Раді Вас бачити!

Щастя - це перепочинок у сум'ятті.

Вони міцно спали після довгих годин кохання і ласк і Хаук, навіть уві сні, міцно притискав до себе Алію немов боячись, що вона раптом зникне, розчинитися, як видіння або туман. Корабель знову сильно нахилився і чоловік підвівся, чим розбудив дівчину.

- Щось сталося, Хаук?

- Нічого, серце моє, відпочивай, - він нахилився і ніжно поцілував її.

- Море сьогодні не спокійне,- Алія ласкаво провела пальцями по його колючій щоці.

- Не турбуйся, Лисичко, мої люди досвідчені мореплавці, бачили не один шторм на своєму віці.

- А це шторм? - занепокоїлася Алія, - Я люблю море, але тільки коли його подих спокійний. Знаєш, у себе вдома я ніколи не наважувалася плавати, коли воно злилося,бо завжди здавалося, що море одразу забере мене.

Хаук тільки посміхнувся.

- Тобі нема чого турбуватися, ящеррани міцні та стійкі судна, а ми з дитинства навчені бути в морі.

Бачачи,що Хаук хоче піти, Алія чомусь злякалася.

- Хаук, будь ласка, побудь зі мною.

- Мені треба вийти ненадовго, дізнатися обстановку. Відпочивай, я скоро повернуся.

Він швидко одягнувся і зник за дверима, а дівчина вже не могла заснути, тривога не відпускала її, і вона сіла на ложе, натягнула до самих ступнів нічну сорочку і, опустивши голову на коліна, почала чекати на Хаука, легенько погойдуючись на ліжку і тихо наспівуючи собі. Згадався дім: Алія, будучи дитиною, рідко плакала, але все ж таки, коли це траплялося, мати садила її собі на коліна, ніжно обіймала і ось так само, трохи розгойдуючись, співала їй цю пісню, а Алія завжди мала дуже жваву уяву, і, вслухаючись у слова наспіву, уявляла собі море в місячному сяйві, легкий човен, що його підганяв попутний вітер, і дівчину, яка чекала на свого моряка біля берега.

Знову стукнули двері, і в каюті з'явився Хаук, весь мокрий з голови до ніг. Алія було підскочила на ліжку, хотіла допомогти йому переодягнутися, але чоловік тільки широко посміхнувся їй і відмахнувся.

- Ти й скучити не встигла, як я повернувся.Шторм міцнішає.

Він скинув мокрий одяг, залишившись абсолютно оголеним, і Алія замилувалася його гарно складеним тілом, широким розворотом плечей, пружними сідницями і міцними ногами. Хаук порився в скрині, витягуючи сухий одяг і, розвернувшись до дівчини, посміхнувся:

- Ти вже не соромишся мене? Я чую твоє дихання, пам'ятаєш? ЦІкаво,від чого це раптом воно почастішало зараз? Тобі подобається те, що ти бачиш?,- він весело підморгнув їй...

- Я милуюся тобою, Хаук, ти дуже гарний.

-Не так давно одна дівчина сказала, що кохає мене, а я тепер щодня вимагатиму в неї доказів цієї любові, - він підійшов до Алії та, обхопивши обома долонями обличчя, припав до неї в поцілунку, а губи його були мокрими та солоними від морської води, - Та я просто збожеволів від твоєї чарівної вроди.

Чоловік натягнув штани, весело наспівуючи, Алія вперше бачила його таким розслабленим і життєрадісним.

-Ти начебто радий такій негоді, Хаук?

- Море іноді бавиться, кидаючи виклик, а мені подобається на нього відповідати, кров гарячить. Безодня сьогодні, як скажений жеребець, якого треба приборкати, інакше він затопче тебе на смерть,-казав мужчина і очі його світились від задоволення і збудження.

-Шторм міцнішає?

- Міцнішає.Олаф бурчить, що це Йолафсборф піднявся зі сну і дуже злий.

- Хто?

- Йолафсборф. Морський владика, з людськими руками і ногами, і головою і тулубом величезного змія.Кажуть,що інколи він вимагає собі в жертву гарну дівчину.алія злякано глянула на Хаук.

-Ти не лисичка,я помилився Аліє,ти заєць,малий і боязкий. Не бійся,цього разу морському володарю прийдеться залишитися без пари,бо тебе я йому не віддам,я не дурний крук,щоб випустить свою здобич з рук,-він задиркувато посміхнувся.

