуваний дефект не підтверджено.

Іларія дивилася на записи й думала, що Вельтові справи, мабуть, колись починалися так само — не з великої таємниці, а з таблиці.

Вона не затрималася на цій думці. Крей уже пересаджував її до повітряного мага. Ним виявився Самет.

У повітряній вправі він був значно кращий, ніж хотів показувати. Тканина піднімалася від столу майже рівно, без різких поривів, і завмирала на кілька пальців над поверхнею. Самет пояснив, що три роки в майстерні вітрил навчили його не любити різкі зміни повітря: батько одразу бачив, коли син лінувався й користувався магією замість того, щоб нормально натягнути тканину.

Іларії поруч із ним було складніше. Повітря не мало тієї зрозумілої внутрішньої будови, яку давав метал. Спочатку вона лише відчула прохолоду на кисті. Потім край її клаптика піднявся й ліг назад. Наступна спроба не дала нічого, третя підняла тканину з іншого боку. Крей не назвав це невдачею. У журналі з'явилися ще три рядки.

До кінця заняття сторінка Іларії виглядала бруднішою за більшість сусідніх: стрілки, виправлення, цифри на полях, два перекреслені припущення. Вона спершу соромилася цього, доки не побачила Кайренів зошит. Там була пляма від чорнила, маленький кресленик кільця, дві стрілки, які суперечили одна одній, і слово «ні», написане так сердито, що прорвало папір.

Після практикуму Крей зібрав журнали. Іларія віддала свій останньою.

Він перегорнув першу сторінку, затримався на прізвищі й уточнив, чи справді державна комісія планує повторну класифікацію після кількох місяців навчання. Вона підтвердила. Професор сказав, що тоді перші шість тижнів їй доведеться сидіти біля дуже різних людей, а не вибирати зручних партнерів. Кайрен, який чекав біля дверей, почув.

— Отже, мене замінять.

Крей подивився на нього, потім на Іларію і спокійно пояснив, що наука іноді вимагає жертв, але поки що пан Ровен може не хвилюватися: металевих магів на курсі всього троє. Кайрен прийняв це як добру новину.

Іларія — теж, хоча з іншої причини.

На сходах після заняття стояв стіл із оголошеннями. Вчора його ще не було; за ранок дошку встигли обліпити аркушами так густо, що нові повідомлення вже закривали старі. Товариство природної історії шукало людей для осіннього обліку кажанів у дзвіниці. Дискусійний клуб запрошував першокурсників на пробне засідання, але дрібним шрифтом попереджав про штраф за запис і неявку. Музичне товариство мало чотири гурти, хор і окрему примітку про те, що барабани в житлових кімнатах після десятої заборонені не Академією, а здоровим глуздом.

Кайрен знайшов Майстерню практичних механізмів. Томас — студентське медичне товариство.

Орен зупинився біля аркуша Товариства архітектурних старожитностей і прочитав його так уважно, ніби вже складав присягу.

Іларія не збиралася вступати нікуди. Перший рік був для неї не студентським життям, а складною операцією з чітким терміном: пройти Перший Круг, отримати сертифікат, повернути Ріанові його ім'я, тіло й право на спадщину. Клуби до цього не мали стосунку.

За хвилину вона вже читала оголошення про Товариство старих текстів. Не через Вельта. Принаймні не тільки через нього.

Товариство збирало студентські копії старих рукописів, написи з будівель, приватні щоденники, креслення й документи, які не потрапляли до офіційних історичних курсів. Засідання відбувалося раз на два тижні в маленькій кімнаті над бібліотечним сховищем. Новачків просили не приносити «легенди, які ваша бабуся чула від сусідки», якщо до них не додається хоча б дата або предмет.

Аркуш був старий, край уже пожовтів. Унизу кілька людей дописали олівцем свої імена на найближчу зустріч.

Іларія не вписала своє ім’я, лише запам’ятала день.

Після обіду їм читали вступну історію магічного права. Це виявилося значно важче за практикум не через матеріал, а через залу. Повітря там стояло тепле, професор говорив рівно, а після раннього підйому половина першокурсників боролася зі сном. Самет програв уже на двадцятій хвилині й прокинувся лише тоді, коли власне перо впало на підлогу. Едмар тримався довше, але його записи після середини лекції перетворилися на окремі слова без дієслів. Іларія не заснула.

Їй заважала дата на дошці.

Професор розповідав про послідовні етапи державної реєстрації магів: спочатку добровільні родові списки, потім обов'язковий облік небезпечних типів, далі стандартизована підліткова оцінка. Реформу жіночої магії він згадав між правилами спадкування та ліцензуванням накопичувачів, без драматизму й без окремого пояснення. Закон, за його словами, виник після «серії тяжких випадків нестабільних жіночих проявів» і протягом двох десятиліть був розширений до загального блокування. Іларія вже бачила цю фразу.

На державному іспиті вона сама її написала.

