Спочатку:
На сторінку книги
Пані Вель погодилася на двох медиків, але змінила час. У другій записці стояло лише: після дев’ятої вечора, не раніше, і прохання не приїжджати сімейним екіпажем.
Батькові це не сподобалося. Він спершу найняв закриту міську карету без герба, потім відмовився від неї, бо візник знав їхній будинок, і зрештою домовився через повіреного про іншу. Після офіційної обіцянки Державного нагляду не стежити їхня поїздка виявилася складнішою, ніж за часів справжньої змови. Іларія сиділа поруч із Ріаном і думала, що Ворн, мабуть, оцінила б іронію.
На братові була широка темна сукня без жорсткого корсета. Вар наполягла, що після процедури ніхто не повинен опинитися в одязі, розрахованому на інше тіло. Для дороги назад у валізі лежали Ріанові старі штани, сорочка й жилет, а для Іларії — проста сукня, яку мати зберігала від літа. Мара пакувала речі сама й тричі перепитувала, чи точно вистачить панчіх.
Іларія їхала в м’якій сорочці та широких штанах Ріана. За кілька місяців цей одяг перестав здаватися маскарадом, і саме тому думка, що за кілька годин він знову може їй не підходити, була майже незручною. Евен сидів навпроти, Вар — біля нього з медичною сумкою між ногами. Точної адреси магістр не знала до останнього повороту. Батько їхав поруч із візником і мав увійти першим.
Коли колеса зупинилися, Іларія впізнала сусідній дах, а потім почула голубів. Навіть о цій годині хтось за стіною двору лаявся пошепки й дуже виразно: один із птахів, очевидно, знову сидів не там, де мав. Ріан пробурмотів, що хоча б це лишилося на місці.
Вікна пані Вель були затемнені. Усередині пахло сушеними рослинами, воском і старим папером, але будинок уже почав зникати. Половина полиць спорожніла; гербарні папки стояли на підлозі, стягнуті ременями; відремонтовані книги були загорнуті в полотно. Зі столу зникли звичні баночки з насінням.
Іларія зупинилася, і Вель лише сказала, що про це потім. Волосся в неї було прибране під темну хустку, рукави закочені, на поясі висів вузький футляр із інструментами. Побачивши Вар, вона зав’язала нижню частину обличчя полотняним шарфом. Магістр не стала ні питати, ні коментувати; натомість оглянула кімнати й невеликий кабінет, перетворений на процедурну.
Колись там, очевидно, ремонтували книги. Великий стіл відсунули до стіни, преси й ножі прибрали. Посеред кімнати стояли два вузькі ліжка, між ними — столик із тазом, глечиком і чистим полотном. Біля печі грілися загорнуті в тканину цеглини, на спинці стільця висіли вовняні ковдри. Вар перевірила одну й схвально кивнула. Вель зауважила, що вона теж іноді думає. Це була їхня перша розмова, і знайома сухість інтонації дивно заспокоїла Іларію.
Батька до процедурної не пустили. Перед початком Вель по черзі залишилася наодинці з кожним із близнюків. Ріан вийшов першим, трохи ображений самим фактом, що його перепитували, чи хоче він повернення без згоди родини, але відповідь дав свою. Потім покликали Іларію.
Без Евена, Вар, батька й брата пані Вель раптом виглядала старшою — не слабшою, просто дуже втомленою. Вона ще раз перевірила згоду: Іларія хоче повернути своє тіло, навіть якщо Ріан або батько передумають, і приймає можливість сильнішого болю, точну міру якого Вель не могла передбачити. Іларія погодилася.
Окремо вони проговорили кровну магію. Під час першої процедури Іларіїн власний дар майже спав. Тепер кров неминуче впізнає стару форму, а якщо Іларія спробує керувати нею одночасно з метаморфом, тіло може отримати два різні накази. Її завданням буде не допомагати, навіть коли здаватиметься, що вона знає як. Вель порівняла це з вправами Крея: відчути чуже поле й не відповісти на нього. Тільки тепер полем буде власна кров.
Іларія зрозуміла, що шість тижнів нудних вправ на відмову від резонансу щойно виявилися важливішими за всі оцінки за них.
Почали з Ріана.
Іларії дозволили лишитися біля дверей, не ближче. Пані Вель ще не знала, на якій відстані кровна магія сестри відгукнеться на перебудову чужого тіла. Вар сіла біля узголів’я, поставила на столик годинник, підготувала рушники, воду й кілька простих медичних речей. Пульс вона рахувала пальцями на зап’ясті, дихання контролювала поглядом і короткими питаннями.
