Раді Вас бачити!

• Трофаст, Трофаст, Трофаст ! - скандували всі, як один воїни, від вищих чинів до нижчих, заповнивши собою всю палубу. Ніхто не хотів пропускати ту мить, коли з'явиться рідна земля. Навіть знаючи, яка доля може очікувати на кожного з них тут цієї зими, вони щиро веселилися й раділи, наближаючись до омріяних берегів. Хтось співав щось дуже бадьоре і не зовсім пристойне, інші відбивали пісні такт, стукаючи по щитах і тупотячи ногами, а хтось вигукував у далечінь гучні привітання, приклавши долоні до рота, хоча їх ніхто не міг ще почути.

Хаук перебував на носі ящеррана серед Інших.Алія очима відшукала його світловолосу голову, що височіла над величезною ватагою воїнів. Він, як і всі, був захоплений очікуванням швидкої зустрічі. Напевно, відчувши її погляд, чоловік повернувся, безпомилково знайшовши її очима, і, глянувши прямо на Алію, завзято підморгнув їй. Дівчина припустила, що Хаук, найімовірніше, радіє бажаній зустрічі з дружиною, яку не бачив так довго. Як сам він говорив, їхнє плавання тривало пів кола. Світило яскраво сонце, але було вже по-осінньому прохолодно. Алія підняла голову і здивувалася, яке тут високе небо, а казкова краса затоки відірвала дівчину від сумних думок і змусила помилуватися неймовірним краєвидом, який відкрився перед очима. Вона поставила руку козирком, прикривши очі від сліпучого сонця і з непідробним інтересом дивилася на вузьку, звивисту морську затоку, що глибоко врізається в суходіл зі скелястими берегами. Кораблі пропливали повз височезні гори, схожі на велетнів, чиї голови ховалися високо в світлих хмарах, що клубочилися. У Алії захопило подих, коли, повернувши голову в інший бік, вона побачила тонку стрічку водоспаду, що сріблом переливався у променях сонця, зриваючись униз із величезної висоти. Осінь майже повністю вкрила круті схили золотом листя, але подекуди в них вклинювалися невеличкі острівці багрянця та ще зелені. Інші ж гори були зовсім голими: зеленувато-сірий камінь їх нагадував тіло дракона. Далеко, так, що здавалося ще примарним видіннями, проглядалося велике поселення Інших, що лежало на рівнині, салатовій від густої трави, у підніжжі гір. Розгледіти місто було поки що неможливо для звичайної людини, яка не володіє звірячою гостротою зору Інших. Алія озирнулася назад - усі дев'ятнадцять ящерранів слідували за кораблем Хаука, немов зграя вовків за своїм ватажком. Потужні, з гордо піднятими хижими носами, з натягнутими попутним вітром вітрилами кольору темно-червоного вина, розсікали вони сині хвилі. З берега вгледіли судна ще задовго до того, як перший ящерран показав свій драконячий ніс у рідній затоці. Скрізь запалили сигнальні багаття, і їхній дим високо здіймався в небо, сповіщаючи, що їх побачили і чекають. Кожен порив вітру, кожен помах весел наближав північних воїнів до заповітної мети. Значна юрба, яка висипала зустрічати своїх близьких та знайомих, давно нетерпляче витоптувала пристань. Плавання добігало кінця, і дівчина вирушила до каюти, щоб забрати вузол з найнеобхіднішими речами. Плаття та тонкий одяг- усе було складено в скриню. Гарну шубу, подаровану теж Хауком, вона не взяла, так само, як і прикрасу-Краплю.Знявши коштовність з витонченої шиї, Алія на хвилину затримала її у своїй руці.Темно-синій камінь в обрамленні червоного золота радісно блиснув. Дівчина провела по ньому тонкими пальцями, згадуючи, як Хаук сам одягав їй прикрасу, як заворожено дивився на неї у відблиску дзеркала, як ніжно і пристрасно проводив сильними пальцями по ніжній шкірі.

-Ти найбільша коштовність, Алія, і нікого прекраснішого за тебе я ніколи не бачив, - пам'ять донесла його захоплений шепіт.

Самотня сльоза скотилася і впала на пальці, що стискали підвіску. Дівчина розкрила долоню і темно-синя крапля впала на дно скрині. Ось тепер усе правильно. Непристало рабині хизуватися в панському вбранні та прикрасах. Алія не запитала пана про подаровані речі, він сказав тоді, що замухришкою вона перестане цікавити його, і це влаштовувало її. З усього неможливо великого оберемка подарованого їй одягу вона наважилася покласти до вузлика лише кілька вовняних хусток, теплу накидку й дві сукні з товстого сукна. Після того, як дівчина боролася за своє життя в крижаних хвилях моря, почала боятися змерзнути, яка ніколи раніше не знала холоду, Алія тепер зовсім його не злюбила. Востаннє із сумом окинувши поглядом невелику кімнатку, Алія вийшла на палубу, щільно зачинивши за собою двері, і одразу ж ледве не ніс до носа зіштовхнулася з Інгом. Кілька його приятелів стояли трохи віддалік, наче група молодих вовків-переярків, чекаючи на свого товариша.

