Раді Вас бачити!

Недільний дзвін у Північному дворі задзвонив ще до світанку, і перші кілька ударів Іларія сприйняла як частину сну. Потім у коридорі хтось грюкнув дверима, знизу пролунав голос пані Нери, а крізь щілину під дверима протягнуло запахом, якого в кімнаті не мало бути: не звичайним камінним димом, до якого тут усі давно звикли, а гарячою сажею. Вона сіла в ліжку, побачила слабке червоне мерехтіння на стіні й лише тоді згадала, що напередодні біля сходів показували дошку з правилами пожежної тривоги. Прочитала вона її неуважно, бо Орен саме доводив, що схема евакуації намальована в іншому масштабі, ніж план поверху.

Тепер масштаб перестав бути головною проблемою.

У коридор Іларія вийшла в штанях, сорочці й одному черевику. Другий довелося нести в руці, бо на сходах уже йшли люди, а пані Нера не дозволяла нікому повертатися. Вона стояла на майданчику другого поверху поверх нічної сорочки в старому коричневому пальті, волосся було заплетене в одну товсту косу, і керувала студентами значно переконливіше, ніж більшість професорів на практикумах. Унизу двоє працівників відчинили шафу, де висіли великі пожежні відра; старі були шкіряні, просмолені зсередини, нові — металеві. Від дверей до дворового насоса почав складатися ланцюг людей.

Диму було небагато. Йшов він не з кімнат, а з комина над другим поверхом, де напередодні ввечері палили сильніше через мороз. Десь у старому боковому ході, схоже, зайнялася сажа, але точного місця ще ніхто не знав, і Нера заборонила використовувати магію до приходу відповідального викладача. Причину пояснила одному особливо діяльному вогняному магові настільки просто, що він більше не сперечався: якщо той не бачить, куди йде дим у стіні, додавати туди вогню — погана ідея.

Самет спустився босоніж, зате встиг узяти пальто. Кайрен з’явився в двох різних шкарпетках і зі своїми щипцями в кишені; як вони мали допомогти під час пожежі, він, здається, й сам не знав. Орен приніс із кімнати коробку з кресленнями. Пані Нера подивилася на коробку, на нього, потім наказала поставити біля виходу й взяти відро.

Томаса в Північному дворі не було, але через кілька хвилин із внутрішнього двору прибігли студенти зі Східного. Академічні сходи мали власні відра й невеликі запаси піску, однак під час справжнього займання допомагали всі, кого могли швидко зібрати. На мить Іларії це здалося майже старомодним: довгий ряд людей, відро йде від насоса до дверей, порожнє повертається назад, хтось кричить, щоб не переливали до краю, бо половина води все одно опиняється на ногах. Через дві хвилини вона перестала думати про старомодність, бо отримала повне відро від Кайрена, передала Саметові й частину води вихлюпнула собі на коліно.

Магія прокинулася раніше, ніж тіло остаточно зігрілося.

У дворі одночасно були водні маги, вогняні, кілька повітряних і Кайрен майже поруч. Замість звичного окремого відгуку знову виникла складна багатошарова присутність, знайома зі шлюзу: вода у відрах, нагрітий метал пічних дверцят, повітря, яке тягнуло дим угору, камінь стін. Іларія відчула, як її дар намагається вхопитися за все одразу, і вперше змогла його не пустити. Не повністю, але достатньо, щоб залізна дужка відра лишилася просто дужкою, а вода — вагою в руках, не продовженням чужого поля.

До Північного двору прибіг професор Крей у пальті, застебнутому не на ті ґудзики. Разом із ним прийшов старший господарський маг, оглянув тягу, послав повітряного мага на дах і дозволив водним працювати лише після того, як перекрили заслінки. Пожежа після цього закінчилася значно прозаїчніше, ніж почалася. У комин подали пісок і трохи води зверху, вогонь задихнувся, дим поступово посвітлів, а студенти ще хвилин двадцять стояли надворі, доки не перевірили перекриття.

