Спочатку:
На сторінку книги
Навесні пані Нера отримала ще одинадцять ключів і стала від цього помітно нещаснішою.
Ключі належали Малому двору — колишньому будинку для приїжджих викладачів, який Академія за зиму переробила на тимчасове жіноче помешкання. Слово «переробила» було щедрим. У частині кімнат замінили замки, на другому поверсі додали умивальник, у коридорі повісили дзеркало, а з колишньої комори винесли старі штори й повернули до життя ванну, яку, за словами Нери, років двадцять використовували як дуже незручну скриню.
У перший понеділок березня приїхали сім дівчат. П’ять починали підготовчі заняття з контролю магії до осіннього набору, дві сподівалися перевестися з приватного навчання після академічних випробувань. Ще кілька заяв чекали розгляду.
Нера зустрічала новоприбулих на сходах із великою книгою й незмінним правилом про загублений ключ та два срібних за новий. Третя дівчина, рудоволоса й дуже худа, спробувала з’ясувати, чи повернуть гроші, якщо старий ключ знайдеться. Пані Нера пояснила, що тоді в неї просто буде два ключі й менше грошей. Дівчина задумалася над цим серйозніше, ніж вимагала ситуація.
Іларія стояла поруч із коробкою реєстраційних карток і намагалася не сміятися. Нера відразу нагадала, що для неї правила були б ті самі й що один раз Іларія вже майже заробила собі такий рахунок.
За зиму в Іларії з’явилася власна кімната в Малому дворі. На дверях стояло коротке «І. Вейр». Перші тижні вона уповільнювала крок біля таблички частіше, ніж хотіла визнавати; потім перестала помічати. Кімната була трохи більшою за сьому, зате вікно виходило на стіну бібліотеки й майже не бачило сонця. Зелене крісло Ріан забрав додому. Кайрен знайшов у майстерні інше, списане через тріснуту поперечину, і вони разом замінили деталь. Після цього Нера попередила, що якщо студенти й надалі ремонтуватимуть академічні меблі без дозволу, адміністрації доведеться виставляти їм рахунки за заощаджені гроші. Ніхто не був певен, чи вона жартує.
Рудоволосу новеньку звали Міла Дорн. Їй було сімнадцять, і за старим порядком слабкий земляний дар заблокували б одразу після оцінювання. Тепер комісія встановила, що магія стабільна, небезпечних спонтанних проявів немає, а шість тижнів підготовчого контролю дали достатній результат, щоб спробувати навчання без блоку.
Міла приїхала з матір’ю й двома валізами, одна з яких складалася майже з самих книжок. Її мати кілька разів перепитала, чи донька точно не житиме на одному поверсі з чоловіками; Нера терпляче відповідала «ні», доки нарешті не додала, що в самій Академії чоловіки все-таки траплятимуться. Після цього питання закінчилися. Іларія записала номер кімнати й спостерігала, як Міла сперечається про три зимові ковдри в березні. Ще восени така дівчина після державної оцінки могла повернутися додому без магії. Тепер її найближчою проблемою було те, куди запхнути зайву ковдру. Цього Іларії для символу цілком вистачало — називати його вголос не хотілося.
Офіційно залишитися в Академії їй дозволили наприкінці січня. Рішення займало одинадцять сторінок; Ріан витримав дві й підсумував його як «так, але держава дуже нервує». По суті, недалеко від істини. Кровна магія отримала окрему тимчасову класифікацію, Іларія продовжувала Перший Круг під власним ім’ям, а всі вправи з кров’ю проводила тільки під наглядом Вар або Евена. Хамелеонний резонанс нікуди не подівся, просто став вторинною властивістю, а не поясненням усього дару.
Крей був задоволений тим, що стара теорія зламалася під новими фактами. У практичному журналі Іларія тепер без сорому писала «невідомо», «не повторено» й «одного випадку недостатньо». Порожні місця між висновками перестали здаватися провалом.
