Спочатку:
На сторінку книги
Ріанові не подобалося, що для досліду обрали сестрину руку, хоча причина була бездоганно практична. На зовнішньому боці правого передпліччя теперішнього «Ріана» тягнулася тонка бліда риска завдовжки трохи більше двох пальців. Справжній Ріан отримав її у дванадцять, коли поліз через стару садову огорожу замість хвіртки, зачепився рукавом за зламаний гак і дорогою вниз роздер шкіру. Шрам бачили мати й домашній лікар, про нього згадували старі медичні записи. На Іларіїній руці до метаморфії його не було.
Пані Вель відтворила цей слід разом із рештою Ріанового тіла. Саме тому Вар вважала ділянку придатною для першої обережної спроби: поверхнева, віддалена від великих судин і нервів, із добре відомою історією. Якщо кров Іларії справді пам’ятала власне тіло до перебудови, тут мала зберігатися версія шкіри без рубця.
Іларія сиділа за високим столом у лікувальному крилі, закотивши рукав, а Ріан стояв біля вікна з виразом людини, яка за потреби збирається фізично зупинити трьох магів. Сестра це помітила; Вар теж і сухо нагадала, що в теперішньому тілі він слабший щонайменше за половину присутніх. Ріан подякував за корисну інформацію й залишився там само.
У кімнаті були лише близнюки, Вар і Евен. Крей на початку переглянув протокол, переконався, що дослід не належить до навчального заліку, і пішов на лекцію. Ворн отримала план напередодні й дозволила спостереження за умови, що вони не втручатимуться в глибокі тканини. Державного чиновника поруч не було. Вар наполягла, що лікувальна кімната не повинна перетворюватися на філію Магічного нагляду лише тому, що пацієнтка стала політично незручною.
Ще більше Ріанові сподобалося, що батька попросили чекати в коридорі. Він приїхав разом із ними й, очевидно, вважав свою присутність природною, але Вар пояснила без суперечки: Іларія при свідомості, розуміє ризики й повинна мати можливість погодитися або відмовитися, не звіряючись спершу з батьковим обличчям. Батько майже заперечив, потім передумав. Двері зачинилися перед ним.
Вар тим часом обвела шрам тонким графітним олівцем на прозорій пластинці, виміряла ширину в трьох місцях і занотувала колір шкіри. До магії Іларія не відчувала там нічого: старий рубець давно не болів, не свербів і без погляду майже не відрізнявся від решти руки.
Евен стояв навпроти й не виглядав людиною, яка чекає дива. За останній тиждень у нього виробилася звичка псувати красиві магічні теорії правильними питаннями. Він уже нагадав, що рубець — не напис, який можна стерти. Тканина загоїлася, перебудувалася й кілька місяців жила як частина Іларіїного нинішнього тіла. Навіть якщо кров пам’ятає давніший стан, це не означає, що пам’ять здатна наказати тілу його відновити. Можливо, вона лише показує.
Ріан дуже сподівався на останнє. Сестра — ні, і він це бачив. Не через бажання негайно перебудувати їх обох; після Саметової травми Іларія стала обережнішою. Але якби вона могла повернути хоча б маленьку ділянку власної шкіри, вихід переставав би повністю залежати від пані Вель, держави або іншого метаморфа. Ріан надто добре знав, як швидко для Іларії можливість перетворюється на задачу.
Перед початком Вар ще раз пройшла умови: жодних порізів, нагрівання крові чи впливу на судини глибше шкіри. Різкий біль, оніміння, зміна кольору всієї кисті, незвична слабкість або відчуття, що процес виходить за окреслену ділянку, означатимуть негайну зупинку. Її власне «припинити» означатиме те саме. Після цього вона спитала Іларію, і тільки Іларію, чи та хоче продовжувати. Іларія подивилася на шрам і погодилася.
Першу пробу провели без спроби щось змінити. Іларія тримала ліву долоню поряд із передпліччям, не торкаючись, і за проханням Вар не заплющувала очей. Спершу вона відчула звичайний рух крові під шкірою, потім різницю самої рубцевої тканини: дрібні судини проходили там інакше, ділянка здавалася щільнішою, менш живою. Іларія порівняла це з ремонтом у старій стіні — цегла тримається, але кладка вже не така, як спочатку.
Ріан спитав, чи вона розрізняє власний спогад і те, що показує кров. Відповідь виявилася незручною: у цьому місці обидва джерела збігалися. Іларія пам’ятала свою руку без шраму й водночас відчувала в крові попередню структуру, де не було щільної смуги, судини лежали трохи інакше, а шкіра мала іншу еластичність. Кров не показувала гладку руку картинкою. Давніший стан існував поруч із теперішнім як тілесна можливість.
Вар відрахувала кілька секунд і наказала відпустити. Шрам не змінився. Ріан видихнув настільки помітно, що сестра глянула на нього, але цього разу вони обійшлися без суперечки.