Ніхто не постраждав. Зате в кімнаті номер три намокла половина стелі, на другому поверсі закоптилися шпалери, Оренова коробка креслень отримала воду по нижньому краю, а один студент вийшов у двір у ковдрі й тільки після завершення тривоги з’ясував, що під ковдрою немає штанів. Пані Нера зберігала гідність за всіх.

Вона записала час тривоги, кількість використаних відер, пошкодження і прізвища двох людей, які повернулися до кімнат без дозволу. Потім примусила тих, хто стояв у ланцюзі біля насоса, залишити мокрі речі в пральні, і тільки після цього дозволила розходитися. Кайрен дивився на її журнал.

— Вона запише навіть пожежу як рахунок.

— Пожежа теж щось коштує, — відповіла Іларія.

Нера почула. Вони обоє пішли нагору швидше.

До дев’ятої Північний двір пахнув мокрою сажею, милом і сніданком. Їдальня відкрилася пізніше через тривогу, тому люди прийшли майже одночасно, розпатлані й голодні. Самет виявив, що весь час був у чужому пальті; господар знайшовся за сусіднім столом. Орен розкладав промоклі креслення між чистими аркушами й скаржився не на пожежу, а на те, що вода розмила три розміри. Кайрен приніс із майстерні викрутку й після сніданку збирався допомогти закріпити дверцята пожежної шафи, які хтось відірвав у першій хвилині тривоги.

Іларія згадала, що об одинадцятій мав приїхати батько.

На рукаві сорочки залишилася сажа, тож зустрічати батька довелося вже в іншій.

Батько прибув точно вчасно й, побачивши двір, де під вікнами стояли мокрі відра, а двоє господарських працівників уже тягли на дах щітки для комина, спершу вирішив, що запізнився до чогось значно серйознішого. Іларія пояснила дорогою до воріт. Він вислухав уважно, запитав, чи дим заходив у кімнату, чи перевіряли перекриття і хто відповідає за чистку коминів. Це були питання людини, яка все життя мала справу зі старими будинками й знала, що вогонь у стіні менш цікавий, ніж стан балки після нього.

Після цього вони поїхали в міський будинок.

Батько не хотів обговорювати її лист в Академії.

У кабінеті вже сидів Ріан. Іларія зрозуміла, що його запросили до сімейної розмови, ще до того, як побачила папери на столі. Брат був у простій домашній сукні, волосся зібрав сам і зробив це краще, ніж місяць тому; біля ліктя стояла чашка кави, поруч — половина яблука. Коли Іларія зайшла, Ріан спершу оглянув її від коміра до черевиків і поцікавився, чи пожежа справді була, чи Академія просто вирішила нарешті помити Північний двір.

Відповідь його задовольнила.

На столі лежав не родовий том, а шість аркушів, переписаних рукою сімейного повіреного, і один старий друкований покажчик із потертою темно-червоною обкладинкою. Батько не вивозив книгу Вейрів із дому вдруге. Натомість замовив копії потрібних сторінок і того ж дня звернувся до чоловіка, який багато років працював із родовими реєстрами для кількох великих домів. Ім’я Ровенів не називав як предмет особливого інтересу; попросив перевірити кілька старих Коронних записів, серед них Соренів, Мерренів, Ровенів та ще дві родини, які вже траплялися в книзі.

Іларія одразу зрозуміла навіщо. Один запит про Ровенів після її відвідин Управління виглядав би як напрям. П’ять — як чергова сімейна генеалогія.

Повірений підтвердив те, що вони вже частково знали з паперів Северини.

Лінія Ровенів справді сходила до Севрана — через принца Дарена, його дочку Ліору, дім Еларів і пізніший шлюб із Ровенами, а не через старий чоловічий відвід, про який говорив Кайренів дід. Судовий родовід зі справи про луг виявився не випадковою сімейною схемою: майже всі зв’язки були колись звірені за шлюбними та спадковими актами, а в Коронному реєстрі існували відповідні записи. Батько підсунув Іларії один із аркушів.