Найскладнішими залишалися живі люди. Іларія навчилася помічати сильну кровотечу раніше, ніж бачила її, й розрізняти характер потоку, але Вар уперто не дозволяла магії витіснити звичайну першу допомогу. Спочатку тиск на рану, перев’язка, лікар; магія — лише там, де справді потрібна. Самет називав себе навчальним матеріалом і вимагав знижку на майбутнє лікування. Рука загоїлася з тонким шрамом. Коли Іларія одного разу обережно запропонувала перевірити, чи кров пам’ятає тканину до травми, Самет заявив, що раптом дуже любить цей шрам. Більше вона не пропонувала.
Справу Вейрів не закрили; вона просто перестала бути єдиною справою столиці. Батько визнав організацію підміни, неправдиву державну реєстрацію й намір обійти спадкові правила. Суд врахував, що він сам розкрив обман до примусової перевірки Іларії, співпрацював після викриття й не встиг отримати майно чи титул, які йому не належали. Ім’я пані Вель він так і не назвав.
Покарання виявилося важким, але не руйнівним: великий штраф, трирічне обмеження на одноосібне затвердження угод, що впливають на спадкову структуру дому, і втрата двох почесних посад. Одна з них майже не мала обов’язків і саме тому особливо подобалася батькові. Найгірше, однак, він переносив інше — великі майнові рішення тепер доводилося погоджувати з Леором.
Перший спільний договір стосувався тих самих луків. Леора Палата спадкових прав уже остаточно внесла як наступного кваліфікованого спадкоємця дому Вейрів; після рішення він на два тижні зник зі столиці, бо починалася обрізка саду. Повернувся з трьома ящиками яблук зі сховища й паперами на семирічну оренду. Вони з батьком сперечалися про строк сорок хвилин, потім обоє підписали. Ріан, який сидів поруч, зауважив, що хоча б заради цієї сцени сімейну схему, можливо, варто було зруйнувати. Його попросили вийти з кабінету. Він вийшов дуже задоволений.
До Магічної академії Ріан не вступив. Після повернення це питали так часто, що він почав відповідати раніше за співрозмовників: магії в нього не з’явилося, тому немає сенсу вдавати, що йому потрібен Перший Круг. Натомість два тижні з Леором серед каналів, садових доріг і старих водовідводів закінчилися іншим рішенням — вступати до цивільної школи столиці на землевпорядкування й управління маєтками.
Батько спершу назвав це заняттям нижчим за його становище. Ріан попросив уточнити, за яке саме становище тепер треба хвилюватися, й дискусія швидко втратила силу. На квітень лишалися вступні випробування та геометрія, яку Ріан ненавидів дедалі професійніше.
Арден надіслав йому стару книгу про осушення низинних земель. Не Іларії. На титульному аркуші було написано: «Ріанові Вейру — бо нижня третина справді була порахована неправильно». Книга лежала біля креслярського столу. Листувалися вони рідко, а коли Іларія одного разу спитала, що між ними відбувається, Ріан назвав це дренажем і після паузи додав — переважно.
Шлюбної пропозиції більше не існувало. Арден кілька разів приїздив відкрито як знайомий родини, а одного разу забрав Ріана подивитися на відновлену систему старих керамічних жолобів. Той повернувся ввечері з уламком труби. Мара ще до від’їзду на північ попереджала, що коли він почне складати старий дренаж у спальні, вона звільниться достроково. Ріан поки що стримувався.
Ева відповіла лише на третій лист. Перші два після її візиту лишилися без відповіді; третій майже весь складався зі скарг на вступні іспити, огидний підручник із геометрії та задачі на площі ділянок, якими Леор, вочевидь, проявляв родинну любов. Через п’ять днів прийшов конверт. Ева написала, що людині, не здатній обчислити площу трикутника, не варто довіряти навіть маленьку канаву, додала правильний розв’язок однієї задачі й нижче нагадала, що жаба все одно була жахлива.
Ріан показав Іларії лише половину листа. Решту залишив собі. Для них обох це було новим і цілком нормальним.
Пані Вель зникла. Державний нагляд офіційно її не знайшов; батько стверджував те саме. Коли Ворн почула цю відповідь, сказала тільки, що це дивно, й перейшла до іншої теми. У лютому до міського будинку прийшов згорток без зворотної адреси. Всередині лежав гербарний аркуш із трьома висушеними стеблами тієї самої гірської рослини, назвою, місцем збору й датою. Іларія не шукала відправника. Аркуш залишила собі. За чутками, сусід із голубами теж кудись переїхав; чи добровільно, ніхто достеменно не знав.