Тепер професор вимовив її й перейшов до наступної дати.

У залі ніхто не запитав, що це були за випадки. Іларія теж.

Вона записала офіційне формулювання дослівно, залишила під ним кілька порожніх рядків і продовжила конспект. Увечері, можливо, порівняє дати з Вельтом. Можливо, ні. Після ранкового практикуму їй уперше за довгий час не хотілося негайно перетворювати кожну дрібницю на доказ.

Наприкінці лекції роздали список книжок. Три були обов'язковими, дві бажаними, одна коштувала стільки, що Томас тихо вилаявся ще до того, як вони вийшли з аудиторії. У бібліотеці залишалося кілька примірників, але їх видавали лише на два дні. Томас одразу запропонував організувати спільну книжку на чотирьох і переписувати потрібні частини по черзі. Кайрен погодився. Орен теж. Іларія мала власний примірник Ріана.

Вона вже відкрила рот сказати це, але згадала Томасового батька, який рахував різницю в оплаті кімнати двома підручниками. Ріанова книга лежала в її шафі й більшу частину часу була їй не потрібна. Тому вони домовилися користуватися нею всі.

Це означало, що ввечері троє людей прийшли до кімнати номер сім.

Пані Нера зустріла їх на сходах, порахувала й нагадала, що після десятої гості з інших дворів мають піти. Томас запевнив, що він лише по книжку. Через годину він усе ще сидів на підлозі біля каміна, переписуючи таблицю дозволених накопичувачів; Орен зайняв один стілець і розкладав аркуші на колінах; Кайрен, не знайшовши місця, сів на Ріанове зелене крісло.

Іларія помітила це не через важливість самого крісла: на секунду уявила брата саме там.

Він би сидів інакше — розвалившись, поклавши ногу на край каміна, сперечався б із Томасом про закон, який сам учив краще за всіх. Можливо, знав би Кайрена вже кілька днів і встиг би з ним посваритися через щось безглузде. Орен показав би йому малюнки старих арок. Самет міг би прийти пізніше й вимагати тиші, а потім залишитися.

Це не був той великий украдений майбутній рік, про який Ріан думав раніше, а лише звичайний вечір — і його відсутність через це відчулася сильніше. Іларія поставила чайник.

Томас запитав, де вона взяла такий дорогий підручник. Вона відповіла, що він братів, і тема сама собою перейшла до Ріана. Орен пам'ятав «Іларію» з дня заселення, Кайрен — із реєстрації й церемонії. Томас знав її багато років.

Саме він сказав, що Ріан завжди хотів сюди. Без жалю. Просто як факт. Іларія підсунула йому книжку ближче. Розмова пішла далі.

До десятої вони встигли переписати лише третину таблиці, посперечатися про два винятки в законі, з'їсти печиво, яке мати поклала Іларії в валізу, й з'ясувати, що Орен не вміє заварювати чай: удома це завжди робила старша сестра, а він щиро вважав, що листя треба кип'ятити разом із водою не менше п'яти хвилин. Пані Нера прийшла рівно о десятій. Цього разу навіть не рахувала людей.

Томас пішов до Східного двору, Орен — за одну стіну, Кайрен затримався біля дверей лише тому, що побачив латунний ключ на столі. Він згадав ранковий експеримент. Іларія теж.

Вони домовилися повторити його наступного дня в практичній залі, де принаймні нічого не коштувало два срібних за втрату.

Після того як усі розійшлися, кімната знову стала маленькою.

На столі залишилися чотири чашки, крихти, розгорнутий Ріанів підручник і чужий олівець, який хтось забув. Іларія почала прибирати, але на середині зупинилася й витягла з шухляди аркуш паперу.

Лист братові спочатку не виходив. Вона вже написала державний висновок, десятки навчальних відповідей і його підпис стільки разів, що власна рука під його ім'ям більше не здавалася дивною. А тут треба було писати від себе.

Іларія не розповіла про реформу жіночої магії. Не згадала Вельта, Коронний реєстр чи кров. Замість цього описала пані Неру й два срібних за ключ, Томасову банку варення, Кайренів гвинт, Орена без зошита і професора Крея, який велів записувати невдалі спроби.

Про зелене крісло вона написала наприкінці, але не згадала Кайрена: лише повідомила, що крісло все-таки підняли не даремно й воно зручне.

Потім дописала ще одну річ — Ріан мав рацію щодо каміна. При східному вітрі справді спочатку треба палити трохи паперу. Листа вона не перечитувала.

Склала навпіл, залишила на столі для ранкової пошти й повернулася до практичного журналу. У першому записі дня після трьох підтверджених реакцій і двох невдалих проб Крей залишив коротку позначку олівцем:

Продовжити. Умови ще недостатньо розділені.

Іларія додала нижче час ранкового руху ключа, відстань до кімнати номер дев'ять і те, що Кайрен у цей момент користувався магією. Далі залишила місце для завтрашнього повтору.