Там стояла та сама послідовність, тільки сухіша: імена, роки, номери актів, позначки про джерела. Де старий родовід мав одну лінію між двома людьми, державна копія іноді містила три посилання, бо кожен перехід права доводили окремо.

— До Кайрена доходить? — спитав Ріан.

Доходило.

Не на цих шести аркушах. Останні три покоління були в сучасній частині реєстру, до якої повірений мав доступ через іншу справу. Батько не приніс копій, бо в цьому не було потреби: Кайренів батько, дід і прадід у роді сумнівів не викликали.

Іларія дивилася на ім’я Ліори. Тепер походження Кайрена від Севрана було підтверджене значно твердіше, але спадкоємцем престолу це його не робило.

Батько відразу перейшов саме до цього, наче очікував, що діти встигнуть побудувати простішу й небезпечнішу версію історії. Коронний реєстр зберігав не тільки чинні династичні права. Він фіксував імператорське походження набагато ширше — для шлюбних обмежень, церемоніальних питань, перевірки спорідненості й кількох старих юридичних привілеїв, більшість яких нині майже нічого не означала. Коли Ліора вийшла з прямої лінії через шлюб, її нащадки продовжували носити кров Севрана, але право на корону не мандрувало за ними автоматично через кожну дочку, шлюб і зміну дому.

За сучасним законом Кайрен не міг завтра прийти до палацу з родоводом і попросити звільнити йому трон.

Ріан відкусив яблуко й сказав, що це добра новина. Батько глянув на нього.

— Для всіх.

Набагато важливішим було інше питання: що мало статися двісті років тому, якщо Ераден справді загинув до свого повернення?

Тоді закон був значно простіший. Молодший брат Севран ішов наступним. Він був живий, дорослий, мав дітей і ні від чого не відмовлявся. Жодної складної жіночої передачі, жодних Ровенів і Еларів ще не потрібно було. Якщо старший спадкоємець помер без дітей, право переходило до Севрана.

Іларія вже знала це з професорової задачі, але почути від батька в сімейному кабінеті було інакше.

Ріан теж зрозумів: якщо їхня підозра правильна, молодшу гілку імператорського дому не перемогли в боротьбі за престол і не виключили новим законом. Їй просто не дали настати, бо держава продовжила бачити старшого брата живим. Кілька секунд ніхто не говорив.

За дверима пройшла Мара; було чути, як вона попросила когось не ставити коробку на сходах. У дворі дзенькнув віз. Будинок жив звичайним недільним життям, і це добре тримало думку в нормальному розмірі.

Ріан першим вимовив ім’я Леора — навіть не як аргумент. Батько не перепитав.

Механізм був надто схожий, щоб робити вигляд, ніби ніхто не бачить. У Вейрів не було мертвого спадкоємця, престолу й державної змови; їхній обман мав тривати рік, не два століття, і виник із бажання батька врятувати дітей, а не захопити імперію. Усе це мало значення. Але юридичний рух залишався тим самим: старша лінія не відповідала умові, яка відкривала шлях молодшій, і замість переходу права родина підмінила людину, щоб закон продовжив бачити потрібного спадкоємця.

Батько не намагався знайти красивішу назву. Це було новим.

На початку він говорив про необхідність, про рік, про захист родини. Тепер просто визнав, що якщо Леор колись дізнається, матиме право вважати себе обдуреним. Ріан крутив яблучну насінину між пальцями.

Іларія не хотіла перетворювати цю розмову на суд над батьком. Вони всі погодилися. Вона — теж. Тоді в неї був герцог, блокування, страх утратити магію й дуже мало часу. Правильне рішення, якщо воно існувало, не лежало поруч готовим. Вона повернулася до документів.

У старому покажчику батько заклав сторінку смужкою паперу. Це був не родовід, а перелік імператорських актів про ідентичність, спадкування й магічні злочини за останні двісті п’ятдесят років. В Іларії одразу виникло неприємне відчуття: червоними олівцевими рисками були позначені роки після повернення Ерадена.

Перший великий закон з’явився через шість років після його сходження на престол.