Історична комісія працювала повільніше за газети. Газети за місяць устигли оголосити Ерадена самозванцем, Кайрена законним імператором, потім незаконним імператором, Іларію «кровною відьмою корони», Ріана жертвою сестри, Іларію жертвою брата, а їхнього батька — людиною, яка нібито планувала посадити власних дітей на престол. Остання версія дуже розвеселила Леора й зовсім не розвеселила батька.
Комісія тим часом повторювала те, що можна було повторити. У другій і третій післязникненних кровних печатях Ерадена Іларія відчула той самий слід повної метаморфії. У двох доподієвих його не було. Три незалежні пізні зразки вже важко пояснювалися випадковістю, але особа чоловіка після повернення все ще не була доведена. Віддалена кадетська гілка імператорського дому залишалася найкращою версією, бо пояснювала звичайну родову пробу; конкретного імені не знайшли.
Один із лютневих «проривів» добре вилікував комісію від надмірної любові до доказів. Докторка Рел знайшла платіж із приватної коронної скарбниці невідомому лікареві через два тижні після повернення Ерадена. Наступного дня з’ясувалося, що лікар був стоматологом. Іларія дуже любила цей папір саме тому, що він нічого не доводив. Тор сказав, що архіви іноді рятують дослідника від власного розуму.
Значно важливіша знахідка прийшла з медичних книг. Ім’я Мари Ессен виявилося у відомості виплат старого коронного шпиталю ще через три роки після того, як вона зникла з відкритого медичного реєстру. Дівчина не зникла фізично: працювала помічницею в тому самому закладі, куди її колись перевели «для нагляду». Далі слід губився. Зате ставало дедалі важче заперечувати, що перших носійок кровного дару не просто лікували або блокували — частину з них виводили з відкритих записів. Саме після Мариного випадку з’явився наказ про «небажану чутливість до коронних печатей».
У попередньому звіті комісії це сформулювали прямо. Кайрен отримав копію до публікації й прочитав її в Іларіїній кімнаті. Третю умову, сказав він, виконали принаймні на папері. Іларія погодилася, що з чогось доводиться починати.
Чинний імператор не зрікся, та ніхто серйозно цього й не очікував. Коронна рада окремо визнала інше: за правом, чинним на момент зникнення Ерадена, Севран справді був наступним спадкоємцем, якщо смерть або підміна старшого брата відбулася до його повернення. Формулювання мало стільки умов і застережень, що Северина просто обвела потрібне речення олівцем і поставила копію до сімейного архіву поруч зі справою про луг. Кайрен сказав, що там їй і місце.
У квітні Міла Дорн уперше розбила кам’яний тренувальний блок. Іларія саме проходила коридором, коли з лабораторії долинув гуркіт. Усередині Міла стояла перед двома половинами плити з білим обличчям, а Крей спокійно оглядав злам. Дівчина кілька разів повторила, що не хотіла цього. Професор відповів, що це очевидно; наступного разу їй треба буде навчитися хотіти рівно настільки, щоб зупинитися раніше, а зараз — заповнити звіт про пошкодження майна. Полегшення на Мілиному обличчі було майже смішним.
Чотири місяці тому такий випадок міг стати аргументом на користь блокування. Тепер він став навчальним звітом і розбитим каменем. Крей помітив Іларію біля дверей, поцікавився, чи вона щось хотіла, й, почувши «ні», відправив не заважати.
У коридорі чекав Кайрен із двома металевими пластинами під пахвою. Коли дізнався про Мілу, спитав, чи Крей щасливий. Іларія відповіла: майже. Цього пояснення йому вистачило.
За зиму між ними не стало простіше. Стало звичніше, і це виявилося кращим. Вони кілька разів цілувалися, одного разу серйозно посварилися після того, як Кайрен передав Тору копію сімейного документа, який Іларія вважала ще неперевіреним. Документ належав Ровенам, і Кайрен мав рацію; Іларія знала це й усе одно сердилася два дні. Іншого разу вже він три дні майже не говорив із нею, бо Іларія домовилася з Ворн про перевірку старого Ровенського номера, не сказавши йому.