-Не шуткуй, Хаук,щось мені лячно,-збентежилась дівчина.

Корабель сильно нахилило, і Алія скотилася б із ложа, якби мужчина вчасно не утримав її.

- Він і справді сьогодні в поганому настрої,- хмикнув вахнут.

Алія здригнулася, уявивши злісне морське чудовисько, але тут помітила, як фосфоряться блакитним світлом очі Хаука, і здивувалася, зрозумівши, що його збуджував шторм, йому подобалася розбурхана стихія.

- Але хіба тобі хоч трішки не страшно?

Хаук розреготався, закинувши світловолосу голову.

- Алія, Інших відучують від страху з дитинства. Я навіть не пам'ятаю, що це таке, страх, - і завзято посміхнувся їй, блиснувши міцними білими зубами.

- Відучують? - дівчина дивилася на нього з неймовірним подивом.

- Саме так. Але якими способами, тобі того знати не треба.

-Що і не розкажеш?

Хаук негативно похитав головою.

- Що ж, нехай так, але ти обіцяв мені розповісти про твою землю і народ.

- Думаєш, зараз саме час?-зачепив її.

-Хаук!-обурилась дівчина.

- Гаразд, раз обіцяв....- зітхнув мужчина.

Він сів на ліжко, відкинувшись на узголів'я і, простягнувши до дівчини руки, перетягнув її до себе на коліна, уклавши в обійми... Алія притулилася спиною до могутніх грудей, Хаук поклав підборіддя на її маківку.

- Велика Північ, Алія недарма називається Великою. Це, справді, дуже велика земля, з розмаїтою місцевістю. У південній її частині переважають поля з рідкісним лісом. Ці землі здебільшого приносять врожаї зерна, й люди там зайняті цим цілий рік: посів і збирання злаків, без зимових місяців, звісно. Східна частина багата безкрайніми лісами, сповненими всякої звірини, як дрібної, так і великої, і, до того ж,дуже небезпечної.Тут люди живуть здебільшого полюванням. На заході також багаті ліси, але переважають гори і вони різні, від покритих лісом до абсолютно голих скель.Розводять тут худобу, заготовляють м'ясо. Восени в нас пора ярмарків: усі з'їжджаються в місто Ньєлесгарт, обмінюються товаром, роблять запаси, готуються до довгої зими.Відразу ж, на ярмарках, проводяться змагання і переможці непогано заробляють,ще обов'язковими є показові бої, танці та гуляння.Кінець осені, мабуть,найвеселіша пора в наших краях... весілля, звісно, куди без них, - він знову посміхнувся-теж святкують восени. Тобі сподобається, коли ти почнеш жити з нами, дізнаєшся про традиції та обряди, познайомишся з людьми і нашими звичаями.

- Хаук, ти нічого не розповів про північну частину вашої землі.

- На північній стороні немає життя. Кажуть, там лише вічні льоди.-Хаук спохмурнів.

- Кажуть? Але, хіба вона не обжита за стільки століть?

-Років з двадцять тому там ще були люди, було життя.

- А тепер?

- А тепер ті, хто спробував іти туди - не поверталися і їх ніхто більше не бачив.Ніколи.

- Як дивно...,- задумливо промовила Алія.

- За сприятливої погоди скоро наше плавання буде закінчено, і я був би радий, якби моя земля стала і для тебе домом.

-Хаук, я вже люблю цю землю, тому, що там зі мною будеш ти. Там де ти, коханий, там і мій дім.

Хаук кивнув.

Вони сиділи обійнявшись і якийсь час мовчали. Алія думала про те, що розповів їй Хаук.

- А твоя сім'я? Розкажи мені про неї.

Алія відчула, як напружилося його тіло.Він мовчав і Алія розвернулася до нього, думаючи, чи не заснув бува часом її чмужчина, поки вона сиділа в роздумах у тиші каюти. Але він не спав, навпаки, погляд Хаука був зібраний і серйозний.Він усе дивився їй в очі та нічого не відповідав так довго, що дівчина подумала, що вже і не почує відповіді на своє питання.Але нарешті він тяжко зітхнув і, якось приречено заплющив очі, відкинувшись на спинку ліжка, сказав:

- Моя сім'я: батько, мати і брати І сестри загинули багато років тому, вижив лише я один, - мужчина втомлено провів рукою по своєму обличчю і продовжив, - Я не говорив про це ні з ким, хоча з того часу минуло п'ятнадцять років.