Другу спробу дозволили після короткої перерви. Іларія могла знайти давніший стан і дуже слабко посилити приплив крові до поверхні поруч із рубцем — не змінюючи тканини, лише відтворюючи звичайну фізіологічну реакцію на тепло чи початок загоєння. Це вдалося. Шкіра поступово порожевіла, Вар відзначила підвищення температури, Евен перевірив пульс. Блідий рубець на теплому тлі став навіть помітнішим.
Ріан уже подумав, що вони досягли протилежного ефекту, коли Іларія різко вдихнула. Вар одразу зупинила пробу. Рожевість почала спадати, а сестра кілька секунд шукала слова. Відгук, пояснила вона, пішов далі за шрам — і йшлося не про кровотік. Коли Іларія дозволила давнішому стану наблизитися до теперішнього, кров не зупинилася на одному шматку шкіри. Вона пам’ятала руку без рубця, за нею плече, іншу грудну клітку, іншу довжину кісток і розподіл м’язів. Межі маленької ділянки в цій пам’яті не існувало.
Евен перестав писати. Вар оглянула обидві кисті, порівняла температуру, колір нігтів і чутливість пальців. Болі не було; короткий тиск вище ліктя вже минув. На цьому вона закінчила дослід, хоча Іларія явно вважала, що вони тільки почали. Заперечувати довго не довелося — один погляд Евена показав, що він підтримує рішення.
Повторні вимірювання не виявили жодної видимої зміни шраму. Якщо магія й торкнулася перебудови тканини, цього було замало, щоб побачити. Зате результат давав чіткішу межу можливого: Іларія вміла читати попередню тілесну структуру й локально змінювати кровопостачання; можливо, колись зможе впливати на загоєння рубцевої тканини. Проте способу повернути одну ділянку до старої форми, не зачіпаючи пам’ять ширшого тіла, вони не мали. Для повної зворотної метаморфії цього було недостатньо.
Ріана така невдача цілком влаштовувала. Він сказав сестрі, що радий принаймні тому, що вона не почне перебудовувати його по шматках. Іларія обурилася самим припущенням; Ріан нагадав, що за останні місяці будь-яка її нова здатність рано чи пізно ставала предметом перевірки. Вар без сорому підтримала його. Евен дуже уважно складав папери. Сестра сердилася приблизно три хвилини.
Батька впустили вже після огляду. Він вислухав висновки стоячи, а Вар окремо повторила, що безпечного способу повернення вони не знайшли й жодних домашніх експериментів не буде. Батько сказав, що зрозумів; Ріан не втримався й перепитав саме це слово. Відповіді не отримав.
У руках батько тримав звичайний аркуш без державної печатки. Ріан помітив його ще раніше й вирішив, що це справа повіреного, однак тепер упізнав почерк: рівні тонкі літери з легким нахилом вправо, якими пані Вель підписувала пакети з травами й гербарні аркуші. Іларія впізнала теж.
Газети вже встигли донести новину. Напередодні вони писали лише про «незвичайний випадок» в Академії; вранці одна столична газета повідомила, що сестра спадкоємця кілька місяців видавала себе за нього після незаконної магічної зміни зовнішності. Повної правди журналісти не знали, але пані Вель знала достатньо, щоб скласти решту.
Її лист був короткий. Вона припускала, що хтось уже намагається розібрати її роботу без неї, і просила більше нічого не перевіряти. Початкова метаморфія була задумана як зворотна — не проста й не автоматична, але зворотна. Вона могла повернути близнюків раніше запланованого терміну.
Умов було три. Жодного державного мага в кімнаті. Кожен із близнюків підтверджує згоду окремо, і відмова одного не позбавляє другого права повернути власне тіло. Іларія під час процедури не користується кровною магією, навіть якщо щось відчує. Останню вимогу пані Вель підкреслила.
Усередині лежав ще маленький клаптик паперу з одним реченням: «Я відчула це в неї ще тоді. Не знала, чим стане».
Евен перечитав обидва аркуші й почав із очевидного питання: чому вона не попередила. Батько не знав. Вар більше цікавило інше — де має відбутися повернення. Відповідь «у неї» магістр відкинула одразу як єдиний план, але не через державу. Вона не збиралася дозволяти двом молодим людям проходити повторну повну перебудову без медичного нагляду. Першого разу організм обох витримав процедуру; тепер в Іларії прокинувся новий канал, на Ріановому нинішньому тілі стояв державний блок, а обидва прожили в зміненій формі кілька місяців. Ніхто не знав, як це позначиться на кровообігу, серці, свідомості й самому процесі повернення.
Коли батько зауважив, що пані Вель не погодиться на державних свідків, Вар відповіла, що державу й не пропонує. Достатньо її та Евена як двох медиків: без протоколістів, охорони й чиновників, котрі запам’ятовуватимуть обличчя оператора. Після процедури близнюків можна оглянути офіційно й зафіксувати результат. Вар не збиралася питати ім’я метаморфа; якщо та схоче закрити обличчя й не заважатиме бачити пацієнтів, лікарці цього вистачить.