Ріанові дали гіркий напій, який мав приглушити біль і нудоту, але не приспати. Він зауважив, що першого разу все було інакше; Вель відповіла, що першого разу не повертала тіло, яке кілька місяців жило в чужій формі. На цьому розмова скінчилася.
Її долоні лягли Ріанові на груди й нижче живота. Ніякого світла не з’явилося. Іларія все ще несвідомо чекала видовищності від сильної магії, хоча мала б уже знати краще. Спочатку змінилося лише дихання брата. Потім напружилися пальці на ковдрі.
Кров Іларія відчула майже відразу — не одну судину, як у Самета, а все тіло. У ньому не було окремої точки травми. Неправильною здавалася сама форма, або, навпаки, саме зараз тіло починало повертатися туди, де колись було. Серце пришвидшилося; Вар назвала число й попросила Ріана дихати повільніше.
Перші видимі зміни були настільки малими, що очі не встигали за ними. Інакше лягла шия, ковдра піднялася на плечах, пальці стали довшими й ширшими. Обличчя не текло, як віск, і не проходило через гротескні проміжні форми; кожні кілька хвилин Іларія просто помічала, що знайома риса вже належить іншій версії тієї самої людини.
Коли Ріан застогнав, Вар перевірила його одразу. Боліло, але відповідав він чітко. Вель не пришвидшилася. Для Іларії саме це було найважчим: вона відчувала, як у стопах брата падає кровопостачання, знала, що могла б підсилити приплив, і мусила нічого не робити. Вар сама підклала до ніг теплу цеглину, накрила другою ковдрою, і за кілька хвилин колір пальців покращився без Іларіїної магії.
Чим далі йшла перебудова, тим ясніше кров показувала стару схему: ця кістка повинна бути довшою, цей суглоб ширшим, грудна клітка іншою, вага розподілена не так. Кров пам’ятала Ріана чоловіком. Іларія не допомагала їй згадувати. Замість цього рахувала цокання Вариного годинника, дивилася на тріщину в дверній рамі й слухала, як над дахом раптом здійнялися сусідські голуби.
У середині процедури Вар попросила паузу. Вель відразу прибрала руки. Ріан уже був майже собою: важче підборіддя, ширші плечі, інша лінія волосся на скронях, стара асиметрія лівої брови. Іларія побачила його не як чоловіче тіло, яке останні місяці носила сама, а як брата — з десятком дрібних рис, які пані Вель першого разу відтворила достатньо добре, щоб їх перестали помічати.
Коли Вар попросила назвати ім’я й місце, Ріан хрипко повідомив, що він Ріан Вейр і лежить у домі жінки, котра категорично не бажає представлятися. Вар дозволила собі усміхнутися. Іларія присіла біля стіни: ноги раптом стали слабкими, хоча завершення ще не настало.
Остання частина була тоншою й коротшою. Шкіра, старі рубці, дрібні місця, де тіло зберігало власну історію. Коли Вель відійшла, Вар ще довго не дозволяла Ріанові сідати. На правому передпліччі знову була та сама бліда риска від огорожі — не відтворена на сестриному тілі, а його власна. Іларія зрозуміла, що плаче, тільки коли Ріан попросив її цього не робити. Вона наказала йому мовчати, і обидва засміялися крізь втому, доки Вар не пригрозила відкласти родинне возз’єднання на десять хвилин.
Після цього пані Вель пішла на кухню й з’їла холодну картоплину. Вона стояла біля столу, солила вчорашню варену картоплю й дивилася на Евена так, ніби повернення чоловікові власного тіла було неприємною, але звичною фізичною роботою. Евен хотів перевірити її руки; Вель нагадала, що пацієнткою не є. Він вирішив не витрачати час на суперечку.
Вар лишалася з Ріаном. Пульс заспокоювався, нудота минала, і після другої самовільної спроби сісти Іларія стала боятися трохи менше. Вель тим часом випила кухоль води й лише тоді погодилася перейти до другого близнюка.
Іларія запропонувала відкласти до ранку. Вель дозволила б почекати — але не до завтра. Будинок уже пакували. Через близнюків вона, за власними словами, переїжджала б тиждень; через газети треба було зникнути до ранку. На запитання, куди, не відповіла. Полиці й перев’язані гербарії дали достатньо підказок, що рішення прийняте давно.
