Спочатку:
На сторінку книги
Герцог приїхав о третій без трьох хвилин. Пані Тарен повідомила про це так, ніби точність була ще однією рисою характеру, яку слід занести до домашнього реєстру. Його картка лягла на срібну тацю в передпокої поряд із двома ранковими візитами матері й запискою кравчині. Арден віддав мокре пальто слузі, але капелюха лишив у руці — стара звичка коротких офіційних візитів, коли чоловік ніби постійно нагадує собі й господарям: він тут ненадовго.
Ріан добре знав цю звичку з іншого боку. Колись сам приходив у чужі доми, сідав на край стільця з рукавичками в долоні, підтримував розмову рівно стільки, скільки дозволяла пристойність, і залишав картку на таці навіть там, де його ім’я знали без неї. Сьогодні ім’я було головною проблемою.
Мати сиділа в малій вітальні. Кошик із шитвом біля її крісла одразу показував, що вона не збирається йти, хоча останні п’ять років майже не шила вдень. Це була не недовіра до Ардена. Просто тіло, яке носив Ріан, усе ще вважалося тілом незаміжньої молодої жінки; скандал останньої доби не скасував правил пристойності швидше, ніж державний реєстр устиг виправити імена. Абсурдність ситуації вже починала його розважати.
Арден увійшов без квітів, коробки чи книги. Ріан помітив це одразу. На темному дорожньому сюртуку лишилися бризки бруду, біля лівої манжети — смуга висохлої глини, ніби герцог перед містом знову заїжджав на роботи. Волосся було пригладжене, але вітер підняв пасмо над вухом; Ріан раніше не помічав, що сивина вже торкається не лише скронь, а й брів.
Арден привітався з матір’ю, потім повернувся до Ріана. Коротка пауза виявилася справжньою. Герцог назвав його «пане Вейр».
Учора держава дві години користувалася формулою «особа, зареєстрована як Іларія Вейр». Сьогодні чоловік, якому ніхто не показав офіційного висновку, просто вибрав ім’я, яке Ріан називав своїм. Два слова зачепили сильніше, ніж він очікував.
Мати врятувала перші хвилини чаєм. Пані Тарен принесла молоко, цукор і тонко нарізаний лимон, хоча Арден ніколи не клав лимон у чашку. Ріан це знав і раптом відчув незручність саме від того, що знав таку дрібницю.
Герцог дочекався, поки служниця вийде, й пояснив: версій він уже почув достатньо, щоб перестати слухати. Одну, щоправда, дослухав до кінця — за нею Академія нібито виявила родову помилку при народженні, через яку сестра Ріана якимось чином «була ним». Мати зауважила, що серед столичних вигадок це ще не найгірша. На мить напруга послабшала.
Ріан розповів сам, залишивши за межами все, що Арденові не належало: кровну магію Іларії, Ерадена, Кайрена, архіви. Достатньо було правди про нього самого. До державної оцінки близнюки помінялися тілами за допомогою забороненої магії; Іларія поїхала до Академії під його ім’ям, він залишився в її тілі. Візити герцога, стайні, Леда, Мирек, Тео, листи про дренаж — усе це було з Ріаном.
Арден не перебивав. Лише пальці на ручці чашки трохи змінили положення, коли з’ясувалося, що підміна сталася ще до першого його візиту. Портрет, стайня, поїздка до Мирека — Ріан. Листування — майже повністю теж, хоча Іларія частину листів бачила. Вони з братом і сестрою не зберігали між собою ідеальних меж.
Шлюбна пропозиція залишалася окремою річчю. Її Арден робив Іларії — принаймні так вважав. Те, що він місяцями зближувався з людиною в її тілі, цю пропозицію не перетворювало автоматично на щось інше.
Найважчою стала не сама підміна, а питання дотиків. Арден згадав, як торкався його руки, думаючи, що має перед собою жінку, до якої сватається. Ріан не став полегшувати цю частину: рука була Іларіїна, людина всередині — він, і йому така близькість не подобалася. Арден відповів, що тепер розуміє. Ріан уточнив: тоді не розумів. Герцог погодився.
Ще місяць тому батько, напевно, уже перевів би розмову, нагадав про політичну вагу Ардена чи відповів замість сина. Його не було в кімнаті, і це теж було правильно.
