Раді Вас бачити!

Якби ти знало, старе місто,

Скільки доріг потрібно пройти,

щоб повернутися.

Ти мене чекало, старе місто.

Як самотній світ, де тебе

Мені не торкнутися.

"Старе місто" А.Петряшева.

Раби заходили у ворота Трофаста, озираючись і розглядаючи потужні стіни зовнішнього міста. Воїни дозорні без особливого інтересу, з нудьгуючим виглядом спостерігали за прибулими рабами. Алія останньою ступила на брукований двір міста, а за нею слідом раптом влетів осінній вітер і, погравши її розтріпаними пасмами волосся, помчав далі, подекуди підхоплюючи самотнє листя. Світловолосі голови Інших разом повернулися в її бік. Пролунав гучний вдих десятків носів, схожий на роботу ковальських міхів. Дівчина підняла очі: з усіх боків на неї дивилися Інші. Вона звикла до їхньої незвичної зовнішності. Занадто високий зріст, очі, що світились фосфором, та ікла не лякали її більше, як і їхня жадібна реакція на її запах. Від групи воїнів відокремився молодий мужчина і попрямував до них. Його світле волосся було заплетене в дрібні кіски і зібране вузлом на потилиці, під рівними широкими бровами світилися розумні очі, а губи були щільно стиснуті. Мабуть, це був командир конвою. Він навис над Сойвом, примруживши сірі очі.

-Як наважився ти, нікчемний тал, змусити йти гостю пішки та ще й так довго? Ти зовсім дурень чи батогів захотів? Чому не подбали про пані? - пролунав його суворий голос.

-Пане Ральф, я б не посмів,-швидко затараторив Сойв, не забувши шанобливо вклонитися,-але це не пані. Це тала.

І знову, як і годиною раніше, запала пронизлива тиша, незручна й тяжка для Алії. Ральф мигцем глянувши на Алію, знову різко повернувся до раба насупившись.

-Така ошатна красуня і-тала? Ти з глузду з'їхав, рабе? - батіг Ральфа свиснув у повітрі, утім поки що не зачепив Сойва, що весь стиснувся

-Пане, клянуся життям, - втягнувши голову в плечі, хрипким від страху голосом відповів Сойв.

Інші з цікавістю почали наближатися, широким кільцем оточивши дівчину. Хтось хмурився, дивлячись на неї, хтось вискалювався в усмішці, виблискуючи білими іклами, а хтось дивився з відвертою, нічим неприкритою хтивістю... Вони були схожі на велику зграю ситих вовків, які обступили екзотичну жертву, із цікавістю роздивляючись її, принюхуючись і задоволено мружачись.

-Що це за яскравий листочок заніс нам сьогодні осінній вітер, га? - Ральф впритул підійшов до Алії. Він, посміхаючись, нахиляв свою голову то до одного плеча, то до іншого, намагаючись зловити її погляд, але дівчина стояла потупившись.

-Нічого собі, яка пташка, - хтось голосно присвиснув, а потім пролунав дружний чоловічий регіт.

-Глянь, волосся яке, що річка вогняна, - сказав один із воїнів, штовхнувши іншого ліктем.

-А фігурка, мммм... апетитна курочка,- прицмокнув губами ще один.

-Її аромат подібний до п'янкого меду. Так би й скуштував на смак.

Вони перемовлялися і жартували, небезпеки або агресії Алія не відчувала від них,але вона втомилася, і їй не до снаги було підпадати загальній увазі. Вона мерзлякувато повела плечима, заправила за вухо пасмо волосся, яке вибилося з розпатланих кіс і зараз лоскотало їй шию... Командир дозорних підняв руку і, взявши дівчину за підборіддя, акуратно підняв її обличчя... Алія відвернулася, не бажаючи чоловічої уваги.

- Чия ти тала, крихітко? Як твоє ім'я?, - м'яко запитав Ральф, ніжно проводячи великим пальцем по дівочій щічці. Його ніздрі тріпотіли, вдихаючи її запах, що затьмарював розум. -Не бійся, кажи, тебе не скривдять.

Алія зробила глибокий вдих, збираючи сили, і розплющила очі.