Відпочивали майже годину. За цей час Ріана переодягли в його старі штани й сорочку. Він сидів на ліжку, загорнутий у ковдру, розглядав власні руки, підборіддя, коліно, старий шрам і все інше, до чого міг дотягнутися, не порушуючи Вариних наказів. Іларія сіла поруч. Тепер вони знову виглядали як брат і сестра, а не як дві технічно досконалі підробки: дрібні різниці в русі брів, положенні пальців, повороті шиї раптом стали видимими знову.
Коли Вар покликала, Ріан спитав, чи Іларія боїться. Вона відповіла чесно; він так само чесно сказав, що боявся теж. Це допомогло менше, ніж він, мабуть, сподівався, але краще за заспокоєння.
Перед початком Вель попередила ще раз: кров уже знає, що відбувається. Іларії слід розрізняти рух і власне рішення керувати ним.
Гіркий напій цього разу здавався ще гіршим. Вар забрала чашку, перевірила пульс. Перші хвилини Іларія відчувала тільки руки Вель і тепло ковдри, потім під грудниною з’явився глибокий тиск. Тіло впізнало процес одразу. Кров відгукнулася так сильно, що вона майже піднялася; Вар притримала за плече й повернула на ліжко.
Іларія заплющила очі, але Вель наказала відкрити. Стеля, темна балка й стара пляма від протічки стали орієнтирами. Кістки не ламалися, проте зміна без перелому відчувалася не менш тяжко: тупий тиск ішов через суглоби, м’язи втрачали звичні точки натягу, дихання мусило підлаштовуватися до грудної клітки, яка вже ставала іншою. Вар тримала пальці на пульсі й час від часу називала цифру.
Найнебезпечнішим було те, що Іларія знала, як, здавалося б, можна допомогти. У кожній ділянці кров показувала напрям давнішої форми; хотілося підштовхнути її, прискорити, вирівняти відставання. Вона поверталася до балки, рахувала сучки, слухала власне дихання й голос Вар, відчувала ковдру під пальцями — усе, крім того, що просилося в магічну увагу.
Ріан мовчав біля дверей, і це теж допомагало. Іларія знала: варто йому почати підбадьорювати, вона розлютиться, а на зайву емоцію зараз не вистачало сил.
У якийсь момент кров рвонула сама. Не фізично — магічно. Давня схема, яку Іларія досі лише читала, ніби почала ставати теперішньою без її наказу. Вель різко прибрала одну руку й уточнила, чи це Іларія. Та встигла сказати, що ні. Їй наказали не втручатися. Пані Вель повернула долоню вже інакше, підлаштовуючись до руху замість того, щоб тиснути проти нього. Вона пояснила Вар лише, що тіло пам’ятає стару форму сильніше, ніж очікувала, і що небезпеки поки немає, якщо Іларія не почне командувати.
Ріан тихо вилаявся. Вар наказала йому сісти, не помітивши, що він уже сидів. На кілька секунд це розсмішило Іларію, а сміх відразу обернувся стогоном, коли перебудова пройшла через таз і спину. Після цього всіх попросили мовчати.
Час утратив нормальну форму. Іларія відмірювала його перевірками пульсу, водою на губах, заміною теплої цеглини й короткими питаннями про чутливість пальців. Один раз нудота стала настільки сильною, що процедуру зупинили. Ніхто не поспішав до ефектного завершення; Вель чекала, поки дихання вирівняється, і лише тоді продовжила.
Під кінець Іларія була занадто виснажена, щоб хотіти керувати чимось. Кров робила своє, Вель — своє, а вона лишалася між ними й уперше за довгий час не намагалася контролювати жоден процес. Далі провалилася в сон — або так їй здалося. Вар пізніше наполягала, що це був саме сон: пульс лишався стабільним, дихання рівним, на голос Іларія реагувала.
Прокинулася від тихої суперечки Евена й Вар про ковдру. Рука, що лежала зверху, була холодна, решта тіла — гаряча. Іларія ворухнулася й одразу відчула неправильність, яка за секунду стала правильністю: рука коротша, пальці тонші, грудна клітка піднялася інакше. Вона торкнулася щоки, носа, підборіддя, волосся. Серце прискорилося, Вар відразу взяла зап’ястя.
Іларія сказала, що це від радості, й замовкла на власному голосі. Спробувала ще раз. Він був трохи вищий, м’якший на кінцях слів — знайомий і майже чужий після місяців у братовому тілі.