Батько не був переконаний. Навіть двоє медиків — ще двоє людей, що побачать людину, за практику якої закон передбачав найвищу кару. Але Ріан раптом утомився від самої конструкції розмови. Кожне рішення про його тіло знову починало належати всім присутнім одночасно.
Він сказав, що хоче повернутися. Якщо пані Вель може зробити це з прийнятним ризиком, він не бажає чекати завершення справи про титул, нового рішення щодо Іларіїної магії чи зручнішого моменту для держави. Батько відповів, що знає, але Ріан його зупинив: раніше батько знав лише власний план — повернути дітей через рік. Тепер це рішення Ріана. Тіло не може бути винагородою за співпрацю зі слідством.
Іларія погодилася окремо. Вона теж хотіла назад — настільки безпечно, наскільки взагалі можна оцінити процедуру, поправила Вар. Це формулювання влаштувало всіх більше.
Евен запропонував порядок: спершу відповісти пані Вель, що медичний супровід є умовою самих близнюків; якщо вона погодиться — уже тоді говорити з Ворн. Просити не державу привести метаморфа, а державу не перешкоджати лікувальній процедурі з невстановленим оператором, двома незалежними медиками й обов’язковим оглядом до та після. Батько похмуро сказав, що хтось із двох жінок усе одно не погодиться. Ріан запропонував для початку з’ясувати, яка саме.
Ворн приїхала того самого вечора до міського будинку без службового екіпажа, в темному пальті й з одним портфелем. Листа їй не показували — лише переказали умови. Вона вислухала, попросила води замість чаю й одразу окреслила юридичну межу: держава не може офіційно дозволити людині, яка практикує магію під найвищою забороною, провести ще одну таку процедуру й після цього просто піти. Батько назвав її лікувальною; Ворн відповіла, що закон такого винятку не містить. На батькове зауваження про погано написаний закон вона лише погодилася, що це можливо, однак чинності від того він не втрачає.
Вар виклала медичну сторону без драматизації. Залишити близнюків у змінених тілах — теж рішення, а не нейтральний стан. Довгострокових наслідків ніхто не знає. Державні пластини вже показали глибоку невідповідність між тілом і магічною структурою; в Іларії проявився власний канал, у Ріана на чужому тілі лишився блок, якому немає чого блокувати. Доказів, що ризик прямо зростає з кожним днем, не було, й Ворн справедливо попросила не називати це невідкладним станом. Проте невизначений медичний ризик та добровільне бажання двох пацієнтів нікуди не зникали.
Тоді Ворн попросила всіх, крім близнюків і Вар, вийти. Батько заперечив першим; чиновниця так само прямо пояснила, що саме його присутність зараз заважає встановити добровільність рішення.
Ріана опитали окремо. Чи хоче повернення, якщо процедура знову болітиме, триватиме кілька годин і може дати неповний результат? Так. Чи погодився б, якби батько вимагав відкласти? Так. Чи відмовився б від власного повернення, якби Іларія не захотіла проходити своє? Ріан подумав і відповів, що ні. Ворн записала. Іларії поставили майже ті самі питання й отримали ту саму принципову відповідь: рішення про теперішнє тіло не може бути сімейним голосуванням, навіть якщо це тіло колись виникло через спільну підміну.
Коли батька покликали назад, він був явно незадоволений, але більше не сперечався. Ворн не могла дати амністію чи формальний дозвіл на заборонену практику. Могла тільки видати тимчасове медичне рішення, за яким Нагляд не перешкоджатиме процедурі за умови письмової згоди кожного пацієнта, присутності двох ліцензованих медичних магів, відсутності державних службовців у кімнаті й негайного огляду після. У протоколі оператор лишатиметься невстановленим. Розслідування метаморфії триватиме, а якщо особу пані Вель установлять незалежно, цей документ її не захистить.
Батько окремо спитав, чи за ними не підуть до місця. Ворн помовчала перед відповіддю, тож повірили їй не всі. Вона все-таки сказала, що стеження не буде: більше дати не має права й не хоче знати більше, ніж потрібно для безпеки близнюків.
Відповідь пані Вель відправили ввечері тим самим шляхом, яким прийшов лист. Ріан не знав яким і вперше не хотів знати. Уночі він довго не засинав не стільки через страх процедури, скільки через дивне відчуття кінця: дата ще не була названа, але сукні в шафі, шпильки на столику й жіноче тіло, яке кілька місяців тому здавалося пасткою, раптом стали тимчасовими.
Найлегше було б вирішити, що весь цей час був лише уроком, після якого можна повернутися до колишнього життя. Ріан не хотів так собі брехати. Тіло можна повернути. Місяці, прожиті в ньому, — ні.
Близько півночі він встав напитися води й побачив на столі незакінчений лист Арденові про керамічні жолоби. Дописав два абзаци, склав аркуш і вперше підписав лист власним ім’ям. Над словом «Ріан» затримався довше, ніж хотів би, а потім залишив конверт для ранкової пошти й нарешті ліг спати.