-Ох, Інг, ти налякав мене, - від несподіванки дівчина здригнулася.

-Вибач, Алія, я ненароком, - вибачаючись, Інг зазирнув їй в очі.

-Нічого страшного, - вона з розумінням кивнула.

- Ти плакала? - запитав хлопець і світла зелень його очей підсмикнулася темним серпанком.

- О, ні, це вія потрапила в око, ось вони й сльозяться.

- Алія, ти зовсім обманювати не вмієш,- хлопець похитав головою.

Щоб приховати незручність, дівчина заправила пасмо, що вибилося, за вухо й опустила погляд униз.

- Ось ми й удома, - хлопець зробив крок уперед, ставши зовсім близько до Алії, - Ти пам'ятай, Аліє, що я казав тобі колись: якщо тобі потрібна буде моя допомога чи підтримка - просто скажи.

Але дівчина мовчала, тримаючи в руках вузол із нехитрим скарбом. Раптом велика тінь накрила Алію, затуливши собою сонце, і дівчина, піднявши голову, побачила, як поруч із нею стоїть Хаук, який підібрався до них із безшумністю звіра. Швидко окинувши Алію чіпким поглядом,затримавши на хвильку погляд на її мокрих віях , Хаук перевів його на Інга і примружився - спалахнув крижаний фосфор. Воїни, що стояли позаду свого товариша, відчутно напружилися, відчувши кожною клітинкою глибоке невдоволення пана. Холодний із гідністю вигляд їхнього командувача насторожував.

- Що тобі потрібно від моєї тали, Інг ? - запитав він голосом, у якому відчувався лід.

-Ти й сам усе чув, пане, - молодий воїн повернувся до свого вахнута.

- Відповідай,- послідував холодний наказ.

- Я пропоную Алії свою допомогу і захист, якщо вона буде їй потрібна.

- А ти думаєш, що поруч зі мною їй загрожує небезпека? Або вона буде в більшій безпеці з тобою, ніж у моєму домі? Або, ти вважаєш, що зможеш запропонувати їй щось, чого я не взмозі зробити? - спокійний, рівний голос Хаука приводив дівчину в жах. Інг натягнувся як струна.

- Я можу запропонувати їй свободу і місце дружини в моєму домі, - переборовши себе, все ж запально відповів Інг, світло молодої зелені блиснуло в його очах, але одразу ж сховалося.

- Та що ти? - губи вахнута глузливо вигнулися, - І напевно вона відповіла тобі згодою?

- Ні,- хлопець подивився на Алію.

-Ти хіба забув, воїне, наші закони? На чужу жінку Інший не претендує.

- Але вона ж просто твоя тала, пане, - відповів Інг.

Алії важко було бачити чвари, боляче зайвий раз чути, як її називають рабинею, як торгуються про неї, немов на ринку про річ. Підхопивши з палуби вузол, що вона впустила при несподіваній появі Хаука, дівчина, наскільки можливо швидко, пішла подалі від місця сутички. Воїни посміхалися їй, розступаючись, даючи дорогу. Вони були розбурхані підпливаючи до рідних берегів, нікому не було діла до горя маленької тали. Хаук простежив за тендітною фігуркою, що віддаляється, і повернув обличчя до хлопця.

- Просто тала, пане, хіба я...

Але договорити Інг не встиг. Блискавичним рухом Хаук схопив хлопця за комір сорочки і, піднявши того, наче кошеня, а не великого сильного чоловіка, міцно струсонув його.

- Вона. Моя. Жінка. І тобі це добре відомо. Чи ти втратив нюх? Може раптом втратив нюх Іншого?

Інг мовчав, зціпивши зуби, заперечно мотнув головою.

-Ти хороший воїн, Інг, інакше б не стояв на цій палубі. Але зарубай собі на своєму носі, який ти став пхати туди, куди не треба: будеш тертися біля дівчини - пошкодуєш.

І відкинувши хлопця в руки його товаришів, вахнут спокійно попрямував на ніс корабля.

- Ти зовсім з'їхав з глузду?, - прошепотів Інгу Лейв, один із близнюків, - Переходити дорогу першому вахнуту?

- Я хочу цю дівчину, у мене серйозні наміри, а для нього вона просто чергова нова забава,- Інґ насупився, витираючи рукавом кров із розбитого носа.

- Та всі її хочуть, - говорив тільки Лейв, всі інші мовчали, - Пташка безперечно гарна, слинки течуть, але ніхто не лізе на вістря кращого меча Півночі... Тільки ти, дурню... Розплющ очі й побачиш, що вахнут з неї очей не зводить.А ще поворуши мізками, за новою іграшкою не стрибають у крижане море під час шторму, ризикуючи піти на дно просто в лапи до Йоларсборфа.

- Іди ти,- Інг сердито відштовхнув воїна і попрямував у бік протилежний до того, куди пішов Хаук.

*Трофаст - прикордонне місто західної частини Великої Півночі.

*Пів кола-пів року.Часове коло-рік.