Ріан прокинувся на сусідньому ліжку й побачив її. Цього разу жоден із них не носив чужого обличчя. Вони тільки дивилися одне на одного, усміхаючись, доки пані Вель, не розплющуючи очей, не попросила, якщо вже обидва збираються плакати, робити це тихіше. Іларія не послухалася.
Наступну годину Вар витратила на зовсім неурочисті речі: пульс, дихання, колір шкіри, координацію, силу кистей, зір, рухи пальців. Кілька кроків дозволили лише тоді, коли вона була впевнена, що Іларія не впаде. Іларія майже впала все одно — через центр ваги. Тіло його пам’ятало, голова ще ні. Ріан сидів на ліжку й дуже старався не сміятися раніше, ніж вона дістанеться стіни.
На правому передпліччі Іларії шраму від огорожі більше не було. У Ріана був. Тіла повернулися разом зі своєю історією.
Вель оглянула обох останньою й біля Іларії затрималася. Кровна магія лишилася. Іларія відчула це одразу: дар належав їй, а не чоловічому тілу, метаморфії чи чужому резонансу. Тепер він жив у її власному тілі.
Запитань до Вель у неї було на кілька годин: чому та мовчала про кров, що саме відчула першого разу, чи знала інших носійок, звідки взяла техніку й чи може вона бути споріднена з тією, якою двісті років тому змінили Ерадена. Вель відклала майже все. Вона справді відчула тоді в Іларії щось незвичне, але не знала, у що воно розвинеться. Попередити означало б сказати родині, що незаконний метаморф підозрює в дівчини давно прихований тип магії, — не найкращий спосіб зробити її безпечнішою.
Одну річ вона сказала без прохання. В Іларії не повинно виникати спокуси зробити Вель відповіддю на історію Ерадена. Повна метаморфія старша за її родину й старша за заборону; хто саме працював із принцом двісті років тому, вона не знала. Не кожен метаморф походив із однієї змови й не кожна стара техніка мала вести до неї.
Іларія відчула полегшення. Ще одна надто красива лінія не замкнулася.
Батько спробував заплатити за другу процедуру. Вель відмовилася: перша робота вже була оплачена, а цю вона назвала виправленням. Коли батько заперечив, що перша процедура помилкою не була, Вель після паузи запропонувала вважати, що вона просто погано рахує. Ріан тихо порадив батькові не сперечатися. На диво, той послухався.
Виїхали близько четвертої ранку. Вар сіла в карету першою, за нею Евен; батько ніс валізу з одягом, який знову став правильним. Ріанове старе пальто трохи тиснуло в плечах — не тому, що змінилося, а тому, що за кілька місяців він забув, як саме воно сиділо. Іларія була у власній темній сукні.
На порозі вона озирнулася. Вель стояла серед коробок і майже порожніх полиць. Іларія згадала гірську рослину з підписом «два стебла» й спитала, чи Вель усе-таки знайшла її. Та сказала, що тепер стебел три. У цей момент на край даху сів сусідський голуб; Вель підняла голову й повідомила, що за цим точно не сумуватиме.
Двері зачинилися. Іларія не знала, куди вона поїде до світанку, й цього разу не питала.
Мара чекала в передпокої, хоча їй наказували спати. На ній був халат поверх нічної сорочки, волосся заплетене абияк, у руці — свічник. Першим зайшов Ріан. Вона подивилася на нього, потім на Іларію, і свічка в руці трохи нахилилася. Її перше «о» Ріан відразу порівняв із Томасовим, після чого Мара обійняла спочатку Іларію, потім його й витерла ніс рукавом.
Найважливішим наслідком повернення для Мари виявилося те, що тепер вона зранку знову знатиме, кому що нести. Ріан почав сміятися, за ним Мара, тоді й Іларія.
У великому дзеркалі навпроти стояли брат і сестра — не ідеально симетричні, не однакові. Ріан зі своїм шрамом, втомленим обличчям і волоссям, що стирчало на потилиці; Іларія бліда й без сил, у сукні, залишеній у шафі ще до того, як їхнє життя розділилося на дві чужі зовнішності. Вона дивилася недовго. Мара вже питала, чи вони їстимуть.
За кілька хвилин усі троє сиділи на кухні перед учорашнім хлібом, сиром і молоком із холодної комори. Ріан намазував масло надто товсто, Іларія відібрала ніж, і суперечка про те, кому належить масло та хто кілька місяців їв чиїми руками, виявилася значно природнішою за будь-яку урочистість.
За вікном починало світлішати.