- Хаук,- Алія зковтнула і взяла його за руку,- мені так шкода.

-Не варто.Мертвим не потрібен наш жаль,а мені- й поготів, - його голос став жорстким і відчудженим, - Мені потрібна лише помста вбивцям.

- Але хіба через стільки років ці люди, тобто, вбивці не були спіймані і не понесли свого покарання?

- Їх занадто багато.Занадто.Навіть для таких як ми. І вони не люди, Алія. У людей, проти Інших, як ти знаєш, немає шансу встояти в бою, навіть якщо на одного Іншого вийдуть десять чоловіків.І цей "подарунок смерті" нам підніс саме Прекрасний Південь.Підло, лукаво - щоб знищити всіх нас, ненависних їм жителів Півночі.

При цих словах Алія здригнулася всім тілом і з жахом відсахнулася.

-Не знала?... О, бачу, що ні. Заздрість, Алія і жадібність. Заздрість, що Інші перевершують південців, і божевільна жага володіти всім самим, Великою Північчю, її багатствами. Але, звісно, вже без самих її мешканців.

- Як може торговий слабкий Південь знищити таку міць як Інші, найкращих воїнів усіх континентів?

- Тварюками... Нам невідомо, де вони знайшли їх... Можливо, виростили або купили, але без сумніву це їх брудних рук справа... Тієї далекої зими тільки кораблі Півдня стояли біля наших берегів, їх було неймовірно багато... Ніхто не запідозрив поганого... Торгівля між континентами - звичайна справа. Кораблі стояли не один тиждень, а після їхнього відплиття, через зовсім короткий відрізок часу, почалася бійня, і так тепер щозими, Алія. Щозими ми, скільки в наших силах, знищуємо тварюк, боремося за своє життя з самою смертю... Але багато гине наших воїнів - червонооке пекло збирає свій врожай... Ці тварюки - чисте зло, без співчуття, без жалю, вони виродки пекла, сама смерть, що винищує без розбору всіх, хто стоїть перед нею... І не важливо, хто це буде: старий чи молодий,жінка чи дитина,-Хаук стиснув руки в кулаки так,що ті аж побіліли.

- Червоноока смерть?,- Алія раптом виразно згадала свій повторюваний кошмар.Завжди один і той самий.- Хаук, я маю розповісти тобі щось.

Хаук спрямував на неї уважний погляд, що світився крижаним холодом. Алія бачила, що розповідь підняла в душі його бурю гніву і ненависті.

- Пам'ятаєш, я кричала ночами, коли мені снилися погані сни, і ти приходив, щоб розбудити мене і заспокоїти?

Воїн кивнув.

- Я тобі ніколи не розповідала цей кошмар. Його образи почали переслідувати мене з того самого дня, як ти забрав мене від рідних берегів, але ніколи раніше до цього... Я не вважала за розумне передавати тобі ці нічні фантазії, я вважала їх повною нісенітницею?

Хаук слухав Алію неперебиваючи.

- Мені щоразу бачиться один і той самий сон: величезне поселення людей, міцні будинки, яких я раніше не бачила, ліс, гори, і земля, але не чорна, як у нас, а вкрита білим пухом, який іскриться на сонці, дуже красивим.

- Це сніг, - Хаук усміхнувся, - Ти ніколи його не бачила, але взимку земля в нас вкривається снігом, таким, як ти кажеш: білим, холодним, схожим на пух.

- Значить я і справді його побачу, цей сніг?! - вигукнула дівчина захоплено.

- Звісно, - Хаук узяв її руку у свою, погладжуючи, - розповідай далі.

І Алія повідала йому все й докладно, і тут уже настала черга дивуватися самому Хауку.

- Може, ти все ж нуса, але не знаєш своїх обдарувань, Аліє?

Дівчина зморщила маленького носика, згадавши, як вітчим називав її відьмою,завдаючи душевних страждань,і заперечно похитала вогненною головою.

- Тоді, як може дівчина, яка народилася і виросла в південній країні, яка жодного разу не бачила північних земель так точно описати все, ніби жила в нас не один рік?