- Я не боюся,- спокійно, але твердо відповіла дівчина, дивлячись у сірі очі воїна.- Я тала пана Хаука. Моє ім'я Алія, - вона вперто підняла підборіддя, дивуючись в собі,чому вони не відчувають на ній запаху Хаука.

При згадці імені першого вахнута запанувала шаноблива тиша. Ральф зачаровано дивився їй в очі: темно-сині, опушені довгими віями, повні в глибині тремтячої вологи сліз, готової ось - ось зірватися. Маленька, але смілива, абсолютно нічим не схожа на талу. Як дивно.

- Присягаюся Північчю, - промовив командир, - перший вахнут привіз у Трофаст вальміду, така ніжна, така гарна... Я викуплю тебе в нього, - рішуче вигукнув він.

- Він одягає її як пані, скільки ж запросить за неї?

- Може і зовсім не продасть?

- Та дівчат він змінює швидше, ніж дерево листя.

-До тебе б вони так само липли і ти б міняв.

-Набридне і продасть.

-Така краса не набридне.

- З усією повагою, командир, але чому це ти викупиш? - пробасив один із воїнів, пожираючи Алію очима, - Я теж не поскуплюся і не відмовлюся від можливості роздобути у своє ліжко таку спокусливу дівицю.

Інші шуміли, сперечалися і гомоніли, Алія зовсім зніяковіла під цим торговим шквалом. "Про мене говорять, як про річ, ніби я і не людина зовсім"- сумно думала вона. Ральф, бачачи засмучення дівчини, зробив знак рабу, щоб той відводив усіх талів. Сойв, виявивши несподівано для самого себе відчайдушну спритність, схопив Алію за руку і потягнув за собою, відводячи від воїнів, що сперечались.

- Одні проблеми навколо тебе і відчуває моя спина, що це тільки початок. Натерплюся я ще через тебе, - швидко крокуючи, із злістю бурчав Сойв.

Алія, незважаючи на втому, з цікавістю розглядала зовнішнє місто. Довгі й високі будинки нагадували перевернуті кораблі, широкі вулиці були наповнені переважно воїнами. Одні проводили тренування, відточуючи бойове мистецтво, інші гострили зброю, дехто спав просто на возах, наповнених то мішками, то сіном. Десь чувся стукіт молота коваля. Інші, що постійно зустрічалися їм на шляху, принюхувалися, озиралися, вигукували щось Алії, із захопленням розглядаючи незвичайної зовнішності дівчину.

- Нелегко буде тобі тут, дівчинко, - співчутливо звернулася до Алії темноволоса жінка, що йшла поруч із нею.

Алія повернула до неї голову. Рабиня була міцною і не старою, але молодість її вже давно минула. Темні очі дивилися на дівчину з добротою і співчуттям, - Я Фавста.

- А я Алія, - дівчині була приємна Фавста, від неї йшло тепло, карі очі випромінювали доброту... - Ти теж із Сиклікції, Фавста?

- Так, - кивнула тала.

- Отже, ми землячки, я цьому рада,- усміхнулася дівчина.

Фавста посміхнулася у відповідь і підбадьорливо легенько стиснула Алії руку.

- Хто в тебе залишився на батьківщині? - поцікавилася жінка.

- Нікого,- відповіла Алія.

- Може, й на краще те. Тужити й мучитися не будеш, - вона важко зітхнула.

-А в тебе хто? - запитала Фавсту Кая, бачачи її печаль.

-Сини. Чоловіка давно поховала. Діти мої дорослі вже, мають свої сім'ї... І живуть у західній частині Прекрасного Півдня, у місті Рагост,знаєш таке? Але як подумаю, що не побачу більше їх ніколи - серце кров'ю обливається.

- Не впадай у відчай, Фавста, - Алія обійняла скорботну жінку за плечі, - Будемо сподіватися на краще, не дивлячись ні на що... Хто знає, куди вітер долі ще поверне? Може наступного разу він буде південним. Поки жива ти і твої близькі, завжди є надія.

-Мені б твою сміливість і віру, дівчинко. Самій гірко, а мене втішаєш. Я не дурна, бачила, як дивився на тебе наш хазяїн. Та й дружина його, гадаю, не сліпа, теж зрозуміла все. Може, в них тут і заведено рабинь у наложницях тримати, але солодше від цього твоє життя не стане. Не злюбила вона тебе.