Вони вчилися. Кайрен досі не терпів, коли Іларія вирішувала за інших. Іларія досі іноді це робила. Різниця була в тому, що тепер хтось говорив їй про це до того, як минав місяць.
На першому поверсі Нера несла нову стопку табличок. Між іншими Іларія встигла побачити жіночі імена: Міла Дорн, Сара Лет, Німа Орель. Пані Нера веліла не заглядати, бо ще не визначила порядок кімнат. На питання Кайрена, від чого він залежить, відповіла: передусім від того, хто хропе. Він серйозно визнав метод науковим.
Іларія озирнулася вже не на власну табличку. На інші.
Того вечора вона поїхала додому. Ріан сидів у зимовому саду над геометрією, а біля нього зеленів маленький яблуневий паросток. Насіння він посадив ще взимку без жодного розуміння садівництва; після першого Леорового огляду горщик на кілька тижнів виселили в холодну оранжерею, щоб насіння пройшло хоч якийсь холодний вологий період. Леор усе одно попереджав, що з одного випадкового зернятка може вирости що завгодно і що садову яблуню так не повториш. Ріан відповідав, що й не намагався повторити сорт.
Тепер із землі стирчало тонке стебло з двома листками. Побачивши Іларію, Ріан заздалегідь попросив не перетворювати його яблуню на символ. Іларія пообіцяла, а потім не втрималася й нагадала, що вона все ще може загинути. За це отримала дуже невдячний погляд.
На столі лежав закритий лист Еви й книга Ардена. У дальньому кінці зимового саду батько сперечався з Леором про новий договір на вовну; мати читала біля вікна. Мара вже жила на півночі з чоловіком і писала, що вдова знизу справді віддала їм половину городу, але разом із ним — право командувати посадкою капусти. Пані Тарен готувалася до вечері.
Дім не повернувся до того, яким був до підміни, і ніхто більше не вимагав від нього цього.
Іларія підійшла до вікна. На вулиці танув останній брудний сніг. Завтра знову Академія, у п’ятницю практика з Вар, наступного тижня перше засідання комісії, де вона погодилася виступити не як «випадок», а як студентка, що пройшла стару систему й тепер живе за новою. Після засідання Кайрен збирався затягти її в майстерню: старий кишеньковий годинник губив приблизно хвилину раз на три години, і це вже другий день його дратувало.
За спиною Ріан сварив геометрію. Батько доводив, що дев’ять років оренди — абсурд, Леор нагадував, що сім вони вже підписали й світ не впав. Мати перегорнула сторінку.
Іларія раптом зрозуміла, що більше нікого не чекає: ні герцога, який визначить майбутнє, ні комісії, що забере магію, ні пані Вель із чужим тілом, ні неминучого дня, коли сімейна брехня розвалиться. Усе це вже сталося. Залишалося менш акуратне життя — навчання, помилки, справи, Кайрен, кров, якої вона ще не розуміла, і стара історія людини, що двісті років тому повернулася до палацу під ім’ям Ерадена.
На столі біля Ріана лежав свіжий номер газети. У маленькій колонці повідомляли, що історична комісія просить приватні родини перевірити старі архіви за роки зникнення принца й передати листи, щоденники, медичні рахунки та записи подорожей. Уже надійшло сімдесят три відповіді.
Іларія взяла газету. Ріан побачив це й заявив, що сьогодні вона її не читатиме: вечеря за десять хвилин, а минулого разу одна примітка вкрала її зі столу на цілу годину. Він простягнув руку, Іларія не віддала. За мить вони обоє вже трималися за різні краї, доводячи, кому належить газета, бо лежала вона на Ріановому столі, а першою взяла її Іларія.
Папір тріснув посередині.
Вони завмерли. Батько й Леор з іншого кінця зимового саду одночасно повернули голови. Ріан подивився на свою половину, потім на сестрину — й засміявся. Іларія за ним. Мати зняла окуляри й спитала, що вони знову зробили; обоє майже одночасно відповіли, що нічого.
Іларія склала свою половину газети й поклала на підвіконня.
До завтра минуле справді могло почекати.
Кінець