- У мене немає для тебе відповіді, Хаук, - Алія зітхнула і підняла на нього погляд темно-синіх очей.

- Усе, що ти бачила уві сні, це все істина, Аліє, і навіть відьма Вахі, про яку ти розповіла, так само реальна, як і я, що сиджу зараз перед тобою.

Мужчина дивився на дівчину і, бачачи страх у глибині нічних очей, знав, що для неї все це є ожилим жахом.

- Одне мені зовсім не зрозуміло, Лисичко, - він знову обійняв Алію, пригорнувши її до своїх грудей і вдихаючи з насолодою її запах, - Одне тільки залишається загадкою - чому настільки могутнє створіння, як Вахі, благає тебе про допомогу? М?

- Якби я знала, Хаук, я ж кошмари свої вважала породженням страху і втоми, і якщо те, що я бачила уві сні правда, то я пливу туди, де оселилася смерть.

- Ти боїшся Алія? Шкодуєш уже, що тепер зі мною? - він допитливо дивився в її очі, немов бажаючи прочитати її серце.

- Я боюся, Хаук, це правда. Дуже боюся, тому що я абсолютно безпорадна і слабка. Але я ні крапельки не шкодую, що ми разом. Тому, що я вже не уявляю життя без тебе... Тому, що ти те повітря, яким я дихаю, і ти моє кохання, що змушує кров бігти швидше... Нехай наша зустріч на початку і не була такою, про яку мріє кожна дівчина, але я із здриганням думаю, яким би було моє життя, якби ти не знайшов мене.

- Тобі не потрібно боятися, Лисичко, я завжди буду поруч, щоб захистити тебе нехай і ціною свого життя... Я не збираюся ділитися з тобою ні з ким і ні з чим... Я відберу тебе навіть у самої смерті, якщо знадобитися.Тому,що ти моя, Алія, розумієш? Ти тільки моя.

Алія була щаслива з коханим і почувалася захищеною й умиротвореною, перебуваючи в обіймах його сильних рук.

- Як усе ж таки не добре,що ти зовсім один, Хаук.Такий гарний, сміливий, міцний чоловік гідний мати велику сім'ю. Адже у вас, напевно, вони великі,бо Інг казав, що у ваших сім'ях раді кожній дитині,вона може народитися Інакшим, а отже,захисником.

Оскільки той нічого не говорив, Алія продовжувала.

- Я б хотіла подарувати тобі багато дітей, Хаук, щоб ти був щасливий. Таких же сильних синів, як ти. Так? Так? Скажи, скільки б ти хотів мати хлопчиків і дівчаток?

- Аліє,ти справді хочеш почути відповідь на своє запитання?,- насилу відповів він.

-Звісно, - усміхнулася дівчина,потершись об його колючу щоку своїм носиком і не вловивши, як різко змінився настрій північного.

- Не кожне питання до добра веде, але... Що ж, рано чи пізно, ти все одно дізналася б.

- І що я мала б дізнатися? Страшну таємницю? - Алія вмостилася зручніше на колінах у Хаука й обхопила долоньками улюблене обличчя, з цікавістю чекаючи відповіді.

І Хаук із сумом знову здивувався чистоті її серця, дитячій наївності та цікавості... Він стиснув зуби і, подивившись їй в очі, сказав:

- Не буде ніяких дітей, Алія, ні міцних синів, ні таких прекрасних дочок, як ти.Хіба за однієї умови.

- Але... чому, Хаук, якщо люди кохають одне одного,у них народжується багато дітей,хіба ти не хочеш...

- Алія, - Хаук накрив її зап'ястя своїми руками, - за нашими законами повноправними спадкоємцями визнаються діти тільки від дружини. Решта це бастарди, які не мають ні на що прав,тали.Тбто раби від рабинь.Розумієш мене?

- Ні, хіба не в твоїй владі зробити мене вільною і взяти в дружини? - Хаук бачив, що Алія заплуталася і зовсім нічого не могла зрозуміти.

- У моїй владі дати тобі свободу, це правда... І я справді можу одружитися з тобою, взявши другою дружиною у свій дім, - він так само пропалював її поглядом, відчуваючи, як почастішало її серцебиття при цих словах, як став гірчити аромат волосся.

- Другою дружиною? Але чому?

- Тому...,він важко ковтнув і подивився їй в очі,-тому, Алія, що в мене вже є дружина.