Першим великим законом була ще не заборона метаморфів, а порядок перевірки особи в титулованих родах після тривалої відсутності, тяжкої травми або хвороби. Закон вимагав незалежних свідків, повторної родової проби, опису старих тілесних ознак і окремого підтвердження особистої печатки. Через три роки правила посилили.

Ще через два — вперше на рівні імперії окремо згадали незаконну зміну зовнішності магічним способом.

Повна заборона метаморфічної практики, з найтяжчим покаранням, була прийнята на дванадцятому році правління Ерадена III. Офіційна причина існувала.

Батько знайшов її в коментарі до закону: серія злочинів, у яких метаморфи допомагали ухилятися від боргів, спадкових зобов’язань і кримінального переслідування. Один випадок стосувався чоловіка, який майже рік жив під виглядом померлого двоюрідного брата й отримував його дохід. Інший — банди, що підміняла слуг у багатих будинках. Нічого про імператора. Нічого про Севрана. Іларія провела пальцем по роках.

Це могло бути звичайною послідовністю. Новий правитель стикається з проблемою шахрайства й посилює закон. Метаморфічна магія справді робила ідентифікацію небезпечно слабкою; їхня власна історія доводила це краще за будь-який старий процес.

Але якщо Ераден III був підмінником, картина ставала неприємно логічною.

Людина, чия влада залежала від успішної підміни, протягом перших дванадцяти років правління побудувала систему, яка мала унеможливити повторення такого самого механізму іншими.

Ріан назвав це або дуже розумним, або дуже людським.

Батько відповів, що ці дві речі не суперечать одна одній.

Іларія згадала державну перевірку їхніх вух, шрамів, підписів і родимок. Інституція, яка ледь не зловила їх на дрібницях, могла бути віддаленим нащадком страху людини, що сама колись зайняла чуже тіло. Це було майже надто гарно. А отже — небезпечно. Вона сказала це вголос.

Батько погодився. Логічна історія ще не ставала правдивою від того, що подобається своїм порядком.

Тут професор Крей теж знайшов би що сказати.

Ріан перегорнув кілька сторінок покажчика і натрапив на ще одну позначку. Закон про метаморфів містив дивний виняток: державні медичні комісії могли зберігати матеріали про заборонену магію для навчання й розслідування. Більшість таких справ пізніше передали до спеціального фонду. Іларія подумала про Вельта.

Періоди були різні. Майже півтора століття між Ераденом і його дівчатами. Але держава вміла успадковувати не лише закони. Відділи змінювали назви, реєстри переносили, старі причини забували, а процедура могла жити далі.

Вона нарешті розповіла батькові те, чого досі не говорила повністю.

Про власну кров у старій оранжереї він знав лише від Ріана в загальних рисах; близнюки не хотіли додавати йому ще одну проблему до державної перевірки. Тепер Іларія описала, як крапля відгукнулася, як частково повернулася в поріз, як у справі Вельта одна дівчина говорила про пам’ять крові. Потім — Кайренову руку біля шлюзу.

На останній частині батько перестав перегортати сторінки. Ріан теж уже не їв яблуко.

Іларія повторила все точно, наскільки могла: поріз, кровотеча, відчуття живого руху під шкірою, думка про те, що кров має лишитися всередині, після якої кров пішла слабше. Вона не була певна, що саме її магія це зробила. Томас притиснув рану, було холодно, судина могла скоротитися сама. Проте Кайрен помітив інше — металевий резонанс у момент кровотечі зник.

Батько спитав, чи вона торкалася його крові. Ні. Чи намагалася повторювати. Теж ні.

Лише після цього він трохи розслабив плечі. Ріан подивився на сестру.

— Евен знає?

Про власні прояви — так. Про Кайрена ще ні.

Ріан явно збирався висловити думку про те, що приховувати медичні магічні прояви від єдиного дорослого мага, який їм допомагає, є поганою звичкою, але батько випередив. Евенові треба сказати. Академії — поки що ні.

Іларія вже дійшла до того самого висновку, однак почути його від батька було неприємно з іншої причини. Він боявся не самого дару. Боявся того, що він означатиме для «Ріана».