Арден пояснив, що поводився так, як вважав допустимим із жінкою, з якою планував шлюб. Потім сам додав: це не означає, що поведінка була допустимою для Ріана. Ріан не пробачив його миттєво, але почув різницю.
Після цього герцог відкликав шлюбну пропозицію. Без образи дому, погроз чи спроб урятувати становище. Одружуватися з Іларією на підставі стосунків, які фактично мав з іншою людиною, він не міг; що робити з Ріаном у теперішньому тілі, закон узагалі не знав. Ріан відчув полегшення й одночасно щось схоже на втрату. Арден, здається, помітив обидва відтінки й не став їх називати.
Мати саме тоді спитала про нижній дренаж після останнього дощу. Ріан обернувся до неї, але її обличчя залишалося цілком невинним. Вона не намагалася звести їх знову; просто відділила закінчену шлюбну історію від решти того, що між ними справді існувало. Канава нікуди не поділася.
Карта лежала в кабінеті там, де Ріан залишив її напередодні, притиснута двома книгами; на полі виднілися два варіанти фрази про перерахунок нижньої третини. Коли він повернувся, Арден уже встиг обережно спитати матір, чи родині потрібна юридична допомога. Вона відмовила: повірений працює, зайва участь герцога створить лише політичний шум.
За картою розмова несподівано стала простішою. Нижня третина канави справді потребувала іншого ухилу: вода після великого дощу накопичувалася біля повороту й поверталася на пасовище. Арден наказав розкрити коротку ділянку старого дренажу, де замість порожнього каналу знайшли керамічні жолоби — напівкруглі плитки на плоских підошвах, частина просіла й забилася землею. Старі майстри хотіли викинути все й прокласти нові суцільні труби, але герцог зберіг кілька цілих секцій, щоб зрозуміти, чому система працювала майже сімдесят років.
Ріан одразу повернувся до звичного: чи цілі жолоби, що під ними, чим засипані. Мирек, за словами Ардена, стверджував, що бачив такі ще в дитинстві. Ріан зауважив, що Мирек, схоже, бачив у дитинстві все. Герцог додав: Мирек також досі вважає, що Ріан погано сидить у жіночому сідлі. Вперше за візит вони засміялися нормально. Сміх нічого не виправив, тому й виявився можливим.
Ріан запропонував перевірити не лише самі керамічні секції, а й засипку. Якщо над жолобами під час пізнішого ремонту поклали важкий щільний ґрунт без дренувального шару, засмічення могло бути не дефектом старої конструкції, а наслідком чужого «покращення». Арден записав думку на полі карти тим самим почерком, який місяцями приходив до Ріана в листах із підписом «Арден», поки сам Ріан відповідав «Іларія».
Так вони дійшли до листів. Обоє зберегли майже всі. Після скандалу кожен аркуш міг стати цікавим людям, які любили чужі історії більше за власні, але Ріан не хотів їх знищувати. Там були вода, коні, Мирек, Тео, Арденів брат — і довіра, що виросла під неправильним ім’ям. Арден теж не хотів палити листування. Цього було досить.
Мати зробила кілька стібків і нарешті вийшла нібито поговорити з кухарем про вечерю, залишивши двері відчиненими. Правило пристойності виконувалося настільки, наскільки взагалі могло існувати після останніх двох днів. Арден назвав її тактовною. Ріан зауважив, що вона прекрасно чує їх із коридору. Герцог відповів, що це й є такт.
Візит давно перевищив звичайні двадцять хвилин. Капелюх усе ще лежав біля крісла. Ріан спитав, чи Арден сердиться. Так — на батька, обставини, себе і на Ріана теж. Не за підміну як таку, а за те, що місяцями розмовляв із людиною, якої не існувало в тому вигляді, в якому він її собі складав. Не з Ріаном — з вигаданою Іларією, яка раптом любила осушення, коней і годинникових учнів, а ще відповідала герцогові так, як справжня Іларія не відповідала б.
Ріан зрозумів це одразу, бо напередодні майже те саме сказала Ева про «Ріана», який змінився після Академії. Близнюки створили в чужій пам’яті двох третіх людей. Намірів для цього не було, але наслідок існував. Ріан визнав свою частину. Арден — свою: він теж робив речі, яких Ріан не хотів, бо вважав, що добре знає, хто перед ним. Це не було взаємним прощенням. Швидше точним розподілом провини без потреби перемогти.