-Я не суджу його дружину і мені шкода її. Непостійність пана завдає їй болю. Хіба ти не зрозуміла?

-Та як не зрозуміти? Жінки вони на всіх континентах однакові. Але тебе то його панна не пошкодує, дівчинко. Повір досвіду моїх років.

Алія нічого не відповіла.Та й що їй було сказати? Вона тепер ніхто, як казав Хаук.

Вони перетнули бруковані широкі вулиці і пройшли у браму внутрішнього міста, яка не була замкненою, і народ вільно заходив і виходив з нього. Усе, куди падав погляд, відрізнялося від того, до чого на Півдні була звична Алія: будинки великі та трохи менші, але всі до одного міцні та добротні, обличчя та одяг сновигаючого туди - сюди люду, природа, рослинність, запахи, повітря, - усе було чужим, але не викликало неприязні. Місто було великим, і тали все йшли й ішли, роздивляючись мирне, розмірене життя північних людей, що вирувало навколо них...

Раптом нізвідки, несподівано, мов привид, на сірому в яблуках коні до них підлетів Хаук. Обличчя його було вмите і світле, волосся розсипалося по плечах, чиста біла сорочка з дорогої тканини і блакитний жилет, обшитий золотим візерунком, ладно сидів на гарній фігурі чоловіка. Міцні стрункі стегна обтягували чорні штани. Вахнут перевзувся в добротні чоботи, м'які, з тонко виробленої шкіри. Він був уже готовий до того, щоб постати ввечері перед королем. Кінь під чоловіком хропів і нервово перебирав довгими тонкими ногами, відчуваючи настрій свого вершника. Господар був розлючений.

-Чому так довго? - сердито виблискуючи очима запитав він. - Ти бовтаєшся по місту без діла, Сойв, замість того, щоб швидко виконати те, що я велів. Тали мали б уже давно бути на місці, - промовив він, оглядаючи Алію.

-Я, я, я, я... Я не винен пане, - заїкаючись від страху виправдовувався раб, - нас затримали біля зовнішніх воріт.

-Хто? - темні брови невдоволено зійшлися на переніссі.

-Конвой, мій пане, - пробурмотів тал.

-На якій підставі? - гаркнув Хаук.

-Щ-що? -Сойв від жаху розгубив усі думки.

-Чому затримали? -Хаук смикав вуздечку, кінь тупцював на місці.

-Вони розглядали твою талу, хазяїне, розпитували і сперечалися, я не смів втрутитися.

Хаук перевів на дівчину убивчий погляд, від якого у Сойва затремтіли жижки... Але тала була спокійна, як літня ніч, і в раба від подиву очі на лоб полізли... Він не розумів, чому вона не тремтить і не падає в пил під копита господарського коня.

-Алія, - загарчав чоловік, - може хоч ти розтлумачиш усе, врешті-решт?

-Вони просто прицінювалися, пане, -Алія перевела погляд на хазяїна, в якому без зусиль читалася гіркота, -Посперечалися, як скоро я набридну тобі і за скільки суратів ти будеш готовий продати мене.

-З чого б це їм сперечатися про тебе? -Хаук примружив очі, ніздрі його гнівно роздувалися -Ти їм строїла оченята, спокушала?

Алія мовчала, посміхаючись - щоб вона не говорила, Хаук, як зазвичай, не повірить.

-Я нічого не бачив, пане, - поспішив зняти з себе провину Сойв.

-А я бачила, - твердо сказала Фавста, - Вибач, хазяїне, що посміла втрутитися, - жінка незграбно вклонилася, але ця дівчина поводилася більш ніж скромно і не підіймала очей від землі.

Воїн перевів похмурий погляд на літню жінку, а Алія і Сойв теж здивовано поглянули на Фавсту. Хаук, більше не сказавши жодного слова, під'їхав до Алії та, схопивши її за руку, швидко посадив перед собою на коня та стиснувши боки тварини, поскакав додому. Сойв полегшено видихнув, витерши рукавом мокре від поту чоло, а Фавста тільки головою похитала...

-Ой, дівчино,- пробубоніла вона собі під носа,- що ж то буде? Від такого сказу вже точно нічого доброго.

Всі тали далі рушили за Сойвом, добре, що лишалося йти зовсім мало.