Чоловіча кровна магія не існувала в жодній сучасній класифікації. У народних легендах, які згадував Евен, майже всі носії були жінками; у Вельтових справах — тільки дівчата. Якщо старі державні відділи знали більше, ніж сучасні підручники, прояв у хлопця з титулованого дому міг привернути набагато гіршу увагу, ніж дивний хамелеонний резонанс.

— Якщо вона тільки жіноча, — сказав Ріан, — нас розкриють не через шрам чи підпис.

Цю думку вони всі вже мали.

Ніхто не став повторювати її красивішими словами.

Батько підсунув до себе покажчик і деякий час дивився не на дітей, а на закриту обкладинку. Потім сказав ще одну річ, яку Іларія не очікувала.

Якщо вони дійдуть до моменту, коли приховувати її справжню магію стане небезпечніше, ніж викрити підміну, він не вимагатиме від неї захищати титул Ріана ціною власного життя. Ріан підняв голову.

Батько продовжив до того, як хтось устиг відповісти. Перший план виник за інших умов. Він думав про один рік навчання, контрольовану рідкісну магію і повернення дітей у власні тіла після сертифікації. Не планував державного розслідування кровної магії, Севрана, Ровенів чи дівочих справ, які хтось колись вилучив із лікарні. Якщо ризик змінився, рішення теж має змінюватися. У кабінеті було дуже тихо.

Іларія чекала, що Ріан заперечить. Титул був причиною всього. Він не заперечив.

Замість цього запитав, що станеться, якщо вони припинять зараз.

Юридично — майже те саме, що сталося б до підміни. Ріан не завершить Першого Круга, отже постійної спадкової кваліфікації не отримає. Якщо магії в нього немає, після належних процедур титул піде до Леора. Щодо вже вчиненого обману наслідки залежатимуть від того, хто і як дізнається. Для батька — серйозні. Для пані Вель — смертельно небезпечні. Для Іларії — блокування було б найменшою з можливих проблем, якщо держава вирішить, що вона свідомо підробила спадкову оцінку.

Ріан дивився на стіл.

Дивно, але саме ім’я Леора робило втрату конкретною й водночас менш страшною. Титул не провалювався в порожнечу. Його отримала б людина, яка вміла керувати маєтком, завершила потрібний рік і не бажала кузенові невдачі. Батько бачив це по ньому. Не коментував. Іларія повернулася до Севрана.

Якщо старий злочин справді був, паперів може не вистачити. Підмінник походив із імператорської крові, тому звичайні родові проби й записи могли бути цілком правильними. Свідки давно мертві. Навіть справжнє тіло Ерадена, якщо його колись знайшли, навряд чи лежить із підписаною табличкою в доступному місці. Кров пам’ятає. Фраза прийшла сама. Іларія не промовила її відразу.

Батько тим часом дістав останній аркуш, якого вона ще не бачила. Повірений приклав список старих імператорських документів, що зберігалися в державних фондах і стосувалися Ерадена до та після зникнення. Там були шлюбні угоди, військові присяги, земельні пожалування, підтвердження статусу спадкоємця, коронаційний акт.

Біля кількох стояла позначка кровна печать.

Іларія підняла очі.

Старі династичні акти іноді скріплювали не лише воском. Представник правлячого дому додавав у спеціальну суміш краплю крові; магічний писар фіксував, що печать відповідає Коронному реєстру, після чого документ мав сильнішу доказову силу в питаннях спадкування. Звичай давно вийшов із ужитку, але двісті років тому був поширеним.

У списку було два документи Ерадена, створені до зникнення. І три — після повернення. Оригінали існували. Принаймні за каталогом. Ріан першим зрозумів, куди дивиться сестра.

— Ні.

Іларія навіть не сказала нічого.

— Ти вже подумала.

Батько теж зрозумів.

Він не сказав «ні». Це було гірше.

Запитав, що саме Іларія сподівається отримати від двохсотлітньої краплі крові. Вона не знала. Чесно.