Коли Арден нарешті взяв капелюх і рукавички, Ріан відчув жаль і цього разу не став пояснювати його собі самими канавами. Герцог сказав, що якийсь час не писатиме першим. Не через образу: Ріан останні місяці не мав можливості зрозуміти, чи відповідає тому, що хоче, чи тому, що мусить продовжувати чужу роль. Якщо захоче написати — напише. Під власним ім’ям, що, на думку Ардена, було б значно зручніше.
У передпокої герцог передав ще одну дрібницю: Мирек хотів знати, чи Ріан коли-небудь приїде знову. Стайні, як з’ясувалося, вже мали власну версію скандалу — панночка Іларія виявилася паном Ріаном, але кобилі все одно байдуже. Ріан визнав Леду розумнішою за столицю, Арден погодився й поїхав.
Ріан ще трохи постояв у передпокої, дивлячись на його картку на срібній таці. Потім забрав її й поклав у кишеню, не придумавши пояснення.
Іларія повернулася після п’ятої — втомлена, але не налякана. В руках були папка з Академії й маленька коробка в сірій тканині. До кабінету разом із нею зайшла мати; за кілька хвилин приїхав Евен. У коробці лежали дві тонкі пластини й короткий висновок комісії.
Стандартний жіночий блок Іларії поки не накладатимуть. Ризик втручання в невідомий власний канал після повної соматичної метаморфії не можна було передбачити, тому вона отримувала тимчасовий медичний виняток. Заняття з контролю дозволялися під наглядом Крея й Вар; кровні прояви — тільки в контрольованих умовах, крім невідкладної допомоги. Ріан підсумував: сестра знову студентка, але держава відмовляється називати її студенткою. Іларія погодилася, що приблизно так.
Вар також провела безкровні тести на моделях судин. Звичайну теплу воду, навіть якщо вона пульсувала, Іларія не відчувала власним каналом. Додавали невелику кількість справжньої крові — і модель ставала для неї виразною. Версія про «рідкісну воду» слабшала з кожною спробою.
Друга пластина була важливішою для Евена: на ній комісія зафіксувала комплементарну перебудову близнюків. Він хотів зрозуміти, чи процес можна розвернути. Офіційно держава не збиралася віддавати двох головних свідків забороненої метаморфії невідомому метаморфові; будь-яку спробу повернення мала контролювати спеціальна медична комісія. Пані Вель, очевидно, не могла просто прийти до державної лікарні й представитися.
Евен запропонував інший напрям — обережно, з таким наголосом на слові «можливо», що Ріан уже почав його не любити. Метаморфія переписала тіла, але глибинну магічну структуру не змінила; Іларія тепер відчувала саме слід такої перебудови в крові. Якщо тілесна пам’ять крові містить не лише факт зміни, а й попередній стан, це може дати хоча б напрям повернення. Не креслення цілого тіла й не готову інструкцію.
Ріан одразу спитав сестру, чи вона збирається перетворювати їх назад сама. Іларія відмовила так швидко, що він повірив. Евен підтримав: вони навіть не знали, чи її дар здатен змінювати тканини, а не тільки читати їхню історію й впливати на судини. Спроба розвернути повну метаморфію без дослідження могла закінчитися смертю обох. Мати попросила більше не формулювати настільки ясно; Евен відповів, що саме ясності й домагався.
План поки був дрібнішим: перевірити, чи Іларія здатна впізнати й, можливо, ледь змінити ділянку старого шраму, яку пані Вель перенесла в нове тіло. Якщо навіть це виявиться безпечним, до повного повернення буде ще дуже далеко. Ріанові довгий шлях подобався більше за короткий.
Пані Ворн теж встановила межу: будь-які домашні експерименти без комісії означатимуть окрему проблему для Евена. Іларія передала це як обіцянку «особисто посадити під замок», Евен уточнив, що формулювання було «ініціювати затримання». Ріан визнав різницю суто професійною.
Коли розмова закінчилася, він спитав про Кайрена. Іларія бачила його в коридорі; вони привіталися — і все. Ріан не знайшов розумної поради, тому просто поклав на стіл Арденову картку.
Шлюбної пропозиції більше не було. Іларія видихнула з чистим полегшенням, але братове обличчя знала надто добре й почекала. Ріан визнав, що, можливо, все одно напише герцогові про старі дренажні жолоби.
Сестра не засміялася. Лише сказала, що це, звичайно, на нього схоже. Саме відсутність жарту сподобалася Ріанові найбільше.