Можливо, нічого. Висохла кров могла втратити все, що відчувала в живій. Можливо, залишиться лише родовий відгук, і тоді обидві печаті покажуть імператорську кров, як і звичайна проба. Можливо, якщо метаморфія справді переписує тіло, в крові після неї зберігається той самий слід, який пані Вель залишила в них.

На цьому місці батько різко подивився на неї. Іларія зрозуміла власну думку трохи пізніше.

Їй не потрібен був імператорський документ, щоб спершу перевірити, чи кров узагалі пам’ятає метаморфію.

У кімнаті сиділи двоє людей, чиї тіла були повністю переписані забороненою магією. Вона й Ріан. Батько відсунув стілець.

Цього разу заборона прозвучала ще до того, як вони встигли розвинути ідею. Жодних порізів у кабінеті, жодних домашніх дослідів, жодної спроби «подивитися», що залишила пані Вель. Спочатку Евен. Потім, якщо він вважатиме це безпечним, контрольовані умови.

Ріан підтримав батька з такою швидкістю, що Іларія запідозрила в ньому зраду. Він нагадав про шлюз. Вона нагадала, що порізався там Кайрен. Це чомусь не допомогло.

Розмова завершилася значно прозаїчніше, ніж могла б. Мати постукала й повідомила, що обід уже двічі відкладали, а якщо чоловіки збираються третій раз підігрівати соус, вони зроблять це самі. Батько зібрав копії. Коронний покажчик залишив у кабінеті. Ріан сховав яблучні насінини в маленький конверт — Леор справді заразив його ідеєю посадити сорт, який не повторить батьківського дерева.

За столом ніхто не говорив про імперію.

Мара розповідала матері, що наречений знайшов на півночі квартиру над поштовою конторою, але тепер з’ясувалося: маленький сад, яким його заманювали, належить не квартирі, а старій вдові з першого поверху. Вдова дозволить користуватися половиною, якщо їй допомагатимуть із дровами. Мати вважала це кращою угодою, ніж повна відповідальність за сад. Ріан питав, що там росте. Мара ще не знала; наречений у листі намалював три дерева, але одне могло бути кущем.

Іларія їла гарячий пиріг і думала про дві кровні печаті, створені по різні боки одного зникнення. Потім змусила себе слухати Мару.

Після обіду вона повернулася в Академію разом із батьком. Він довіз її до воріт і ще раз нагадав, що завтра треба знайти Евена. Не звітувати йому листом, не чекати наступної державної перевірки, а поговорити особисто. Іларія пообіцяла.

У Північному дворі пожежні відра вже висіли назад на своїх гачках. Одне мало нову ручку: Кайрен разом із господарським майстром замінив стару, що тріснула під час ранкового ланцюга. Біля другого поверху пахло свіжою вапняною побілкою, а на дверях кімнати номер три висіла записка пані Нери про заборону розпалювати камін до понеділка.

Кайрен сидів у спільній кімнаті над якимось механізмом. Побачив Іларію, посунув убік коробку з деталями й сказав, що Северина передала дозвіл Товариству копіювати справу про луг. Заодно тітка знайшла ще один старий документ із прізвищем Ліори й збиралася принести наступного тижня, бо тепер сама зацікавилася, хто з них із покійним братом сперечався правильно. Іларія зняла пальто.

На мить їй захотілося розповісти Кайренові все, що лежало в батьковому кабінеті. Не зробила цього.

Поки що в неї були родовід, п’ять кровних печатей у каталозі й дар, природу якого вона ще не розуміла. Цього вистачало для наступного кроку, але не для того, щоб перевернути чуже уявлення про власну родину.

Вона сіла навпроти Кайрена й попросила показати, що він ремонтує.

Це був дверний дзвоник зі старої лабораторії, який перестав повертати молоточок після удару. Кайрен уже знайшов слабку пружину, але не міг вирішити, чи її треба міняти, чи достатньо трохи змінити натяг. Іларія взяла металеву пластину в пальці й відчула його поле майже відразу. Пружина була просто пружиною.